Актуальність римського права

Актуальність римського права

Доцільно нагадати, що нерідко увага до вивчення римського права пояснювалась тим, що у багатьох країнах Європи воно дов$ший або коротший проміжок часу було чинним правом. Оскільки нині його безпосе$реднє застосування не має місця, можна було б, здається, чекати, що й вивчення та дослідження цієї галузі права відійде на другий план.

Однак парадокс полягає в тому, що відмова від практичного застосування норм римського права не призвела до зменшення потреби в ньому. Скоріше навпаки. Можна констатувати, що значення римського права для юридичної освіти у XX ст. навіть зросло. Як і раніше, воно становить особливу цінність для професійної освіти сучасного юриста, а також для підвищення рівня його загальної освіченості та розширення світогляду. Як зазначає Г.Хаусманінгер, $у римському праві молодий юрист знаходить не тільки коріння вітчизняної правової культури, а й основу для подолання обмеженості національним правопорядком, національного самов­доволення або просто юридичної провінційності. Він вчиться критично мислити, зіставля$ючи «прогресивність» власних правових норм з римським правом.

З урахуванням значення римського права у більшості зарубіжних країн його вивченню приділяється належна увага. Так, у Віденському університеті воно є базовою юридичною дисципліною і вивчається пр$отягом двох семестрів, причому на тиждень припадає дві-три години лекцій та дві години семінарських занять у першому семестрі і п’ять-шість годин лекцій та$ дві години семінарських занять у другому. При цьому переслідується широке коло завдань: дати студенту узагальнене уявлення про цілісну систему приватного права, яке стало підґрунтям сучасного права; глибоко розглянути речове та зобов’язальне право, де особливо помітним є вплив римськог$о права; поступово ввести студента у світ правової науки на прикладі правового порядку, який відзначається рисами як семантично-дедуктивного, так і топіко-індуктивного мислення, орієнтованого на судові казуси; акцентувати увагу на тих елементах римського правового мислення, які при наступному вивченні чинного права не виступають на перший план, на юридичній аргументації, що випливає з протилежних інтересів та цінностей, $тобто намітити адвокатську перспективу на відміну від пануючої суддівської орієнтації. Таким чином досягається важлива мета: студент на основі обмеженого матеріалу дістає уявлення про загальну систему приватного права, речове та зобов’язальне, сімейне і спадкове право.$

Дехто може заперечити, що таке глибоке вивчення римського права доцільне в тих країнах, де відбулася його рецепція. В Україні ж право формувалося на інших засадах.

З приводу цього можна зауважити, що опосередкований вплив римського права (через візантійське, поль$сько-литовське, австро-угорське та ін.) був помітний в Україні ще в часи середньовіччя. Пізніше такого впливу через своєрідну передавальну ланку — Німецьке цивільне уложення зазнало і радянське цивільне право.

Рецепція римського приватного права мала місце в нашій країні і у процесі законотворчих робіт останніх років, зокрема під час розробки проекту Цивільного кодексу України, який повністю відповідає с$учасним тенденціям розвитку приватного права в Європі.

Отже, можна $стверджувати, що вивчення римського права з практичного погляду виправ­дане і у нашій державі, право якої має генетичне коріння, зокрема, і у правопорядку Старо­давнього Риму (хоч родовід його, як практично кожної національної системи права, звичайно, є $не одновимірним, а набагато складнішим).

До того ж треба зазначити, що великий інтерес до римського права існує і в тих країнах, котрі, як вважається, майже не зазнали його впливу. Наприклад, студенти класичних відділень найпрестижніших американських університетів вивчають усю римську культуру, включаючи римське право, яке розглядається як творчий внесок у західну цивілізацію. У 1985 р. у США було опубліковано переклад дигест Юстініана у чотирьох томах.

Втім, можна й не зазирати за океан, а з$вернутись до досвіду нашого найближчого північного сусіда, у праві якого, як стверджують фахівці, римське право до останнього часу не залишило помітного сліду .

Незважаючи на відсутність стійкої романістичної традиції, останнім часом у Росії приді­ляють знач$ну увагу вивченню римського права. Державним стандартом на це передбачено 100 годин. Відповідно до потреб вищої школи значно зріс випуск навчальної літератури з цієї галузі права, першоджерел. Вдосконалюється й підг$отовка науково-педагогічних кадрів. Коор­динацію досліджень з римського права здійснює Центр римського права, який до того ж надає певні бібліографічні послуги, організує перевидання творів видатних російських романістів, а також видає фаховий журнал «С$тародавнє право» та реалізує інші навчальні, методичні та науково-дослідні проекти .

А що ж маємо ми?

Курс «Основи римського приватного (цивільного) права» (який до того ж знаходиться на «зворотному боці» навчального плану, тобто вивчається за вибором вищого закладу освіти) розрахований усього на 40 годин лекцій та п$рактичних занять. Вивчається протягом одного семестру, а іноді й протягом трьох місяців (щоб здача заліку з римського права не заважала «основній сесії»).

Перелік підручників та навчальних посібників, підготовлених романістами України, скла­дається з шести-семи найменувань. Першоджерела українською (та й російською) мовою практично не видаються (якщо не рахувати ті, які вміщено у додатках до навча$льних посібників та хрестоматіях з історії держави і прав$а зарубіжних країн, що мають загальну «історико-правову» спрямованість).

Не кращі справи і з підготовкою кадрів романістів. Востаннє аспірантура з римського права була відкрита зусиллями тодішнього декана юридичного факультету Київського держав­ного університету Г.Матвєєва у цьому закладі освіти ще на рубежі 50—60-х років. За останні півстоліття в Україні було захищено лише п’ять кандидатських та одна до$кторська дисертації з римського права.

Тож не дивно, що викладати римське право доводиться головним чином цивілістам та історикам держави і права, що навряд чи можна вважати оптимальним варіантом вирішення проблеми. До цього варто додати, що в країні немає жодної кафедри римського права, хоч у минулому столітті вони існували$ в Києві і в Одесі.

Підіб’ємо підсумки. Римське право викладається в обсязі, недостатньому для того, щоб слугувати базовою дис$ципліною. Його викладання неналежним чином забезпечене кадрами фахівців, навчальною літературою та першоджерелами.

Якщо до цього додати слабку підготовку з питань історії та культури античності більшості випускників шкіл, потенційних та справжніх першокурсників юридичних факультетів та юри­дичних вищих закладів освіти, а також практично повну відсутність спецкурсів, пов’язаних з римським правом, на вищих щаблях підготовки юристів, то картина вимальовується досить-таки безрадісна.

$

Елементарні знання з римського права повинні здобуватись вже у загальноосвітній школі, особливо в гімназіях, гуманітарних ліцеях, юридичних училищах та інших закладах освіти, покликаних давати ґрунтовну гуманітарну підготовку, освіту, яку колись називали класичною. Можна сподіватись, що засвоєння молоддю засад римсь$кого права сприятиме розвитку її правосвідомості, яка була на дуже високому рівні у громадян Риму і є дуже низькою у нашого народу, на що з тривогою вказують фахівці у цій галузі.

Розглядаючи значення римського права як історико-правового підґрунтя підготовки фа­хівців $високої кваліфікації, ми знов-таки хочемо підкреслити, що таким є не тільки так звана «догма римського пр$ава», тобто концентрований виклад його основних засад, понять, категорій і положень, а й історія римського права, причому не тільки приватного, а й публічного,

Вивчення історії римського права, яке, до речі, мало місце і у Київському університеті святого Володимира, і у Новоросійському (нині — Одеському) університеті, дасть змогу студентам краще орієнтуватись у закономірностях та особливостях становлення й розвитку права, зв’язку державницьких інституцій з правовими, шляхах підвищення ефективності їхньої діяльності тощ$о. Уявляється, що найбільш доцільно це робити саме на прикл$аді Стародавнього Риму. І не тільки через наявність першоджерел та їх відносну доступність, а й тому, що тисячолітня історія Риму була ніби своєрідним полігоном, де перевірялись на ефективність і міцність різноманітні політичні режими, правові та політичні ідеї, філософські й релігійні течії, форми правотворення тощо. Тo чому б не використовувати цей досвід більш активно?

З урахуванням сказаного необхідно подовжити і поглибити вивчення його і пов’язаних з ним предметів. Зок$рема, історію римського права, римське приватне та римське публічне право варто було б вивчати протягом двох семестрів першого курсу, приділяючи цьому дві—чотири години на тиждень, незалежно від майбутньої спеціалізації студента. Причому якщо для підготовки бакалаврів такого обсягу вивчення$ римського права за теперішніх умов було б достатньо, то юристи вищих рівнів кваліфікації повинні одержувати більш ґрунтовні знання.

Не зайво зазначити й те, що поглиблене вивчення римського права сприятиме активізації розвитку світоглядних та міжнародно-правових аспектів вищої юридичної освіти, оскільки воно є своєрідн$им професійним «есперанто» правників практично усіх європейських країн.

Звичайно, розширення і поглиблення вивчення римського права потребують певних зусиль, причому не стільки матеріальних, скільки організаційно-правових. Насамперед треба переглянути навчальні$ плани з тим, щоб визначити місце у них римського та греко-римського права як базових дисциплін, необхідних для підготовки фахівців високої кваліфікації.

Крім того, необхідно звернути увагу на забезпечення вищих юридичних закладів освіти та юридичних факультетів літературою ($підручниками та першоджерелами), насамперед вітчиз­няною. Адже, як слушно зазначалося в літературі, найбільш перспективними є видання, де поняття римського права розглядається з позицій вітчизняної цивілістики. Тому якщо ми хочемо мати фахівців у галузі римського права високого рівня, маємо ств$орювати і вдоскона­лювати власні підручники, які відображали б досягнення національних шкіл цивілістики та романістики, властиве саме їм бачення цього предмета. Непогано було б оголосити конкурс на створення базового підручника.

Не$обхідно також змінити підхід до підготовки спеціалістів з римського та греко-римського права. Вважаємо за доцільне відкрити аспірантуру з цієї спе$ціальності у тих вищих наукових закладах, де є відповідні фахівці. Варто подумати й про запровадження ВАКом України відповідної спеціальності для захисту дисертацій.

Нарешті, непогано було б вирішити питання про створення центру (або центрів) вивчення римського права і похідни$х від нього правових систем, який координував би дослідження у цій галузі права шляхом забезпечення обміну інформацією, надання методичних матеріалів, узагальнення бібліографії, проведення семінарів та конференцій романістів тощо.

Роботи не на один день і не для однієї кафедри чи навіть факультету. Однак не розпочавши її, не поліпшивши хоча б поступово вивчен$ня римського права, ми ризикуємо опинитись у результаті реформи вищої юридичної освіти у становищі тих, хто зводить будинок на піску. А без належного підґрунтя оновлена система юридичної освіти, культури і світогляду не може бути надійною і досконалою.

Post Comment