Гостра гнійна інфекція Остеомієліт Бурсит Гнійний гастрит

РЕФЕРАТ

на тему:

Гостра гнійна інфекція. Остеомієліт.

Бурсит. Гнійний артрит.”$

Підготувала:

Хільчук Н.М.

Медсестра ТМО

м. Коломия

2000$

Викликається стафілококами, стрептококами, пнев­мококами і гонококами, рідше — синьогнійною, кишко­вою і$ черевнотифозною паличками.

У зв’язку з широким застосуванням антибіотиків пи­тома вага стрептокока і пневмокока в розвитку гнійної інфекції знизилася; на перше місце вийшла стафілококо­ва інфекція. Численні дослідження і клінічні спостере­ження$ свідчать про зрослу стійкість мікроорганізмів, особливо стафілококів, до антибіотиків, що утруднює профілактику і лікування гнійних захворювань.

Мікроорганізми проникають в організм через «вхідні ворота» — при порушенні шкіри і слизових оболонок або ендогенним шляхом — по лімфатичних і кровоносних су­динах. У травмованих тканинах створюються сприятливі умови для розвитку мікроорганізмів внаслідок некробіотичних змін і порушення окисних процесів.

Гостра гнійна інфекція супроводиться місцевою і за­гальною реакцією організму.

О$рганізм реагує як цілісна система. В захисній реак­ції беруть участь н$асамперед центральна нервова та ендокринна системи й органи кровотворення.

У захисній реакції організму велике значення має під­вищення числа лейкоцитів — місцеве в ділянці заглиблення мікробів і в крові хворих. Лейкоцити, як показали дослідження І.І. Мечникова, поїдають мікробів фагоци­тоз) і тим самим запобігають поширенню інфекції в організмі, сприяють її відмежуванню.

Місцева запальна реакція характеризується почерво­нінням$, набряком, болем, підвищенням температури тіла і порушенням функції. В результаті місцевої запальної , реакції настає відмежування інфекції. Місцева лейкоци­тарна інфільтрація тканин, потім грануляційна тканина і піогенна оболонка перешкоджають поширенню мікро­бів у організмі.

Загальна реакція органі$зму виявляється у високій температурі, ознобі, головному болі, збільшенні кількос­ті лейкоцитів у крові (лейкоцитоз), порушенні обмінних і окисних процесів. Ці симптоми пов’язані із заглиблен­ням мікробів, інтоксикацією організ$му мікробними ток­синами та продуктами розпаду тканин і поширенням мікробів.

Залежно від реактивності організму запальна реакція може бути нормальною (нормергічною), підвищеною (гіперергічною) і зниженою (гіпоергічною).

Центральна нервова система ре$гулює складні обмінні трофічні процеси в організмі, в тому числі й функцію ендокринної системи, яка впливає на перебіг запального процесу. Викликаючи зміни функції нервової системи, наприклад, новокаїновими блокадами, можна вплинути на перебіг запального процесу. Гормони кори наднирко­вих залоз зменшують (кортизон) або посилюють (дезоксикортикостерон) запальну реакцію.

Принципи лікування гнійних захворювань включають проведення загальних і місцевих лікувальних заходів. Загальне лікування спря$моване на дезинтоксикацію .організму, підвищення його захисних $сил та нормаліза­цію функції внутрішніх органів і нерозривно пов’язаних з ними обмінних і окисних процесів.

Місцеве лікування полягає у відмежуванні запаль­ного процесу, зменшенні деструкції тканин і своєчасному розрізуванні гнійного вогнища для зменшення інтоксика­ції і створення$ достатнього відтікання гнійного виді­лення.

Велике значення мають своєчасна іммобілізація, бо­ротьба з болем і антибактеріальне лікування (антибіоти­ки, сульфаніламідні препарати). Використання антибіо­тиків повинне грунтуватися на чутливості до них збуд­ників гнійної інфекції.

Бурсит (Bursitis) — запалення слизової сумки. За­хворювання виникає в результаті механічної травми (травматичний бурсит) або викликається різними мік­роорганізмами (стафілококами, стрептококами та ін.).$ Травматичний бурсит здебільшого виникає у ділянці препателярної і ліктьової слизових сумок, наприклад у шах­тарів наслідок постійного професійного травмування. У ділянці плечового суглоба часто спостерігаються піддельтовидний і акроміальний бурсит.

Захворювання характеризується м’яким еластичним утворенням округлої форми, розміщеним над кістковими виступами в ділянці суглобів. Ш$кіра при серозному бур­ситі не змінена, болісність незначна. При гнійному бур­ситі визначаються симптоми гнійного запалення — різка болісність, набряклість та гіперемія шкіри і порушення функції. Захворювання супроводиться підвищенням тем­ператури, лейко$цитозом та іншими симптомами гнійної інтоксикації.

При хронічному бурситі відбувається фіброзне стов­щення стінки слизової сумки, утворення вільних со$льо­вих відкладів («рисових тіл»). Хронічний бурсит нази­вають гігромою.

Лікування. Для лікування гострого серозного бурситу застосовують зогрівальні компреси, УВЧ. При тривалому перебігу роблять пункції для видалення випоту і введення антибіотиків. Після пункції накладають давлячі пов’язки. При хронічному бурситі рекомендують­ся фізіотерапевтичні методи лікува$ння (грязелікування, парафін та ін.). Якщо консервативна терапія неефектив­на, вдаються до операції — видалення запаленої слизевої сумки. При гнійному бурситі показані розріз і дре­нування запаленої слизової сумки, призначення антибіо­тиків.

Профілактика бурситу полягає в запобіганні профе­сійному травматизму і $своєчасному лікуванні Інфекцій­них захворювань.

Гнійний артрит (Arthriticpurulenta) — гостре гнійне запалення суглобів — виникає у зв’язку з інфікуванням під час травми (поранення, перелом), лімфогенним і ге­матогенним шляхом з різних гнійно-запальних вогнищ. Особливо часто гнійний артрит розвивається пр$и сепсисі і пораненнях суглобів. Захворювання викликається стрептококом, стафілококом, пневмококом та іншими мікроорган$ізмами.

Гнійний артрит характеризується різким болем у суг­лобі, загальною слабістю, підвищенням температури ті­ла. Активні та пасивні рухи суглобів неможливі внаслі­док різкої болісності. Суглоб збільшується в об’ємі, від­мічається почервоніння і набряклість шкіри, контури суг­лоба згладжені. При пальпації визначається підвищення температури в ділянці суглоба, різка болісність і наяв­ність випоту. Гнійний артрит може розвинутися як ускладнення серозного запалення суглоба.

Розрізняють емпієму суглоб$а, коли гнійний процес обмежується синовіальною оболонкою. Тяжке ураження всіх елементів суглоба називають панартритом. При про­риві гною в тканини, що оточують сугло$б, виникають гнійні запливи, розвивається параартикулярна флегмона.

Лікування гнійного артриту хірургічне. В ранній стадії захворювання застосовують пункції для видалення гнійного ексудату і введення антибіотиків. Якщо це не дає ефекту, роблять артротомію — розріз суглоба і дренування. Через дренажі систематично промивають суглоб розчинами антисептичних речовин (фурацилін та ін.) або антибіотиків. Суглоб іммобілізують гіпсовим лонгетом у функціонально вигідному полож$енні. Призна­чають лікування антибіотиками, вітаміни, повноцінне харчування.

Після вилікування гнійного артриту може розвинути­ся нерухомість суглоба (анкілоз) або обмеження рухів (контра$ктура). Для лікування контракту? показані ме­ханотерапія, грязе- або парафінолікування та інші методи. При анкілозі відновлення рухомості суглоба можна досягти з допомогою операції (артропластика).

Остеомієліт (Osteomyelitis) —гнійне запалення кіст­ки. Розрізняють остеомієліт гострий і хронічний. Гострий триває 2—3 тижні$, хронічний — місяці і роки. Виділяють гематогенні, травматичні остеомієліти.

При гематогенному остеомієліті мікроорганізми про­никають у кістковий мозок з якого-небудь гнійного вог­нища гематогенним шляхом. Остеомієліт, що виник в ре­зультаті проникнення мікроорганізмів із зовнішнього се­редовища при тр$авмі, називають травматичним. Зокре­ма, остеомієліт, який розвивається після вогнестрільних поранень кісток, має назву вогнестрільного остеомієліту.

Збудником остеомієліту здебільшого є стаф$ілокок, рідше стрептокок або їх асоціація з іншими мікроорганіз­мами. Мікроорганізми заносяться в кістку течією крові з якого-небудь гнійного вогнища (ангіни, фурункула, флег­мони та ін.). Факторами, що сприяють розвиткові остео­мієліту, є травма кістки, простуда, виснаження, перевто­ма, авітаміноз і т. д.

Гострий гематогенн$ий остеомієліт настає в результаті спазму судин, який виникає у відпо­відь на надмірні подразнення, що виходять із зовніш­нього середовища (охолодження, травма та ін.). Велике значення має попередня сенсибілізація організму.

При гострому остеомієліті в кістковому мозку роз­виваються гіперемія і набряк, потім $флегмона і некроз кісткового мозку. Запальний процес поширюється, захоп­люючи нові ділянки кісткового мозку. По гаверсових ка­налах запальний процес поширюється на кортикальний шар кістки і окістя. У процес звичайно втягуються метафіз і частина діафізу кістки. В суглобі спостерігається реактивне запалення у вигляді серозного вип$оту. Корти­кальний шар розпушується, окістя відшаровується від кі­стки. Внаслідок тромбозу судин настає різке порушен­ня живлення кістки з наступним некрозом. Утворюються різної вели$чини ділянки некрозу — секвестри. Іноді мерт­віє вся ділянка кістки між двома епіфізами (тотальний секвестр). Гній поступово пробивається назовні, після чого утворюється фістула, і запальні явища стихають. Навколо некротичних ділянок кістки утворюється секвестральна капсула, або коробка.

Хр$онічний остеомієліт характеризується деформацією ураженої кістки внаслідок нерівномірного кісткотворення, виникненням секвестрів, часто наявністю порожнин і склерозуванням кістки. Фістули на шкірі зберігаються

доти, доки в ураженій кістці є ділянки некрозу (секвест­ри) і гнійні порожнини.

Гострий остеомієліт починається гостро, подібно до багатьох інфекційних захворювань. Захворюють найчас­тіше діти і підлітки. Спочатку відмічається загальна сла­бість, нездужа$ння, озноб. Температура тіла підвищуєть­ся до 39—40°С. Хворі скаржаться на сильний головний біль, блювання. Пульс частий. Язик сухий,$ обкладений. При дослідженні крові виявляється високий лейкоцитоз із зрушенням лейкоцитарної формули вліво.

Початок захворювання настільки нагадує цілий ряд гострих інфекцій, що це дало підставу деяким авторам образно називати дане захворю$вання «кістковим ти­фом». Хворі скаржаться на біль в ураженій кінцівці. Че­рез кілька днів він посилюється, спостерігається набряк­лість і гіперемія шкіри над ураженою кісткою. При рент­генологічному дослідженні в гострій стадії процесу ви­явити зміни у кістці спочатку не вдається. Лише на 10 — 12-й день захворювання з’являються лінійні нашаруван­ня паралельно кірковому шару кістки (періостит).

При хронічному остеомієліті відмічається ущільнення в ділянці ураженої кістки, фістули з гнійним виділен­ням. Фістули періодично закриваються, але $через деякий час знову виникає сильний біль, з’являються набряк і почервоніння шкіри, підвищується температура. Невдовзі фістула прориває, виділяється гній, і запальний процес знову затихає. При хронічному остеомієліті нерідко ви­никає амілоїдне переродження нирок і печінки.

$

При рентгенівському дослідженні визначають секве­стри, порожнини і склероз кістки. Секвестри відрізняють­ся від живої кістки різкішою тінню (меншою прозоріс­тю) і оточені світлим обідком—вінчиком з грануляцій­ної тканини. Застосовується контра$стне дослідження з допомогою введення через фістулу різних контрастних речовин (фістулографія).

Лікування. При гострому остеомієліті вирішаль­не $значення має своєчасне призначення антибіотиків (бензилпеніцилін, стрептоміцин та ін.) місцеве і внутрішньом’язово. Якщо захворювання має тяжкий перебіг, вдаються до операції, яка полягає в розрізі м’яких тка­нин над ураженою ділянкою кістки $з наступним розсі­ченням окістя і трепанацією кістки.

Своєчасне застосування антибіотиків значно поліпшує результати лікування гострого остеомієліту. Антибіотики розчиняють у 0,25 % розчині новокаїну і краплинним способом вводять у порожнину абсцесу під окістям шля­хом пункції після попереднього відсмоктування гною. Кінцівку обов’язково іммобілізують.

Використовують також переливання малих доз кро­ві, вітамінотерапію, введення розчин$ів глюкози та ін.

Тепер найкращим способом лікування хронічного остеомієліту слід вважати оперативний. Рецидиви вини­кають лише в тих випадках, коли операцію зроблено не досить радикально.

Основним принципом оперативно$го лікування остео­мієліту має бути видалення некротичних тканин, голов­ним чином кісткових секвестрів, і ліквідація порожнин. Видаляються секвестри і просочені гноєм грануляції, ді­лянки кістки, що виступають.

У проце$сі передопераційної підготовки застосовують антибіотики, які сприяють ліквідації гострого процесу, відмежуванню остеомієлітичного вогнища. Антибіотики можна використовувати як для внутрішньом’язових ін’єк­цій, так і місцеве через фістульні ходи внутрішньокістково і внутрішньоартеріально. Велике значення мають загальнозміцнювальне лікування, раціо$нальне харчуван­ня і призначення вітамінів.

У післяопераційному періоді рекомендується фізіоте­рапія, зокрема грязелікування. При цьому зміцнюється рубець, стимулюється утворення нової кістки на місці кісткового дефекту.

Етіологія, патогенез і патологічна анатомія вогне­стрільного остеомієліту значно від$різняються від остео­мієліту гематогенного. Збудником вогнестрільного остео­мієліту можуть бути різні мікроорганізми, в тому числі й анаеробні, які потрапили у рану в момент поранення. При вогнестрільному остеомієліті завжди має місце більш або менш значне руйнування м’яких тканин. Секвестри утворюються внаслідок порушення живлення і безпосе­реднього руйнування судин під час поранення. Секвест­руються осколки кісток, що втратили живлення, і кінці відламків («кінцеві остеомієліти»$). Процеси регенерації при вогнестрільному остеомієліті менш виражені внаслі­док руйнування м’яких тканин.

При вогнестрільному остеомієліті спочатку, коли ще не минули гострі явища, здійснюється$ оперативне втру­чання за типом вторинної хірургічної обробки вогне­стрільного перелому. Коли ж процес перейшов у хроніч­ну стадію, лікування не відрізняється від лікувальних заходів при хронічному гематогенному остеомієліті.

Post Comment