Фізична й економічна географія україни

План

1. Природа України.

2. Населення.

3. Економічний розвиток.

ПРИРОДАУКРАЇНИ

Україна — держава на півдні Східної Європи$. На півдні омивається Чорним і Азовським морями. Загальна площа 603,7 тис. км2. Населення 49,5 млн чоло$вік (2000 р.), міське 68%; українці (37 419 тис. чоловік, перепис 1989 р.). Офіційна мова — українська. Віруючі — переважно православні христия­ни. У складі України 24 області, 2 міста республіканського підпорядкування і територіальна автономія — Автономна Рес­публіка Крим. Столиця — Київ. Глава держави — президент. Законодавчий орган — Верховна Рада. Велику частину території Украї$ни займають низовини (Поліська, Придніпровська, Причорноморська) і окремі малогорбисті височини заввишки до 300—500 м (Подільська, При­дніпровська, Донецький кряж й ін.). Гори розташовані на за­ході (Карпатські) і на півдні (Кримські). Найвища вершина країни — г. Говерла в Карпатах (2061 м над рівнем моря). Основні ріки України — Дніпро, Південний Буг і Дунай, що впадають у Чорне море. Є більше 7000 озер (у з$аплавах рік, а також на північному заході, у Поліссі — найбільш заболочено­му районі). Найбільші водоймища — Кременчуцьке, Кахов­ське, Дніпродзержинське, Київське й Канівське. Клімат помір ноконтинентальни$й. Характерні сезонні розходження, зими по­мірно холодні, літо тривале, тепле або спекотне, середня тем­пература липня 18—24°С, січня від 8°С до 2—4°С (на Півден­ному березі Криму). Сумарна річна кількість опадів для біль­шої частини України складає 600 мм, у Карпатах — до 1600 мм, на півдні й південному$ сході 400—300 мм. Південний берег Криму характеризується субтропічним кліматом середземно­морського типу. В Україні добре виражена ґрунтоворослинна зональність. 2/3 території країни, (лісостеп і степ) зайняті чо­рноземами. На північ від чорноземного поясу поширені сірі лісові й дерневопідзолисті ґрунти під мішаними лісами, на південь — темнокаштанові й каштанові ґрунти під сухими степами. Ґрунтовим поясам відповідають три природні з$они — лісова, лісостепова і степова. $Лісова зона включає різноманіт­ні змішані й листяні ліси з білою (європейською) ялицею, сос­ною, буком і дубом. У лісостеповій зоні ліси складаються зде­більшого з дуба; часто острівці лісу оточені ріллями. Для сте­пової зони характерні трави і стрічкові лісонасадження. До XVIIIст. степи не освоювалися, а тепер природна рослинність збереглася лише в заповідниках. Схили Карпат вкриті міша­ними і хвойними лісами з дуба, бука, ялини і ялиці. На схилах Кримських гір — ліси з бука, дуба, сосни. Південний берег Криму має значні $паркові насадження з різних видів середзем­номорської флори, тут поширені фруктові сади й виноградни­ки. Унаслідок свого переважно рівнинного рельєфу й браку лісів в Україні мало ендемічних видів тварин. Усього предста­влено 28 тис. видів, включаючи 101 вид сс$авців, 350 видів птахів, 21 вид плазунів, 19 видів земноводних і більше 200 видів риб. Ведмеді, зайці, дикі кабани, лиси, лосі, рись, тетере­ви, рябчики, орли, яструби й сови дотепер живуть на північно­му$ заході — у Карпатах і Поліссі. У лісостепу поширені олені, кабани, вовки, гризуни (хом’як, тхір), куріпки, сороки, іволги. Для степового поясу найбільш типовими є гризуни, польові птахи й комахи. Система заповідників, національних парків, природних заказників дає можливість частково зберегти і на­віть розводити нові види диких тварин. В Україні створено 15 заповідників, $найбільші й найвідоміші — Чорноморський, По­ліський, АсканіяНова, Український степовий. $Є Карпатський і Шацький природні національні парки. Український степовий заповідник був створений у 1961 р., має 3 ділянки: Хомутовський степ і Кам’яні могили (у Донецькій обл.), Михайлівська цілина (у Сумській обл.). Загальна площа 1634 га. У заповід­нику знаходяться цілинні лугові, різнотравноковилові степи з характерною фауною (їжаки — вухастий і звичайний, лисиця, байбак, журавель сірий, бугай, шуліка й ін.).

НАСЕЛЕННЯ

За переписом і оцінками радянського періоду, населення Україн$и складало 26,9 млн чоловік у 1937 р., 47,1 млн — у 1970 р., 49,6 млн у 1979 р., 51,7 млн у 1989 р. У 1993 р. чисельність населення країни складала 52,2 млн чоловік, у$ 1996 р. — 51,3 млн чоловік. До січня 1998 р. населення Укра­їни скоротилося до 50,5 млн чоловік, до січня 1999 р. — до 50,1 млн чоловік, а в 2000 р. — до 49,4 млн чоловік. У 1997 р. на 10 тис. чоловік число немовлят складало 87, померлих — 149,$ показник природного приросту населення склав мінус 6,2 на тисячу чоловік (у 1940 р. 13, 1950 р. 14,3, 1960 р. 13,6, 1970 р. 3,4, 1980 р. 2,9, 1990 р. 0,6, 1991 р. мінус 0,7, 1993 р. мінус 3,5, 1995 р. мінус 5,8). Найбільш густо заселені промислові області Подніпров’я і сходу (Донецька, Дніпропетровська, Харківська й Луганська), Київська; менше — аграрні західні області (Волинська, Закарпатська, Рівненська й Тернопільська). Природний приріст населення України в останні десятиліття знижувався й перейшов у депо$пуляцію за рахунок підвищення смертності серед чоловіків і погіршення умов життя загалом. У 1989 р. середня т$ривалість життя чо­ловіків дорівнювала 65, жінок — 75 років, однак із 1990х років відзначалася тенденція до її зниження. Чисельність на­селення різко скорочувалася в 1930х роках (через масовий голодомор 1932—1933 рр, і репресії загинуло від 3 до 7 млн чоловік), а також під час Другої світової війни (загинуло 6 млн чоловік). Перша світова війна і Громадянська війна 1917—1921 $рр. обійшлися Україні в кілька мільйонів життів.

У 1959 р. кількість українців складала 76%, росіян — 17%, євреїв — 2%, поляків менше 1%. За переписом 1989 р., у країні проживало 37 419 тис. етнічних українців (72,4% усього насе­лення країни) і 11 358 тис. етнічних росіян (22,0%). До інших великих е$тнічних груп належали євреї (486 тис. чоловік, або близько 1%), білоруси (440 тис. — 0,9%), молдавани (325 тис. 0,6%), болгари (234 тис. 0,5%), поляки (219 тис. 0,4%), угорці (163 тис. — 0,3%), руму$ни (135 тис. — 0,2%). У сільсь­кій місцевості частка українців сягає 80—90%, у містах знижу­ється до 50—60%. Частка росіян і євреїв, навпаки, у містах зростає. Основні мови — українська й російська, їдиш і польсь­ка були поширені в містах, заходу і південного заходу до Дру­гої світової війни. Бі$льшість українського населення міст, осо­бливо сходу й півдня, розмовляє російською мовою. Завдяки близькості російської й української мов більшість росіян Укра­їни читають і розуміють поукраїнськи. Основні релігії г пра­вослав’я (розділене на Українську православну церкву Мос­ковського патріархату, Українську православну церкву Київ­ського па$тріархату й Українську автокефальну православну церкву), католицизм (із грецьким і латинським обрядами), про­тестантизм, іудаїзм, іслам. Православ’я — найбільш розповсю­джена віра, католицизм сповідується в Західній Україні. З 1989 р. загострилися відносини між$ гілками православної цер­кви, що виступають за збереження відносин із Російською пра­вославною церквою або за автономність церкви усередині Укра­їни, а також між православними і грекокатоликами (діяль­ність останніх була заборонена, а їхня власність передана в 1946 р. Українській православній церкві, до якої у 1990х ро­ках висуваються майнові й інші претензії.

До кінця 1990х років 68% населення$ проживало в міс­тах; у 1926 р. частка міського населення складала 20%. Ур­банізація швидко розвивалася в 1930ті роки, коли біль$шо­вицькою партією під керівництвом Сталіна проводилася кам­панія індустріалізації й руйнування індивідуального селян­ського господарства. Наприкінці XIXст. найбільшими міста­ми були Одеса, Київ, Харків, Катеринослав (Дніпропет­ровськ), Львів (входив до складу АвстроУгорщини) і Мико­лаїв. У 1998 р.$ найбільшими містами стали: Київ (2629,3 тис. чоловік), Харків (1521 тис.), Дніпропетровськ (1122 тис.), Донецьк (1065 тис.), Одеса (1027 тис.). 46 міст мали населен­ня більше 100 тис. чоловік. Київ — столиця держави. Харків, Дніпропетровськ, Донецьк, Запоріжжя, Луганськ і Кривій Ріг— промислові, наукові й гірничодобувні центри. Харків і Дніпропетровськ — центри військовопромислового комплек­су України. Одеса, Херсон і Миколаїв — портові міста із суднобудівною промисловістю. Севас$тополь — головна база колишнього радянського Чорноморського флоту. Західно­українські Львів і Чернівці протягом довгого часу знаходи­лися в $складі АвстроУгорщини, тому їхня культура своє рідна, а архітектура нагадує архітектуру Відня, Кракова й Бухареста.

ЕКОНОМІЧНИЙРОЗВИТОК

Економічна історія. Розквіту Київської Русі в IX—XI ст. сприяло її вигідне положення на перехресті торговельних шляхів і створення єдиного економічного й культурного про­стору. У XIIст., після перекриття кочівниками торговельного шляху по Дніпру «з варяг у греки», відбувся розпад Київської Русі н$а незалежні князівства. Виснажені міжусобицями, напа­дами половців, монголотатар, полякі$в і литовців, вони стали окраїнними землями інших, могутніших держав. Зруйнована економіка була відновлена лише в XV—XVIст. як частина аграрного господарства Польського королівства, а потім поль­ськолитовської Речі Посполитої. Після інтеграції з Російською імперією в XVII—XVIII ст. Україна зробилася головною жит­ницею Росії. Наприкінці XIXст. Донецький басейн (Донбас) перетворився на один із головних гірничодобувних і металур­гійних центрів Росії, а Одеса стала одним з її головних морсь­ких портів. При радянській влад$і Україна зберегла статус роз­винутого аграрного й гірничодобувного регіону. Крім того, розвивалися обробна промисловість, транспорт і сфера по­слуг. Незважаючи на значні руйнування під час Другої світо­вої війни, Україна залишилася однією з найбільш розвинутих республік СРСР.

Національ$ний дохід. Відповідно до західних оцінок, наці­ональний дохід України на душу населення в 1970х роках був вищий, ніж в Італії. Наприкінці 1970х років ріст припи­нився, у 1$980х роках почався спад, а після 1990 р. вибухнула економічна криза. Зниження національного доходу склало 11 — 15% на рік за період з 1991 по 1994 рр.; у 1995 р. валовий національний продукт складав 2400 дол. на душу населення. Результатом гіперінфляції стало майже повне руйнування в 1993—1994 рр. економіки країни, більшість жителів України $були змушені зайнятися вирощуванням продуктів харчуван­ня на власних городах і працювати на декількох роботах. До 1997 р. інфляцію вдалося призупинити, але середньомісячний дохід громадян складав 90 дол., а $в 1998—1999 рр. продовжу­вав знижуватися.

Економічна географія. В Україні є три економічні райони: ДонецькоПридніпровський, ЦентральноЗахідний і Півден­ний. У першому зосе$реджені підприємства гірничодобувної, металургійної, хімічної й важкої промисловості. У другому — обробна, легка і харчова промисловість. У Південному районі переважають суднобудування, портове господарство й індус­трія відпочинку. Найбільш привабливі для туризму райони — Крим і Карпати. Повсюдно є сприятливі умови для сільського господарства. Західні й центральні області України спеціалі­зуються на технічних і харчових культурах (цукровий буряк, хміль, кукурудза, картопля), у пі$вденній Україні переважає зернове господарство й садівництво, біля великих міст розви­нуте овочівництво.

Трудові ресурси. У 1997 р. чисельність трудових ресур­сів склала 22,6 млн чоловік. У галузевій структурі зайнято­сті переваж$ає сфера послуг — 49%. У промисловості й будів­ництві зайнято 30%, у сільському, лісовому і рибному госпо­дарстві — 21%. Загальна кількість безробітних у 1998— 1999 рр. сягнула 2 млн чоловік. Частка жінок серед безробіт­них складає 66%, молодих людей (у віці до ЗО років) — 36%. У пошуках роботи багато жителів республіки виїжджають у Російську Федерацію, східноєвропейські й середземномор­ські країни.

Енергет$ика. Україна має значні запаси кам’яного вугілля (Донецький і ЛьвівськоВолинський басейни) і бурого вугіл­ля (Дніпровський басейн); невеликі родови$ща нафти і природ­ного газу розташовані в Прикарпатті й на північному сході республіки. Ці енергетичні ресурси використовуються на ве­ликих теплових електр$останціях (Вуглегірській, Криворізь­кої, Бурштинській, Зміївській та ін.). На Дніпрі побудований каскад гідроелектростанцій (Каховська, Дніпровська, Канів­ська, Київська й ін.). Більше чверті вироблюваної в Україні електроенергії дають атомні електростанції (Рівненська, Запо­різька, Південноукраїнська й ін.). Безпека їхньої роботи ви­кликала сумніви після вибуху реактора на Чорнобильській АЕС у квітні 1986 р., що призвів до радіоактивного забруд­нення північної України, деяких районів на заході $Росії і біль­шої частини Білорусії. Виробництво електроенергії в 1995 р. склало 194 млрд кВт год. Оскільки власні паливні ресурси забезпечують лише 58% потреб України, інша їхня частина надходить з Росії й Туркменістану. В умовах кризи в нафто$вій промисловості Росії й зростання цін на паливо паливноенер­гетичний сектор економіки України став украй неефективним і викликав загальне падіння виробництва.

Транспорт. У країні добре розвинуті шляхи сполучення. Є 247,3 тис. км автодоріг, у тому числі 82% із твердим покрит­тям, і 22,7 тис. км залізниць. Обсяг вантажних і пасажирських перевезень у 199$0ті роки постійно знижувався. Важливим джерелом доходу є перекачування росі$йської нафти і газу в центральну й західну Європу по транзитних трубопроводах. У Києві, Харкові й Дніпропетровську є метрополітен. Розви­нутий морський і річковий (по Дніпру) водний транспорт, а також система повітряних сполучень. Серед інших, діють нові авіакомпанії («Міжнародні українські авіалінії», «Київавіа», «Аеросвіт» й ін.).

Організація й планування виробництва. У період існу­вання СРСР економіка України була підпорядкована дикта» тові Держплану СРСР, що разом з$ українським Держпланом розробляв п’ятирічні плани її розвитку як інтегральної части^ ни радянської економіки. Українські підприємства підпоряд­ковувалися союзним міністерствам у Москві або республікан­ських міністерствах у Києві. Після 1991 р. підприємства, не­зважаючи на збережену формально $приналежність до держав­ної власності, потрапили під контроль своїх директорів. До 1996 р. близько 6 тис. середніх і великих підприємств стали акціонерними товариствами, а до 1998 р. бу$ло приватизовано 45 тис. невеликих підприємств і майже 99% магазинів роздріб­ної торгівлі, підприємств торгівлі й сфери послуг.

Сільське господарство. Приватні селянські господарства України, як і інших республік СРСР, на початку 1930х років зазнали насильниц$ької колективізації. У результаті створення колгоспів і радгоспів найбільш активна частина селянства була репресована і позбавилася стимулу до виробництва. Подаль­ший розвиток індустрії забезпечив вищий рівень механізації сільськогосподарського виробництва і певне підвищення про­дуктивності праці. Однак ко$лгоспи й радгоспи койтролювалися місцевими представниками компартії й орієнтувалися на плани державних постачань, що стримувало виробництво. У 1960ті роки селянам булр дозволено мати невеликі власні наділи землі, що забезпечували до третини загального сільсь­когосподарського виробництва країни. Приватизація сільгосп­угідь стала однією з головних цілей, поставлених українською державою$ після 1991 р. Перешкоди на шляху приватизації землі досить значні: літнє сільське населення (в основному жінки), брак капіталу в селянства, відсутність допомоги дер­жави. До січня 1998 р. в Україні було майже 36 тис. приватних селянських господарств і 8 тис. великих колективн$их госпо­дарств. Сприятливі кліматичні умови й грунти України забез­печували в умовах СРСР відносно високу врожайність. У 1985 р. УРСР дала 46% усієї пшениці, 56% кукурудзи, 60% цукрового буряка, 50% соняшника СРСР. Виробництво яло­вичини складало 24% від загальносоюзного. У наступні роки сільськогосподарське виробництво України почало знижува­тися: у 199$1 р. (1997) Україна виробила 38,7 (35,4) млн т зерна, 36,3 (17,5) млн т цукрового буряку, 4,1 (1,9) млн т м’яса і 22,7 (13,7) млн т молока. Скорочення виробництва пов’язане з дезорганізацією господарства, скороченням ринку збуту сіль­ськогосподарської продукції й зростанням конкуренції з боку закордонних товаровиробників.

Рибальство і рибо$переробна промисловість. Незважаючи на виснаження рибних запасів, у Чорному й Азовськ$ому мо­рях, а також на нижньому Дніпрі дотепер ведеться комерцій­ний лов риби, насамперед осетрових, хамси, ставриди, скумб­рії, камбали й коропа. У 1976 р. улов риби в Україні склав 1,1 млн т (12% від загальносоюзного), у 1991 р. — 816 тис. т. Найбільші рибоконсервні заводи знаходяться в Маріуполі, Керчі, Бердянську, Одесі й Валковому.

Лісове господарство і лісова промисловість. У 1890х ро­ках 18% території України були вкриті лісами. Знищення лісів протягом двох св$ітових воєн, хижацька експлуатація в царсь­кий час і при Га$бсбургах, але особливо при радянському режи­мі, призвели до скорочення лісової площі до 13% на початку 1990х років. У 1957 р. було вжито законодавчих заходів для регулювання лісозаготівель і лісовідновлення, однак вони не виконувалися. Україна має розвинуту лісопереробну промис­ло$вість, особливо в Карпатах. Целюлознопаперові фабрики є на півночі й північному заході. Кілька заводів і фабрик зайня­ті обробкою деревини і виробництвом меблів. У 1991 р. було вироблено 8 млн кубометрів лісоматеріалів, 353 тис. т паперу, 463 тис. т картону. В подальші роки обсяги виробництва різко впали.

: Гірничодобувн$а й переробна промисловість. Окрім ву­гілля Україна має багаті р’одовища залізної руди (близько 46% усіх запасів колишнього СРСР), марганцю, калію, тита­на, ртуті, магнію, урану, графіту, мінеральних солей, гіпсу й алебастру. Великі $металургійні заводи побудовані в Запоріжжі, Маріуполі, Дніпропетровську, Донецьку, нафтопереробні за­води є в Херсоні, Одесі, Дрогобичі, Кременчуці, Лисичансьїсу. У 1991 (1997) р. вироблено 136 (76) млн т вугілля, 5(4,1) млн т сирої нафти, 37 млн т чавуна, 45 (26) млн т сталі, 33 (20) млн т прокату. У Донбасі й Наддніпрянщині розвинута хімічна промисловість, що виробля$є соду, сірчану кислоту, добрива, синтетичні смоли, пластмаси, волокна, шини і різні хімікати.

Машинобудування. Україна виробляє устаткування для важкої промисловості, енергетики (електромотори, турбіни, потужні трансформатори), залізничного транс$порту (локомо­тиви, вантажні вагони), гірничодобувної промисловості (екс­каватори, бульдозери, вугільні комбайни), автотранспорту (ван­тажівки, автобуси, легкові автомобілі), цивільної авіації (па­сажирські літаки, авіаційні двигуни) і сільсь$кого господарства (трактори, сільгосптехніка). Крім того, виробляється весь спектр побутової, а також комп’ютерної техніки. Космічні тех­нології й озброєння — важливий напрямок розвитку машино­будування України. Військовопромисловий комплекс на по чатку 1990х років давав близько 1/4 обсягу промислового виробництва України.

Будівництво. Промисловість будівельних матеріалів ви­робляє цемент (5 млн т у 1997), залізобетонні конструкції, в’яжучі й ізоляційні, лицювальні й стінові матеріали, азбесто­цементні вироби і шифер, силікатне $скло, кераміку і фаянс. За період з 1918 по 1980 рр. близько 62% усіх капіталовкладень було спрямовано в будівництво, що дозволило ввести в екс­плуатацію 656 млн кв. м житлової площі й 26,4 тис. шкіл. У 1981 — 1990 рр. було побудовано ще 200 млн кв. метрів жит­лової площі. Однак починаючи з 1991 р. інвестиції у$ будівниц­тво скоротилися. Найбільше зниження відзначене в будівниц­тві загальноосвітніх шкіл і лікарень. У 1997 р. у будівництві було зайнято 5,8% працез$датного населення.

Внутрішня торгівля й сфера послуг. Ліквідація ринку на­прикінці 1920х років змусила підприємства одержувати на­півфабрикати і постачати готові товари через державну систе­му постачання й торгівлі відповідно до правил і норм, розроб­лених Держпланом і Держпостачем. Колгоспи відправляли на підприємства харчової промисловості заплановану кількість сільгосппродукції; селяни зберігали можливість продавати на $колгоспних ринках овочі й фрукти, вирощені в особистих гос­подарствах. Приватні кооперативи почали з’являтися в 1989 р., а в 1990 р. їх було вже 34 823. У 1990 р. в Україні нарахо­вувалося 120 тис. магази$нів, 1576 колгоспних ринків, 421 тис. торговельних кіосків. Брак товарів і послуг високої якості, податки $й контроль держави стимулювали розвиток тіньової економіки і чорного ринку. Гіперінфляція 1993—1994рр. призвела до натурального (бартерного) обміну й використання як основної валюти американського долара. Введення в 1996 р. гривні стало знаком стабілізації економіки і додатковим спо­собом зниження інфляції, однак наприкінці 1990х років не припинялися затримки з виплатою заробітної плати і соціаль­них виплат (особливо на селі).

Зовнішня торгівля й платежі. У радянський період 98% зовнішньої торгівлі України припадало на соціалістичні кра­їни, у т.$ч. на РСФРР (50% всього експорту і 75% всього імпор­ту), Білор$усію (більше 10% експорту і близько 2% імпорту),» країни Східної Європи (близько 12% експорту й імпорту) і Прибалтики (9% експорту і 2% імпорту). Тільки 2% обсягу торгівлі України припадали на розвинуті капіталістичні краї­ни. Розпад СРСР і країн соціалістичного$ блоку призвів до різкого скорочення експорту машинобудівної продукції Укра­їни, імпорт палива й сировини, в основному з Росії, продовжу­вався. У результаті виник величезний торговельний дефіцит (щорічно 3,5—4 млрд дол.). Головними статтями експорту України є метали, машини й сільгосппродукти; імпорту — наф­та, природний газ, автомобілі, текстиль, одяг, ліс і папір. За 1997 р. експорт України до країн СНД склав 5 млрд дол. (із них 67% у Росію), імпорт — 8,8 млрд дол. (80% $із Росії). За той самий період експорт до інших країн сягнув 7,8 млрд дол., а імпорт 6,4 млрд дол. Отже, експортноімпортні операції Укра­їни із зовнішнім світом уже перевищують обсяг торгівлі з кра­їнами СНД, і ця тенденція з кожним роком зростає.

Гроші й банківська справа. З 1921$ по 1991 рр. Україна використовувала радянську грошову одиницю — карбованець (рубль). У 1992 р. він був замінений новими карбованцями («купонами»). У вересні 1996 р. карбованець був замінений національною грошовою одиницею — гривнею (гривня = 100 тис. карбованців). Національному банкові України про­тягом перших двох років обігу гривні вд$авалося утримувати курс обміну стабільним, але після фінансової кризи в Росії

влітку 1998 р. курс усетаки впав. До 1991 р. Україна мала тільки відділення союзних банків — Держбанку СРСР, Зовнторгбанку і Будбанку. У березні 1991 р. був створений вла$с­ний центральний банк — Національний банк України. У берез­ні 1998 р. в Українській асоціації банків було 113 банків із загальним активом 5,9 млрд дол.

Державні фінанси. При радянському ре$жимі бюджет Укра­їни повністю залежав від передачі трансфертів із Москви, шо збирала податки з підприємств, колгоспів, а також із громадян СРСР. Основна частина промисловості, сільського господар­ства й торгівлі України фінансувалася з бюджету Радянського Союзу. Хоча частка чисельності населення України й внеску її економіки в загальносо$юзну сягала 20%, бюджет республіки складав тільки 10,3% бюджету СРСР у 1960 р., 9,8% — у 1965 р., 8,5% у 1970 і 1975 рр., 8,6% у 1979 р. До 1991 р.$ бюджет мав позитивне сальдо, потім став дефіцитним. У 1993 р. дефі­цит бюджету склав 17% від ВВП. У 1995 р. уряд прийняв план фінансової стабілізації, завдяки якому вдалося знизити інфляцію і збільшити збір податків. До 1998 р. бюджетний дефіцит знизився до 6,8% від ВВП, хоча на утримання держа­ви витрачалося 18,3%, а на дотації підприємствам і виплати приватним особам — 13%.

Post Comment