Філософія Єразма Ротердамского

План

Вступ$

1.Християнський гуманізм і просвітництво Єразма Роттердамского і їхня антисхоластична суть

1.1 Літературно-видавнича діяльність Єразма

1.2 Моральна інтенція «філософії Христа»

1.3 Розвиток «філософії Христа»

2. Гуманістичні погляди$

3. Сатиричний антисхоластицизм Єразма,

3.1 «Похвала Дурості»

Висновок

Список використаної літератури.

Вступ

У розвитку гуманістичного руху в Англії велику роль зіграв кружок Джона Колета (ок. 1467 —1519), що утворився в Оксфордском університеті. Коле зазнав впливу від флорентійських платоников, у дусі яких він давав у своїх лекціях критичне тлумачення євангельських текстів. У цьому кружку скл$алася програма так називаного християнського гуманізму, загострена проти католицької церкви і навіть розрахована на її реформу. Вона зробила значний вплив на сві$тогляд двох дуже яскравих і різнобічних гуманістів, що міцно ввійшли в історію філософії,— Єразма Роттердамського і Томаса Мора.

Метою роботи ставлю розглянути основні погляди Еразма, розвіяти нісенітниці про теологічне спрямування творчості та поглядів, показати читачеві, що Ротердамський вніс багато нового у розвит$ок світової філософії, та заслуговує на те, щоб його знали та досліджували науковці, та допитливі студентки…

1. Християнський гуманізм і просвітництво Эразма Роттердамского і їхня антисхоластич$на суть

Дезидерий-Эразм із Роттердама (сьогодення ім’я Герхардт Герхардс, 1469—1536), незаконнонароджений Син священика і його служниці, у молодості чернець одного з нідерландських монастирів, завзятою працею піднявся до блискучої філолого-гуманістичної освіченості. Наприкінці XV в. він виявився в Лондоні і став одним з найбільш активних членів кружка Колета. У Лондон Эразм приїжджав і в наступні роки. Тільки на батьківщин$і він уже не був. Проживав у Парижеві, Лувене , Кембриджу, Брюсселеві, Антверпені, Брюгге, Генте, Майнце, Фрейбурге, Базелеві (неодноразово, тут і вмер). Письменник величезної працьовитості, Эразм, можна сказати, залишав перо тільки під час нетривалого сну, велику ж частину пильнува$ння він присвячував читанню, писанню (добутків і величезного числа листів), різним позначкам і т.п. Писав він (та й говорив велику частину своїх днів) тільки латинською мовою, рясно доповнюючи свої добутки грецькими словами, вираженнями, короткими фразами. Філологи вважають Эразма найвидатнішим латиністом епохи Відро$дження, тому що він не простоповернувся до давньоримської латині її «золотого століття», а додав їй деякі риси; сближавшие його латинь з європейськими мовами Нового часу.

1.1 Літературно-видавнича діяльність Эразма

Розвивши величезну літературно-видавничу діяльність, Эразм приблизно з 10-х років XVI в. аж до своєї смерті бу$в загальноєвропейським (утім, за винятком Італії) лідером гуманізму. Серед безлічі вже тоді прославлених імен Дезидерий-Эразм користавс$я навряд чи не найбільшою популярністю і впливовістю. Сила «республіки вчених», що складалася в різних країнах Західної Європи, суспільна сила знання була вже сталь велика, що імператор Священної Римської імперії й іспанський король Карл V, його суперник французький король Франциск I англійський король Генріх VIII, деякі з римських пап, не говорячи вже про менш значні політичні величини, шукали уваги і навіть підтримки Эразма (а папа Павло III пропонував йому кардинальську мантію).

У даному короткому нарисі $немає необхідності називати всі добутки ученого гуманіста. Відзначимо, однак, що серед них зовсім небагато таких, філософське зміст яких ясно вже із самої їхньої назв$и. Значно більше тих, котрі, переслідуючи насамперед літературні, богословські, публіцистичні, педагогічні й інші мети, у тім чи іншому контексті здобували першорядне філософське значення.

1.2 Моральна інтенція «філософії Христа»

Эразм у літературі, йому присвяченої, іноді характеризується насамперед як богослов. Але це аж ніяк не означає його переважного інт$ересу до догматичної сторони християнсько-католицької релігії, до чого він був зовсім байдужий і навіть ворожий. Богослов’я Эр$азма означало1 тільки дуже значну і навіть першорядну роль питань релігії в його світогляді, від яких він, як, по суті, і весь його сучасники, не відокремлював питань моралі. Так, Эразм зробив безліч перекладів з давньогрецького на латинську мову. Найважливішим же з них стало першодруковане видання грецького тексту Нового Завіту і його латинський переклад разом з написаним Эразмом велик$им коментарем до Євангелій (1517 — 1519). Переклад цей замінив старий латинський переклад (так називана Вульгата), переповнений помилками, багаторазово помноженими в незліченних коментарях католицьких богосло$вів і схоластиків. Строго філологічний підхід Эразма до текстів Нового Завіту створював і передумови чисто історичного підходу до нього, і умови його майбутньої секуляризації. Вже в силу цього Біблія (пускай і частково) була звернена проти схоластики. Антисхоластичні настрої Эразма, як це мало місце вже в ранніх італійських гуманістів,$ одержали своє відображення й у його глибокому інтересі до ідей і добутків «батьків церкви», яких він теж видавав і переводив.

1.3 Розвиток «філософії Христа»

Своє навчання в цілому Эразм найчастіше іменував «філософією Христа». Термін цей вживався й у «б$атьків», однак на відміну від них Роттердамец з його всі проникаючим інтересом до античної культури і величезною начитаністю у всіляких добутках її літератури фактично зрівнював язичеську культуру древніх греків і римлян із християнською культурою. Друга, за його переконанням, з необхідністю виникла на основі першої. По цьому ж у загальному шляху, як ми бачили, йшли й італійські гуманіс$ти XV в. у своєї паганизации християнства, але Эразм проводив цю тенденцію особливо глибоко і тонко, прагнучи до гармонічного сполучення античних і християнських морально-філософських ідеалів. У результаті С$ократ, наприклад, був їм фактично прирівняний до Христу.

«Філософія Христа» була вже досить повно сформульована в першому значному добутку ще молодого Эразма — у «Зброї християнського воїна» (чи «Кинджал…», 1501/1503). Програмі, викладеної тут, автор залишався вірний до своєї смерті. Вона фактично зводилася до того, що паганизация християнства означала максимальне виявлення його морального змісту й ігнорування але, звичайно, не заперечення — догматично-обрядового. Відповідно до цього дух християнства протипоставл$ений тут його букві. Традиційна метафора християнського воїна наповнена сугубо моральному змістом. У цілому віра християнина (наприклад, в індивідуальне безсмертя душі) перевищує можливості його розуму, але ця віра повинна вести його до безупинної боротьби з ті$лесними спокусами. Вона повинна також сполучатися з твердими життєвими правилами і безупинною боротьбою за їхнє здійснення.

2. Гуманістичні погляди

«Філософія Христа», що призивала до відродження ідей і ідеалів первісного христия$нства, давно забутих католицькою церквою, похованих під купою обрядового формалізму, у принципі доступна кожній людині. Як справжній гуманіст Эразм не приймав тези ортодоксального християнства щодо радикальної зіпсованості людської природи первородним гріхом. Він вважав, що нормальна людина, наслідуючи Христ$у, здатний піднімати себе до ідей, зафіксованих у Священному Писанні (а не плямувати ці ідеї, при$стосовуючи їх до своєї низовини, як надходить переважна більшість тих, хто дотримує формальної релігійності). Потрібно, однак, по можливості повно знайомитися зі Священним Писанням, не задовольняючи тими уривками, що вимовляються в церквах, до того ж на не зрозумілої переважній більшості латиней. У цьому контексті Роттердамец недвозначно висловлювався за те, щоб Писання переводилося і на народні мови, підготовляючи тим самим (і тим більше, звичайно, своїми закликами до повернення «до джерел» християнства) ідейний ґрунт для Реформації, що наближа$лася.

3. Сатиричний антисхоластицизм Эразма

Зазначені риси християнського гу$манізму Эразма дозволяють характеризувати його і як прояв раннього просвітительства. Однак у Роттердамца просвітительство аж ніяк не зводиться до тому, | щоб тільки максимально поширювати в масах Писання. Ніяке просвітительство неможливе без значної частки раціоналізму, віровчення, що приходив у конфлікт із положеннями. Раціоналізм Эразма привів його в конфлікт із багатовіковою Схоластичною вченістю і теснейше з нею зв’язаним догматичним католицьким $богослов’ям, як і системою моральності (багато в чому і соціальності) феодального суспільства, що відживало. Про цю найважливішу сторону творчої діяльності Эразма найкраще судити по найбільш відомому з його добутків— знаменитій «Похвалі Дурості» (1509—1511). тут блискуче продемонстровані його $якості письменника-сатирика, що здобули йому в нашому столітті ім’я «Вольтера XVI в.». З цього добутку можна багато чого довідатися щодо його філософських позицій. У монолозі г-жи Дурості , що бундючно вимовляє жартівливу декламацію, що вихваляє себе, автор представляє в самому непривабливому виді безліч сторін сучасної йому життя.

$

3.1 «Похвала Дурості»

.Оскільки «більшість людей дурні і всякий дуріє на свій лад» (XIX) {80, с. 137], виявляється, що «у людському суспільстві всі повно дурості, усі робиться дурнями і серед дурнів» (XXV) {80, с. 142]. Примхою Дурості лики якої незліченні [а навряд чи $не найбільш яскравим проявом Дурості служить людське самовдоволення (filautia) ], так чи інакше керуються всі люди, усі стани і прошарки, усі нації, тому що Дурість багата і колективними проявами. Саме ж «сумне з них — війна. У своїх добутках автор не раз підкреслював, що вона може бути приваблив$ої лише для тих, хто її не зазнав. А в «Похвалі Дурості» він навіть написав, що війна звичайно ведеться всякого роду покидьками суспільства (XXIII). У творі «Скарга Світу, отовсюду вигнаного і всюди розтрощеного» (1517) Світ уболіває про$ нещастя, випробовуваних унаслідок розбратів і воєн, породжуваних божевіллям людей. Блага світу, до яких, здавалося б, тільки і повинне прагнути християни, перекрес$люються злом війни.

Усе це ще раз доводить, що дурості піддаються всі люди, яке б положення вони ні займали, включаючи королів з їх придворними і пап з їх кардиналами. Автор не зупиняється навіть перед тим, щоб поширити сферу дії Дурості: на діяльність апостолів і самого Ісуса Христа, розглядаючи в її світлі все хри$стиянське віровчення, тому що «християнська віра, очевидно, те саме що деякий вид дурості і з мудрістю зовсім несовместна» (LXXI). «Аж ніяк не випадково дурні настільки бажані Богу» (LXV) [80, с. 202, 200]. Було б, звичайно, дуже необачно зробити з весь цей висновок, що Эразм цілком відкидав християнську релігійність. Такого роду висновок суперечив би його викладеної вище позиції твердого прихильника «філософії Христа». Але питання цей ду$же не просте, і для прояснення його найкраще звернутися до тому, як автор трактує тут схоластику і нерозривно зв’язане з нею офіційно-догматичне богослов’я.

Сарказм Эразма досягає навряд чи не найбільшої сили при зображенні богословів, яких він порівнює з «комариним болотом» і «отрутною рос$линою» (LIII) [80, с. 174]. У пихатому-догматичному самоосліпленні вони накидаються на своїх опонентів «із сотнями своїх конклюзий» і готові всякого, хто не згодний з ними, проголосити єретиком.

Уїдливість стосовно богословів закономірно переростає в різко критичне відкидання схоластичної вченості.

$

Вище ми неодноразово зустрічалися з аналогічним відношенням до схоластики більш ранніх італійських гуманістів. Тепер же можна вважати , що саме Эразм дов$одить до кульмінації бунт гуманістів проти схоластичного формалізму, що вступив у непримиренні протиріччя з різноманітними проявами життя. Він намацує навряд чи не найбільш уразливий пункт цього формалізму, заявляючи, що і сам св. Петро, ключар Раю, навряд чи здатний усвідомити, «яким образом можна тримати у своїх руках ключі від знання, не володіючи самим $знанням» (ЦП) [80, с. 176].

У літературі «сьогодні нерідко можна прочитати, що у своїй критиці схоластики гуманісти (починаючи принаймні $з Бали) переглянули ті остереження, що малися в схоластичній логіці в порівнянні з логікою Аристотеля. Але Эразм навряд чи підозрював про ці досягнення, тому що він ні в якій мері не був логіком. Хоча він і називає в даному добутку таких стовпів схоластики, як «самих аристотелеподібних » Хома , Альберт, Дуне, Худоба , Оккаям, — а в інших іноді і вникає, власне кажучи, у їхні навч$ання — об’єктом його уїдливої критики є головним чином їхні войовничі епігони XV — XVІ ст., носії офіційної філософії, що заповнювали університетські кафедри. Саме вони доводили до абсурду формалізм чисто словесної «мудрості», $складаючи різні «архідурні тонкості» «відносно понять, відносин, форм, сутностей і особливостей, яких ніхто не зможе розрізнити простим оком, хіба що Линкей, здатний побачити в повному мороці те, чого ніде ні». Схоластичні тонкості утворять часом настільки міцну павутину, що «легше вибратися з лабіринту, чим з мереж реалістів, номіналістів, фомістів, альбертистів, оккамістів, скотистів і інших» [80, с. 176]. Читач знайде в даному добутку Эразма (як і в інші ) ряд досить смішних прикладів того, що давно кличуть схоласти$чною несенітницею. Широко розповсюджені і дотепер представлення про схоластика як про чисто словесний псевдомудрості багато в чому походять до «Похвали Дурості» Эразма (але вони, звичайно, маються й в інших йо$го добутках ).

Причина ж настільки різко негативного відношення Эразма до схоластики корениться не стільки в чисто теоретичному викритті, скільки в практичній позиції автора. Вона складається як у констатації названого вище протиріччя, так і в нерозривному зв’язку, що існував тоді між схоластичними формаліз$мами і догматичною релігійністю.

Висновок.

З моєї точки зору, основну мету своєї роботи я ставила$ розгляд основних гуманістичних поглядів відомого на весь світ Еразма Ротердамського, показала, що не дивлячись на стереотип про основоположність в ідеях філософа теологічних мотивів, не слід зациклюватися на богослов’ї, а слід більше дослідити наукову та творчу діяльність філософа, що можливо і стане темою моєї наступної роботи…

Post Comment