Екстраполяція за матеріалами ЗМІ

Реферат з журналістики:

Екстраполяція за матеріалами ЗМІ.
Тема: «Наступний Президент України»

… Говор$и його мовою. Будь таким, як він, увесь час. Людиною без ілюзій (від них ніякої користі!) і без надій (кому вони потрібні?), людиною, яка володіє непорушною звичкою досягати успіху. Людиною, яка може сказати «сьогодн$і гарна погода» таким тоном, що всі навкруги підстрибують по стойці «струнко» і відповідають: «Так точно, сер!»…

Теодор Старджон, «Скальпель Оками»

Класик від журналістики охарактеризував свою професію, як «історію одного дня». Вельми слушно і напрочуд влучно. Один день плюс один день плюс ще один… І це вже не одного дня історія, а явища чи їх $низки, подій та їх наслідків. З великої відстані це нагадує шахову дошку, над якою журналіст спостерігає за пересуванням офіцерів і пішаків, нерідко докладає зусиль, щоб власноруч змінити розстановку сил на дошці або ж кидається в гру, переймаючись роллю «розіграної пішки»$, аби животом своїм захистити не завжди гідного такої самопожертви короля…

Журналіст-гросмейстер якісно виділяється на тлі інших представників свого «цеху» лише тоді, коли він здатний будувати більш-менш реальні прогнози ст$осовно певною мірою віддалених подій, що матимуть місце в шаховому королівстві на п’ять, шість, вісім ходів уперед. Звичайно, кожен гравець має власні техніки побудови таких прогнозів. Наприклад, наявність «своїх» людей у ключових державних інститутах, або ж звичка прослуховування «забугорних голосів», що уславлені потужною аналітикою, або ж проведення власних незалежних розслідувань, або ж просто хист влучати пал$ьцем у небо. Технік таких існує безліч, як і безліч виграшних комбінацій на шаховій дошці.

Цікавою в цьому ключі видається математична методика побудови графіків. Спершу ставиться в системі координат точка, яка позначає певну величину. Коли ми одержуємо інш$і значення, то ставимо другу точку, потім третю. Оперуючи трьома точками і з’єднавши їх між собою лінією, ми можемо побудувати відрізок кривої. Звичайно, краще, коли точок більше, але й трьох уже достатньо. Побудована нами крива має певні характеристики, і ми можемо подовжити її дещо далі, передбачаючи, що н$аступні дані підтвердять правильність нашого прогнозу. Такий метод дістав назву екстраполяції.

Як це застосувати в журналістиці? Наприклад, беремо ту чи іншу політичну фігуру і будуємо стосовно неї дві осі координат — х та у. Вісь х буде відображати якісні зміни в кар’єрі полі$тика, вісь у — час. Крива, яку ми одержимо, характеризуватиме зростання його авторитету на ниві вітчизняного державотворення в часі, тобто зростання його впливу. Потім криву ми зможемо на підставі відомих точок подовжити, застосувавши метод екстраполяції, і таким чином побудувати прогноз подальшого кар’єрного зростання, а відтак і впливу даної політичної фіг$ури в «шахових» баталіях.

Теорія без практики, як відомо, є дитям мертвонародженим, тому спробуємо математичний метод застосувати.

Юрій Федорович Кравченко — міністр внутрішніх справ України. У свої сорок дев’ять він захоплює не лише ідеальною спортивною статурою колишнього майстра спорту з плавання та непересічного прихильника бодібілдінга, а й незвичайною, можна ска$зати, карколомною кар’єрою. Якщо в 1974 році (у двадцять три роки) він тільки вступив на службу в органи внутрішніх справ інспектором на терені рідної Кіровоградщини, то в 1989 році (у тридцять вісім) він уже був на $генеральській посаді начальника Управління внутрішніх справ Кіровоградської області. У 1992 році він переїздить до Києва в крісло заступника міністра внутрішніх справ, потім протягом року очолює ні мало ні багато Державний митний комітет, звідки повертається до «міліцей$ного лона» вже міністром (1995 року у віці сорока чотирьох років). Орденоносець, кандидат юридичних наук, заслужений юрист, почесний академік, член рад різних громадських структур…

Зигзаги примхливої до$лі переказати правдиво цілком і повністю неможливо ні у власних мемуарах, ні у спогадах сучасників-колег, а в статті стороннього спостерігача і поготів. Однак детальний життєопис для застосування математичного методу екстраполяції, по суті, і не потрібний. Нехай вдала кар’єра Ю. Ф. Кравченка буде першою точкою на площині, від якої ми абстрагуватимемося і побудуємо ламану прогнозу, якщо, звичайно, одержимо бодай ще к$ілька таких самих точок.

Точка друга. Наприкінці 1999 року президент Росії Борис Єльцин зрікся «престолу»: мовляв, зробив, що міг, хто зможе, нехай зробить більше. Цим «хто» став виконуючий обов’язки Президента РФ Володимир Володимирович Путін — колишній співробіт$ник Федеральної служби безпеки, представник «тіньового цеху» держави на прізвисько «Моль». Росія, розіп’ята по євраз$ійському материку війнами, тероризмом, нестатками, економічними негараздами та політичними інтригами, давно потребувала нового правителя — молодого і сильного. Потребувала сильного, а одержала «силового». Всіма руками «за» Путіна виступив і легатимізував його президентство простий народ, армія, міліція, «проти» — представники наддемократичних інститутів держави («незалежна» преса зокрема).

Але це було потім$. А спершу, наприкінці січня 2000 року, виконуючий обов’язки президента РФ В. В. Путін провів робочу зустріч з міністрами внутрішніх справ України і Росії. На ц$ій зустрічі головні міліціонери України і Росії доповіли в.о. президента РФ про спільну діяльність «силовиків» двох держав у царині боротьби з організованою злочинністю, а також про зусилля, спрямовані на розширення співробітництва між двома очолюваними ними відомствами. В. Путін двадцять хвилин особисто спілкувався з Ю. Кравченком, протягом яких вони дійшли висновку посилити регіональні зв’язки. Як результат — дві фотографії в шпігелі газети «Факты», на яких наш міліційний міністр і майбутній президент Росії з посмішками однакової інтенсивності.

Отже,$ високий рейтинг українського міністра внутрішніх$ справ на політичному ринзі принаймні держав — учасниць СНД — річ доведена і незаперечна.

Точка третя. Це велика аналітична стаття в газеті «Московский комсомолец» в Украине» від 30 березня — 6 квітня 2000 року під майже запозиченою в літературного класика назвою «Список Кравченка». У ній ідеться про те, що найбільш вірогідним претендентом на посаду прем’єр-міністра є не хто інший, як Юрій Федорович (це пр$ороцтво з різноманітними переспівами саме навесні 2000 року неодноразово обсмоктувалося вітчизняними ЗМІ, доки не було офіційно спростованим). Стаття побудована на цікаво$му фактажі: міліційний міністр виступав перед народними обранцями вищого ешелону і доповів їм, що має відомості (список із 123 осіб), за якими розбереться з деякими депутатами, котрі підозрюються в порушенні закону. Автор газетного матеріалу Євген Магда підсумовує свої роздум$и з цього приводу таким висловлюванням: «В цьому процесі грамотний PR буде необхідним фактором успіху. Міліцейський міністр не може не розуміти, що за кадровим потенціалом СБУ переплюнути йому не вдасться, а взяти пальму першості можна лише старанням. Тому виступ Юрія Федоровича міг стати виз$наченням не лише своєї сили, а й вивіренням напрямку головного удару».

Про удар — це вже з нотками відвертого переляку. Такі самі нотки, чи ба навіть крещендо-акорди звучали у виступах російських колег-журналістів після того, як В. Путін переміг на виборах і мав ось-ось інавгуруватися. Минулося, переляк сам собою вилився, життя, як годиться, налагодилося…

Наре$шті, точка четверта. Її «поставила» газета «Факты» вустами журналістки Ірини Десятникової після виступу Юрія Кравченка на черговому засіданні Координаційного комітету боротьби з корупцією та організованою злочинністю при Президенті України. Цитую: «Юрій Кравченко, відрапортувавши про незмінне зниження з$лочинності та підвищення розкриття все ж таки здійснюваних злочинів, простягнувся думкою до аналізу економічної ситуації в країні і особливо становища з аграрною реформою, явно демонструючи, що міліцейський мундир йому затісний (це сукупно з доповіддю Михайла Корнієнка, другого «від відомства», наштовхує на думку про можливі кадрові змі$ни)».

Власне кажучи, вказаних точок, що їх з’єднає ламана, для застосування математичного методу екстраполяції аж забагато. Тому саме час згадати англійського філософа-схоласта і логіка — Вільяма Окама, який у XIV сторіччі, мирно прогулюючися вулицями рідного міста, винайшов хитрий принцип. Окама переконував, що всі складні та багатосту$пеневі явища необхідно зводити до найпростіших причин, відсікаючи все закручене та багатоваріантне (тому принцип цей назвали «бритвою оками»). Найпростіші причини, на думку філософа, і є єдино істинними. І саме ці єдино істинні причини здатні$ привести до єдино істинних наслідків…

Пам’ятаєте, як за життя незабутнього СРСР усі ми о дев’ятій вечора збиралися коло переважно чорно-білих телевізорів і колективно дивилися інформаційну програму «Время». Коли передавали прогноз погоди для Москви — морози, приміром, чи сніг — то всі ми готувалися, що через чотири-п’ять днів це ж саме чекає і на нас. Потім Союзу не стало, і $ми так само, затамувавши подих, слухали про курс рубля відносно долара, вже наперед знаю$чи, що всі оті «рублеві обвали» обвалять через два-три дні нашу багатостраждальну гривню. А з часом ми почули про добровільну відставку російського президента і призначення «силового» виконуючого обов’язки, який, маючи вдосталь часу на підвищення свого рейтингу до виборів і цілий набір інструментарію у вигляді ЗМІ різного спрямування, котрі volen-nevolen на нього працювали, — легко переміг конкурентів… Ні, звичайно, на відміну від метеорології та економік$и, політика кожної суверенної держави — справа суто індивідуальна, вона підпорядковується тільки надто загальним, глобальним тенденціям, які проявляються вельми яскраво в таки$х спільних просторових одиницях, як, наприклад, СНД. До того ж можна навести безліч прикладів, коли російські політичні сценарії були просто не «по зубах» недолугим і неталановитим вітчизняним режисерам-постановникам… Та, власне, екстраполяція — річ така, яка нікого ні до чого не зобов’язує, і відсоток її вірогідності точно вираховувався хіба що … у наукові$й фантастиці.

До речі, про фантастику. Американський письменник Теодор Старджон згадав середньовічного філософа і на підставі його теорії написав оповідання «Скальпель Окама». Суть його в тому, що два брати-лікарі змайстрували дуже якісний макет тіла інопланетної істоти. Цю ляльку вони видали за померлого мільйонера-магната нафто-газо-хімічної імперії і показали свій витвір наступнику не$біжчика. Звичайно ж, наступник був шокований, особливо тоді, коли брати-лікарі, перейнявшись ідеєю врятування екології на Землі, логічно довели: мовляв, дивись, як ця істота загадила нашу планету шкідливими викидами — це тому, що для дихання їй потрібний був не кисень. а вуглець. Наляканий наступ$ник мільйонера-інопланетянина слізно пообіцяв біля «тіла» покійного врятувати Землю від нашестя поганців з Космосу шляхом поліпшення екології на користь людства…

Винахідливі брати реготали, обговорюючи за пивом свою витівку. І раптом згадали про принцип Окама і, приголомшені, замовкли. Їхня «хитромудра» афера була напроч$уд простою, а тому, за Окамом, зводила все до однієї-єдиної причини. А отже… Раптом брати виявилися праві?..

$

Звичайно, екстраполяція — лише один із безлічі методів. Зазирання в майбутнє — це вже є фантастикою само по собі. Але сірі життєві будні спонукають нас до чогось незвичайного і яскравого на кшталт таких прогнозів. Тим більше, що всі ми давно чекаємо настання третього тисячоліття$, в якому на нас чекає третій український Президент. Наукові фантасти стверджують, що майбутнє — це справа вже доконана, тобто воно ВЖЕ здійснилося, і нам лишається до нього просто якось дочвалати. Якщо це так, то тоді третій Президент на нас, справді, уже чекає давно.

Post Comment