Екологічна свідомість і екологічне мислення та екологічне вимірювання громадської думки

У загальному вигляді під екологічною свідомістю $(ЕС) розуміється масова занепокоєність населення становищем навколишнього середовища. Насправді ЕС, котре правільно називати усвідомленням, тобто розумінням екологіної ситуації, є елемент триєдиного процесу «сприйняття — розуміння — дія», кожний елемент котрого соціально, політично та культурно опосередкуван. Між вербальним висловлюванням екологічної з$анепокоєності і участю у соціальному діянні звичайно існує чимала дистанція.
До основних характеристик ЕС відносяться: занепокоєність станом середовища; мобілізація моральних ресурсів; здатність до ідентифікації джерела загрози і породжуючого її соціального суб`єкта; визнання здорового та безпечного середовища мешкання суспільною цінністью; індивідуальна мобілізація, тобто усвідомлення необхідності особистої участі у протестних, креативни$х та інших колективних діях; когнітивна мобілізація, тобто формування готовності до дій на основі осмислювання інформації про риски та небезпеки і, нарешті, формування у людства нового-екологічного мислення (Р. М$ітчел, Р. Данлеп, Р. Інглехарт, Б. Фірсов, В. Сафронов, та інши). Необхідною ознакою екологічного мислення з`являється визнання виняткової пріоритетності проблеми стійкості біосфери по відношенню до антропогенних діянь серед усіх інших проблем практичної діяльності людини. У відсутності тотального екологічного мислення людей будь-яка економіка, у тому числі і рин$кова, зведе до нічого усі природоохоронні заходи державних органів управління, завдяки невибавленній корумпованості чиновників.

Екологічне мислення не може розвиватися на основі знайомства тільки з газетною — чи телеінформацією про неблагополучні з екологічної точки зору події і регіони.$ Безперечно, подібна інформація може служити причиною занепокоєння, однак у той же час вона може породжувати свого роду громадський інфантилізм, ви$являємий у повному перекладанні відповідальності на фахівців та органи управління, котри, у свою чергу, вирішити проблему самі по собі просто неспроможні. Без хоч би загального знайомства з фундаментальними законами$ екології фахівців будь-якого профілю вже, мабуть, не обійтися.

Виходячи з міри занепокоєності і міри приняття НЕП індивідом чи групою, оцінки їми стану середовища у конкретному місці і готовності до участі у колективний дії, виділяються такі типи екологічної свідомості: розвинута, багатостороння; одностороннє занепокоєна, негуманітарна; активна (з техніко-економічною домінантою); пасивна традиційна (з виховною домінантою) і традиційно активна з $тією ж домінантою (М.Лауристін, Б. Фірсов).

Екологічна занепокоєність, як правило, вища у великих містах (так званний феномен екологічної концентрації, провокуючий солідарну свідомість), у середовищі осіб з вищою освітою, а головне — орієнтованних $на постматеріальні цінності. Названі вище типи екосвідомості визначають готовність до особистої участі у колективних діях та їх характер.

Трансмежовий перенос забруднень, міждержавні екологічні конфлікти, формування міждерж$авних союзів (Європейське товариство, НАТО, АСЕАН), посиленнння активності транснаціональних корпорацій — усі ці процеси стимулювали інтеграцію національних та регіональних проекологічних сил і сітку глобального екологічного товариства.
На прикладах інтернаціональних зелених організацій-лідерів (ГРІНПІС, «Друзі Землі», «Земля перш за все!», Соціально-екологічна спілка) розглядаються структура і форми соціальної дії міжнародних екологічних організацій. Фактично, в їх лиці ми маємо справу з феноменом глобалізації громадянського сусп$ільства, яке висуває принципи і пріоритети нового світового економічного та політичного порядку, альтернативні існуючим. З соціального-філосовської точки зору, формування глобального «зеленого бра$тства» є початок практичної реалізації ідеї Ноосфери. Одночасно утілюються у життя керівний принцип колективного діяння зелених: «Думати глобально, діяти локально».
Використовуючи матеріали про діяльність Європейської спілки зелених, у котру усе тісніше інтегруються і українські екоактивісти, висловлюються потенціальні мож$ливості такої транснаціональної кооперації: взаємне навчання, особливо способам мобілізації ресурсів; обмін ресурсами чи їх об`єднання з метою виявлення тиску на міжнародні політичні інститути (Европейський парламент, НАТО, Світовий банк); підтримка і створення сітки родиних груп; колективний опір переміщено з однієї країни в іншу рискогенних виробництв; роз$ширення м$ожливостей в інформуванні населення; участь у прийнятті міждержавних вирішувань і розробленні загальноєвропейських екологічних стандартів; мобілізація сил спілки на ліквідацію наслідків аварій та катастроф (Д. Рухт, В. Грант, О. Мол, О. Яницький, О. Мозгова та інши).

Специфіка екологічної громадської думки обумовлюється залежно від того, хто і у чиїх ін$тересах інтерпретує еколгічне знання, інформацію про ризики і таке інше. Вона залежить також від динаміки як саме екологічної, так і загальної соціально-економічної ситуації у суспільстві, від міри довір`я респондентів державі і іншим інститутам суспільства. Громадська думка про стан середовища структурується по багато яким параметрам: загальний рівень запокоєності на шкалі пріоритетних суспільних проблем; її масштаб (ло$кальні, національні, глобальні проблеми); фокусованність (скажемо, на забрудненні атмосфери); рівень громадської підтримки / відповідальності держави та інших аспектів екологічної діяльності; міра готовності до особистої участі у рі$шенні певної проблеми; ставлення до екологічного руху, рівень його підтримки чи ідентифікації з ним; міра готовності до зміни звучного укладу життя, скороченню структури та обсягу споживання і таке інше (Р. Данлеп, В. Рукавішников, В. Сафронов, Б.Фірсов).

У суспільстві загального риску ва$жливі також таки показники, як оцінка громадською думкою міри негайності екологічних проблем (так, загальним знаменником опитувань на Україні і країнах колишнього соціалістичного табору було утвердження про необхідність одночасного рішення економічних, політич$них та екологічних проблем) і, особливо, міри громадської згоди на ризок, тобто оцінка рівня соціально припустимого риску.

Зазначимо, що підримка екоактивізму з боку громадської думки аж ніяк не веде бе$зпосередньо до солідарного про-екологічного діяння.
Тема закінчується аналізом результатів міжнародних порівняльних досліджень громадської думки по екологічним проблемам, які спростовують розхожи уявлення про уснуючи тут зв`язки та залежності.

Список літератури:

1. Екологія: Навч.-метод. посібник для самостійн. вивчення дисциплін /Дорогунцов С.І. та ін.: Київ. нац. екон. ун-т. — К., 1999. — 152с.

2. Ивченко Б.П., Мартыщенко Л.А. Информационная экология. — Ч$.1. — СПб.: Нормед-Издат, 1998. — 201с.

3. Лосев А.В., Провадкин Г.Г. Социальная экология: Учеб. пособие. — М.: Владос, 1998. — 311с.

Post Comment