Гігієна житла Мікроклімат житлових приміщень

Реферат з гігієни

На тему:

Гігієна житла. Мікроклімат житлових приміщень

Гігієна житла. Мікроклімат житлових приміщень

ПЛАН

1. Мікроклімат житлових приміщень

$

2. Опалення житлових приміщень

3. Природна і штучна вентиляція. Кондиціювання пові$тря

4. Гігієнічні вимоги до експлуатації газових нагрівальних приладів у побуті

5. Гігієнічні вимоги до будинків готельного типу та гуртожитків

6. Гігієнічні вимоги до сільських населених пунктів

7. Гігієна польового стану

8. Література

$Мікроклімат житлових приміщень

При оцінці мікрокліматичних умов житла основне значення має його температурний режим. Так, взимку оптимальна темпера­тура в приміщенні повинна становити 18-19 °С (для помірного поя­су) і 17-18 °С (для жаркого). Відносна вологість повітря (при темпе­ратурі повітря 18-20 °С) має бути в межах 40-60 %. Третій компо­нент мікроклімату — швидкість руху повітря, яка в зимову пору року не повинна перевищувати 0,2-0,3 м/с.

У$ кінцевому підсумку вимоги до мікроклімату в житлових при­міщеннях зводяться до того, щоб людина, вдягнена в легкий одяг і взуття, яка знаходиться тривалий час в малорухливому стані, не мала неприємних відчуттів: охолодження чи перегрівання.

Причини вологості в житлових приміщеннях І заходи боротьби з нею

Внаслідок неправил$ьної експлуатації житла або через технічні порушення при його будівництві в житлових приміщеннях виникає вологість. Причини вологості можуть мати експлуатаційний харак­тер — недостатнє опалення у зимовий період, перенаселення жит­ла, прання і сушіння білизни, готування їжі при недостатній венти­ляції. Застосування волого$ємких будівельних матеріалів, в’язких розчинів, відсутня або недостатня гідроізоляція, дефекти покрівлі та ринв, розташування будинку в улоговині, яка погано освітлюєть­ся та провітрюється тощо також сприяють появі вологості.

Підвищення в$ологості у приміщенні погіршує умови прожи­вання І негативно впливає на організм людини. Перш за все у при­міщенні підвищується відносна в$ологість повітря, в результаті чого на стінах, шпалерах, меблях, підлозі з’являється пліснява, розвива­ються бактерії, грибки, які мають неприємний запах і руйнуються дерев’яні деталі будівлі, меблі. Особливо це сприяє появі різних захворювань. Крім того, вогкість підвищує тепловіддачу організму — людина у вологому приміщенні постійно мерзне. Це призводить до загострення тонзилітів, виникнення ангін, катарів верхніх дихаль­них шляхів. Порушення терморегуляції в цілому спр$ияє виникнен­ню ревматизму, радикуліту, невралгії, загостренню туберкульозу.

Особливо небезпечне охолодження для людини, яка спить у вологому

приміщенні.

При появі перших ознак вогкості приміщення треба добре опа­лювати і провітрювати, регулярно витирати вод$у з предметів і стін. Не слід заставляти вологі стіни меблями, завішувати килимами, заклеювати шпалерами, тому що доступ повітря до стін закриваєть­ся. Заклеєна шпалерами стіна «не дихає», тобто немає обміну між внутрішнім повіт$рям і зовнішнім.

Систематичне провітрювання і хороше опалення квартири по­переджують появу вогкості в житлі. Для об’єктивної оцінки ступе­ня вІдволоження стін визначають вміст води в штукатурці, він не пови$нен перевищувати 2 %.

Повітряне середовище приміщень оцінюється також за його складом.

Хімічний склад повітря в приміщенні такий же, як і ззовні: приблизно 21 % кисню, 78 % азоту, 0,04 % діоксиду вуглецю, менше 1 % складають озон, водень, гелій, неон, криптон, радон і аргон, непостійна кількість водяних парів.$ При диханні склад по­вітря змінюється. Видихуване людьми повітря містить менше кис­ню і більше діоксиду вуглецю тощо (табл. 6.4).

У повітрі закритих, недостатньо вентильованих приміщень вміст діоксиду вуглецю може свідчити про ступінь забруднення середовища продуктами життєдіяльності людей і про ефективність вентиляції.

В таких умовах погіршується самопочуття і з’являється відчут­тя нечистого (спертого) повітря. Ввстановлено, що паралельно із збільшенням кількості С02 $зростає в повітрі вміст і інших продук­тів життєдіяльності людей, які одержали назву антропотоксинів. Понад 30 сполук входять до складу антропотоксинів: оксид вуглецю, аміак, ацетон, сірководень, вуглеводні, альдегіди, органічні$ кисло-

Таблиця 6.4

Зміна складу і властивостей повітря при диханні

Показники якості Атмосферне повітря Повітря, яке видихається
Кисень близько 21 % 15,5- І 8,0%
СО2 0,03-0,04 % 2,5-5,0 %
Пари води $різна кількість насичене
Температура різна 35-37°

ти, діетиламін, крезол, фенол тощо. Крім згаданих сполук, в повіт­ря закритих приміщень може надходити більш як 100 летких речо­вин, які утворюються при$ розкладанні органічних речовин на по­верхні тіла, одягу, в кімнатному пилу, виділяют$ься із полімерних матеріалів.

Оскільки в практичних умовах визначити всі фактори, які мо­жуть забруднювати повітря складно і нераціонально, гігієністи прий­няли досить зручний показник — вміст діоксиду вуглецю, який за­пропонований ще М. Петтенкофером і є досить інформативни$м. Прийнято вважати: якщо концентрація С02 в повітрі менша 0,07 %, то вентиляцію в приміщенні можна вважати доброю; до 0,1 % -задовільною, а до 0,15 % — допустимою лише для короткотривало­го перебування (наприклад, у кінотеатрах).

Для гігієнічної оцінки повітря, крім хімічного складу, має значен­ня й іонний склад повітря (докладніше в розд. 3). Чим чистіше повітря, тим більше воно містить легких електровід’ємних Іонів.

У закритих приміщеннях легкі іон$и поглинаються в процесі дихання, а також пилом, одягом тощо. Тому ступінь іонізації вва­жається досить добрим індикатором чистоти повітря. Експеримен-тально підтверджено негативну дію $деіонізованого повітря. У лю­дей з’являються сонливість, головний біль, підвищується артеріаль­ний тиск, збільшується кількість недоокислених продуктів у сечі. Для поліпшення якості повітря його збагачують легкими іонами до рівня 4000-5000 в 1 см$3.

Поряд з іншими показниками забруднення повітря є мікроор­ганізми (бактерії, спори, цвілеві грибки). Найчастіше вони знахо­дяться на поверхні пилинок, з якими переносяться потоками по­вітря. У повітрі закритих приміщень може бути значна кількість мікроорганізмів, зокрема патогенних.

При кашлі, чханні й при розмові в повітря надходить велика кількість краплинок слини і слизу, в яких є мікроби. Встановлено, що при чханні утворюється до 40000 краплинок, здорова люди$на може виділити в повітря до 20000 мікробів, а хвора — до 150000. Бризки слини при цьому розлітаються в повітрі на віддаль до декіль­кох метрів. Тривалість знаходження краплинок у завислому стані залежить $від їх розміру: великі краплини діаметром до 0,1 мм утримуються в повітрі тільки декілька секунд, Найдрібніші краплини, внаслідок малої маси, можуть знаходитись в повітрі у завислому стані декілька годин і переноситися повітряними потоками на вели­ку відстань.

Звичайно, патогенні мікроби, які є в повітрі, можуть стати причиною інфекційних захворювань. У розповсюдженні цих хвороб має значення $стійкість патогенних мікроорганізмів до висушуван­ня, що визначає можливість знаходження їх в рідкій або твердій фазі аерозолю. Розрізняють два способи передачі інфекції через повітря: а) повітряно-краплинний (кір, кашлюк, грип, дифтерія, скар­латина, менінгіт, вітряна і натур$альна віспа) і б) пиловий (туберку­льоз, сибірка, гнійні Інфекції, натуральна віспа).

З метою попередження бактеріального забруднення повітря і його негативного впливу проводять ряд профілактичних заходів: вентиляцію приміщень, вологе приб$ирання з використанням дезінфі-куючих речовин, забезпечення достатнього природнього освітлення, ізоляція хворих, опромінення повітря бактерицидними лампами.

Опалення житлових приміщень

Існує два типи опалення: місцеве (пічне) і центра$льне. На сьо­годні, незважаючи на наявність більш досконалих в гігієнічному і технічному відношенні систем опалення, пічне опалення все ще дуже розповсюджене. Загальними недоліками його є забруднення повітря приміщення продуктами згоряння, в тому числі оксидом вуглецю, паливом; дуже низький коефіцієнт корисної дії; нерівномір­ний розподіл температури в опалюваних приміщеннях; втрата ко­рисної площі приміщень; при несп$равності печей і відсутності на­гляду — небезпека виникнення пожежі.

Залежно від конструкції розрізняють печі великої теплоємності (рис. 6.2) (коефіцієнт корисної дії — 0,85-0,90), середньої (0,5-0,7), низької (0,2-0,4). До останніх відносять залізні печі, які швидко нагріваються і швидко охолоджуються (буржуйки), та російс$ькі печі.

Залежно від виду теплоносія, центральне опалення поділяють на водяне, парове і повітряне. Основними елементами систем цент­рального опалення є: тепловий генератор, в якому відбуваються спалювання палива або перетворення електричної енергії в тепловувнаслідок чого підвищуються фізіологічний тон$ус тканин і опірність організму до простудних захворювань.

2. При променистому опаленні більш рівномірне нагрівання повітря в приміщенні як у горизонтальному, так і у вертикальному напрямках.

3. Температура підлоги вищ$а, ніж при інших видах опалення.

Тому доцільним є використання променистого опалення в ди­тячих і лікувальних закладах, $особливо в операційних, де напіврозкритий хворий знаходиться на операційному столі й втрачає тепло головним чином шляхом випромінювання. При такому опаленні втрати тепла будуть значно меншими без істотного підвищення температури повітря в операційній, що негативно впливатиме на самопочуття медичного персонал$у.

Природна і штучна вентиляція. Кондиціювання повітря

На чистоту повітря в житлових приміщеннях впливають кількість людей, які знаходяться в приміщенні, інтенсивність вико­нуваної ними роботи, температура внутрішніх приміщень. Різно­манітні побутові процеси — приготування їжі, прання білизни, опа­лювання печей тощо також призводять до погіршення якості по­вітря. Крім цього, істотним д$жерелом забруднення є тютюновий дим, в якому містяться продукти повного і неповного згоряння, а також сухої перегонки тютюну і паперу: оксид вуглецю, ціанисті сполуки$, метиловий спирт, нікотин, кадмій тощо. При спалюванні 1 г тютюну в цигарках в повітря надходить 20-80 см3оксиду вугле­цю, а при спалюванні в люльці — від 53 до 109 см3.

Одним із важливих заходів щодо збереження чистоти повітря в житлах є вентиляція, тобто заміна забрудненого повітря чистим, а$тмосферним. Вентиляцію (повітрообмін) характеризують вентиля­ційний об’єм і кратність повітрообміну.

Вентиляційний об’єм — це кількість повітря (в м3), яке надхо­дить у приміщення протягом 1 години. Він складається з інфільтра­ційного і вентиляційного повїтря. Інфільтрація — це проникнення повітря через стіни, пори будівельних $матеріалів, щілини в буді­вельних конструкціях тощо. Найбільш повітропроникними є шлакоблокові, керамзитобетонні, цегляні, дерев’яні стіни. Найменш повітропроникними — гранітні, мармурові. Другою складовою час­тиною вентиляційного об’єму є повітря, яке надходить у приміщен­ня через спеціально передбачені д$ля цього вентиляційні пристрої: кватирки, фрамуги, вікна, вентиляційні канали.

Відношення вентиляційного об’єму до об’єму приміщення ха­рактеризує інтенсивність вентиляції. Кратність повітрообміну -це показник, який показує, скільки разів протягом години змінюється повітря в приміщенні. Враховуючи виділення діоксиду вуглецю людиною в спокої, вчені підрахували, що мінімальний об’єм венти­ляції на одну людину в житлових приміщеннях повинен бути не меншим 30 м3 за 1 годину. Оптимальні ж умови$ повітряного середо­вища дл$я людини, що фізично працює, забезпечуються при об’ємі вентиляції 80-120 м3/год.

Природна вентиляція приміщень зумовлена різницею темпера­тур зовнішнього і внутрішнього повітря. Для посилення природної вентиляції проводять провітрювання приміщень через вікна, ква­тирки, фрамуги. Особливої уваги в цьому плані заслуговують, пере­важно в холодну пору року, фрамуги, їх влаштовують у верхній частині вікна і відкривають всередину під кутом 30-45°. Зовнішнє холодне повітря йде спочатку вгору до стелі, потім, змішуючис$ь з повітрям приміщення і нагріваючись, опускається вниз (рис.. 6.4). Кватирки в житлових приміщеннях роблять $розміром не менше 0,3 м2. Коефіцієнт аерації (відношен­ня площі підлоги до площі кватирки) повинен бути не меншим 1:50.

Найкращий ефект природної вен­тиляції досягається при наскрізному провітрюванні, коли вікна розкриті на протилежних сторонах будинку. При цьому кратність повітрообміну може досягати 25-100 разів на годину. На інтенс$ивність вентиляції також впли­ває різниця температур зовні і всере­дині

Рис. 6.4. Фрамуга.

розміщенні, сила і напрямок. Вітровий тиск з однієї сторони»заганяє» з допомогою інфільтрації повітря через пори і нещільності будівельного матеріалу і будівельних конструкцій, а з протилежної (підвітряної) «відсмоктує» його із приміщення.

До засобів, які посилюють природну вентиляцію, віднося$ть внутрішньостінні вентиляційні канали. У житлових квартирах їх дореч­но влаштовувати у всіх приміщеннях, особливо на кухні, у ванній, туалеті. Істотним недоліком природної вентиляції є її нерівномірність, тому радикально покращити повітрообмін можна штучною венти­ляцією. Особливо це стосується кухні або приміщення, де трива­лий час знахо$диться велика кількість людей.

Штучна вентиляція може бути припливною, витяжною або припливно-витяжною. Найбільш досконалою системою $штучної вен­тиляції є кондиціювання, тобто очищення повітря і створення та автоматичне регулювання в приміщенні оптимальних мікрокліма­тичних параметрів: температури, вологості, швидкості руху повітря. Є різні системи кондиціонерів. У найбільш досконалих приладах можна регулювати іонний склад, ароматизувати повітря.

Кондиціонери є місцеві й центральні. Місцеві, або кімнатні, кондиціоне$ри називають ще кліматизерами, вони передбачають лише охолодження повітря. При кондиціюванні повітря в приміщеннях для переб$ування великої кількості людей (аудиторії, кінозали, теат­ри тощо) рекомендовано створювати пульсуючий мікроклімат для підтримання тонізуючого ефекту: кожні 15 хвилин на дві хвилини знижувати температуру повітря на 3-4 °С. Цей захід попереджує присипляючу дію монотонного мікроклімату.

Гігієнічні вимоги до експлуатації газових нагрівальних приладів у побуті

Усі газоспалювальні прилади, які застосовують у по$бутових умовах, можна поділити на дві основні групи. Перша група — це прилади спалювання газу з відводом продуктів згоряння у димохід. До них відносяться газові топки будинкових і квартирних котелень, деякі види водонагрівачів для ванн і газових побутових печей для опалюван$ня квартир. Друга група — це головним чином побутові газові плити з відкритим спалюванням газу і прямим викидом усіх продуктів горіння в повітряне середовище приміщень.

При спалюванні газу в закритих приміщеннях значно зміню­ються фізичні властивості повітряного середовища (температура, вологість, іоні$зація повітря) та його хімічний склад (забруднення продуктами неповного згоряння).

При спалюванні газу в найбільш розповсюджених дво- або чотирьохконфоркових плитах температура повітря приміщення підви­щується після годинного горіння на 1-3 °С, після 3-х чи більше годин — на 4-6 °С, а іноді навіть на 6-8 °С, паралельно збільшується вологість повітря.

Вна$слідок відкритого згоряння природного газу змінюється хімічний склад повітряного середовища жител. Домінуючим за ток­сичними властивостями компонентом продуктів неп$овного згорян­ня є оксид вуглецю. Але поряд із ним виділяються формальдегід, оксид азоту, бензол І 3,4-бензпірен.

«Дослідження повітря газифікованих квартир показали, що в переважній більшості проб зафіксовано підвищені рівні оксиду вуг­лецю (IV) до 0,7 л/м3. Допустима концентрація його для побутових приміщень — 0,02 л/м3. Особливо великі концентрації оксиду вуг­лецю (IV) можуть утворюватись у ванних кімнатах з газовими во­донагрівачами, досягаючи іноді 2.5 л/м3, що є$ небезпечним для життя.

Зміна фізико-хімічних параметрів повітряного середовища за­лежить від тривалості горіння І навантаження пальника. Наванта­ження створюють$ каструлі й інший посуд, які перешкоджають дос­татньому доступу повітря до пальника. Ось чому істотне значення має відстань від полум’я до дна посуду, і чим вона більша, тим ефективніше проходить процес згоряння газу.

Повноту згоряння газу можна визначити за кольором полу­м’я. Якщо суміш газу з повітрям оптимальна, то полум’я буде синього кольору без молочно-жовтого відтінку. При надлишково­му надходженні повітря полум’я стає низьк$им і горить з шипін­ням. Якщо повітря надходить мало — спостерігається високе мо­лочно-жовте полум’я із значною кіптявою і виділенням великої кількості недоокис$лених продуктів. Середня кількість оксиду вугле­цю (II) в повітрі при жовтому полум’ї складає 0,45 л/м3, при синьому — в більшості випадків він відсутній. Вміст оксиду вуглецю(II, IV) завжди більший на кухнях, менший — у передпокоях і найменший — в кімнатах, причому взимку його підвищення спосте­рігалось частіше, ніж улітку.

Продукти відкритого згоряння газу шкідливо впливають на здоров’я людей. Зокрема, оксид в$углецю (II) є «кров’яною отру­тою», бо він, з’єднуючись з гемоглобіном, утворює карбоксигемог-лобін, що порушує функцію гемоглобіну як переносника кисню. Цей взаємозв’язок здійснюється за типом реакції оксигенації, відрізняючись лише тим, що утворення карбо$ксигемоглобіну відбу­вається в 31 раз, а розпад — в 10000 разів повільніше, ніж оксиге­моглобіну. Тобто, спорідненість оксиду вуглецю приблизно в 300 разів більша, ніж кисню з гемоглобіном, що$ залежить від парці­ального тиску обох газів. Крім цього, оксид вуглецю має прямий токсичний вплив на організм.

При хронічному отруєнні оксидом вуглецю спостерігається тріада симптомів:

а) зміни з боку центральної нервової системи: головний біль, порушення сну, інтелектуальна апатія, погіршення пам’яті;

б) зміни з боку серцево-судинної системи: колючий, тупий, ниючий біль у ділянці серця, особливо на фоні$ фізичного наванта­ження; зміни з боку крові — анемія, поліглобулія;

в) гастральні симптоми: диспептичні явища, нудота, біль в епі-гастрії, втрата апетиту.

Найбільш частими с$каргами є прояви об’єктивних змін у цен­тральній нервовій системі.

Крім оксиду вуглецю, в повітря газифікованих квартир можуть надходити й інші небезпечні для здоров’я речовини. Так, в середньо­му в повітрі газифікованих квартир вміст оксиду вуглецю досягає 19,6 мг/м, формальдегіду — 0,69мг/м3, окси$ду і діоксиду азоту відповідно — 0,60 мг/м3 і 0,77 мг/м3, бензолу — 0,05 мг/м3. Усі ці гази можуть викликати у людей гострі й хронічні отруєння.

При гострому отруєнні формальдегідом спостерігаються под­разнення слизових оболонок очей і верхніх дихальних шляхів, біль в очах, сльозотеча, відчуття дряпання в горлі, нежить, кашель. Нерідко з’являються біль, відчуття стискання в грудях, задишка$, запаморочення, корчі.

Хронічна інтоксикація формальдегідом має менш виражений симптомокомплекс. Зазвичай бувають гіперемія слизової оболонки верхніх дихальних шляхів, втрата апетиту, загальна слабкість, го­ловний біль, серцебиття, а також розлади чутливості до больових і температурн$их впливів.

Оксид азоту при гострому отруєнні, потрапляючи в організм через легені у великій кількості, здатний викликати набряк легень. При хронічному отруєнні можуть бути явища$ подразнення у ви­гляді кашлю, загруднинного болю, загальної слабкості, головного болю. Слід зазначити, що оксиди азоту можуть утворювати метге­моглобін як і окси$д вуглецю з аналогічними наслідками.

Бензол в тих концентраціях, які спостерігаються, здатний спри­чинити тільки хронічні отруєння. Проникаючи у вигляді парів у дихальні шляхи, він впливає, перш за все, на нервову систему і кровотворення. При цьому з’являються головний біль, зниження пам’яті, загальна слабість, швидка втомлюваність,$ диспептичні яви­ща. У крові зменшується кількість лейкоцитів, можуть виникнути носові кровотечі, а також кровотечі з ясен, зменшується кількість еритроцитів.

Повітря газифікованих квартир може забруднюватись також вуглеводнями, які мають наркотичні й задушливі властивості. Де­які з них, зокрема 3,4-бензпірен, можуть викликати появу пухлин, Таким чином, можна прийти до висновку, що продукти згоряння газу, особливо неповного, при тривалому впливі різко погіршують здоров’я.

$Гігієнічні вимоги до будинків готельного типу та гуртожитк$ів

У практиці житлового будівництва іноді застосовують кори­дорне, або готельне розміщення квартир. Переважно це буває, коли будинки призначені для малосімейних і бездітних сімей, а також для гуртожитків. У цих випадках житлові кімнати розташо­вують обабіч центрального коридору. Кожна така квартира має 1-2 житлові кімнати, маленьку кухню, убиральню, невеликий $перед­покій і стінну шафу замість комори. Будинки повинні мати водогін,каналізацію, центральне опалення. При правильній орієнтації будівлі, наприклад в середніх широтах довгою віссю по меридіану або гелі-отермічній осі, можна задовільно інсолювати всі квартири.

На відміну від будинків із квартирами для сімейних, гурто­житки розраховані на проживання одиноких та сезонних робіт­ників, студентів. ЦІ групи населення д$осить великі, особливо в про­мислових районах та великих містах.

Згідно із санітарними нормами і правилами для гуртожитків, площа спальні на одну особу в робітничи$х гуртожитках повинна бути не менше 4,5 м2, в студентських — 6м2 при висоті приміщення не менше 2,7 м; кількість осіб, які проживають в одній кімнаті відповідно 6 і 4 чоловік. У гуртожитках також передбачаються обо­в’язкові для гуртожитків підсобні приміщення. Додатково в гурто­житках на 300 чоловік і більше плануються їдальня, пральня і ме­дичний пункт, а в окремих випадках — баня з дезінфекцій$ною каме­рою. Обов’язковим є ізолятор з розрахунку 1 ліжко на 40 жителів.

Гігієнічні вимоги до сільських населених пунктів

Територія сільського населеного пункту за функціональним призначенням поділяється на сельбищну й ви$робничу, а також при­садибні ділянки, включаючи землі фермерських та індивідуальних господарств, майданчики населеного пункту.

До сельбищної території входять житлові території, ділянки установ і підпр$иємств обслуговування, парки, сквери, бульвари, май­дани, вулиці, проїзди, майданчики для стоянки автомашин, водойми.

До виробничих територій входять зони і ділянки підприємств із виробництва й переробки сільськогосподарської продукції, ремонту, технічного обслуговування і зберігання сільськогосподарської техніки, ділянки комунально-складських та інших об’єктів, дороги, проїзди і майданчики для стоянки автомашин, Інші території.

Основним структурним елементом сільського населеного пун­кту є його громадський центр, до складу якого входять головні $установи управління і культур$но-побутового обслуговування, а та­кож площа для проведення масових заходів із розрахунку 8-12 м2 на одного жителя (більші показники — для малих сіл).

При плануванні сільських населених пунктів враховують гео­графічні, кліматичні, геологічні та інші особливості. Так, у півден­них районах із спекотним кліматом баж$ано розміщувати населені пункти на підвищенні для кращого провітрювання. Для житлової забудови найкращим є сухий, пористий грунт, незабруднений сто­ками, хімічними і радіоактивними речовинами. Непридатними для житлової зони є ділянки землі, де влаштовувались скотомогильни­ки, сміттєзвалища, а також колишні цвинтарі тощо.

Рівень ґрунтових вод повинен бути не меншим 2 м від пове$рхні грунту. Високе стояння ґрунтових вод чи заболочення негативно впливає на умови будівництва І подальшу експлуатацію наземних будівель та льохів (підвалів).

У сільському населеному пункті виділяють 2 зони: сельбищну і виробничу. До сельбищної зони належать житлові території, ділянки обслуговую$чих установ, вулиці, парки, сквери. До виробничої -ділянки, на яких розміщені споруди з виробництва сільськогоспо­дарської продукції: ферми, птахофабрики, ремонтні майстерні, складські приміщення, гаражі тощо. Основний тип сільського жит­ла — одно і двоповерхові будинки з присадибною ділянкою і госпо­дарськими будівлями. Мінімальна відстань мі$ж житловими будів­лями — не менше 15 м між торцями і 20 м між поздовжніми сторо­нами будинків. Кожна садиба має житлову і господарську зони.

Житл$ова площа однокімнатної квартири повинна бути не меншою 30 м3, двокімнатної — 43 м3, трикімнатної — 61 м3, чотирикімнатної — 73 м3, п’ятикімнатної — 87 м2. Площа загальної кімнати — не менше 20 м2, спальні для батьків — 12 м2, інших спалень, дитячої 10 м2.

Вхід у будинок роблять переважно через веранду або ґанок глибиною не менше 1,2 м. Кухня повинна мати площу не менше 8 м2. Обов’язково передба$чаються комори для зберігання продуктів. Убиральні будують або надвірні з вигрібною ямою, або люфт-клозет. Найкращими є каналізовані убиральні. Розміри ванної кімна­ти — 1,5×2,0 м. Двері в убиральню й ванну кімнату необхідно відкри­вати назовні. Вхід у нека$налізовані убиральні повинен бути через тамбур глибиною не менше 1 м.

Необхідно, щоб житлові кімнати і кухні мали природне освіт­лення. СК повинен бути не меншим 1:8 і не більшим 1:5,5. Темпе­ратура повітря в приміщеннях для денного перебування — не меншою взимку 20-22 °С, відносна вологість — 30-60 %, швидкість ру$ху повітря — 0,08-0,18 м/с.

Щоб запобігти забрудненню повітря кухонь, господарських приміщень, пралень тощо, необхідно передбачити влаштування при­родної витяжної вентиляції. Витяжна вентиляція житлових кімнат здійснюється через витяжні канали кухонь, убиралень, ванн. Вен­тиляція при цьому повинна б$ути найбільшою в кухні — 60-90 м3/год, ванній і убиральні (окремих) — 25 м3/год, сумісних санвузлах -50 м3/год, а в$ житлових кімнатах на 1 м2 площі — 3 м3/год.

Необхідно дотримуватися санітарних вимог майданчиків для компосту, дворових убиралень та очисних споруд каналізації, вони повинні знаходитись у глибині двору не ближче 20 м від вікон житлових будинків, у тому числі й сусідніх садиб; сараї для утри­мання худоби і птиці — не ближче 12 м. Господарські будівлі й гаражі дозволяється об’єднувати на суміжних ділянках. Дворову убиральню і компостос$ховище рекомендується розміщувати безпо­середньо біля сараю для худоби і на відстані 50 м від джерела водопостачання (колодязя), обов’язково враховуючи напрямок ухи­лу ділянки.

Крім житлового будинку, на присадибній ділянці для ведення підсобного господа$рства можуть бути: приміщення для зберігання господарського інвентарю, приготування кормів, господарський навіс (повітка), літня кухня, гараж, льох, теплиця тощо.

Тваринницькі (птахівницькі) господарства, склади для отруто­хімікатів, гноєсховища слід розміщувати з підвітряного боку сто­совно сельбищно$ї зони. Ферми рогатої худоби розташовують за 300-1000 м від найближчих житлових будинків, а свиновідгодівельні ферми і комплекси — 1500-2000 м.

Гігієна польового стану

Польові стани бувають постійні й тимчасові. Переваги постій­них польових таборів у то$му, що в них споруджуються капітальні будівлі й можна там досягти кращих виробничих і санітарних умов. Плюси тимчасових польових станів у тому, що їх можна наблизити до місця роботи. Для польових станів вибирають суху підвищену місцевість площею 0,70-1,25 га, при цьому під забудову відводятьне більше 25 % території. Умовно стан поділяють на 2 сектори: виробничий і побутовий. Останній розташовують на підвищенні, з підвітряної сторони стосовно виробнич$ого. Віддаль між секторами повинна бути не меншою 50 м. У цій проміжній зоні (між сектора­ми) обладнують пункт водопостачання. У виробничому секторі, найдалІ від житлового, розташовують нафтосховище, тік, електро­станцію, а найближче — складські приміщення.

У побутовому секторі розміщують житлові приміщення — гур­тожитк$и полегшеного типу. В них передбачені окремі приміщення для сушіння одягу і взуття, приміщення для прання$ білизни, лазні (в літній період — душі із сонячним підігрівом води). В окремому будинку або в самому гуртожитку відкривають їдальню. Для обслу­говування дітей на польовому стані влаштовують ясла та дитячий садок не більше як на 25 дітей. Вимоги до них такі ж самі, як І до стаціонарних дошкільних дитячих закладів.

Найважливіший гігієнічний західі, який належить здійснити -це організація водопостачання, яка забезпечувала б людей достат$­ньою кількістю доброякісної води. Найкращою є, звичайно, артезі­анська вода. Можливим є використання підґрунтової води з 2-3-го водоносних горизонтів. Для забору води обладнують шахтні або трубчасті колодязі. Пр$и відсутності на місці джерел доброякісної питної води треба організувати її привіз з дотриманням усіх сані­тарних вимог. Для цього треба виділити спеціальний транспорт та людину, яка пройшла медичний огляд.

У постійних польових станах окремо для чоловіків і жі$нок влаш­товуються убиральні вигрібного або засипного типу не ближче 50 м від житла і кухні. Нечистоти в убиральнях треба постійно присипа­ти землею. Територію польового стану максимально озеленюють. По всьому периметру і між секторами висаджують захисні смуги зелених насаджень.

ЛІТЕРАТУРА

1. Беляков В.Д., Жук Е.Г. Воєнная гигиена й зпидемиология. — М.: Меди­цина, 1988. — 320 с.

2. Вода питна, гігієнічні вимоги до якості води централізованого го$спо­дарсько-питного водопостачання. ДСанПіН. Затв. МОЗ України 23.12.1996р. №383.

3. Габович $Р.Д., Познанский С.С., Шахбазян Г.Х. Гигиена. — К.: Вища школа, 1983. — 320с.

4. Гигиена детей й подростков / Под ред. Г.Н. Сердкжовской. — М.: Медицина, 1989. — 320с.

5. Гігієна харчування з основами нутриціології / В.І.Ципріян та ін. Навч. посібник — К: Здоров’я, 1999. — 568 с.

6. Голяченко О.М., Сердю$к А.М., Приходський О.О. Соціальна медицина, організація та економіка охорони здоров’я. — Тернопіль-Київ-Вінниця: Лілея, 1997. — 328 с.

7. Даценко І.І., Габович Р.Д. Профілактична медицина. Загальна гігієна з основами екології; Навчальний посі$бник. — К.: Здоров’я, 1999. — 694 с.

8. Загальна гігієна: Посібник до практичних занять / За ред. 1.1. Дацен­ко. — Львів: Світ, 2001. — 471 с.

9. Катернога М.Т. Українська криниця. — К.: Техніка, 1996. — П2 с.

10. Никберг Й.Й. Гигиена больниц. — К.: Здоров’я, 1993. — 260 с.

11. Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населен­ня // Закон України № 4004-ХІІ від 24.02.94.

Post Comment