АПК України

Коломийський економіко-правовий коледж

КУРСОВА РОБОТА

з предмету “Розміщення продуктивних сил України”

на тему:

$“АГРОПРОМИСЛОВИЙ

КОМПЛЕКС УКРАЇНИ”

Зміст роботи

1. Роль агропромислового комплексу в народному госпо­дарстві. Структура і форми територіальної органі­зації АПК.

2. Сільське господарство, $його структура.

3. Розміщення галузей рослинництва.

4. Розміщення галузей тваринництва.

5. Територіальна структура АПК України.

6. Харчова промисловість як основна переробна ланка АПК.

7. Проблеми і перспективи розвитку АПК України.

1. РОЛЬ АГРОПРОМИСЛОВОГО КОМПЛЕКСУ

В НА$РОДНОМУ ГОСПОДАРСТВІ.

СТРУКТУРА І ФОРМИ Т$ЕРИТОРІАЛЬНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ АПК

Галузевій структурі народного господарства прита­манні певні міжгалузеві пропорції, міжгалузеві вироб­ничі зв’язки, що постійно посилюються і розширюють­ся. Відбувається процес інтеграції різних стадій вироб­ництва і розподілу тієї чи іншої продукції. В народно­му господарстві України спостерігається взаємодія га­лузей у складі інтеграційних структур — міжгалузевих ко$мплексів.

Одним з таких найбільш потужних і багатогалузевих комплексів є аграрнопромисловий. Це складний комп­лекс виробництва, що об’єднує різні галузі народного господарства. Агропромисловий комплекс (АПК) знач­ною мірою визначає соціально-економічний розвиток країни, рівень життя населення, його забезпечення про­дуктами харчування, а промисловість — сільськогос­подарською сировиною. Вирішення продовольчої проб­леми зд$ійснюється переважно в АПК. Саме через це він є важливою ланкою економіки і мусить мати пріо­ритетний розвиток.

В АПК зайнято близько 1/3 всієї чисельності пра­цівників народного господарства. На частку його галу­зей припадає понад 30% основних виробничих фонд$ів.

Галузі АПК формують близько 1/3 національного доходу і майже 2/5 валового суспільного продукту.

АПК — це складний комплекс, де економічно, технологічно та організаційно взаємопов’язані між собою багато галузей і ви­робництв. АПК має надто складну функціональну і галузеву структуру. До його складу входять $3 основні сфери:

1. Сільськогосподарське виробництво — рослинництво і тва­ринництво, що створюють сировинну базу АПК. Це його основна базова ланка.

2. Галузі, що створюють матеріально-т$ехнічні засоби для га­лузей АПК. Це — сільськогосподарське машинобудування, ви­робництво засобів захисту рослин, мінеральних добрив, комбі­кормова і мікробіологічна промисловість, виробництво тари, спе­ціального устаткування і приладів для АПК та ін.

3. Галузі, що забезпечують переробку сільськогосподарської продукції (харчова, легка).

Крім цих основних сфер, до АПК входять виробнича і соці­альна інфраструктури у тій частині, що працює на потреби цього комплексу. Йдеться про транспорт, складське господарство, ма­теріально-технічне постачання, інженерні споруди, в тому числі іригаційні $системи, заготівлю, зберігання сільськогосподарської продукції, інформаційне забезпечення, спеціалізовану торгівлю, комунально-ж$итлове господарство, культурне та медичне обслу­говування тощо.

Доповнюючою ланкою АПК є наукові заклади та підготовка кваліфікованих кадрів для забезпечення його ефективного функ­ціонування.

За виробничою ознакою до складу АПК входять продоволь­чий комплекс і непродовольчий. Продовольчий комплекс — це сукупність галузей, пов’язаних з виробництвом продуктів харчу­вання рослинного і тваринного походження. Крім того, до продо­вольчого комплексу (ПК) входять виробництва, що технологічно не належать до сільськ$ого господарства. Це — виробництво солі, мінеральних вод, вилов риби та ін.

До непродовольчого комплексу належать галузі, пов’язані з виробництвом товарів широкого вжитку із сировини рослинного і тваринного походже$ння; галузі легкої промисловості, насампе­ред ті, які займаються первинною переробкою сільськогосподар­ської сировини.

Ці комплекси, в свою чергу, залежно від виду сировини, що використовується, поділяються на рослинницькі і твар$инницькі підкомплекси.

Особливу роль в АПК відіграє продовольчий комплекс, який забезпечує населення продуктами харчування. Він включає галузі, пов’язані лише з виробництвом продовольчої продукції. До скла­ду цього комплексу входять зернопродуктовий, картопле$продуктовий, цукробуряковий, плодоовочеконсервний, виноградно-вино­робний, м’ясний, молочний, олійно-жировий підкомплекси. Крім того, до його складу входять певні інфраструктурні галузі.

Щодо територіальної структури АПК, то вона формується на конкретній території утворення у вигляді різних форм агропро­мислової інтеграції, тобто елементів територіальної структури. В науковій літературі виділяють локальні і регіональні АПК. Ло­кальні АПК сформувалися на $порівняно невеликих територіях на основі поєднання агропромислових підприємств по переробці малотранспортабельної сільськогосподарської продукції і мають найнижчий ступінь інтеграції. Локальні форми АПК є найбільш поширеними. Серед них виділяють:

• агропромисловий пункт — локальна $форма АПК, що об’єд­нує в населеному пункті переробку кількох видів сільськогоспо­дарської сировини;

• агропромисловий центр — локальна форма АПК, яка об’єд­нує в населеному пункті переробку кількох видів сільськогоспо­дарської сировини;

• агропромисловий кущ — локальна форма АПК, що харак­теризується компактним розміщенням на невеликій території аг­ропромислових пунктів і центрів з їх сировинними зонами;

• агропромисловий вузол — складне територіальне агропро­мислове утворення, яке розглядається як систе$ма компактно роз­міщених агропромислових пунктів, центрів і кущів навколо міста (як правило, обласно$го чи районного центру) [9, с. 19—26].

Розміщення і взаємодія локальних АПК на території певної адміністративної одиниці обумовлюють формування відповідно­го регіонального АПК. Регіональні (територіальні) АПК можуть включати територію країни, авто$номної республіки, області чи адміністративного району.

В межах природно-економічних зон виділяють зональні АПК, сформовані під впливом природних умов відповідної зони. Вони представлені інтегральними агропромисловими зонами і агро­промисловими районами та спеціалізованими агропромисловими зонами і районами. Інтегральна агропромислова зона — це тери­тор$іальне зосередження всіх агропромислових підкомплексів в межах однієї природно-економічної зони. Такі зони сформува­лись у межах Полісся, Лісостепу і Степу України. До складу інтегральної агропромислової зони входять спеціалізовані агропро­мислові зони, які формуються на основі переважно одного спеціа­лізованого процесу (наприклад, картоплепродуктова зон$а). Спе­ціалізований агропромисловий район — територіальне зосере­дження агропромислових підприємств однієї спеціалізації в ме­жах відповідної спеціалізованої зони (коноплепереробне вироб­ництво). Інтегральний агропромисловий район — це територі­альне зосередження агропромислових підприємств у межах пев­ної частини природно-економічної зони.

Якщо зональні агропромислові комплекси формувалися пере­важно під впливом природних умов у межах природно-еконо­мічних зон Полісся, Лісостепу і Степу, то навколо великих міст, промислових і рек$реаційних центрів переважно під впливом еко­номічних факторів формувалися зональні — інтегральні і спе­ціалізовані приміські АПК. На фор$мування таких агропромисло­вих утворень насамперед впливає попит населення великих міст на малотранспортабельну продукцію харчування — овочі, свіже і дієтичне м’ясо, незбирана молочна продукція. Для приміських АПК характерна відсутність виробництва і переробки більшості зернових і технічних культур та тісний зв’язок виробництва про­дукції з її реалізацією. Практично це агропромислово-торговельні територіальні комплекси.

2. СІЛЬСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО, ЙОГО СТРУКТУ$РА

Найважливішою ланкою АПК, другою важливою галуззю ма­теріального виробництва України є її високоінтенсивне, багато­галузеве сільське господарство. Якщо в структурі АПК за показ­никами обсягу продукції, осн$овних виробничих фондів, чисель­ністю зайнятих сільськогосподарське виробництво відіграє про­відну роль, то в народногосподарському комплексі України на ньо­го припадає близько 24,6% основних виробничих фондів, 14,4% валової суспільної продукції, 21,9% працівників народного гос­подарства. Сільськогосподарське вир$обництво формує 16—22% національного доходу країни.

В структурі сільського господарства виділяють дві основні га­лузі — рослинництво і тваринництво. Залежно від соціально-еко­номічних умов та рівня розвитку сільського господарства спів­відношення між цими га$лузями в обсягах його продукції зміню­ються. Так, у 80-ті роки і на початку 90-х у структурі продукції сільського господарства переважала продукція тваринництва, а в останні роки — продукція рослинництва (табл. 28, 29).

В свою чергу, рослинництво за видом продукції, що виробляє­ться, поділяється на ряд галузей: зернове господарство, виробни­цтво технічних культур, картоплярство, овочівництво і баштан­ництво, плодівництво, польове кормовиробництво. Що стосуєть­ся способу виробництва окремих культур, то до складу рослин­ни$цтва входять такі галузі — рільництво, овочівництво, баштан­ництво, плодівництво, ягідництво та луківництво.

Таблиця 1

$СТРУКТУРА ВАЛОВОЇ ПРОДУКЦІЇ СІЛЬСЬКОГОГОСПОДАРСТВА УКРАЇНИ

у 1997 р. (у господарствах усіх категорій)

$

$

Показники

У порівнянних цінах 1996р., млн грн

В%

Продукція сільського господарства

28112

100

Продукція рослинництва

1 7364

62,1

Зернові культури

5661

20,1

Технічні культури

1787

6,3

Картопле-овочебаштанні

6386

22,5

$

Плодоягідна та виноградна продукція

1779

6,3

Кормові культури та інша продукція рослинництва

1751

6,9

Продукція тваринництва

10748

37,9

Вирощування худоби та птиці

4967

17,5

$Молоко

4218

14,8

Яйця

1015

3,6

Вовна

11

0,04

Інша продукція тваринництва

537

1,96

* Статистичний щорічник України за 1997 рік. — К.: Українська енциклопедія, 1998. — С. 158.

Таблиця 2

ДИНАМІКА ОБСЯГІВ В$ИРОБНИЦТВА ПРОДУКЦІЇ СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА УКРАЇНИ у 1990—1997 pp.*

$

Роки

Продукція сільськог$о господарства

в тому числі

млрд. грн.

в%

продукція рослинництва продукція тваринництва
млрд. грн. в% млрд. грн. в%

1990

48,6 .

100

24,3

50

24,3

$

50

1995

31,6

100

17,9

56,6

13,7

43,4

1996

28,6

100

16,4

57,3

12,2

42,7

1997

28,1

100

17,4

61,9

10,7

38,1

* Статистичний щорічник України за 1$997 рік. — К.: Українська енциклопедія, 1998. — С. 158.

Основними галузями тваринництва є скотарство, свинарство, вівчарство з козівництвом, птахівництво та ін.

Сільськогосподарське виробництво розвивається на основі тих же економічних законів, які визначають розвиток і розміщення всього народного господарства. В той же час тут від$значаються і деякі специфічні умови розвитку цієї галузі, пов’язані з природ­ними особливостями сільськогосподарського виробництва. Вели­кий вплив на розвиток і розміщення сільського господарства має дія природних факторів, таких як кліматичні умови, ґрунтовий покрив, водні ресурси. Саме вони впливають на розвиток і роз­міщення цієї галузі народного господарства.

Однією з особливостей сільськогосподарського$ виробництва є те, що основним засобом виробництва виступає земля, власти­вість якої — родючість. В той же час в інших галузях народного господарства земля не відіграє такої ролі, а використовується пе­реважно як територія для розміщення того чи іншого виробницт­ва. Основний засіб виробництва в сі$льському господарстві — зем­ля — при правильному використанні має властивість постійно підвищувати родючість — природну основу інтенсифікації сіль­ськогосподарського виробництва.

Друга особливість сільського $господарства полягає в тому, що і рослини, і тварини виступають одночасно і як засоби, і як пред­мети праці. Для них характерні природні цикли виробництва.

Розвиток сільського господарства як галузі, що забезпечує на­селення продуктами харчування, а промисловість сировиною, має пріоритетне значення. Пр$оте ця проблема зараз вирішується в надзвичайно складних економічних умовах. У розв’язанні акту­альних проблем аграрного сектора АГЖ повинні відігравати більш активну роль усі форми господарювання на землі —$ колективні сільськогосподарські підприємства, орендні, фермерські, сімейні господарства тощо. На початок 1998 р. в Україні налічувалось 35927 фермерських господарств з площею сільськогосподарських угідь 932,2 тис. га.

Основним завданням розвитку сільськогосподарського вироб­ництва є його подальша інтенсифікація, суть якої полягає у збіль­шенні виробництва продукції в розрахунку на одиницю ресурсів. Це означає підвищення ефективності всіх структурних підрозді­лів АПК, пере$ведення виробничого процесу на більш ефективні, потужні індустріальні методи виробництва.

Інтенсифікація передбачає використання досягнень науково-технічного прогресу, активне впровадження всіх заходів науково-технічного характеру та прогресивних індустріальних технологій 204

в усіх галузях сільського господарства, а також меліорацію зе­мель, хімізацію сільськогосподарського виробництва. Інтенсифі­кація веде до підвищення і рац$іонального використання родючос­ті землі, збільшення її продуктивної сили.

Земельний фонд України становить 60,4 млн. га, з них 46,7 млн. га (близько 77%) перебу$ває у користуванні сільськогос­подарських підприємств і господарств, у тому числі 41, 9 млн. га (близько 70% всієї території України) становлять сільськогоспо­дарські угіддя, тобто землі, які безпосередньо використовуються у сільськогосподарському виробництві. Майже 30% земельних ре­сурсів не використовується в сільськогосподарському виробництві, з них зна$чну площу займають ліси і лісонасадження, болота, піски, водоймища, шляхи, а також землі, зайняті під будівлями, та ін.

До сільськогосподарських угідь відносяться рілля, природні кор­мові угіддя (пасовища та сін$ожаті), а також багаторічні насаджен­ня. Найбільшу площу серед цих угідь складас рілля (33 млн. га), що становить 79,3% площі всіх сільськогосподарських угідь і 55% всієї території України. Площа пасовищ складає 5,3 млн. га (12,9% усіх сільгоспугідь), сіножатей — 2,2 млн. га (5,4%), багаторічних насаджень — близько 1 млн. га (2,4%).

Найбільша частина (більше 2/5) сільськогосподарських угідь припадає на Степ, 1/3 —$ на Лісостеп і майже 1/5 — на Полісся та передгірні райони Карпат і Криму.

Україна належить до країн світу, де рівень сільськогосподар­ського використання земельного фонду один з найвищих. Забез­печеність земельними ресурсами досить висока і становить 0,65 га ріллі на душу населення (для порівняння в Європі — 0,26 га, в світі в цілому — 0,29 га). В останні десятиліття спостерігаєтьс$я зниження землезабезпеченості в Україні. Так, якщо у 1950 р. на душу населення припадало 1,2 га сільськогосподарських угідь і 1 га ріллі, то в 1965 р. — відповідно 0,95 га і 0,78 га. У 1996 р. цей показник знизився і становив 0,8 га і 0,6 га. Н$айбільшою землезабезпеченістю характеризуються південні області України — Херсон­ська, Миколаївська, Кіровоградська, де на душу населення припадає 1,3 — 1,4 га орних земель, а найменш забезпечені ріллею в розра­хунку на душу населення Закарпатська (0,15 га), Львівська (0,29 га), Івано-Франківська (0,26 га), Ч$ернівецька (0,3 га) області.

Землі України характеризуються високою природною і еко­номічною родючістю, особливо чорноземи лісостепових і степо­вих областей, де зосереджена третина їх світових$ запасів. Під чор­ноземами зайнято більше половини (55%) ґрунтового покриву України. Особливо високою природною родючістю серед них відзначаються найцінніші типові чорноземи (18% всього ґрунтового покриву), поширені переважно в Лісостепу, а також звичайні чор­ноземи (28%), що мають високу природну родючість і поширені переважно в північному Степу, та чорноземи мало- і слабогумусні (9%), $які потребують штучного зрошення і розміщені на півдні Степової зони.

В Лісостепу досить поширені сірі лісові фунти (7%). В Поліс­сі переважають дерново-підзолисті, болотні і торфові грунти, які потребують вапнування та інших меліоративних робіт. На всій території України (а найбільше на півдні) є невеликі площі солон­чаків, що потребують глибокого промивання і внесення добрив.

Враховуючи надмірну розораність території України і надто обмежене збільшення сільськогосподарських угідь, потрібне бе­режливе ставлення $й раціональне використання земельного фонду. В той же час земельні ресурси України нерідко потребують захис­ту від нераціонального їх використання. Велика розораність зе­мель, особливо $в Степу і Лісостепу, призводить до розвитку си­льних ерозійних процесів. Щорічно з кожного гектара землі зно­ситься близько 12—17 т родючого грунту. Ерозія змиває в основ­ному верхній — найбільш родючий шар грунту, зменшуючи вміст у ньому гумусу, що погіршує родючість грунтів. Слід за­уважити, що і меліоративні заходи, якщо $вони економічно не об­грунтовані і не враховують місцевих умов, призводять до негатив­них наслідків. Так, у Поліссі внаслідок непродуманої меліорації знижується рівень ґрунтових вод, що викликає пересушення тор­фово-болотних грунтів, вітрову ерозію, а це призводить не лише до зниження родючості грунтів, а навіть до непридатності деяких з них до використання. Негативні наслідки меліорації в степовій зоні, $в районах зрошувального землеробства призводять до під­вищення ґрунтових вод, підтоплення, засолення земель.

Земельним ресурсам завдають великої шкоди, знижують їх продуктивність і надмірне застосування хімічних засобів захисту рослин, і використання на полях недосконалої техніки, і забруд­нення грунтів різними шкідл$ивими викидами численних підпри­ємств тощо. Внаслідок Чорнобильської трагедії із сільськогоспо­дарського обігу вилучено майже 100 тис. га земель. Вилучаються значні площі земельних угідь для несільськогосподарського ви­користання. Так, для різних видів будівництва щорічно відводи­ться 12—14 тис. га сільськогосподарських земель. Все це вимагає еко$номного і науково обгрунтованого використання земельних ресурсів як одного з важливих напрямів раціонального природо­користування.

3. РОЗМІЩЕННЯ ГАЛУЗЕЙ РОСЛИННИЦТВА

Важливою галуззю сільського госпо$дарства є рослинництво, «рівень розвитку якого впливає і на тваринництво. Розміщення га­лузей рослинництва значною мірою залежить від посівних площ, їх структури та раціонального використання. У табл. ЗО і 31 на­ведено основні показники щодо посівних площ України за всіма категоріями господарств.

Таблиця 3

ПОСІВНІ ПЛОЩІ УКРАЇ$НИ

(всі категорії господарства, тис. га)*

Показники

1985

1990

1995

1996

1997

Вся посівна площа

32656

32406

30963

$30061

30304

з неї: зернові культури

$

16077

14583

14152

13248

15051

у тому числі пшениця

6651

7568

5324

5985

6486

Технічні культури

3669

3751

3748

3652

3348

у тому числі цукрові буряки (фабричні)

1641

1607

$

1475

1359

1104

соняшник

1480

1636

2020

210$7

2065

Картопля і овочебаштанні

2208

2073

2165

2135

2185

$

у тому числі картопля

1528

1429

1532

1547

1579

Кормові культури

10702

11999

10898

11026

9720

* Статистичний щорічник України за 1997 рік. — К.: Українська енцикло$педія, 1998. — С. 165.

Таблиця 4

СТРУКТУРА ПОСІВНИХ ПЛОЩ УКРАЇНИ у 1985—1997 рр.,% *

$

Показники 1985 1990 1995 1996 1997
Вся посівна площа 100 100 100 100 100
Зернові культури 49,2 45.0 $45,7 44,1 49,6
Технічні культури 11,2 11,6 12,1 12,1 11,0
Картопля і овочебаштанні 6,8 6,4 6,9 $7,1 7,2
Кормові культури 32,8 37,0 35,3 36,7 32,2

* Статистичний щорічник України за 1997 рік. — К.: Українська енциклопедія, 1998. — С. 165.

Посівна площа України в 1997 р. становила 30,3 млн. га. Провідну роль у структурі посівних площ відіграють $зернові культури (49,6% всіх посівів). Серед зернових найбільші площі займа­ють посіви озимої пшениці і ярого ячменю.

Друге місце в посівах належить кормовим культурам — 9— 11 млн. га, що становить 32—36,6% від усієї посівної площі.

Третє місце в посівах займають картопля і овочебаштанні$ куль­тури — 2,1 млн. га, що становить 7% посівної площі України.

Серед галузей рослинництва найважливішою є зернове госпо­дарство. Це основа всього сільськогосподарського виробництва. Як кажуть, хліб — усьому голова. Так, від зерна і продуктів його переробки значною$ мірою залежить і могутність держави, і доб­робут її населення. Зернове господарство формує продовольчий фонд і постачає фуражне зерно тваринництву, створює резервні державні запаси зерна і дає продукцію на експорт.

Україна належить до країн із значними обсягами вир$обництва зерна. Хоч вона і виробляє зерна значно менше, ніж найбільші виробники у світі (Китай, США, Індія, Росія), та в Європі вона поступається лише Франції, а в останні роки — і Німеччині.

У табл. 32 наведена динаміка валового збору сільськогоспо­дарських культур (в тому числі зернових) в Україні у 1986—1997 pp. в усіх категоріях господарств.

Виробництво зерна в нашій країні коливається за останні роки$ від 24 млн. до 50 млн. т. Максимальні валові збори спостеріга­лись в 1978 р. і 1990 р. — 51 млн. т. За останні ро$ки значно змен­шилось виробництво зерна і становило: в 1991 р. — 38,6 млн. т, в 1995 р. — 33,9 млн., в 1996 р. — 24,6 млн., в 1997 р. — 35,5 млн. т. Відповідно знизилось і виробництво зерна на душу населення: з 984 кг у 1990 р. до 477 кг в 1996 р. і 702 кг в 1997 р. Як показують розрахунки фахівців, потрібно його виробляти не менш, як 1 — 1,25 т на душу населення, щоб країна могла повністю задовольнити свої потреби в зерні, тобто збирати щорічно не менше 50 млн. т.

Таблиця 5

ВАЛОВИЙ ЗБІР СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ КУЛЬТУР В УКРАЇНІ

у 1986—1997 pp. (в усіх категоріях господарств)*

$

$

Показники

1986—1990 (в середньому за рік)

1990

1995

1996

1997

Зерно (млн. т)

47,4

51,0

33,9

24,6

$

35,5

Цукрові буряки (фабричні), млн. т

43,8

44,3

29,6

23,0

17,7

$

Соняшник (млн. т)

2,6

2,6

2,9

2,1

2,3

Льон-довгунець (волокно), тис. т

110,0

108,0

48,0

18,0

9,0

Картопля (млн. т)

18,0

16,7

14,7

18,4

16,7

Овочі (млн. т)

$7,4

6,7

5,9

5,1

5,2

*Статистичний щорічник України за 1997 рік. — К.: Українська енциклопедія, 1998. —С. 171.

Для нашої країни хліб і хлібопродукти є основою харчування. За останні роки споживання хлібних продуктів на душу населен­ня зросло з 138 кг у 1985 р. до 145 кг у 1993 р. при фізіологічній нормі його споживання 101 кг. У раціоні харчування мешканця нашої країни хліб і картопля становлять 46%, $у той час як у аме­риканця — 22%.

У цілому продовольчим зерном ми забезпечуємо свої потреби, але не вистачає якісного зерна, сильної і твердої пшениці, круп’я­них культур. В зв’язку з цим у вирішенні зернової проблеми пріори­тетне $значення надаватиметься збільшенню виробництва високо­якісного зерна твердих і сильних пшениць, носінні площі під якими мають збільшуватися в степових і лісостепових областях України.

Що стосується фуражного зерна, то його частка становить лише 42% валового збору всього зерна. Ми щ$е недостатньо зби­раємо ячменю, зерна кукурудзи, вівса, зернобобових, використо­вуючи продовольче зерно для фуражних цілей. Для вирішення проблеми забезпечення тваринництва фуражним зерном перед­бачається в найближчі роки довести його питому вагу у валовому зборі всього зерна до 60—65%.

Протягом останніх років посівна площа під чорновими коли­валася від 16 млн. га у 1998 р. до 13,2 млн$. га в 1996 р. та 15 млн. га їв 1997р. Національною програмою «Зерно України» передбачаєть-Іся с$табілізувати площу посіву зернових культур в межах 15 млн. га, що при урожайності 30—32 ц/га дасть змогу забезпечити валові, збори зерна близько 50 млн. т.

В структурі виробництва зерна більше половини припадає на Іозиму пшеницю. Друге місце за валовим збором посідає ячмінь 1(1/5 збору), на третьому місці знаходиться кукурудза (до 15%), на четвертому — жито (до 4%). За обсягами валового збору їм знач­но поступаються овес, просо, гречка, рис, зернобобові (табл. 33).

Основна продовольча зернова культура України — озима шениця. її посіви займають 6—7 млн. га, що становить 43% по­сівів усіх зернових$ культур (за даними 1997 p.). Яра пшениця ви­користовується в основному як страхова культура, коли доводи­ться пересівати пошкоджені ділянки оз$имини. Озиму пшеницю гвисівають восени, вегетує вона до настання холодів, а потім від-: новлює свій ріст навесні. Вона раніше дозріває і має вищу врожайність, проте не витримує сильних морозів. Вегетаційний пе-д — 220—250 днів, потребує мінімальної суми активних температур — 1200—1500°. Вибаглива до грунтів, дає кращі врожаї на багатих поживними речовинами чорноземах, а також на сірих бісових грунтах. Протягом 1990—1997 $pp. валовий збір пшениці скорочувався (табл. 6).

Таблиця 6

ВАЛОВИЙ ЗБІР І СТРУКТУРА ВИРОБНИЦТВА ЗЕРНА В УКРАЇНІ у 1997 p.*

Сільськогосподарські культури

Валовий збір, тис. т

Структура,%

$

Зерно

35472

100,0

втому числі: пшениця

18404

51,9

жито

1348

3,8

ячмінь

7407

20,9

$кукурудза

5340

15,1

овес

1062

2,9

$просо

312

0,8

гречка

405

11,2

рис

65

0,2

зернобобові

1077

3,1

інші

$52

0,1

* Статистичний щорічник України за 1997 рік — К. Українська енциклопедія, 1998. — С. 171.

Таблиця 7

ВАЛОВИЙ ЗБІР ПШЕНИЦІ В УКРАЇНІ у 1990—1997 pp., млн. т*

$

1985— 1990р. (в середньому за рік)

1990

1991

1992

1993

1994

1995

$

1996

1997

23,5

30,3

21,1

19,5

21,8

13,8

16,2

13,5

18,4

Статистичний щорічник України за 1997 рік. — К.: Українська енциклопедія, 1998. — С. 171.

Отже, природно-кліматичні умови більшої частини України, меншою мірою;— Полісся і Карпат, сприяють вирощуванню озимої пшениці, її посіви зосереджені в степу, де розміщено біль­ше половини її посівної площі в Україні — 3,5 млн. га, 1/3 — в Лісостепу — 2,5 млн. га і найменше в Поліссі — бл$изько 10% і в районах Карпат. Значна конце$нтрація посівів озимої пшениці в Дніпропетровській, Запорізькій, Донецькій, Кіровоградській, Хар­ківській, Полтавській, Вінницькій, Одеській, Миколаївській, Хер­сонській областях та Автономній Республіці Крим.

Озима пшениця характеризується високою врожайністю — 30—40 ц/га.

Основне виробництво продовольчого зерна озимої пшениці і надалі буде концентруватись у степовій і лісостеповій зонах, де природні умови сприяють вирощуванню зерна високої якості. Обсяги виробництва пшениці в Поліссі мають визначатися внут­ріш$німи потребами регіонів і господарств. Передбачається на Півдні степової зони та в господарствах Автономної Республіки Крим створення зони товарного виробни$цтва твердої озимої пше-йиці, де щорічно вироблятиметься до 300—350 тис. т зерна. Це дасть змогу забезпечити цією сировиною вітчизняну макаронну круп’яну промисловість. Значна частина цього зерна може бути реалізована на світовому ринку.

Озиме жито — друга важлива продовольча культура, менш вимоглива до грунтово-кліматичних умов, ніж пшениця. Це мо-їозостій$ка і посухостійка культура, з коротким вегетаційним пе­ріодом (80—120 днів), невисокою сумою активних температур (1000—1250°). Вона дає хоч і невисокі, проте стабільні врожаї росте непогано на кислих, бідних поживними речовинами дерно-,о-підзолистих грунтах. Основні її п$осіви зосереджені в Поліссі, І Карпатах і в деяких (переважно північних) районах Лісостепу.

Під озимим житом зайнято 0,5—0,7 млн. га, при середній урожайності 20 ц/га. Україна отримує близько 1,3 млн. т цієї ультури.

Основними продовольчими круп’яними культурами, що вирощуються в Україні, є гречка, просо і рис. Гречка — цінна куль-ура. Але посіви її порівняно невеликі (0,3—0,4 млн. га) через изьку врожайність (7—10 ц/га), складність очищення тощо. Гречка — тепло- і вологолюбива рослина, що має короткий вегетаціїйний період (76—85 днів). Добре витримує кислі, піщані та орфоболотні гру$нти. Отже, найбільш сприятливі умови для її виро­щування — північні райони Лісостепу і Полісся, де зосереджені основні її посіви. Значно менше її вирощують у степу. В Україні виділяється два ареали з високою концентрацією посівів гречки:

1. Чернігівська і Сумська області, центральні і північні райони Полтавської і Черкаської областей$.

2. Південь Житомирської і Київської областей, північно-східні райони Вінниччини.

Валові збори гречки у 1997 р. становили 0,4 млн. т.

Просо вирощують переважно в степу завдяки його посухо­стій$кості. Воно має короткий вегетаційний період (90—120 днів) ч сумами активних температур 1400—1800 . Посівна площа ста­новить 0,2—0,3 млн. га, валові збори — 0,3 млн. т.

Рис — нова для України круп’яна культура, я$ку почали виро­щувати в 30-ті роки. Росте на зрошувальних землях Автономної Республіки Крим, Херсонської, Одеської та Миколаївської областей. Посівна площа — 23 тис. га. Валові збори у 80-ті роки ста­новили 159 тис. т, а в 1997 р. — 63 тис. т.

Основними зернофуражними культурами в нашій країні є яч­мінь, овес, кукурудза на зерно та зернобобові.

Ячмінь — основна фуражна і частково продовольча зернова культура. Це скорост$игла, посухостійка, невибаглива культура. Має короткий вегетаційний період (60—90 днів) з невеликими сумами активних температур (950—1450°). Переносить кислі грунти, але найкращі врожаї дає на чорноземах, темних каштано­вих грунтах. Найсприятливішими для неї є грунтово-кліматичні умови західного і північного Степу та Лісостепу. В У$країні ви­рощують озимий та ярий ячмінь. Переважають посіви ярого яч­меню, більше в Степу, менше — в Лісостепу і Поліссі, перед­гір’ях Карпат. Озимий ячмінь дає високі врожаї лише в південних сте$пових районах. За площею (3—4 млн. га) і валовими зборами поступається лише озимій пшениці. Валові збори протягом 80-х та на початку 90-х років становили 10—13 млн. т, а в 1997 р. — 7,4 млн. т.

Кукурудза — цінна продовольча і фуражна культура, посухо­стійка, тепло- і світлолюбива. Мас короткий вегетаційний період (90—150 днів), для дозрівання зерна сума активних температур становить 2500—2900 , а у фазі молочно$-воскової стиглості 1800—2400 . Одночасно вона вибаглива до грунтів, добре реагує на внесені добрива. Найкращі грунтово-кліматичні умови для її вирощування в лісостеповій і степовій зонах. Особливо сприят­ливі умови$ для вирощування гібридного насіння склалися в Дні­пропетровській, Одеській, Миколаївській областях; менш сприят­ливі — в Поліссі і в Карпатах (за винятком Закарпаття), де куку­рудза дає високі врожаї на зерно — 70 ц/га при середній врожай­ності по Україні — З0—35 ц/ra. Під посівами кукурудзи на зерно в 1985 р. було зайнято 2,5 млн. га. На початку 90-х років посівна площа під цією культурою зменшувалась і становила 0,7 млн. га в 1996 р. В 1997 р. намітилось значне зростання площі посіву під зерно кукурудзи до 1,7 млн. га, що відповідно привело і до знач­ного $зростання її валового збору: від 4,7 млн. т на початку 90-х років, 1,5 млн. т в середині 90-х років до 5,3 млн. т в 1997 р.

Різкий спад валового збору кукурудзи на зерно на початку і в середині 90-х років стримував виробництво комбікормів, що не­гативно вплинуло на розвиток тваринництва. Велику потребу в зерні ку$курудзи відчуває також харчова, мікробіологічна промис­ловість, медична та ін$ші галузі народного господарства. Несприят­ливі погодні умови останніх років та погіршення забезпечення господарств добривами, гербіцидами, пально-мастильними мате­ріалами, морально застаріле технічне забезпечення галузі — ось ті головні причини, що призвели до різкого зменшення валового збору кукурудзи в країні. У зв’язку з цим у розробленій Націо­нальній програмі «Зерно України» передбачається в наступні ро­ки збільшити посівні площі під кукурудзою до 2,3 млн. га і ств$о­рити умови для доведення валових зборів цієї культури до 8 млн. т у 2005 р.

Овес — фуражна і продовольча культура. Це холодостійка, вологолюбива і невибаглива до грунтів зернова культура. Має короткий вегетаційний період (90—120 днів), потребує 1000 — 1600° активних темпера$тур. Найбільшу частку в структурі посів­них площ овес займає в Поліссі і в районі Карпат. Посівна площа цієї культури — 0,5—0,6 млн. га. її валові збори протягом 90-х років становили 1,0—1,3 млн. т.

Зернобобові культури мають велике фуражне і частково про­довольче значення. Посіви зернобобових мають і агротехнічне значення, збагачуючи грунт азотом. До основних зернобобових культур належать горох, віка, кормовий люпин, а також квасоля, соя, сочевиця та ін. Посівн$а площа під зернобобовими на початку 90-х років становила 1,4 млн. га; у 1997 р. — 0,7 млн. га; валові збори — відповідно 3,2 млн. т і 1 млн. т.

Зернове господарство розміщене у відповідності з особливос­тями природно-економічних зон $України. В Поліссі зернові зай­мають 2,1—2,3 млн. га, або 40—45% посівної площі цієї зони. Тут більше всього вирощують жита (60—65% його валового збо­ру в Україні) та зернобобових культур; виробляється 6% товар­ного зерна, 1/6 валового збору $гречки та ячменю, 10% пшениці.

В Лісостепу зернові вирощують на площі близько 5 млн. га, що становить 40—50% всієї посівної площі. Основна зернова куль­тура Лісостепу — озима пшениця, площа якої становить більш як 2 млн. га; вирощують також кукурудзу на зерно, ячмінь та зерно­бобо$ві. Лісостепова зона виробляє близько 40% пшениці, 35% кукурудзи, 40% ячменю, 40% проса, 64% гречки, 27% жита.

В Степовій зоні площа під зерновими дорівнює 6,5—7 млн. га, що становить 55% всієї посівної площі зони. Основні зернові культури Степу — озима пшениця і кукурудза на зерно, ячмінь, просо, рис. В Степу вирощують 50—48% $всього зерна України, 0% пшениці, 60% кукурудзи, 43% ячменю, 53% проса, 100% рису. В Степовій зоні виробляється найбільш якісне зерно.

Зернове господарство є основною базою, що формує зернопродуктовий підкомплекс АПК. До його складу входить: вирощування зерна, його заготівля, зберігання; ряд галузей харчової промис­ловості, що переробляють і використовують перероблену зернову продукцію (борошномельна, хлібопекарська, макаронна, конди­терська, виробництво харчових концентратів, спиртова, крохмале-патокова та пивоварна); селекція і насін$ництво зернових куль­тур, виробництво засобів виробництва, що забезпечують його функціонування; інфраструктура, що обслуговує цей підкомплекс.

Складовою частиною рослинництва є виробництво технічних культур високотоварної і високоінтенсивної галузі сільського гос­подарства. Розвиток виробництва технічних культур значною м$і­рою визначає рівень інтенсивності сільськогосподарського вироб­ництва. Вирощування технічних культур ще залишається трудо­містким виробництвом, рівень механізації окремих виробничих $процесів є досить низьким. Розвиток і розміщення галузі ви­значають як сприятливі грунтово-кліматичні умови для вирощу­вання окремих технічних культур, так і достатня забезпеченість трудовими ресурсами. Виробництво технічних культур формує сировинну базу багать$ох галузей харчової і легкої промисло­вості. Основними технічними культурами, що вирощуються на Україні, є цукровий буряк і соняшник, питома вага яких в струк­турі посівних площ технічних культур становить 94,6%, а також льон-довгунець (1,2% до площі всіх технічних культур), хміль, тютюн, льон-кудряш, ефіроолійні та лікарські рослини, які ви­користовуються також як сировина в харчовій, легкій та медич­ній промисловості.

Під технічними культурами зайнято 3,$3 млн. га, що становить 11% посівної площі України. Найбільші посівні площі під техніч­ними культурами зосереджені в степовій і лісостеповій зонах. Тут вища концентрація їх посівів, в структурі посівних площ їх частка становить близько 15%. Значно менша площа і концент­рація посівів технічн$их культур в Поліській зоні.

Основна технічна культура України — цукровий буряк. Це одна з найцінніших культур нашого землеробства. Україна — сві­товий виробник бурякового цукру$, який за обсягами його вироб­ництва поступається лише Франції. Саме від реалізації буряково­го цукру наша країна традиційно отримує значний прибуток, який становить близько 70% від реалізації всіх продовольчих товарів.

У 1997 р. під цукровим буряком було зайнято 1,1 млн. га, що становить 3,6% всієї посівної площі і 33% площі посівів техніч­них культур. Протягом 90-х років спостерігається тенденція змен­шення посівів і валового збору цукрових буряків (табл. 8).

Таблиця 8

ПОКАЗНИКИ $ВАЛОВОГО ЗБОРУ, УРОЖАЙНОСТІ ТА ПОСІВНИХ ПЛОЩ ЦУКРОВИХ БУРЯКІВ В УКРАЇНІ у 1990-1997 pp.*

Показники

1990

$

1991

1992

1993

1994

1995

1996

1997

Посівна площа (тис. га)

1607

1558

1498

1530

$

1485

1475

1359

1104

Урожайність (ц/га)

276

234

194

222

192

205

183

176

Валовий збір (млн. т)

44,2

36,1

28,7

33,7

28,1

29,6

$23,0

17,6

* Статистичний щорічник України за 1997 рік. —$ К.: Українська енциклопедія, 1998. — С. 165, 171.

Цукровий буряк — теплолюбива культура, яка потребує бага­то сонячних днів і багато води. У зв’язку з цим її можна вирощу­вати в районах, де кількість атмосферних опадів не менше ніж 500 мм за вегетаційний період, а також в района$х зрошувального землеробства, її вегетаційний період становить 125—160 днів, сума активних температур — 2200—2800°. Цукровий буряк дуже вибагливий до родючості грунтів. Кращі врожаї отримують на чорноземах, перегнійно-карбонатних суглинкових грунтах. Ви­рощування цукрових буряків — трудомістке виробництво. Тому при розміщенні посівів цукрових буряків, крім природних умов, враховуються і економічні: наявність трудових ресурсів, перероб­них підприємств та транспортна забезпеченість. Такі умови є в Лісостеповій зоні України. Все це пояснює концентрацію посівів ц$укрових буряків саме в цій зоні, особливо в її правобережній час­тині (Вінницька, Черкаська, Київська, Хмельницька, Тернопіль­ська, Чернівецька, Львівська, Рівненська, Волинська, Житомир­ська області), а також в лівобережній (Полтавська, Сумська, Хар­ківська, Чернігівська області). В Лісостепу сконцентровано 80% посівів цук$рових буряків України. Ця зона дає майже 70% всього валового збору цієї культури. Невеликі площі посівів є в північ­ному степу та на півдні Полісся.

Для виробництва 1 т цу$кру потрібно 9—10 т цукрових буря­ків. Перевезення сировини залізницею на 1 км у 6—7 разів обхо­диться дорожче, ніж перевезення відповідної кількості цукру. Враховуючи низьку транспортабельність цієї сировини, а також те, що вона швидко псується, підприємства з переробки цукрових буряків — цукрові заводи розміщуються поблизу цукробуряко­вих $плантацій. Цукрові заводи разом з сировинними базами ста­новлять елементарні агропромислові утворення. На базі викорис­тання найбільшого у світі масиву посівів цукрових буряків як сировинної бази переробної промисловості в Україні сформував­ся потужний цукропромисловий спеціалізований АПК, до складу, якого входять господарства $по вирощуванню цукрових буряків,, численні цукрові і цукрорафінадні заводи, а також підприємства not виробництву спирту, харчових кислот, комбікормів тощо. До складу цукробурякового АПК входять і відповідні виробництва засобів виробництва та інфраструктури, що забезпечують його розвиток.

Серед технічних культур найбільшу посівну площу, що знач­но зросла в 90-ті роки$ в порівнянні з попередніми, має соняшник. В 1997 р. під цією культурою було зайнято 2,1 млн. га, що стано­вить 7% всієї посівної площі і 58% площі посіву технічних куль­тур України. Соняшник — це основна олійна культура, валові збори якої становлять 2,5—2,1 млн. т при урожайності 12—15 ц/га. У 1997 році було зібрано 2,3 млн. т насіння соняшнику. Це — світлолюбива і теплолюбива культура, добре переносить посуху. Вегетаційний період с$тановить 100—200 днів з сумами активних температур 2200—2300 . На Україні ця культура вирощується в зоні, де сума температур становить 3000°. Добрі врожаї вона дає на чорноземах, темно-каштанових грунтах, сірих ліс$ових суглин­ках, перегнійно-карбонатних; зовсім не витримує кислих та болот­них грунтів. Це дає змогу культивувати його в зонах недостат­нього зволоження, переважно в степовій зоні, де розміщено 80% його посівів. В господарствах цієї зони посіви соняшнику станов­лять 10—14% всієї $посівної площі. Частково вирощують соняш­ник і в Лісостепу. Найбільші площі посівів зосереджені в Дніп­ропетровській, Запорізькій, Донецькій, Кіровоградській та Харків­ській областях.

Серед інших олійних культур в Україні вирощують сою в за­хідному Лісостепу, особливо в Черкаській та Вінницькій облас­тях. Це нова для України культура. У 1997 році її валовий збір становив 18 тис. т. На півдні, переважно в Миколаївській,$ Херсон­ській, Запорізькій та Дніпропетровській областях вирощують ри­цину; в західних областях — ріпак; ефіроолійні культури — корі­андр, м’яту, троянду, лаванду, кмин — вирощують переважно на півдні Криму, на Поділлі. Ці та інші олійні культури створюють сировинну базу добре розвинутому в У$країні олійнопродуктово-му підкомплексу. Промислова переробка насіння розміщена в ра­йонах концентрації посівів олійницької сировини. Тут розміщені олійні заводи, що виробляють різні види рослинної олії.

Льон-довгунець — основна прядивна культура України. Пло­ща посіву цієї культури за останні роки зменшилась від 211 тис. га в 1985 р. до 40 тис. га в 1997 р. Середня врожайність волокна — 216

5—6 ц/га. Валові $збори льноволокна зменшилися з 110 тис. т в 1985 р. до 9 тис. т в 1997 р. Льон-довгунець — невибаглива до І епла, вологолюбива культура, потребує 600—700 мм опадів, має короткий вегетаційний період (80—90 днів) з сумою активних температур 1200—1600°. Найбільш придатними для її вирощу­вання є суглинкові, або супіщані сірі та підзолисті грунти. Отже, найбільш сприятливі умови для куль$тивування цієї рослини — поліські райони, а також передгір’я Карпат. Найбільші посівні площі знаходяться в $Житомирській, Чернігівській, Київській, Рів­ненській, Львівській, Волинській, Івано-Франківській областях. У Поліссі зосереджено 78% посівних площ льону-довгунця і ви­робляється майже 95% його валових зборів.

До прядивних культур належить і коноиля, південні сорти якої вирощуються переважно в Миколаївській, Одеській, Дніпропет­ровс$ькій та Черкаській областях, а середньоросійські — в Сумсь­кій, Чернігівській, Полтавській областях. Льонарство і конопляр­ство створюють сировинну базу для розвитку луб’янопромис-лового підкомплексу АПК. Цей підкомплекс включає виробницт­ва, що переробляють цю сировину.

В повоєнні роки б$ула спроба в південних районах Херсонсь­кої, Миколаївської, Одеської областей та степовому Криму ство­рити бавовницьку базу. Але через низьку врожайність бавовнику і низьку якість продукції вимушені були відмовитись від виро­щування цієї культури в Україні. Зараз повернулися знову до ви­рішення цієї проблеми, і ось уже перші 200 га бавовнику посіяно на Херсонщині.

До технічних культур нал$ежать також махорка, тютюн і хміль. Хміль вирощують на Житомирщині, яка дає 70% його виробни­цтва в Україні. Невеликі його площі є в Київській, Вінницькій, Хмельницькій, Рівненській та Волинській областях. Махорку ви­сівають на Чернігівщині, Полтавщині, Сумщині та Черкащині. «Основні посіви тютюну зосереджені в Криму, Закарпатті, Хмель-Іицькій та$ Тернопільській областях, а також на Чернігівщині. На >азі переробки цієї сировини в Україні формується тютюнопро-шсловий спеціалізований АПК.

Вирощування картоплі і овочебашта$нних культур — важливі Іузі рослинництва, що забезпечують населення високоцінними Іродуктами харчування, а також мають велике технічне і кормо-ю значення. На частку цих галузей припадає 22,5% продукції сільського господарства і 36% продукції рослинництва. Під посівамими цих культур зайнято 2185 тис. га, що становить 7,2% всієї посівної площі України. Серед цих культур виділяються посіви картоплі, я$кі займають 1579 тис. га. Картопля — цінна землероб­ська культура універсального значення. В продовольчому балансі населення картопля посідає друге місце після зерна, є його «дру­гим хлібом». Потреби населення нашої країни в картоплі задово­льняються повністю, навіть перевищують науково обгрунтовану норму споживання цього продукту.

Картопля використовується і як продовольча, і як технічна (крохмале-патокове і спиртове виробництво) та кормова культура. Картопля характеризується середньою вибагливістю до тепла, оптимальна $температура для її розвитку — 18—20°. Вегетацій­ний період становить 70—120 днів з сумою активних температур 1200—1800$°. Потребує багато вологи і поживних речовин. Добре росте на легких супіщаних або суглинкових грунтах, а також окультурених торфових грунтах, чорноземах, добре переносить кислі грунти лісової зони. Саме такими умовами характеризую­ться Полісся України, північні райони Лісостепу. Картоплю ви­рощують скрізь, але в цих, сприятливих для її виробництва райо­нах (Чернігівська, Сумська, Волинська, Житомирська, а також Вінницька і Тернопільська області) спостерігається найбільша концентрація її посівів. У сировинних зонах крохмале-патокових і $спиртозаводів концентрація її посівів досягає 34—40%. Велика концентрація посівів картоплі спостерігається і в господарствах приміського типу навколо великих міст, $промислових і рекреа­ційних центрів, де вона досягає 12—15%. В південних областях картопля має невелику питому вагу (1—1,5%) в структурі посів­них площ, за винятком районів зрошуваного землеробства, де створені спеціалізовані зони вирощування ранньої картоплі.

Під овочевими культурами зайнято 0,5 $млн. га, що становить 1,5% всієї посівної площі. Валовий збір овочів — 5—6 млн. т. В Україні вирощують близько 40 видів різних овочевих культур. Всі вони мають різні вимоги щодо екологічних умов їх вирощу­вання. За вимогами до температурного режиму вони поділяються на вибагливі до тепла, що розвиваються при температурі понад 15 із сумою активних температур понад 1500 і не витримують примор$озків, і холодостійкі, що вегетують при температурі 6—8 із сумою активних температур від 300 до 1450 . Всі вони світло-любиві, потребують багато вологи, найбільш вибагливі до родю­чості грунтів.

Овочі — малотранспортабельна продукція. Саме це значною мірою визначає територіальну організацію їх виробництва. У зв’яз­ку з ц$им основна маса товарної продукції овочівництва орієнтує­ться на споживача і виробляється в приміських АПК поблизу великих міст, промислових, рекреаційних центрів, а також в сиро­винних зонах овочеконсервних підприємств. Великі спеціалі­зовані господарства по вирощуванню овочів розміщені навколо Києва, Харкова, Львова$, Дніпропетровська, Запоріжжя, промис­лових центрів Донбасу, а також Одеси, Херсона, Миколаєва та Криму. Решта овочів вирощується в спеціалізованих зональних районах, природно-економічні умови яких сприяють розвиткові тих чи інших овочевих культур. Це райони Степу, де вирощують теш$юлюбиві культури — особливо помідори, баклажани, перець; Лісостеп, де культивують огірки, помідори та інші овочеві куль­тури; Полісся, умови якого сприяють вирощуванню більш холо­достійких культур — капусти, столових коренеплодів, гороху тощо. Якщо потреби населення в картоплі забезпечуються повніс­тю, навіть з перевищенням рекомендованих норм, то овочів спо­живається на душу населення ще недостатньо — в 2 рази менше рекомендованих фі$зіологічних норм.

Баштанні культури (кавуни і дині) вирощують переважно на півдні і південному сході України — Херсонська, Миколаївська, Одеська, Запорізька, Дніпропетровська, Донецька області та Ав­тономна Республіка Крим.

Важливою галуззю рослинництва є плодів$ництво, до складу яко­го входить садівництво, ягідництво, виноградарство та ін. Плодо-воягідні насадження розміщені по всій території країни, але най­більша їх концентрація у правобережном$у Лісостепу, південному Степу, Криму та Закарпатті. Ягідники розміщені в Лісостепу та Поліссі, а також навколо великих міст та промислових центрів.

Плодівництво та овочівництво створюють сировинну базу для плодоовочеконсервної промисловості і разом формують плодо-овочеконсервний підкомплекс АПК. Цей підкомплекс займається вирощуванням та зберіганням, переробкою і реалізацією різно­манітних овочів, плодів і ягід. Більша ча$стина переробних під­приємств розміщується в районах вирощування сировини, а ті, що використовують напівфабрикати, орієнтуються на споживача.

4. РОЗМІЩЕННЯ ГАЛУЗЕЙ ТВАРИННИЦТВА

Другою важливою галуззю сільського господарства є багато­галузеве тваринництво. Від рівня його розвитку залежить напов­нення ринку висококалорійними продуктами харчування — м’я­сом, молочними продуктами, яйцями тощо. Тваринництво дає сировину для харчової і $легкої промисловості (м’ясо, молоко, шкіра, вовна, віск, пух тощо), а також для виробництва ряду лі­кувальних препаратів. Тваринництво має тісні зв’язки із земле­робством, якому воно постачає органічні $добрива. В свою чергу землеробство бере участь у формуванні кормового балансу тва­ринництва. Розвиток і розміщення тваринництва визначається значною мірою наявністю кормової бази, тому що майже поло­вина всіх затрат в цій галузі припадає на створення кормових ра­ціонів тварин. Кормову базу формують польове кормовиробни­цтво (вирощування кормових і зернофуражних культур), природ­ні кормові угіддя (сіножаті і пасовища), а також ві$дходи перероб­ки сільськогосподарської продукції, відходи харчової промисло­вості і комбікормова промисловість.

Основою кормової бази є польове кормовиробництво. Під ко$р­мовими культурами в Україні зайнято 9—11 млн. га, що стано­вить 32—37% всієї посівної площі (табл. З, 4). Це — посіви куку­рудзи на силос і зелений корм, однорічні і багаторічні трави, кормові коренеплоди тощо. Другим важливим джерелом кормо­вої бази є використання природних кормових угідь, їх площа в Украї$ні становить 7,5 млн. га, в тому числі сіножаті займають 2,2 млн. га, пасовища — 5,3 млн. га. В структурі сільськогоспо­дарських угідь висока питома вага сіножатей в Поліссі і Лісосте­пу, а пасовищ — в Степовій зоні. В Укра’їні налагоджено вироб­ництво комбікормів на комбікормових заводах, в кормоцехах, де використов$уються різноманітні кормові домішки для підвищення якості кормів. Наявність кормової бази, її структура визначають спеціалізацію тваринництва. Так, райони розвинутого польового кормовиробництва спеціалізуються на молочному і молочно-м’яс­ному скотарстві, свинарстві, а наявність природних кормових угідь сприяє розвиткові м’ясного і м’ясо-молочного скотарства, вівчарства. До складу продуктивного тваринництва входять скотарство, свинарство, птахівництво і в$івчарство. Менше значення мають конярство, бджільництво, ставкове рибництво, шовківництво то­що. Розрізняються і виробничі напрями залежно від того, для яких цілей використовуються тварини (молочне, м’ясо-молочне скотарство, сальне свинарство тощо). Провідною галуззю тва­ринництва у всіх природно-економічних зонах України є скотар­ство, яке має молочно-м’ясну і м’ясо-молочну спеціалізацію пе­реважно в Поліссі$ і Лісостепу. При молочно-м’ясній спеціалізації частка корів у продуктивному стаді становить 40—50%, а при м’ясо-молочному напрямі — до 40%. В степовій зоні переважає м’ясний і м’ясо-молочний напрям (корів у стаді 35—40%). В при­міських АПК, що створюються навколо великих міст, про$мислових центрів Придніпров’я і Донбасу, рекреаційних районах для адоволення потреб міського населення в цільномолочній продукції — молочна спеціалізація скотарства, де частка корів у стаді [становить 60—65%. Тут і найвища уді$йність корів — 3—4 тис. кг.

На 01.01.98 р. в Україні налічувалось 12,7 млн. гол. великої рогатої худоби, в тому числі корів — 6,2 млн. гол. (на 01.01.91 р. — відповідно 24,6 млн. гол. великої рогатої худоби і 8,3 млн. гол. корів), середній річний удій яких становив 1902—1384 кг. Най­вища концентрація поголів’я великої рогатої худоби в Правобе­режному Лісостепу і на заході Поліської зони. Основні породи корів в Україні — симентальська (Лісостеп, східне Пол$ісся), ле-бединська (Чернігівська, Сумська, Харківська обл.), білоголова українська і чорно-ряба (Полісся і частково Лісостеп), сіра україн­ська (Кіровоградська, Дніпропетровська, Полтавська, Харківська, [Луганська обл.), бура карпатська (Карпати), червона степова (Степ). Свинарство — друга за значенням і кількістю продуктивної

І худоби галузь тваринництва. На 01.01.98 р. налічувал$ось 9,4 млн. гол. (на 01.01.91 р. — 19,4 млн. гол.). Свинарство розміщене в усіх природно-економічних зонах. Розміщення галузі визначаєть: станом і характером кормової бази. Свинарство розвивається переважно в районах інтенсивного землер$обства, в районах ви­рощування картоплі, цукрового буряка, фуражного зерна, а також в районах переробки с$ільськогосподарської продукції, харчової промисловості, де для відгодівлі свиней використовують відходи відповідного виробництва. Найбільша концентрація поголів’я свиней в Поліссі і Лісостепу, особливо в Рівненській, Черкаській, Київській, Хмельницькій, Вінницькій областях. В Поліській і Лі­состеповій зонах галузь має м’ясо-сальний напрям, у Степу — сальний. У приміських АПК переважає м’ясний напрям. Основні породи свиней — велика біла, що найбільше поширена$ в Поліссі, Лісостепу і на півночі степової зони; українська біла степова — у Степу, а також степова ряба, миргородська, довговуха біла та ін.

Серед галузей продуктивного тваринництва виділяється пта­хівництво. Важливим фактором його розміщення є $орієнтація на споживача. Тому найвища концентрація поголів’я птиці спосте­рігається в приміських АПК. Висока концентрація спостерігаєть­ся також в Лісостепу і в Степу, де птахівництво орієнтується на виробництві зерна (концентрованих кормів). В Україні налічує­ться близько 150 млн. голів птиці$, 90% з яких становлять кури.

Вівчарство має допоміжне значення, за винятком спеціалізо­ваних господарств та господарств у гірських місцевостях. Най­більша концентрація поголів’я овець і кіз в степових та передгірських районах. В степу воно має вовняний напрям, в Лісостепу і Поліссі — м’ясо-вовняний. На 01.01.1998 р. в Україні налічува­лося 2,3 млн. голів овець і кіз проти 8,4 млн. голів у 1991 р.

5. ТЕРИТОРІАЛЬНА СТРУКТУРА АПК УКРАЇНИ

В межах України виділяються зональні АПК, що сформува­лись на$ базі трьох основних сільськогосподарських зон з відповід­ною спеціалізацією сільського господарства та підприємств пе­реробної п$ромисловості і виробничої інфраструктури — Полісь­кий АПК, Лісостеповий АПК, Степовий АПК, а також АПК гір­ських і передгірських районів Карпат і Криму та приміські АПК.

Поліський АПК сформувався в межах Українського Полісся, До його складу входять більша частина Волинської, Рівненської, Житомирської, північні частини Київської, Чернігівської та Сум­ської обл., що займають 12,3 млн. га (19% території Укр$аїни).

Поверхня території рівнинна. Клімат помірно-континентальний, кількість опадів — 550—750 мм, середньорічна температура — +6, +7°С, тривалість вегетаційного періоду — від 190 до 205 днів з сумою активних температур 2250—2600 . Це найбільш зволоже­на територія України (особливо Західне Полісся). Низинний ре­льєф, значна кількість опадів і незначне випаровування сприяє заболоченості території і форму$ванню підзолистих грунтів. У зв’яз­ку з цим в зоні переважають дерно-підзолисті і болотні грунти, що потребують збагачення їх поживними речовинами, вапнуван­ня та інших меліоративних робіт. Близько 30% території зайнято лісом і чагарниками, 2% — болотами. Сільськогосподарські угід­дя становлять $близько половини, а рілля — 35% всієї території зони. В структурі сільськогосподарських угідь на орні землі при­падає 2/3 і на природні кормові угіддя — 1/5.

Середня густота населення 20—40 чол. на 1 км2, на одного працездатного припадає 2,6—3 га орних земель.

Такі умови визначили виробничу спеціалізацію сільського гос­подарства — скотарство (молочно-м’ясного напряму), льо$нарст­во, картоплярство з виробництвом зернової продукції. На основі переробки сільськогосподарської сировини тут функціонують мо-локопромисловий,$ м’ясопромисловий, картоплепродуктовий, льо-нопромисловий спеціалізовані комплекси, а також додаткові — зернопродуктовий, бурякоцукровий, плодоовочеконсервний та ви­робництво хмелепродукції тощо. Тут виробляється 95% льону-довгунця, 45% картоплі, до 1/5 молока і м’яса.

Лісостеповий АПК сф$ормувався в межах Лісостепової природ­но-економічної зони України. До його складу входять значна час­тина Львівської і Чернівецької областей, східна частина Івано-Франківської, Тернопільська, Хмельницька, Вінницька обл., пів­нічна частина Кіровоградської обл., Черкаська, Полтавська, Хар­ківська (крім південно-східної частини), а також південні частини Волинської, Рівненської, Жи$томирської, Київської, Чернігівської і Сумської обл. У рельєфі спостерігається чергування височин із •щиженими рівнинами. Поверхня зони розчленована долинами рі­чок, ярами і балками. Виділяються Волино-Подільська, Придніп­ровська та відроги Середньоруської височин, а також велика за площею Придніпровська низовина. Клімат помірно-теплий, кіль­кість опадів від 600 мм на заході і півночі до 500—450 мм на пів-Ідні і сході. Але тут $більше випаровування, ніж в Поліссі, тому й немає надмірного зволоження. Середньорічна температура — +7, +8 С. Тривалість вегетаційного періоду — 200—2^0 днів, су­ма активних температур — 2600—2800 С, до 3000 на півдні. Ґрунтовий покрив — родючі, високопродуктивні типи земель — чорноземи, сірі лісові, чорноземно-лучні тощо. Лісостеп характе­ризується високою господарською освоєністю території. Тут ве­л$ика розораність земель — питома вага ріллі до всієї площі зони становить 70%, що вдвічі вище, ніж у Поліссі. В зоні знаходиться 37% орних земель України.

В Лісостепу висока густота сільського населення — 40— 60 чол. на 1 кв. км, на 1 працездатного припадає 3—5 га ріллі; тут добра забезпеченість трудовими ресурсами. Природ$но-кліматичні умови, наявність значних трудових ресурсів значною мірою сприяли інтенсивному розвитку сільського господарства, яке спе­ціалізується на виробництві цукрових буряків, зерна, скотарстві га свинарстві. В зоні розвинуте виробництво картоплі, овочів, юняшнику, хмелю, м’яти, фрукті$в, м’яса птиці. Все це створює :иачну сировинну базу для розвитку бурякоцукрового, зернопро-Іуктового, м’ясопромислового, молоко-промислового та плодо-зочеконсервного спеціалізов$аних комплексів. Тут виробляється 0% цукрових буряків, 40% зерна, половина виробництва молока м’яса України.

Степовий АПК сформувався в межах Степової природно-кономічної зони, до складу якої входять Одеська, Миколаївська, Херсонська області, південь Кіровоградської, Дніпропетровська, апорізька, Донецька, Луганська, південно-східні райони Полтав-І.кої та Харківської областей та Автономна Республіка Крим. Іін становить 25 млн. га, або 40% території У$країни. Рельєф рівнинний. Клімат помірний посушливий. Середня річна температу ра — +7,5, +11 С. Тут спостерігаються найбільш високі темпера­тури і найтриваліший ве$гетаційний період (210—245 днів) з су­мою середньодобових температур вище +10° — від 2900° на півночі зони до 3600° на півдні. В зоні випадає від 450 мм опадів (на півночі) до 300 мм в Причорномор’ї. Висока випаровуваність вологи призводить до значного її дефіциту. В Степу переважають середньогумусні та малогумусні чорноземи, у південних районах — каштанові грунти. Це основний район зрошувальної меліорації. В Степу найвища розораність земель — близько 80% території і 80—85% сільськогосподарських угідь. Тут знаходиться 48% ор­них земель України. Густота сільського населення — 20—40 чол. на 1 км2$. На 1 працездатного припадає 7—10 га ріллі. Рівень забезпеченості трудовими ресурсами низький.

Природно-кліматичні умови сприяють розвиткові сільського господарства, яке спеціалізується на вирощуванні зернових, со­няшнику, а також на скотарстві. Додатковими галузями є вино­градарство, овочівництво$, свинарство, вівчарство і птахівництво. Все це створює значну сировинну базу для функціонування спе­ціалізованих комплексів — м’ясопромислового$, молокопромис-лового, зернопродуктового, олійнопродуктового та плодоовоче-консервного.

Тут виробляється 100% рису, 95% винограду, 80% соняшнику, до 48% зерна, 70% вовни, овочів — 35%, молока і м’яса — бли­зько 1/3.

6. ХАРЧОВА ПРОМИСЛОВІСТЬ ЯК ОСНОВНА П$ЕРЕРОБНА ЛАНКА АПК

Весь обсяг сільськогосподарської продукції розподіляється та­ким чином, що 60% надходить на промислову переробку, 25% споживається у свіжому вигляді, решта — використовується в самому сільському господарстві. Із перероблюваної сільськогос­подарської продукції 85% як сировина поступає на підприємства харчової, а 15% — у галузі легкої промисловості. Тобто основна галузь, що переробляє сільськогосподарську сиро$вину і є голов­ним інтегратором АПК — це харчова промисловість, яка вироб­ляє близько 16,3% продукції промислового виробництва України. Харчова промисловість входить до продуктивних комплексів АПК. Ії сировинна база досить поши$рена в Україні. Ще більш широкі межі розміщення споживачів продукції цієї галузі. Саме через це розміщення харчової промисловості має таку особли­вість, що виділяє її серед інших галузей, — її підприємства роз­міщуються повсюдно: скрізь, де є населений пункт, існує те чи інше виробництво харчової продукції. Проте розміщення окре­мих галузей цього виробництва має свої особливості залежно від ступеня впливу на них сировинного чи споживчого фактора. У відповідності з цим виділяються три групи галузей харчової промисловості:

1. Група галузей, $що переробляє нетранспортабельну (або ма-лотранспортабельну) сировину при високих нормах її витрат й обмежених строках зберігання і виробляє транспортабельну продук­цію, здатну до зберігання. Ці галузі орієнтуються на джерела від­повідної сировини. До складу цієї групи галузей входять цукрова, спиртова, крохмале-патокова, консервна, $маслоробна, олійножирова.

2. До другої групи належать галузі, що переробляють транс­портабельну сировину і випускають малотраііспортабельну про­дукцію, або продукцію з обмеженими строками її зберігання. Та­кі галузі розміщуються в районах споживання готової продукції. Це — хлібопекарська, кондитерська, пивоварна, макаронна, мо­лочна, безалкогольних напоїв$.

3. Третю групу становлять галузі, що можуть бути розміщені як в районах зосередження сировини, так і в районах споживання готової продукції (м’ясна, борошномельна). До цієї групи вхо­дять і ті галузі, в яких стадії технологічного процесу можуть бути 1 ериторіально відокремлен$ими. Зокрема, в районах виробництва сировини здійснюються первинні стадії переробки сировини, а в районах споживання — стадії, що завершують процес переробки напівфабрикатів (тютюнова, виноробна).

Харчова промисловість має складну стр$уктуру. До її складу входить більше 20 галузей. Провідними галузями харчової про­мисловості України є цукрова, м’ясна, молочна, олійножирова, $плодоовочеконсервна, кондитерська, спиртова, виноробна, соля­на. Динаміка виробництва найважливіших видів продукції харчо­вої промисловості України у 1985—1997 pp. наведена в табл. 36.

Однією з важливих галузей харчової промисловості є цукрова. І Україні у 80-ті роки вироблялось більше 6 млн. т цукру. В 1997 р. було вироблено 2 млн. т цукру. В Україні налічується 192 цукро­вих заводи, що розміщуються в 19 о$бластях. Більша частина цих іаводів знаходиться в правобережному Лісостепу. Найбільша їх кількість — у Вінницькій області (38), Черкаській (23), Київській 16), Хмельницькій (15), Тернопільській (15). Найбільші цукрові вводи — Лохвицький і Орільський (Полтавська обл.), Первомайський і Засільський (Миколаївська обл.), Саливонківський (Київська обл.). Найбільше цукру виробляють Подільський регі­он (30% його виробництва в Україні), Центральний (24%), Схід­ний (15%). Серед областей цих регіонів виділ$яються Вінницька (12%), Тернопільська (10%), Хмельницька (8%), Київська (12%), Черкаська (8%), Полтавська $(6%) області. Значно менша питома вага у виробництві цукру Поліського регіону (13%), ще менша — Причорноморського, Карпатського і Придніпровського.

Таблиця 9

ДИНАМІКА ВИРОБНИЦТВА НА ЙВАЖЛИВІЦШХ ВИДІВ ПРОДУКЦІЇ ХАРЧОВОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ В УКРАЇНІ у 1985—1997 pp.*

$

$

$

Найменування продукції

1985

1990

1995

1996

1997

Цукор-пісок, тис. т

6247

6791

3894

3296

2034

в тому числі з цукрових буряків

4366

5388

3500

2702

2034

М’ясо (включаючи субпродукти 1 категорії), тис. т

$

2357

2763

957

760

558

Тваринне масло, тис. т

390

444

222

163

117

Продукція з незбираного молока в перерахунку на молоко, тис. т

5687

6432

1293

915

661

Олія, тис. т

846

107$0

696

705

509

Консерви, млн. умовних банок

3978

4836

1444

1014

1135

в тому числі плодоовочеконсервні

3175

3865

1038

611

796

* Статистичний щорічник України за 1997 р. — К$.: Українська енциклопедія, 1998. — С. 130.

Важливою галуззю харчової промисловості і складовою час­тиною м’ясопродуктового комплексу є м’ясна, що забезпечує на­селення м’ясом і продуктами його переробки. Виділяють три ос­новні напрями виробництва м’ясної промисловості — м’ясне, ковбасне і м’ясоконсервне. М’ясне виробництво представляють більше сотні потужних м’ясокомбінатів, що розміщуються як в про-мислово розвинутих областях України, так і в районах наявності сировинної бази. В Україні у 1997 р. було виробле$но 525 тис. т м’яса (в 1990 р. — 2,7 млн. т). В структурі промислового вироб­ництва м’яса переважає яловичина і телятина (53%), друге місце займає м’ясо свинини (34%), третє — м’ясо птиці (до 10%). По­тужні м’ясокомбінати розміщені в Д$онецьку, Дніпропетровську, Харкові, Луганську, а також в Києві, Вінниці, Черкасах, Одесі, Миколаєві, Львові та інших містах. Виробництво ковбасних виробів розмішується в районах зосередження міського населення — Донбасі, Придніпров’ї, Києві, Ялті тощо. М’ясоконсервне вироб­ництво зосереджене переважно в сир$овинних районах — Київ, Вінниця, Полтава тощо.

До складу молокопереробної промисловості входять маслороб­на, сироварна, молочноконсервна галузі, а також виробництво про­дуктів з незбираного молока. Молокопереробна промисловість є складовою частиною молокопродуктового комплексу АПК. Роз­$міщення галузі залежить від наявності сировини і масового спо­живача. В районах споживання розміщують підприємства, що випускають продукцію з незбираного молока. Па сировину орієн­туються маслоробні, сироварні та молочноконсервні заводи. В Україні працює близько 500 підприємств молокопереробної про­мисловості.$ Маслоробні підприємства діють майже в усіх облас­них і районних центрах. Найбільші з них розміщені в Києві, Дніп­ропетровську, Харкові, Одесі, Львові. Сироварні підприємства розміщені в Бердянську (Запорізька обл.), Долині і Бобринці (КІ-звоградська обл.), Жашкові і Тальному (Черкаська обл.), Кре­менчуку (П$олтавська обл.) та ін.

В Україні працює 10 молококонсервних заводів, всі вони роз­міщені в районах зосередження сировини. Найбільші з них — в їахмачі (Чернігівська обл.), Первомайську (Миколаївська обл.), :мілі (Черкаська обл.), Куп’янську (Харківс$ька обл.) та ін.

Олійно-жирова промисловість представлена олійними завода-си, які виробляють кілька видів рослинної олії — соняшникову (90% виробництва), кукурудзяну, лляну, ріпакову, конопляну та ін. Орієнтуючись на наявність сировини (для виробництва 1 т рослинної олії використовується 3—4 т олійного насіння), ця галузь середжена переважно в Степовій зоні. В Україні існуємо вели-xдержавних олійних комбінатів та заводів, 418 олійницьких цехів. Найвища концентрація галузі в Донба$сі і Придніпров’ї. На астку Дніпропетровської, Донецької та Запорізької областей рипадає більше половини виробленої в Україні олії. Найбільші центри її виробництва — Дніпропетровськ, Маріуполь, Запоріжжя, Пологи, Вовчанськ, Слов’янськ, а також Кіровоград, Полтава, причорноморський регіон виробляє 14% олії (Одеса, Возне-енськ, Херсон). Серед інших центрів виділяються Вінниця і Чернівці. В 1997 р. в Україні було вироблено 486 тис. т олії.

$

Плодоовочеконсервна промисловість — це складова частина повідного підкомплексу АПК$, що переробляє різноманітну про-.кцію овочівництва та плодівництва. Сировинний фактор у розміщенні підприємств цієї галузі відіграє основну роль. Через це найбільша концентрація плодоовочеконсервного виробництва спостерігається на півдні України. Саме тут, на території Одесь­кої, Миколаївської, Херсонської, Запорізької областей та Авто­номної Республіки Крим сформувався спеціалізований район плодоовочеконсервного виробництва. Головні центр$и — Одеса, Херсон, Сімферополь, Ізмаїл, Мелітополь, Бердянськ. Розміщене це виробництво і в районах Поділля, а також в Черкасах, Жито­мирській, Полтавській та Донецькій областях.

Ряд галузей харчової промисловості, що переробляють зерно, є складовими частинами зернопродуктового підкомплексу АПК. До них належать борошномельно-круп’яна, хлібопекарська, ма­каронна, кондитерська, виробництво харчових концентратів,$ а також технічна переробка зерна на спирт, крохмаль, солод тощо. Розміщуються ці галузі як в районах споживання готової продук­ції (хлібопекарна, макаронна, кондитерська, борошномельно-кру­п’яна, крохмале-патокова, спиртова) — переважн$о в Степових і Лісостепових районах України. Крохмале-патокова промисло­вість, крім зерна (кукурудза, пшениця, рис), використовує також картоплю. Через це, орієнтуючись на сировину, її підприємства розміщуються і в Поліських районах.

7. ПРОБЛЕМИ І ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ АПК

За останні роки у сільськогосподарському виробництві Украї­ни значно загострилися кризо$ві явища: значно знизилися обсяги валової продукції, погіршилося використання природних ресур­сів, знизилася родючість грунтів, поглибився дисбаланс між га­лузями рослинництва і тваринництва. Зменше$ння поголів’я ху­доби досягло критичної межі при значному зниженні його про­дуктивності.

Небезпечною тенденцією є висока спрацьованість машинно-технологічного парку, а відсутність фінансових коштів для здійс­нення ремонтно-відновлюваних робіт лише погіршує його стан. Для досягнення рівня технологічних потреб не вистачає десятків тисяч різних технічних засобів. Поряд з цим різко погіршилося забезпечення галузей АПК висококваліфікованими кадрами.

$У перспективі з метою подолання кризових явищ в агропро­мисловому комплексі України поряд із заходами щодо приско­рення аграрної реформи та розвитку інфраструктури аграрного ринку передбачається посилення державного регулювання щодо фінансового стану підприємств.

Здійсне$ння аграрної реформи в Україні повинно бути спрямо­ване на створення економічно ефективного агропромислового ви­робництва, поглиблення ступеня переробки та покращання збері­гання сільськогосподарської про$дукції. З цією метою в програмних документах щодо проведення аграрної реформи передбачається:

формування ринку землі та нерухомості, запровадження сис­теми іпотечного кредитування сільськогосподарських товарови­робників;

фінансування організаційних заходів щодо здійснення аграрної реформи на регіональному рівні, післяприватизаційна підтримка розвитку реформованих господарств, створення спеціалізованої кон-Ілтингової інфраструктури щодо інформаційного забезпечення;

розвиток$ мережі інфраструктури сервісного обслуговування, Іготівель, оптової торгівлі;

формування ринків матеріальних ресурсів і капіталу;

ефективне використання наявного земельного фонду;

реформування соціальної сфери $села та розбудови її інфра-гтруктури.

У найближчій перспективі будуть здійснені ефективні заходи додо охорони земель, запровадження ґрунтозахисних систем зем­леробства.

Радикальне вирішення проблеми забезпечення населення Украї-ш основними видами продовольства потребує значного звіль­нення обсягів їх виробництва на основі фінансової підтримки віт-гчизняного товаровиробника. На сьогодні екстенсивний шлях розвитку сільського господ$арства практично вичерпався. Тому у подальшому він може здійснюватися лише на основі широко­масштабного впровадження енерго- та ресурсозберігаючих тех­нологій, докорінної модернізації засобів механізації.

Література

1. Борщевский П.П., Прейгер Д. К., Иванух Р.А. Региональная спе-циализация се$льскохозяйственного производства Украинской ССР. — К.: Наукова думка, 1989. — 197 с.

2. Веденичев П. Ф., Пасхавер Б. Й. Аграрний ресурсний потенциал Украинской ССР. — К.: Наукова думка, 1988. — 311с.

3. Иванух Р. А. Природньїе ресурси сельскохозяйственного произ­водства Украинской ССР. — К.: Наукова думка, $1984. — 223 с.

4. Крючков В. Г. Использование земель й продовольственнне ре-сурсьі. — М.: Мьісль, 1987. — 231 с.

5. Лебединский Ю. П., Ганечко Л. А. Продовольственньїй комплекс Украинской ССР. — К.: Наукова думка, 1986. — 253 с.

6. Маракулин П. П. Региональньїе осо$бенности размещения сельс­кохозяйственного производства. — К.: Наукова думка, 1986. — 212 с.

7. МаслякП. О., Олійник Я. Б., Степаненко А. В. Слонник-довідник з економіки і соціальної географії світу. — К.: Лібра, 1996. — 328 с.

8. Основи економічної теорії / За ред. С. В. Мочерпого. — К.: Ви­дав. Центр «Академія», 1998. —464 с.

9. Пістун М. Д., Гуцал В. О., Лровотар II. І. Географія агропромис­л$ових комплексів. —К.: Либідь. — 1997. — 198 с.

Ю.Ракитников А. Н. География сельского хозяйства. — М.: Мьісль, 1970. —342с.

П.Состояние й охрана земельних ресурсов. — К.: Наукова думка, 1985. —136с.

12. Территориальная организация агропромьішленньгх комплексов. — К.: Наукова думка, 1985. — 304 с.

ІЗ.Шипович Е. Й. География производительньїх сил Украинской ССР. — К.: Вища школа, 1988. — 127 с.

Post Comment