Банківська система Україні в ринковій економіці

Розглянемо структуру та функції банківської системи в еко­номіці ринкового типу. В такій еконо$міці кредитно-банківська система представлена великим набором банків та пов’язаних з ни­ми різноманітних кредитно-фінансових установ. В організаційному аспекті банківська система є сукупністювзаємопов’язаних та взаємодіючих банків, кожний з яких виконує функції, які випливають з його призначення. Розрізняють емісійні, комерційні, ін$вестиційні, іпотечні, ощадні банки, різні фінансові компанії (пенсійні, соціальні, інноваційні). В сукупності всі ці фінансо­во-кредитні установиутворюютьбанківську кредитну систему.

Банківська система в Україні має дворівневу побудову: н$а першому рівні — Національний банк України, на другому — ко­мерційні банки.

Провідне місце в банківській системі належить Національному банку України (НБУ). Він покликаний провадити єдину політик$у в сфері грошового обігу, зміцнення національної грошової одиниці — гривні.

Національному банку України надано монопольне право на ви­пуск грошей (емісію). Він виконує роль емісійного центру. Банк збе­рігає резервні фонди грошових знаків, дорогоцінні метали, у тому числі золото, валютні запаси.

Національний банк України обслуговує державний борг кра$їни, дає дозвіл на створення (реєстрацію) комерційних банків.

Зміст діяльності Національного банку України проявляється в його функціях, основних напрямах функціонування. Для виконання завдань, покладених на цей орган державного управління спеціаль­ної компете$нції, Статутом передбачені такі функції:

а) брати участь у розробці основних напрямів і тенденцій еко­номічного й соціального розвитку народного господарства України, державного бюджету України, прогнозу грошових доходів і витрат населення;

б) розробляти основні напрями єдиної грошо$во-кредитної полі­тики, відповідно до яких здійснюється регулювання грошового обі­гу в Україні;

в) концентрувати кредитні ресурси, створені за рахунок коштів статутного та інших фондів, залишків коштів державного бюджету, коштів на депозитних рахунках, коштів в обігу та в міжбанківських розрахунках, а також переданих за плату Ощадним банком коштів, які формуються за рахуно$к вкладів населення;

г) продавати й купувати на договірних засадах кредитні ресурси;

д) утворювати фонд регулювання кредитних ресурсів банківсь­кої системи держави за рахунок частини залучених банками ресур­сів і депозитів, визначати $розміри формування цього фонду;

е) організовувати і проводити інкасацію, перевезення грошових знаків та інших цінностей;

ж) проводити єдину кредитну політику в державі, встановлюва­ти правила розрахунків і ведення касових операцій, порядок ведення обліку й$ звітності у банках, визначати розмір плати за залучені з ін­ших банків ресурси, виходячи із загальної процентної політики;

з) здійснювати регулювання рівня банківських процентних ставок;

й) організовувати касове виконання державного бюджету;

к) зосереджувати на рахунках у своїх установах валютні кошти валютного фонду Кабінету Міністрів України, брати участь у роз­робці зведеного валютного плану, забезпечувати проведення єдино$ї валютної політики в державі;

л) здійснювати обслуговування державного боргу, виконувати операції, пов’язані з розміщенням державних позик, їх погашенням і виплатою процентів по них;

м) давати дозвіл на утворення комерційних банків за участю іно­земних юридичних осіб та іноземних громадян, реєструвати комер­ційні банки і встановлювати для них економічні $нормативи тощо.

Разом із тим Національному банку надаються такі права, що зу­мовлені його специфікою: встановлювати для комерційних банків та їх філій обсяг і форми звітності інформаційних матеріалів, необ­хідних для прогнозування і планування з метою здійснення Єдиної державної пол$ітики в області грошового обігу, кредитування, роз­рахунків, цінних паперів і валютних операцій; встановлювати за узгодженням з комерційними банками, які здійснюють касове обс­луговув$ання підприємств, організацій, ліміт залишку грошей в опе­раційній касі, визначати вид національних грошових знаків, їх но­мінал, встановлювати визначальні ознаки і порядок платіжності, систему захисту; одержувати в іноземних і міжнародних банках та в інших фінансово-к$редитних організаціях кредити, розміщувати по­зики, здійснювати операції в іноземній валюті; давати дозвіл органі­заціям України залучати кредити з-за кордону в межах загального ліміту зовнішньої заборгованості держави, який встановлюється Верховною Радою України; визначати цін$и й тарифи на надані На­ціональним банком і його установами послуги, якщо вони не вста­новлені законодавством України; утворювати у своєму підпорядку­ванні підприємства і бути пайовиком або акціонером підприємств, необхідних для виконання завдань Національного банку, в тому чис­лі щодо виготовлення паперових грошей, виробни$цтва необхідного для цієї мети паперу, виготовлення монет та інші права.

Правове становище Національного банку України, його особ­ливе правове регулювання зумовлює виконання специфічних для нього банківських операцій. Відповідно до ст. 8 Закону України «Про банки і банківську діяльність» На$ціональний банк виконує та­кі операції:

— видає комерційним банкам кредити на строк за домовленістю з позичальниками;

— провадить рахунки банків-кореспондентів і здійснює розра­хункове касове обслуговування комерційних банків та інших кре­дитних установ;

— купує та продає цінні папери, що ви$пускаються державою;

— видає кредити банкам під заставу векселів і цінних паперів;

— здійснює емісію приватизаційних паперів;

— виступає гарантом кредитів, що надаються суб’єктам зовніш­ньоекономічної діяльності іноземними банками, фінансовими та ін­шими міжнародними організаціями під заставу Державного валют­ного та іншого державного майна України;

— купує і продає іноземну валюту і платіжні докуме$нти в іно­земній валюті;

— проводить операції з резервними фондами грошових знаків;

— здійснює інші операції відповідно до своїх функцій, передба­чених законодавств$ом.

Емісійний банк (центральний банк) – має монопольне право виписку білетів (грошових знаків, банкнот). Основним його зав­данням є проведення державної політики в сфері грошового обігу, кредиту, регулювання діяльності всієї банківської системи. Цей банк завжди націоналізований і його діяльність знаходиться під контролем держави. Тому його називают$ь державним або цен­тральним банком.

Інвестиційні банки – спеціалізуються на фінанс$уванні та довгостроковому кредитуванні різних підприємств і цілих галузей. Розрізняють фінансові інвестиції, здійснювані шляхом купівлі банком цінних паперів, а також реальні інвестиції, що здійснюються шляхом вкладання капіталу в промисловість, будівництво та інші.

Іпотечні банки – спеціалізуються по наданню довгостроко­вих позик під зас$таву нерухомості.

Інноваційні банки (або фонди) – здійснюють кредитування (в основному пов’язані з деяким ризиком) на всіх етапах інноваційного процесу створення і впровадження різних нау$кових роз­робок.

Ощадбанки – є простими фінансово-кредитними установами для заохочення вільних грошових коштів населення, включаючи операції з цінними паперами.

Комерційні банки – найбільш універсальний тип банків, що займаються широким колом операцій, в тому числі надання кре­дитів промисловим, торговим та іншим підприємствам переважно за рахунок грошових коштів у вигляді депозитних вкладів. Такі бан­ки здійснюють також різноманітні комерційн$і послуги та операції. Звичайно, вони не є державними.

Комерційні банки – основна ланка кредитної системи країни, яка включає в себе кредитні установи, які здійснюють різні банківські операції для своїх клієнтів на базі комерційного розрахунку. Для цього вони використовують не тільки $свій власний капітал, але й залучений фінансовий капітал у вигляді вкла­день, депозитів м$іжбанківських кредитів та інших джерел. При цьомузалучені кошти, як правило, значно перевищують обсяги власного капіталу комерційних банків.

На початку своєї діяльності комерційні банки створювалися переважно як галузеві. Так, в Україні були створені Укрлегбанк, Укрбудбанк, Укрмонтажспецбанк, Укрміжвузбанк, Енергобанк, Поштбанк та інші. Ці банки повинні були сприяти вирішенню $перш за все проблем всередині галузі, прискоренню темпів НТП на підприємствах галузі, збільшенню об’єктів виробництва та підви­щенню якості випущеної продукції. Галузеві міністерства та підпорядковані їм підприємства створенням своїх банків намагали­ся мобілізувати як найбільше грошових коштів на розвиток галузі та стати н$езалежними від кредитної та фінансової політики, яка провадилась державою через так звані спеціалізовані банки – Промбудбанк, Агропромбанк, Житлсоцбанк.

Поступовостатус комерційних отримали державні спеціалізо­вані банки. Так, на базі республіканського Житлсоцбан$ку був ор­ганізований Укрсоцбанк, Агропромбанку – АПБ»Україна» АТ, Промбудбанку – ПІБ. Таке роздержавлення вказаних банків привело до створення в банківській системі України нерівних умов для діяльності банків, зробивши важким становище новостворених. Адже колишні державні спеціалізовані банки були забезпечені приміщеннями, оф$існою технікою, транспортними засобами, кадрами, мали велику і солідну клієнтуру.Їм$ і тепер надається значна допомога з боку держави і НБУ.Новостворені комерційні банки такої бази не мали.

Більш правильним за колишніми державними банками було б залишити статус державних спеціалізованих банків, через які направлялась би державна кредитна і фінансова (політика) підтримка пріоритетним напрямкам розвитку економіки. Так в більшості країн така підтримка надається розвиткові сільського господарства, науки, державним підприємствам, житловому будівництву та іншим.

В умовах ринкової еконо$міки суттєві зміни пройшли в банківському контролі. Якщо раніше банки відігравали роль держав­них контролерів за діяльністюсуб’єктів господарювання, то в наш час цей контроль здійснюється на партнерських відносинах між банками та їх клієнтами. Правда, в окремих випадк$ах держа­ва накладає на банки контроль за окремими господарськими опе­раціями їх клієнтів. Наприклад, за повнотою здачі в банк вируч­ки готівковими грошима т$а виконанням касової дисципліни.

Комерційні банки класифікуються за рядом ознак. В залеж­ності від форми власності вони підрозділяються на приватні і державні. Зараз в Україні державними комерцій$ними банками є ли­ше Ексімбанк (експортно-імпортний банк) та Ощадбанк.

По формі організації серед приватних банків переважають ак­ціонерні у вигляді товариств відкритого або закритого типу. Верховна Рада України останніми змінами і доповненнями в За­кон «П$ро банки і банківську діяльність» заборонила комерційним банкам виступатиу формі АТ закритого типу і всім існуючим ос­таннім треба перереєструватись в АТ відкритого типу.

Комерційні банки в залежностівиконуваних операцій 6увають універсальними і спеціалізованими. Зараз на Україні всі комерційні банки прагнуть бути універсальними, хоча далеко не всі вони виконують весь спектр банківських операцій. Спеціалізованих банків поки що немає. Правда, окремі банки по­чали створювати спеціалізовані філіали$ (інвестиційні, депозитні та інші).

В залежності від території діяльності комерційні банки поділяються на міжнародні, республіканські та регіональні$. Міжнародні банкиутворюються за участю іноземного капіталу і можуть мати відділення (філіали) в інших країнах. На Україні вони тільки починають зароджуватися. Перший – Український Міжнародний банк та інші. Їх$ створення не підтримуєтьсяНБУчерез завалювання ключових порцій, до яких відноситься банківська справа, що являє собою велику небезпеку для нашої економіки, що перебуває в стані глибокої економічної кризи, що супроводжується інфляцією. В подальшому, коли економічна ситуація в країні нормалізується, не буде перешкод в створенні міжнародних б$анків, а також у відкритті відділень, філіалів та представництв іноземних комерційних банків. Адже іноземні інвестиції в економікуУкраїни швидше будуть здійснюватись че­рез банки, з якими іноземні інвестори звикл$и працювати і яким вони довіряють.

До республіканських комерційних банків відноситься ПромінвестбанкУкраїни, Укрсоцбанк, Ексімбанк України та Ощадбанк України, які мають розгалуженумережу відділень$ та філіалів по всій територіїУкраїни. Вони тісно пов’язані з усіма органами державної влади та Правліннями банків. До статусуреспубліканських наближаються і деякі нові комерційні банки (Градобанк, Приватбанк, АППБ»Аваль», «Укрінбанк»), які виникли разом з початком розвитку ринкової економіки в країні. Свої філіали починають відкривати також ба­гато інших банків. Звичайно, це буде сприяти росту конку­ренції в банківській сфері, але в результаті цього покращиться якість та збільшиться кількість банківських послуг, тощо.

Ком$ерційні банки — це автономні, незалежні комерційні під­приємства. З одного боку, вони утворюються для задоволення інте­ресів власників банку (акціонерів або індивідуальних) і суспільних інтересів кліє$нтури — юридичних і фізичних осіб, що обслугову­ються банком. А з іншого боку, комерційні бланки — це підприємс­тва особливого типу, які організують та здійснюють рух позичково­го капіталу для забезпечення отри$мання прибутку власниками банку. Будучи важливою ланкою банківської системи держави, ко­мерційні банки концентрують основну частину кредитних ресурсів і здійснюють широкий діапазон банківських операцій та фінансових послуг для юридичних і фізичних осіб. Комерційні банки є юридич­ними особами. Во$ни економічно самостійні і повністю незалежні від виконавчих та розпорядчих органів державної влади в рішеннях, пов’язаних з їх оперативною діяльністю, а також щодо вимог і вка­зівок, що не відповідають чинному законодавству. Як будь-яка юридична особа,банки мають свої ознаки.

1. Володіння майном на правах власності або на правах повно­го господарського відання, наявність статутного фонду, який ві­дображується на самостійному балансі банку. Статутний фонд комерційного банку формується за $рахунок власних коштів акціо­нерів або пайових внесків засновників банку у грошовій формі. Забороняється використовувати для формування статутного фонду бюджетні кошти, кошти, одержані в кредит і під заставу, а також збільш$увати статутний фонд для покриття збитків. Розмір статут­ного фонду банку визначається засновниками, але не може бути менш$им за розмір, встановлений НБУ. Законодавством визначено мінімальний розмір статутного фонду банку в сумі, еквівалентній 1 млн ЕКЮ.

2. Наявність усіх прав юридичної особи: організаційна єдність, участь у господарських відносинах, самостійна відповідальність, а також обов’язкове зазначення в статуті банку, що банк є юридич­ною особою.

3. Комерційні банки здійсню$ють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку: пропонують на договірних умовах кре­дитно-розрахункове, касове та інше банківське обслуговування під­приємств, установ, організацій і громадян шляхом виконання бан­ківських операцій і надання різних банківських послуг. За надання послуг клієнти сплачу$ють винагороду, за рахунок якої утворюється прибуток банку.

Комерційні банки виступають суб’єктами ринкової економіки, вони діють одночасно на механізмах саморегуляції і самоуправлін­ня, працюють в умовах ризику. Як важ$ливий сектор економіки ко­мерційні банки постачають у народне господарство додаткові гро­шові ресурси. Діяльність банків не обмежується акумуляцією і розміщенням коштів підприємств, організацій і населення.

Вони сприяють нагромадженню капіталу, не лише активно втру­чаючись в усі сфери господарського життя, але й безпосередньо бе­руть участь у функціонуванні капіталу або здійснюючи контроль над ним. Завдяки банкам діє механізм розподілу і перероз$поділу ка­піталу за сферами й галузями виробництва, який значною мірою за­безпечує розвиток народного господарства залежно від об’єктивних потреб виробництва. Фінансуючи додаткові потреби підприємств промисловості, транспорту, сіл$ьського господарства, банки умож­ливлюють утворення прогресивної відтвореної структури народного господарства.

Комерційним банкам забороняється діяльність у сфері матері­ального виробництва, торгівлі, страхування. Законодавством обме­жена можливість комерційного банку мати у власності нерухомість.

Виняткове значення має закріплення на законодавчому рівні розмежування відповідальності держави та комерц$ійних банків. Банки не відповідають по зобов’язаннях держави, а держава не відповідає по зобов’язаннях банків, крім випадків, коли сторони беруть на себе таку відповідаль$ність (ст. 5 Закону України «Про банки і банківську діяльність»).

Закон передбачає також можливість створення комерційними банками спілок, асоціацій та інших об’єднань для координації своєї діяльності і захисту своїх інтересів.

Комерційні банки, будучи юридичними особами і здійснюючи господарську діяльність, я$к правило, не повинні виконувати адмі­ністративні повноваження. Однак, згідно з правилами НБУ, на ко­мерційні банки покладається обов’язок перевіряти додержання під­приємствами, організаціями порядку ведення касових операцій, а також ко$нтроль за валютними операціями резидентів і нерезидентів, здійснюваних через уповноважені банки. Роль комерційних банків зумовлена виконуваними основними функціями:

1. Мобілізація тимчасово вільних коштів і перетворення їх у капітал.

2. Кредитування підприємств, держави і населення.

3. Здійснення розрахунків і платежів у господарстві.

4. Випуск кредитних грошей.

5. Емісійно-засновницька діяльність, що здійснюється шляхом випуску і розміщення цінних паперів.

6. Консультування,$ надання економічної та фінансової інфор­мації.

Останнім часом у сфері діяльності комерційних банків спостері­гаються тенденції розширення їх функцій з метою універсалізації роботи, підвищення ефективності банківської діяльності та одер­жання прибутків.

Комерційні банки можна класифікувати за різними к$ритеріями, основними з яких є функціональна і клієнтські ознаки.

За функціональною спеціалізацією розрізняють банки реконст­рукції та розвитку, інвестиційні, ощадні, іпотечні, трастові, емісійні, зовнішньоторгові. За формою власності — державні, кооперативні, приватні, змішані. За принале$жністю статутного $фонду й способу його формування — пайові та акціонерні банки. Пайові банки утво­рюються за рахунок пайових внесків засновників (пайовиків) у фор­мі товариств з обмеженою відповідальністю. Акціонерні банки в Україні створюються закритого або відкритого типу.

Акціонерний банк — це такий вид комерційного банку, що створюється у формі акціонерного товариства. Порядок створення і діяльності акціонерних банків визначається Законами України «Про банки і банківську діяльність», «Про господарські товариства», «Про цінні папери і фондову біржу» та ін. Акціонерний банк $— це кредитна установа, що являє собою об’єднання на підставі угоди коштів фізичних і юридичних осіб (у тому числі іноземних) з метою спільної господарської діяльності та одержання прибутку. Статутний капітал акціонерного банку формується лише за рахунок влас­них коштів акціон$ерів. Частка кожного акціонера не повинна пере­вищувати 35 відсотків статутного фонду банку.

Основний капітал акціонерного банку формується шляхом емісії та продажу акцій фізи$чним та юридичним особам, а потім збільшу­ється за рахунок капіталізації прибутку й випуску нових акцій. Ста­тутний фонд акціонерного банку утворюється з основним капіталом, поділени$м на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості. Розмір статутного фонду визначається акціонерами банку, але не може бути меншим за розмір, встановлений НБУ. Акціонерний банк реєструється НБУ у місячний термін з дня подачі передбачених за­конодавством документів.

Акціонерний банк діє на підставі установчого договору та ста­туту. В статуті фіксуються цілі діяльності акціонерного банку, роз­мір та порядок утворення фондів, склад і компетенція органів та обов’язково такі відомості: види акцій, що випускаються, номіналь­на вартість акц$ії, співвідношення акцій різних видів, кількість акцій, що купуються засновниками, наслідки невиконання зобов’язань по викуп$у акцій.

Акціонерний банк є юридичною особою, виступає власником свого майна, має повну господарську самостійність у питаннях ви­бору форм управління, використання прибутку, несе відповідаль­ність за зобов’язаннями тільки своїм майном, а акціонери відпові­дають за зобов’язання банку лише в межах належних їм акцій. Акціонерний банк може ма$ти філії і представництва на території України та за кордоном, але за письмовою згодою НБУ.

За територіальною ознакою розрізняють банки: міжнародні, за­гальнонаціональні, регіональні та мі$жрегіональні, що обслуговують декілька регіонів країни. За видами здійснюваних операцій комер­ційні банки бувають універсальні та спеціалізовані.

Універсальні банки здійснюють широке коло банківських опе­рацій і надають різноманітні послуги, перелік яких намагаються розширяти. Сучасні комерційні банки здатні виконувати понад 200 різних видів банківських операцій і послуг.

Спеціалізовані банки здійснюють деякі банківські операції, які тісно пов’язані з особливостями господарської діяльності підпри­єм$ств, специфікою виробництва і збуту продукції тощо (промислові, сільськогосподарські, будівельні, торгові, біржові, ощадні та ін.) .

За масштабом діяльності розрізняють крупні, середні та дрібні банки. Однак діюче законодавство не містить конкретних критеріїв щодо віднес$ення банків до тієї чи іншої групи.

Відповідно до Законів України «Про банки і банківську діяль­ність», «Про іноземні ін$вестиції» на території України можуть дія­ти банки, статутний фонд який сформований за рахунок українсь­ких юридичних і фізичних осіб; банки за участю іноземного капіталу (спільні банки); іноземні банки, статутний фонд яких фо­рмується за рахунок коштів нерезидентів — іноземних юридичних і фізичних осіб.

Отже, для ефективного функціонування і розвитку банківської системи необхідна подальша структуризація і спеціалізація комер­ційних банків, розвиток різних видів банківських уста$нов, що спри­ятиме розширенню діапазону банківських операцій і фінансових по­слуг і забезпечить вдосконалення кредитно-фінансового механізму в країні.

Порядок створення$ і діяльність комерційних банків регламен­тується Законами України»Про банки і банківську діяльність», «Про господарчі товариства», «Про цінні папери і фондові біржі», «Про підприємництво», «Про іноземні інвестиції» та інші, а також Тимчасове положення про порядок створення, реєс­трацію комерційних банків та здійснення нагл$яду за їх діяльністю, затвердженим Правлінням НБУ 17 липня 1992 року, з значними змінами і доповненнями у нього на протязі останніх років.

Комерційні банки не м$ають права здійснювати операції на некомерційних засадах. Не повинні використовуватися кошти під­приємств, які зберігаються на рахунках у банку, на безвідплатній основі. Підприємствам мають сплачуватися відсотки за такі кошти. Комерційна банківська діяльність несумісна з безоплатним ви­конанням кредитними установами багатьох банківських операцій. За всі операції (ведення $рахунків клієнтів, здійснення розрахункових операцій за їхнім дорученням, фінансування капітальних вкладень, касове виконання державного бюджету, надання консультаційних послуг з відкриття рахунків, застосування правил кредитування, ка­сове обслуговування підпр$иємств і установ тощо) банк має отриму­вати відповідну плату.

В умовах комерціалізації банківської діяльності кредитні ресур­си мають розміщуватися з найбільшою вигодою для банку і позико-одержувачів при дотриманні загальнодержавних інтересів. Кошти, що акумулюються банками, повинні спрямовуват$ися у першу чергу на здійснення ефективних проектів, які забезпечують розвиток пріо­ритетних галузей і сфер економіки, прискорення науково-технічного прогресу, нарощування виробництва товарів народного споживання і послуг, вирішення інших соціальне важливих завдань.

Перехід до ринкових відносин багато в чому залежить від ліквідації монополізму в банківській системі. У зв’язку з цим в систе­мі комерційних банків діють не лише спеціалізован$і банки. В остан­ні роки в Україні виникли галузеві комерційні банки, а також комер­ційні банки громадських організацій, акціонерних товариств тощо. Станом на 1 січня 1998 р. в Україні налічувалося 227 банків, ва­лютних бірж та фінансово-кредитних установ НБУ, з них$ 2 держав­них банки, 184 акціонерних товариства, в тому числі 133 — відкритих і 51 — закритий, а також 41 товариство з обмеженою відпові­дальністю. Серед зареєстрованих банків 22 створено за участю іно­земного капіталу, в тому $числі 6 повністю з іноземним капіталом.

Розвиток комерційних банків стримується такими чинниками:

недостатнє законодавче забезпечення банківської діяльності;

багато підприємств впродовж тривалого періоду не виконують своїх зобов’язань щодо повернення кредитів, що обмежує кред$итні ресурси комерційних банків;

відсутність у деяких банків належних статутних фондів, що не гарантує безпеки коштів їхніх вкладників.

Діяльність комерційних банків має деякі особливості. Ці банки можуть бути учасниками організації спільних виробничих підпри­ємств у формі консорціумів та акціонерних товариств. Розвиток рин­кових відносин розширює сферу діяльності банків. Важливе місце в їхній діяльності займають довірчі (трастові), а також лізингові та факторингові операції.

$

Маючи гарантію отримання стабіль$ного доходу, клієнти банку передають йому право управління своїм майном. У цьому й полягає сутність трастових операцій.

Лізингові операції полягають у наданні довгострокової оренди машин, устаткування. Засоби праці купує банк і здає їх в оренду (це нагадує своєрідний кредит на придбання устаткування).

Факторингові операції передбачають, що банку надається пра­во на вилучення дебіторської заборгованості клієнтів. За це банк от­римує комісійні.

$ЛІТЕРАТУРА

Закон України від 20 березня 1991 р. «Про банки й банківську діяль­ність» Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № 25 (зі змінами і доповненнями).

А$гарков М. М. Основы банковского права: Курс лекций. — М.: Изд-во «БЕК», 1994.

Банковская система России: Настольная книга банкира /Л. И. Абал­кин, Г. А. Аболихина, М. Г. Азибеков и др. — М.: Компания «Дека», 1995. — Кн. 1.

Банковское дело: Справочное пособие. — М$.: Экономика, 1994.

Банковское право США /А. М. Поллард, Ж. Г. Пассейн, К. X. Эл-лис. — М.: Прогресс, 1992.

Вступ до банківської справи /Відп. ред. М. I. Савлук. — К.: Лібра, 1998.

Гавалда К., Стуфле Ж. Банковское право. — М.: Финанстатинформ, 1996.

Гурвич И. С. Очерки советского банковского права. — Л.: Изд-во Ле-нингр. ун-та, 1959.

Ефимова Л. Г. $Банковское право: Учебное и практическое пособие. — М.: БЕК, 1994.

Костюченко О.А. Банківське право. — К.: МАУП, 1998.

Саниев М. С. Банковская система в условиях рыночной экономи­ки. — Алма-Ата, 1991.

Олейник О.М. Основы банковского права. — М.: Юрист, 1997.

Post Comment