Господарство країн Східної Європи Північної і Центральної Азії

$

Реферат на тему:

Господарство країн Східної Європи,

Північної і Центральної Азії

Основою розвитку економіки країн регі$ону є паливно-енергетичний Комплекс, який забезпечує енергією і теплом усі сфери життя. В паливно-енергетичному балансі переважає вугілля. Добувають газ і нафту, частка якої постійно збільшується через використання її в хімічній промисловості.

У регіоні зосереджено до 20 % світових запасів палива. За обсягами видо­бутку переважає вугільна промисловість. Тут лідерами є Росія і Казахстан. Нафтова і газова промисловість найбільш розвинута в Росії,$ Казахстані, Азербайджані і Туркменістані. Район$и видобутку і споживання з’єднані нафто- і газопроводами, вздовж яких розміщуються переробні підприємства (мал.).

До 70 % електроенергії виробляється на теплових електростанціях, які є осно­вою енергетики всіх країн регіону. Близько 15 % припадає на ГЕС і понад 10 % на атомні станції, програма розвитку яких після чорнобильської катастрофи була істот­но переглянута. Теплові електростанції розміщують або в місцях видобутку $сирови­ни, або поблизу споживачів — в районах зосередження населення і виробництва. ГЕС працюють на великих рівнинних (європейські країни) або гірських річках (централь­ноазіатські країни). Роз$міщення АЕС тяжіє до споживачів. У цілому ж до 60 % паливно-енергетичних ресурсів зосереджені в азіатській частині регіону, тоді як близько 60 % енергії споживається країнами європейської частини.

Чорна металургія регіону спочатку виникла в європейській частині (Центральна Росія, Урал, Україна) і тільки в 30-х роках XX ст. дістала розви­ток у східних районах Росії та в країнах Центральної Азії і Закавказзя. Основ­ною продукцією галузі є чавун, стал$ь та прокат, що виробляються на комбінатах повного циклу. Сировинною базою галузі є руди чорних металів (залізна, марган­цева, хромітова) та коксівне вугілля. Вигідне географічне поєднання цієї сирови­ни да$є змогу створювати великі металургійні бази. Такі металургійні бази скла­лися в Росії, Україні та Казахстані. Ці країни є основними виробниками і поста­чальниками чорних металів у регіоні.

Кольорова металургія має різноманітнішу сировинну базу, ніж чорна що зумовлює її складну галузеву та територіальну структури. Галузі, що використо­вують руди з малим вмістом металу, є матеріаломісткими і тому тяжіють до сиро­винної бази. Ц$е мідна промисловість, виробництво свинцю та цинку. Алюмінієва-титано-магнієва та нікелева промисловість в розміщенні орієнтуються на паливно-енергетичні ресурси. Найбільшими виробниками кольорових металів у регіоні є Росія і Казахстан. Виробництво міді зосереджено в Казахстані, Росії, Вірменії, Узбекистані, свинцево-цинкова промисловіс$ть розвинута в Казахстані, Росії, Азер­байджані, Кир$гизькій Республіці, нікелево-кобальтова — в Росії, олов’яна — в Росії та Киргизькій Республіці, титано-магнієва — також переважно в Росії.

Для хімічної промисловості регіону характерна велика різноманітність сировинної бази. Вона використовує гірничо-хімічну сировину (фосфори­ти, апатити, солі, сірку), паливо (нафту, газ, вугілля, деревину, сільськогосподарсь­ку сировину), вапняки, гіпси. Утиліз$ує виробничі відходи — коксові та сірчані га­зи. Традиційну гірничо-хімічну сировину здебільшого використовує основна хімія, головною продукцією якої є мінеральні добрива: азотні, фосфатні, калійні. Структу­$ра та обсяги виробництва залежать від потреб сільського господарства, а розміщен­ня визначається транспортно-географічним положенням щодо споживачів та особли­востями технологічного процесу.

Мінеральні добрива випускають майже всі країни регіону, а за обсягами вироб­ництва виділяються Росія (50 %), Б$ілорусь (близько 20 %) та Україна (15 %).

Виробництво кислот орієнтоване здебільшого на споживачів, має повсюдне розміщення, а виробництво соди і хлору тяжіє до сировинної бази — родовищ кам’я­ної солі. Ця продукція випускається більшістю країн, проте основним експортером в регіоні є Росія.

Дуже різноманітна промис$ловість полімерних матеріалів. Основними виробника­ми продукції є Росія, Україна, Азербайджан — вуглеводнева сировина; Росія, Біло­русь, Україна — хімічні волокна; Росія, Грузія, Вірменія — синтетичний каучук.

Сукупність галузей, об’єднаних переробкою деревини, утворює лісопромисло­вий комплекс. Основні запаси деревини знаходяться в азіатській частині, а 9/10 споживачів — в європейській, що викликає великі обсяги транспортних переве­зень зі сходу на захід і з півночі на південь. За запасами та обсягами виробництва готової продук$ції (пиломатеріали, фанера, сірники, будинки, а також папір) провідні позиції в регіоні посідає Росія.

Машинобудування регіону випускає різноманітну за призначенням продукцію, має дуже розгалужені внутрішні та міжгалузеві зв’язки, що станов­лять основу функціонування всієї економіки.

$

Найбільший розвиток машинобудування дістало в європейській час$тині регіону. На важкому машинобудуванні — виробництві турбін для атомних, гідро- і теплових електростанцій, парових котлів, генераторів, гірничо-шахтного та металургійного Устаткування спеціалізуються Росія та Казахстан. Транспортне машинобудування представлене виробництвом тепловози? та електровозів (Росія, Україна, Грузія), ва­гонів (Росія, Україна), суден$ (Росія, Україна). Виробництво вантажних автомобілів зосереджено переважно в Росії, Україні і Білорусі, легкових — Росії, Україні, авто­бусів — Росії, Україні, двигунів — у Росії, Україні.

Центри тракторобудування розташовані в Росії, Білорусі, Україні та Казах­стані. Сільськогосподарське машинобудування представлене виробництвом зернових (степова зона Росії) ко$мбайнів, льоно- та картоплезбиральних комбайнів (Російське Нечорнозем’я), бавовнозбиральних машин (Узбекистан).

Країни регіону, які не мають достатніх сировинних ресурсів, але забезпечені тру­довими ресурсами, розвивають різноманітне верстатобудування та точне машинобудування: електротехнічне, електронне, приладобудува$ння (Білорусь, Вірменія, Таджикистан, Киргизька Республіка).

Промисловість будівельних матеріалів використовує місцеву сировину, тому розвинута в усіх країнах регіону і відповідно до місцевих умов у кожній країні має ту чи іншу галузеву структуру. Промисловість будівельних ма­теріалів широко використовує відходи інших виробництв, том$у поєднується з галузями важкої промисловості, її основу становить виробництво цементу, залізобетонну. Найбільшого розвитку промисловість будівельних матеріалів дістала в Росії, Ук­раїні та Казахст$ані.

Легка промисловість представлена текстильною, взуттєвою, трико­тажною, швейною, хутряною та багатьма іншими галузями виробництва. Основ­ною галуззю є текстильна промисловість, що використовує сільськогосподарську сировину (бавовну, льон, кокони шовкопряда) і окремі продукти хімічної промис­ловості (синтетичні$ та штучні волокна). Територіальна структура текстильної про­мисловості відбиває вузьку спеціалізацію окремих районів: Центральна Росія є од­ним з найбільших у регіоні центрів виробництва всіх видів тканин. Лляна проми­словість використовує місцеву сировинну базу. Країни Центральної Азії спеціалізуються на виробництві бавовняних, шовкових, а країни Закавказзя крім того — вовняних тканин.

Агропромисловий комплекс поєднує вирощування сільськогоспо­дарських культур з їх пе$реробкою. Стрижнем всього комплексу є сільське господар­ство. Це друга за значенням складова матеріального виробництва,$ в якій зайнято в середньому по країнах регіону близько 20 % працюючих, зосереджено майже 1/3 ос­новних виробничих фондів.

Основою розвитку сільського господарства більшості країн регіону є рослинниц­тво, а базовою галуззю рослинництва — зернове господарство. Найбільш поширена зернова культура в регіоні — пшениця, її вирощують у лісостеповій та степовій зонах: озиму в європейській частині та оазисах Центральної Азії, яру — в азіатській частині, особливо в Казахстані. В лісостеповій зоні європейської частини вирощ$ують озиме жито. Ячмінь і овес є найпоширенішими фуражними культурами. На півдні степової зони та в Центральній Азії вирощують кукурудзу на зерно. Зернобобові культури (горох, соя, квасоля, соя) найкращі врожаї дають в лісостеповій зоні. Просо вирощують в степу, гречку — в лісостеповій зоні, рис — на зрошуваних алювіальних грунтах у Центр$альній Азії, на Далекому Сході, Північному Кавказі.

До технічних культур належать волокнисті: бавовник (країни Центральної А$зії та Азербайджан), льон та коноплі (захід лісостепової зони). Найпоширенішими олійними культурами регіону є соняшник (степова зона), а також рицина та гірчи­ця. Найбільшого поширення дістали посіви цукрових буряків в лісостеповій, част­ково в степовій зонах та на зрошуваних землях країн Центральної Азії.

Для вирощування картоплі найкращі агрокліматичні у$мови мають лісова і лісо­степова зони. Овочі, фрукти, ягоди вирощують майже повсюдно, але найкращі умо­ви має степова зона. Тут також сприятливі умови для розвитку баштанництва. Ви­ноградарство поширене в гірських районах Передкавказзя та Закавказзя, Україні. Молдові, оазисах Центральної Азії та в субтропіках. Субтропічний тип сільського господарства охоплює, крім винограду, вирощування чай$ного куща, тютюну, ефіро­олійних, цитрусових культур тощо.

За обсягами виробництва серед галузей тваринництва лідерство належить скотарству, що дає майже 70 % валової продукц$ії галузі. Напрям розведення великої рогатої худоби залежить від кормової бази. В лісовій, лісостеповій прилеглих районах степової зони розводять худобу молочного та молочно-м’ясного н$апряму, в них степових та напівпустельних районах — м’ясо-молочного і м’ясного напряму.

Тонкорунні, напівтонкорунні, каракульські породи овець розводять у степо-В0х, напівпустельних та гірських районах регіону. М’ясо-вовняне вівчарство в європейській частині (Центральна Росія).

У регіоні розвинуте також свинарство та птахівництво. Крім того, розводять кіз, верблюдів, оленів маралів, бджіл, тутового шовкопряда, хутрових звірів, рибу. Зональну спеціалізацію сільського господарства регіону ілюструє табл$иця.

Усі види транспорту та. шляхи сполучення в межах колишнього Ра­дянського Союзу утворювали єдину транспортну систему, яка в межах одного ви­ду транспорту була жорстко централізована.

З утворенням СНД організаційно-$управлінська структура істотно змінилась, основні управлінські функції регулюються на рівні кожної країни, але створена транспортна мережа об’єктивно об’єднує країни СНД в єдиний економічний простір. Використання різних видів транспорту залежить від конкретних при­родних і соціально-економічних умов кожної країни.

У більшості країн регіону пе$реважає залізничний транспорт. Основними ван­тажами є паливо, руди, будівельні матеріали, метали та продукц$ія оборонної про­мисловості, зерно.

В європейській частині регіону основний каркас залізниць склався за часів розвитку капіталізму (90-ті роки XIX ст.) і в XX ст. доповнювався залежно від потреб економіки та відповідно модернізувався. Розвиток залізничної мережі в азіатській частині припадає на XX ст., особливо на 30-ті роки. За цей період бу­ли побудовані Туркестано-Сибірська, Тр$ансказахстанська магістралі тощо.

Таблиця

Зональна спеціалізація сільського господарства Східної Європи, Північної та Центральної Азії

$

Зона

$

Сільськогосподарська спеціалізація

1. Тундра, лісотундра

Оленярство, мисливство, рибальство, розведення хутрового звіра

2. Тайга

Землеробство (жито, овес, ячмінь, пшениця, картопля, овочі). Тваринництво молочно-м’ясного напряму

3 Лісостеп

Рослинництво зернового напряму (пшениця, жито, овес), картопля, цукрові буряки, садівництво, овочівництво. Тваринництво молочн$о-м’ясного напряму

4. Степ

Рослинництво зернового на$пряму (пшениця, кукурудза, просо), соняшник, овочівництво, садівництво, виноградарство. Тваринництво молочно-м’ясного та м’ясо-молочного напрямів

5. Напівпустелі, пустелі

Тваринництво (вівчарство, шовківництво, птахівництво). Оазисне землеробство $(бавовник, рис, інші зернові, овочі, фрукти, баштанні культури)

6. Субтропіки

Рослинництво (чай, цитрусові, тютюн, ефіро-олійні, виноград)

7. Гірські райони

Тваринництво гірсько- пасовищного типу

Вплив науково-технічного прогресу на розвиток залізничного транспорту йшов по шляху електрифікації магістралей, заміни паровозів на тепловози та електровози. Довжина електрифікованих магістралей в регіоні становить понад 50 тис кілометрів, або майже 50 % від загальної довжини шляхів. В європейськ$ій частині залізнична мережа має радіальний малюнок, в азіатській — лінійний, видовжений у широтному напрямі. На регіон припадає майже десята частина залізниць світу. Найгустіша мережа в Україні і Центральній Росії, далі на схід густота залізниць поступово зменшується від 30 до 2 км на 1000 км2$ території. Північно-східні райони Росії зовсім не охоплені цим видом транспорту в зв’язку з несприятливими природними умовами.

Мережа автомобільних шляхів, як і залізниць, розподіляється в межах регіону нерівномірно. Найгустіша вона в європейських районах та країнах Закав­каззя. Найменш густа — в країнах Центральної Азії та східних р$айонах Росії.

Трубопроводами з’єднуються основні райони видобутку нафти та газу з райо­нами споживання. Переважаючий напрям транспортування — з північного сходу на південний захід, а основні трубопроводи беруть початок із Захі$дного Сибіру (га­зопроводи Уренгой — Помари — Ужгород, «Братерство», «Прогрес», нафтопрово­ди Нижньовартовськ — Одеса, Сургут — Новополоцьк) та Поволжя (нафтопровід «Дружба», газопровід «Союз»).

Регіон має розвинуту річкову систему. Меридіональний напрям більшості річок зумовлює в$ідповідні вантажопотоки: з півночі — ліс, з півдня — зерно, руди, метал, Налагоджений зв’язок між річковими системами за допомогою каналів: Біло-морсько-Балтійський, Волго-Балтійський, Волго-Донський. Основними портами е Москва, Нижній Новгород, Казань, Самара, Волгоград, Ростов-на-Дону, Київ. В азіатській частині основні водні шляхи проходять по річках Об, Іртиш, Єнисей, Лена, Ангара, Амур. Найбільші порти — Омськ,$ Новосибірськ, Сургут, Красно­ярськ, Хабаровськ. Внутрішніми водними шляхами транспортують ліс, зерно, ру­ди, будівельні матеріали, вугілля тощо.

Оскільки регіон омивається водами трьох океанів, то це сприяє розвитку морсь­кого транспорту. Його використовують здебільшого в зо$внішньоекономічних зв’яз­ках. Тут йому належить провідне місце. Основними вантажами є нафта, кам’яне вугілля, руди металів, будівельні, хімічні, лісові матеріали, метал, зерно, машини, За вантажооборотом провідне місце займає Азово-Чорноморський басейн, який за­безпечує вихід в Атлантичний та Індійський океани. Основні порти басейну — Оде­са, Іллічі$вськ, Херсон, Миколаїв, Маріуполь (Україна), Новоросійськ (Росія), Батумі Поті (Грузія). Зв’язки з країнами Європи та Америки здійснюються через порти Балтійського моря (Санкт-Петербург, Калінінград). Далекосхідні моря більше вико­ристовуються для внутрішніх перевезень та контактів з країнами Далекого Сходу Південно-Східної Азії, Австралією. Експортно-імпортні зв’язки здійснюються через порти Владивосток, Находка та порти острова Сах$алін. У басейні Північного Льодо­витого океану найбільше значення мають Біле та Баренцове моря з портами Мурманськ та Архангельськ. На трасі Північного морського шляху розміщені порти Діксон, Дудинка, Хатанга, Тіксі, Певек, які мають велике значення для освоєнння природних багатств Північної Азії.

Внутрішнє $Каспійське море дає змогу країнам Центральної Азії, Закавказзя та півдня Росії обмінюватися нафтою, лісом, зерном, металом, рибою, бавовною, цукром. Основні порти цього басейну — Астрахань, Актау, Туркменбаші, Баку. Між двома останніми д$іє поромна переправа.

Повітряний транспорт використовується для перевезення пасажирів, а також певних вантажів на великі відстан$і. А в окремих районах Північного Сходу Росії — це єдиний вид транспорту. Він має також застосування в геології та в сільському господарстві. Перевезення здійснюються здебільшого літаками типу «Іл», «Ту» на міжнародних лініях, а також «Як» та «Ан» — на внутрішніх.

Різноманітність природних умов та історичного розвитку спричинили відмінності в соціально-економічному рівні між країнами регіону .

Post Comment