Гігієна грунту й очищення населених місць

Реферат з гігієни

На тему

ГІГІЄНА ГРУНТУ Й ОЧИЩЕННЯ НАСЕЛЕНИХ МІСЦ$Ь

ГІГІЄНА ГРУНТУ Й ОЧИЩЕННЯ НАСЕЛЕНИХ МІСЦЬ

Серед складових біосфери, які оточують людину, особливе місце займає літосфера. Під дією фізичних, хімічних і біологічних фак­торів у природі з неорганічних геологічних порід і залишків органі­чного світу утворився природний зовнішній покрив землі — грунт.

Грунт являє собою комплекс мінеральних і органічних части­нок, заселених великою кількістю мікроорганізмів. Мінеральними компонентами грунту є дрібні частки мате$ринських гірських порід. Органічна частина складається з рослинних і тваринних організмів та їх залишків, які перебувають на різних стадіях ро$зкладання. Серед них велике значення мають стійкі гумінові речовини.

Особливу роль в утворенні грунту відіграють мікроорганізми. їх у грунті надзвичайно багато. На глибині 50 см загальна маса бактерій у грунті досягає 7 $тонн на 1 га. Вони розкладають органічні рештки рослинного і тваринного походження аж до утворення без­печних для людей азотовмістних солей, гумінованих речовин (доб­рива), синтезують білкові речовини.

Грунт значною мірою впливає на здоров’я і санітарні умови проживання людей. Залежно від хімічного складу і характеру гру$н­ту змінюються рослинність місцевості, хімічний склад продуктів рослинного і тваринного походження. Від нестачі чи надлишку пев­них елементів у грунті залежить їх кількість у воді, рослинах, що впливає на здоров’я населення. Так, при нестачі йоду виникає енде­мічний зоб, при нестачі фтору — карієс зубів, при надлишку фто­ру — флюороз, молібдену — молібденова подагра і ряд інших захво­рювань. Території з недостатністю чи надлишком певних елементів у грунті$ називають також геохімічними провінціями.

У зв’язку з науково-технічним прогресом значно зросло заб­руднення грунту екзогенними хімічними і радіоактивними речови­нами, які містяться в викидах в атмосферу та інших відходах пр$о­мисловості, електростанцій, транспорту. Важливим джерелом заб­руднення грунту стали стійкі пестициди, які використовуються у сільському І лісовому господарствах. Впливають на природний хімічний склад грунту і мінеральні добрива. Мігруючи з грунту в

середовища, які контактують з н$им, екзогенні хімічні речовини че­рез харчові продукти, воду та іншими шляхами можуть впливати на організм і здоров’я людини.

Від фізико-хімічних властивостей грунту залежить формуван­ня складу підземних $вод. Заболоченість грунту, або високе стояння рівня ґрунтових вод робить клімат місцевості нездоровим і може бути причиною появи надлишкової вологості у будинках.

Потрапляння шкідливих речовин-з грунту в організм людини можна схематично представити у вигляді таких біологічних лан­цюжків (контактів):

1. Грунт-людина. Ч$астіше при ручній праці в сільському гос­подарстві.

2. Грунт — атмосферне повітря-людина. У результаті розпаду органічних речовин утворюються метан, аміак, сірководень тощо, які можуть змінювати природний склад повітря, грунту і впливати на хімічний стан атмосфери.

3. Грунт — підземні води людина. Хімічні речовини (добрива, отрутохімікати, промислові відходи), що знаходяться в грунті мо­жуть потрапляти у підземні води,, із зливовими і талими водами мігрувати на вел$икі відстані і з питною водою поступати в організм людини.

4. Грунт — відкрита водойма-людина. Зливовими і талими во­дами хімі$чні речовини змиваються з прилеглих територій у водойму, звідти під час купання або вживання води через рот або шкіру проникають в організм людини.

5. Грунт-відкрита водойма-риба-людина. Хімічні речовини, що потрапили у водойму, акумулюються рибою, яка вживається лю$диною.

6. Грунт — рослинні продукти харчування-людина. Через ко­реневу систему хімічні речовини з грунту потрапляють у рослини, які вживаються людьми у їжу.

7. Грунт-рослини-тварини-людина. Рослини спочатку вжи­ваються тваринами, а продукти тваринного походження-людиною.

Від механічного складу, величини часток і їх характеру зале­жать пористість, повітропроникність$, водопроникність, вологоємність, теплоємність, тепловий режим і ряд інших властивостей, які зумовлюють інтенсивність біохімічних процесів, що відбуваються у грунті. Великозернистий грунт ма$є менше пор, ніж дрібнозернистий. Ве­ликий об’єм пор має грунт, що складається з мілких глинястих часток, змішаних з органічними речовинами. У великозернистому піску пори займають приблизно 39,4 % всього об’єму, в глинясто­му грунті-52,7 %, в торф’яному-84 %.

У грунті завжди знаходиться певна кількість газів, які пос­тійно обмінюються з атмосферним повітрям. Інтенсивність газооб­міну залежить від змін барометричного тиску, різниці температур надземного повітря і повітря грунту, коливань рівня ґрунтових вод, наявності й кількості$ атмосферних опадів, глибини промерзання грунту, швидкості вітру$ і ряду інших факторів. Порівняно з атмос­ферним, у ґрунтовому повітрі завжди більше діоксиду вуглецю, во­дяних парів, менше-кисню.

Важливе значення грунту полягає і в тому, що його використо­вують для знешкодження рідких і твердих покидьків, багатих на органічні речовини, патогенні мікроорганізми і яйця гельмінтів. При незадовільному впорядкуванні населених місць і погано організо­ваній очистці покидьки і нечистоти забруднюють грунт, а при роз­кладанні органічних речовин — і атмосферне повітря сморідними газами. Забруднений органічними речовинами грунт є поживним середовищем для патогенних $мікроорганізмів, які можуть заражати поверхневі й підземні води, овочі, поширюватися мухами, гризуна­ми І з ґрунтовим пилом.

У $сучасних умовах зростає гігієнічне значення грунту в ство­ренні оптимальних санітарних умов життя населення не тільки з точки зору розміщення населених пунктів, але і використання вели­ких земельних масивів для різноманітних сфер людської діяльності. При цьому грунт не повинен шкідливо впливати на здоров’я людей.

З метою запобігання негативного впливу грунту на здоров’я людей ви$рішальне значення мають благоустрій і утримання населе­них пунктів, а також улаштування каналізації, брукування, озеле­нення, систематичне прибирання і поливання вулиць та дворів, са­нітарна охорона грунту І раціонально організована очист$ка тери­торій від покидьків.

Роль грунту в поширенні Інфекційних хвороб і геогельмінтІв

У грунті постійно знаходиться велика кількість мікроорганізмів. Є мікроби, які живуть у грунті постій$но, інші можуть знаходитися тривалий час, а деякі швидко гинуть. Велике значення при цьому має здатність ряду мікроорганізмів утворювати спори, що захища­ють їх від згубної дії різних негативних природних факторів. Тоді вони можуть жити у грунті роками. До таких мікробів належать збудники ботулізму, правця, газової гангрени і сибірки.

Палички сибірки можуть потрапляти у грунт з екскрементами і трупами тварин, хворих на сибірку, зі стічними водами шкірнопереробних заводів, а також з водою, у якій мили вовну. Спори бак­терій$ сибірки живуть у грунті, протягом десятків років. При по­їданні трави, забрудненої спорами, худоба заражається сибіркою. При ходьбі босоніж по забрудненому грунті, при наявності на шкірі ніг подряпин чи ран люди можуть також заразитися сибіркою.

Патогенні мікроорганізми, які не мають спор, умов для розм­ноження у грунті, перева$жно гинуть через декілька днів або тижнів, хоч можуть жити і декілька місяців (табл. 5.1). Однак ще до своєї загибелі ці мікроо$рганізми можуть потрапити з грунту в поверхневі або підземні води, на поверхню овочів або ягід, на руки людей, їх поширюють також гризуни, мухи та інші комахи. Гризуни при цьому можуть бути не тільки переносниками інфекцій, але і їх джерелом.

Покидьки можуть бути причиною поширення ряду ін$фекцій і глистяних Інвазій, є добрим середовищем для виживання і розмножен­ня мікроорганізмів. При погано організованій очистці населених місць вони можуть забруднювати грунт, підземні й поверхневі води.

В процесі життєдіяльності людей утворюється значна кількість рідких і твердих покидьків. До рідких відносяться відходи життє­діяльності людей і тварин ($фекалії, сеча), води, що утворюються при приготуванні їжі, митті тіла, прибиранні приміщень, пранні білизни, залишки їжі, помиї, стічні в$оди різних підприємств, атмос­ферні й поливні води. До твердих належать сміття, що утворюєть­ся при прибиранні приміщень і вулиць, відходи на промислових підприємствах І в побуті, при утриманні тварин та ін. (сміття, гній, трупи тварин, залишки продуктів тощо).

Таблиця 5.1

Виживання патогенних мікробів у грунті

$

Збудники хвороб

С$ередній термін

(Т11ЖД.)

Максимальний термін (міс.)
Тифо-паратифозної групи 2-3 Понад 12
Дизентерійної групи 1,5-5,0 Близько 9
Холер$ний вібріон і -2 До 4
Паличка бруцельозу 0,5-3,0 До 2
Паличка туляремії 1-2 До 2,5
Паличка чуми Близько 0,5 Лої
Паличка туберкульозу 13 До 7
Віруси поліомієліту, Коксакі, ЕСПО До 3-6

Як рідкі, так і тверді покидьки погіршують умови проживання населення, забруднюють довкілля, негативно впливають на сані­тарний стан населених пунктів та здоров’я людей. Фекалії, гній, сеча, рештки продуктів, трупи тварин, розкладаючись, виділяють смердючі гази. Крім того, вони містять патогенні мікроорганізми І є небезпечними в епідемічному в$ідношенні.

У процесі життєдіяльності кожен мешканець протягом року утворює приблизно б т покидьків. З них від 0,7 до 1,0 тонн с$клада­ють екскременти, 200-250 кг-сміття, а решта-помиї. Ще по 10 кг сміття утворюється на кожному квадратному метрі вулиць з твер­дим покриттям. При цьому не враховуються забруднені атмосферні й промислові води.

Рідкі покидьки, оскільки містять велику кількість поживних речовин, є добрим середовищем для розмноження не тільки мікро­організмів, а також гризунів і мух. Мухи відіграють надзвичайно велику роль в розповсюдженні кишкових І$нфекцій. На поверхні нечистот, в скупченні гною або сміття муха за один раз відкладає приблизно 100-150 яєць, з яких через 5-7 днів виростають дорослі мухи, здатні відкладати яйця. З одного ящика для відходів, який знаходиться в антисанітарних умовах, влітку виплоджується кілька тисяч мух на добу. За сезон кожна муха робить 4-5 кладок.

З нечистот, покидьків мухи залітають у житло, сідають$ на про­дукти харчування, посуд, забруднюючи їх хвороботворними мікроба­ми, що знаходяться в них на лапках, у стравоході, кишечнику, виді­леннях тощо. Мухи м$ожуть розносити понад 60 видів збудників

Інфекційних захворювань, особливо кишкових інфекцій. Багато з них досить довго живуть як на органах мух, так і в їх кишечнику (табл. 5.2).

Чистота дворів і вулиць — найкращий спосіб боротьби з мухами. Якби не було в населених пунктах$ забрудненого грунту, куп сміття та інших покидьків з домішкою органічних речовин, дворових погано утримуваних убиралень-не було б і мух. Усі інші засоби боротьби з мухами (липкий папір, сітки тощо) є допоміжними.

Тверді покидьки забруднюють приміщення, вулиці, подвір’я, території парків, пляжів і разом з частинками$ грунту у вітряну погоду утворюють пил, який проникає у приміщення, осідає на хар­чові продукти і предмети вжитку.

При травматичних пошкодженнях і вогнепальних пораненнях, коли відбувається забруднення ран грунтом, можливе виникнення правцю І газової гангрени. Тому з метою попередження захворю­вань на правець і газову гангрену людям із забрудненими землею ранами в обов’язковому порядку необхідно робити відповідні щеп­лення. Деякі групи н$аселення, зокрема землекопів, пожежників тощо, необхідно також імунізувати проти цих інфекцій.

Особливо велику роль відіграє грунт у поширенні глистяних захворювань таких, як аскаридоз та$ трихоцефальоз. Одна самка аскариди за добу відкладає в кишечнику людини десятки тисяч яєць, які з фекаліями потрапляють у грунт. У грунті протягом 10-15 діб яйця дозрівають до інвазійної стадії. За сприятливих умов яйця аскариди можуть зберігатися у грунті більше року, їх знаходять у грунті подвір’їв, дитячих майданчиків, шкіл, пляжів, у ящиках з

$

Таблиця 5.2

Тривалість виживання бактерій на різних частинах тіла і в органах мух

$

Назва бактерій Лапки Крила Голова Воло Стра­вохід Випорож­нення
Бацили черевного тифу -$ 6 днів 2 дні
Туберкульозна паличка 3 дні 16 днів 13 днів
Дифтерійна паличка 5 днів 5 днів 5 днів 7 днів 5 днів 2 дні
Холерний вібріон 30 год 5 год 5год 2 год 2 год 30 днів
Спори сибірки 20год 20 днів 20 днів 13 днів 20 днів 13 днів

піском для ігор то$що. Дозрілі яйця аскариди можуть потрапляти в організм людини з овочами, забрудненими під час $удобрення грун­ту свіжими фекаліями, стічними водами, а також з питною водою, харчовими продуктами, пилом, заноситися в рот забрудненими ру­ками. Забруднення грунту і рослин фекаліями людини, що містять яйця стрічкових глистів, може бути причиною інвазування великої рогатої худоби І свиней з подальшим поширенням теніаринхозу і теніозу серед населення.

На виживання яєць геогельмїнтів у грунті значною мірою впли­вають кліматичні умови. У районах з теплим або помірним і воло­гим кліматом при погано організованому $зберіганні й знешкоджу­ванні нечистот захворюваність населення на аскаридоз І трихоце­фальоз може досягати 50 % і більше. В умовах із суворим холодним чи жарким кліматом яйця гельмінтів у грунті швидко гинуть і зах­ворюваність населення на глист$яні інвазії тут невелика.

Самоочищення грунту — це елемент великого кругообігу ре­човин на планеті, складний процес, який залежить від фізичних властиво$стей грунту, його структури і хімічного складу. Різні по­кидьки, в тому числі виділення людей і тварин, рештки рослин, тварин, потрапивши в грунт, піддаються певним перетворенням, пов’язаним з процесами самоочищення грунту. Органічні речовини при цьому знешкоджуються. У процесі самоочищення бере участь велика кількість мікроорганізмів. Внаслідок їх життєдіяльності відбу­вається мінералізація нечистот, гною, трупів тварин до неорганічних солей, води, діоксиду вуглецю, які потім вживаються рослинами.

Мі$кроорганізми, зокрема патогенні, відмирають, вода випаро­вується чи прон$икає в глибші шари грунту, газ надходить у по­вітря, а мінеральні речовини залишаються в гумусі. До чинників, які сприяють відмиранню мікроорганізмів і яєць гельмінтів, відно­сять бактеріофаги й антибіотики, які наявні у грунті, сонячну раді­ацію, температуру грунту. Так, внаслідок дії сонячної радіації, виси­хання грунту яйця аскарид на його поверхні гинуть протягом 5 днів, хоча на глибині 2,5-10,0 см вони зберігають свою життєз­датність протягом року.

Самоочищенню грунту сприяє контакт органічних решток з повітрям (аерація), а також ора$нка, перекопування чи інші методизрихлення. Недостатня кількість повітря або надлишок органічних речовин уповільнюють самоочищення, і р$озкладання органічних речовин проходить з утворенням смердючих газів, які забруднюють атмосферу. Це необхідно враховувати при виборі методу ліквідації покидьків, що утворюються в процесі життя і діяльності людини. Кінцевим продуктом самоочищення грунту є гумус. Гумус -це пе­регн$ій, який містить органічні речовини, але не загниває, не виді­ляє газів з неприємним запахом, не принаджує мух І гризунів, є безпечним в епідемічному відношенні і широко використовується як добриво в городництві й квітковому господарстві тощо.

Особливу групу складають медичні покидьки. За своєю приро­дою, концентрацією чи фізичними, хімічними та інфікуючими влас­тивостями вони можуть бути причиною виникнення серйозних зах­ворювань і сприяти підвищенню смертнос$ті людей. За даними Агент­ства з охорони довкілля США (ЕРА), в лікарнях швидкої допомоги (для хворих з тимчасовим перебуванням) щоденно на 1 хворого припадає в середнь$ому приблизно 6 кг твердих покидьків, 15 % яких інфіковані. До інфікованих відносять кров, відходи мікробіоло­гічних і патологоанатомічних відділень, ізоляційних боксів. Дуже небезпечними є лікарські препарати (цитостатики), а також гострі предмети, насамперед ін’єкційні голки, які можуть бути причиною розповсюдження СНІДу, інфекційного гепатиту.

Крім цього, велика кількість покидьків утворюються $в терапев­тичних, хірургічних та інших відділеннях лікарняних закладів, при прибиранні палат, харчоблоків, адміністративних та інших приміщень і територі$ї лікарні.

Серед відходів лїкувально-діагностичних закладів особливу групу складають радіоактивні покидьки, що утворюються в радіологіч­них відділеннях при лікуванні, діагностиці онкологічних хворих. Це радіоактивні речовини, різні ізотопи. Усі вони вимагають спеціаль­ного збору, зберігання і ліквідації.

При неправильній обробці, зберіганні, транспортуванні, ліквідації медичні відходи можуть тепер чи в майбутньому бути потенційно небезпечними для здоров’я людей та стану довкілля. З цією метою необхідно мати спец$іальну тару для збору і зберігання інфікованих лікарняних покидьків. Найбільш ефективним способом ліквідації медичних покидьків є спалювання їх в спеціальних печах. Причому це устаткування необхідно максимально наблизи­ти до джерела їх утв$орення. Строк зберігання таких відходів не повинен перевищувати 48 годин.

Профілактика кишкових інфекцій і глистяних інвазій має надзвичайно велике значення. Впорядкування і правильно органі­зована очистка населених місць — це неза$мінний захід і в плані охорони грунту, води і повітря від забруднення.

Видалення і знищення нечистот і покидьків в населених пунк­тах переважно проводять шляхом вивозу або сплаву (каналізації). У першому випадку рідкі покидьки видаляють за межі населеного пункту за допомогою відповідного транспорту в спеціально відве­дені місця, де їх знешкоджують. У другому — сплавляють по трубах, на очисні споруди, де також проводиться їх очистка і знезаражу­вання.

Очистка насел$ених пунктів полягає у плановому збиранні, тимчасовому зберіганні, видаленні й утилізації покидьків. Це необ­хідно робити в найкоротші строки і регулярно. Кожний з цих за­ходів повинен до мінімуму зводити можливість контакту людини з$ покидьками, починаючи з моменту збирання їх у відповідні ящики, контейнери, відра, баки тощо, вивезе$ння і знищення. Усі процеси необхідно максимально механізувати. Вибираючи найраціональніші методи ліквідації покидьків, слід враховувати, що вони містять азот, фосфор, калій та інші мінеральні й органічні речовини, які є цінним добривом.

Отже, раціональна очистка населених пунктів від покидь­ків є одни$м із найважливіших заходів у справі санітарної охорони грунту, а також води і повітря, невід’ємним елементом впорядку­вання населених пунктів і одним з основних заходів профілактики кишкових інфекцій і глистяних інвазій.

Вивізна система видалення рідких покидьків. Ця система складається з таких етапів: 1) збирання покидьків у різного типу пристосування (убиральн$і, помийниці); 2) вивезення їх спеціальним транспортом у місця ліквідації; 3) знезаражування та їх утилізація.

Для збирання і тимчасового зберігання рідких відходів (фе­калій та сечі людей) будують різного типу убиральні. Убиральніповинні бути зручними і теплими, не забруднювати повітря, грунт, підземні води. Незалежно від типу, убиральні потрібно утримувати в чистоті. Необхідно виключити доступ мух до нечистот.

Убиральні можуть бути індивідуальними, якщо призначені для окремої сім$’ї, або громадськими. Вони повинні мати просту будову, що не потребує спеціальних матеріалів. При можливості знешкод­ження нечистот необхідно проводити на терито$рії садиби. Найбільш гігієнічними є промивні убиральні, але їх можна будувати лише при наявності водогону і каналізації.

Найбільш вдалим видом убиральні є люфт-клозет (рис. 5.1). Переважно його влаштовують в одно і двоповерхових будинках. Нечистоти з люфт-клозета по вертикальній трубі (чавунній, ке­рамічній, пластиковій або бетонній) потрапляют$ь у вигріб, влашто­ваний під землею ззовні будинку. Вигріб повинен мати водонепро­никні стіни і люк для очистки. Обов’язковим елементом люфт-кло­зета є вентиляційна труба, що проходить з вигребу через весь будин$ок поряд з димоходом (що стимулює витяжку повітря з вигребу) і виходить на дах на 0,5 м вище димо­вої труби. Вигріб чистять 1-2 рази на рік. Влітку, коли печі не працюють і руху теплого по­вітря немає, замість люфт-клозета ко­ристуються дворо­вою убиральнею.

Рис. 5. Люфтклозет:зет

$

1 — унітаз: 2 — стічна труба; 3 — вигріб; 4 — люк; 5 — ущільнена глина; 6 — витяжний канал; 7 — димохід; 8 — зовнішня стіна.

У місцях скупчення людей в населених пунктах (наприклад, на ринках, у парках) будують гро­мадські убираль$ні. Вони можуть бути каналізованими і неканалізованими. їх улаштовують на декіль­ка вічок, між якими встановлюють перегородки висотою не більше як 1,5 м. У громадських убиральнях стульчаки не потрібні, отвори роб­лять у підлозі. Убиральні обов’яз­ково забезпечують природним і штучним світлом. Щоб не допус­тити проникання мух в приміщен­ня, вентиляційні отвори затягують

Рис. 5.2. Дворова убиральня з вигребом:

1 — вигріб з бетону; 2 — дерев’яні бруски; 3 — східці; 4 — фрамуга; 5 -вентиляційна труба; 6 — кришка виїреба; 7 — стульчак.

$

дрібною сіткою. У теплу пору року в неканалізованих убиральнях не­чистоти щоденно засипають сухимхлорним вапном з розрахунку 1-2 кг на 1 м2поверхні ями, або іншою речовиною, що віднаджує мух і знищує їхні личинки. Підлогу, стіни в убиральні постійно миють освітленим 1 % розчином хлорного вап­на. Після очистки $вигребу забруднену поверхню землі й люка рясно поливають 20 % розчином хлорного вапна.

У місцях тимчасового перебування людей (наприклад, у польо­вих станах) доцільно споруджувати убиральні типу польових рівчаків. Польовий рівчак копають завширшки 0,3 м, гли$биною до 0,6 м з незначним розширенням донизу, щоб стінки не забруднювалися екскрементами. Після кожного користування виділення засипають землею. Коли рівчак заповнюється на 3/4 глибини, його засипа­ють землею, а поряд викопують інший.

Іншим видом рідких відхо$дів є помиї. Санітарна та епідемічна небезпека їх менша, ніж нечистот, хоч і вони містять велику кількість органічних решток, здатних загнивати, і нерідко патогенні мікроор­ганізми. При невеликій щільності забудови бажано ліквідувати по­миї на місці. Для цього на садибі виділяють ділянку землі, на яку виливають помиї і час від часу її перекопують. Можна помиї вили­вати на компостну купу.

Для збирання $і зберігання помий викопують спеціальні ями-помийниці, які складаються з наземної і підземної частини. Підзем­на частина влаштовується так само, як вигріб дворової убиральні,$ а наземна являє собою ящик з кришкою і дерев’яною решіткою, на яку кладуть солому або інший фільтрувальний матеріал для затри­мання великих часток. Люк вигребу роблять утепленим і щільним. Решітку періоди$чно очищають від покидьків і переносять їх у ящик для сміття. У міру заповнення ями рідину вивозять на поля заорю­вання, асенізації або поливають нею компостні купи. На сьогодні типовими проектами передбачають поєднані вигреби для помий і нечистот.

Гноєсхови$ще. Для збирання і тимчасового зберігання гною та сечі від домашніх тварин в індивідуальних садибах і фермах реко­мендується будувати гноєсховище. Гній може бути місцем плодін-ня мух, забруднювати повітря, грунт, воду, містити збудники сибі­рки, правця, туберкульозу, бруцельозу, ящура тощо. Тому необхід­но, щоб у кожній садибі, де є тварини, було гноєсховище.

Основу гно$єсховища роблять водонепроникною: асфальтованою, цементованою, або утрамбованою глиною завтовшки 25-30 см. Вздовж гноєсховища влаштовують лотки для збирання сечі, яка потім надхо­дить у водонепроникний збірник (рис. 5.3). Рідину, що виливається і стікає з штабеля гною, використов$ують для зволоження гною, який підсихає, що покращує гниття. Гній укладають штабелем і присипа­ють землею або торфом. На великих фермах, відгодівельних пунктах гноєсховище будують не ближче як за 50 м від тваринницьких ферм і за 200 м від житлових будинків. Гній і сміття можна використати як біопаливо і добриво у парниковому господарстві.

Рис. 5.3. Гноєсховище:

1 — булижні камені; 2 — пісок; 3 — гаинягшй замок; 4 — дерев’яні бруски; 5 — збірник для гноївки.

Нечистоти в нек$аналізованих населених пунктах знешкоджу­ють ґрунтовим методом на полях асенізації чи полях заорювання. Перші, крім знешкоджування нечистот, використовуються і для вирощування сільськогосподарських культур, др$угі-тільки для зне­шкоджування. В обох випадках застосовують здатність грунту до самоочищення. При цьому органічні рештки нечистот мінералізу­ються, патогенні мікроорганізми гинуть, а грунт збагачується по­живними речовинами.

Поля заорювання по$діляють на дві ділянки І використовують лише для знищення нечистот. Одну заливають влітку, другу — взим­ку. Перед заливкою ділянку переорюють і на підготовлену землю рівномірно з цистернасенізаційного траспорту виливають нечистоти. Через 1-2 дні восени, коли ділянка підсохне, нечистоти переорю­ють. Зимові ділянки заливають взимку. А весною, коли все розмер­знеться$, нечистоти всмокчуться, ділянку знову переорюють. Поля заорювання для вирощування сільськогосподарських культур не використовуються, і тому вони можуть прийняти більше нечистот, ніж поля асенізації.

Поля асенізації складаються з 4 ділянок. Кожну ділянку зали­вають нечистотами один раз у три роки. Через рік після заливу на цьому полі можна вирощувати трави, наступног$о — злаки, на чет­вертий — буряк, картоплю, тобто такі сільськогосподарські культу­ри, які не вживаються в їжу у сирому вигляді.

У частково каналізованих населених пунктах нечистоти з асе­нізаційного транспорту зливають у каналізаційну мережу. З цією метою на великих колекторах каналізації спеціально влаштовують зливні станції. Відстань від зли$вної станції до найближчого житла повинна бути не меншою 300 м.

При вивантажуванні вигребів і вивезенні нечистот важливо не допустити забруднення транспортних засобів і грунту, інфікування обслуговуючого $персоналу. Для цього асенізаційний транспорт по­винен легко завантажуватися, розвантажуватися й очищатися. Найраціональнішим видом транспорту є пневматичні асенізаційні автоцистерни, які засмоктують нечистоти через шланг, опущений у вигріб. Підчас роботи необхідно користуватися спецодягом.

$

При недбалому використанні нечистот як добрива на приса­дибних ділянках завжди є епідемічна небезпека. При внесенні їх у грунт часто відбувається забруднення овочів збудниками хвороб, які потім можуть стати причиною захворювань людей навіть тоді, коли овочі перед споживанням миют$ь чистою проточною питною водою. Особливо забруднюються рослини під час поливання грядок розведеними водою нечистотами або гноєм.

З мето$ю попередження забруднення території і повітря нечис­тоти найкраще викидати в компостні купи. Якщо ж за місцевими умовами це чомусь неприйнятне, нечистоти можна певною мірою знешкодити за допомогою витримування не менше року у вигребній ямі убиральні. Для цього убиральню переносять на новий вигріб, а старий засипають землею.

ЛІТЕРАТУРА

1. Беляков В.Д., Жук Е.Г. Воєнная гигиена й зпидемиология. — М.: Меди­цина, 1988. — 320 с.

2. Во$да питна, гігієнічні вимоги до якості води централізованого госпо­дарсько-питного водопостачання. ДСанПіН. Затв. МОЗ України 23.12.1996р. №383.

3. Габович Р.Д., Познанский С.С., Шахбазян Г.Х. Гигиена. — К$.: Вища школа, 1983. — 320с.

4. Гигиена детей й подростков / Под ред. Г.Н. Сердкжовской. — М.: Медицина, 1989. — 320с.

5. Гігієна харчування з основами нутриціології / В.І.Ципріян та ін. Навч. посібник — К: Здоров’я, 1999. — 568 с.$

6. Голяченко О.М., Сердюк А.М., Приходський О.О. Соціальна медицина, організація та економіка охорони здоров’я. — Тернопіль-Київ-Вінниця: Лілея, 1997. — 328 с.

7. Даценко І.І., Габович Р.Д. Профілактична медицина. Загальна гігієна з основами екології; Навчальний посібник. — К.: Здоров’я, 1999. — 694 с.

8. Загальна гігієна: Посібник до практичних занять / За ред. 1.1. Дацен­ко. — Львів: Світ, 2001. — 471 с.

9. Катернога М.Т. Українська кр$иниця. — К.: Техніка, 1996. — П2 с.

10. Никберг Й.Й. Гигиена больниц. — К.: Здоров’я, 1993. — 260 с.

11. Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населен­ня // Закон України № 4004-ХІІ від 24.02.94.

Post Comment