Хрящеві риби Акули в скати як основні представники Особливості будови тіла та життєдіяльності

Реферат

1. Хрящеві риби. Акули в скати, як основні представники. Особливості будови тіла та життєдіяльності.

2. Кістко$ві риби. Особливості будови та життєдіяльності. Біологія ставкових риб.

3. Амфібії – клас земноводно хордових тварин.

Загальна характеристика. Хрящові риби (відомо близько 630 су­часних видів) поширені переважно у солоних водоймах (лише де­які види трапляються у прісних водоймах). Скелет у них повністю хрящовий. Кожна зяброва щі$лина відкривається самостійним от­вором із боків чи знизу голови. Зябрових кришок та плавального міхура немає. Запліднення внутрішнє, розвиток пря­мий. За іншими ознаками хрящові риби суттєво не відрізняються від кісткових.

Про загальний вигляд хрящових риб можна скласти уявлення, розглянувши як приклад акулу. На голові акули розташо­вані орган$и зору (очі), є парні ніздрі, що ведуть до нюхових капсул, та напівмісяцеподібний поперечний ротовий отвір, о$точений щелепами. З боків голови містяться зяброві щілини (5-7 пар), а зверху — пара отворів — бризкальця (недорозвинена перша пара зябрових щілин). Передня частина голови видовжується, утворюючи рило. Хвостовий плавець — потужний орган руху. Його верхня лопать знач­но більша за нижню. Тіло може $бути видовжене, обтічне (акули) чи сплющене зверху донизу і широке (скати).

У головному мозку хрящових риб порівняно з кістковими краще розвинений передній мозок, а середній мозок та мозочок менші за розмірами. Сечоводи (вивідні протоки видільної системи) та статеві протоки відкриваються в особливе розширення заднього відділу ки­шечнику — клоаку.

Запліднення у хрящових риб внутрішнє. Самці за допомогою органів парування, на які перетворені внутрішні частини їхніх че­$ревних плавців, вводять сперматозоїди всередину статевих проток самки, де і відбувається внутрішнє запліднення. Розвиток прямий. Яйце має зап$ас поживних речовин та оточене захисними оболонка­ми. Одні види хрящових риб яйця відкладають назовні, з них через певний час виходить молода особина. В інших видів яйце розвивається у яйцепроводах самки. Воно приростає до стінки яй­цепроводу, і зародок живиться за рахунок материнського організму. Згодом риба народжує живе мал$я (явище живонародження).

Різноманітність хрящових риб. Представниками кла­су Хрящові риби є акули та скати.

Надряд Акули об’єднує хрящових риб з обтічним видовженим тілом. Шкіра вкрита лусками, які занурені в її товщу, а назовні ви­ступає лише спрямований назад виріст луски — зубчик. Подібну будову мають і зуби а$кул, які виникли з лусок. Луски збудовані з особливої речовини, що входить до складу зубів усіх хребетних.

Більшість акул — хижаки, що полюють у товщі води на різнома­нітних тварин: від дрібних планктонних організмів до великих за розмірами інши$х видів риб, головоногих молюсків та водяних ссавців (дельфіни, тюлені тощо). Здобич вони заковтують цілком або розди­рають на шматки зубами, розміщеними на щелепах у кілька рядів.

У великій печінці акул накопичується жироподібна речовина, що зменшує питому масу риби. Це важливо для забезпечення плаву­чості, оскільки у хрящових риб немає плавального міхура, який ви­значає плавучість кісткових риб. Акули відкладають від одного до 500 яєць або на$роджують водночас від 2 до 100 молодих$ особин зав­довжки від 5 (у карликової акули) до 150 см (акула-лисиця).

Відомо близько 250 сучасних видів акул. За розмірами вони бувають від 20-30 см (так звані катранові та кунячі акули) до 20 м завдовжки та масою до 14-20 тонн. Такі велетні (велетенська та китова акули), проте, живляться тільки планктоном та дрібною рибою. Небезпечними д$ля людини є близько. 50 видів акул, що полюють на велику здобич. Із них найвідоміші тигрова акула завдовжки до 9 м та риба-молот, названа так тому, що її голова розширена в боки молотоподібне.

Поблизу Чорноморського узбережжя України трапляється один вид акул — катран. Він має близько метра завдовжки і не є небез­печним для людини. Зграйки катранів полюють на риб, молюск$ів, ракоподібних. Самки народжують живих нащадків.

Надряд Скати. Відомо близько 350 сучасних видів скатів. Вони живуть у морях на глибинах до 3000 м. Деякі мешкають у прісних водоймах (австралійська риба-пилка, річкові хвостоколи тощо). Тіло більшості скатів пласке, широке та дископодібне (за винятком пилоносих скатів, які за формою нагадують акул). Шкіра $з шипастими лусками або гола. Під час плавання скати хвилеподібне руха­ють дуже великими грудними плавцями, а хвостовий плавець роз­винений слабко. Живляться вони ракоподібними$, молюс­ками, рибою, деякі — дрібним планктоном.

В електричних скатів є спеціальні утвори для полювання та захисту — електричні органи, що становлять собою видозмінені м’я­зи. При збудженні вони здатні давати розряд напругою від 8 до 300 вольт. Цікаво, $що такі органи є і в деяких кісткових риб (елект­ричний вугор, електричний сомик та ін.).

У Чорному та Азовському морях поширені шипуватий скат (морська лисиця) та хвостокіл (морський кіт). У хвостовому відділі останнього є довга отруйна голка, якою він може небезпечно пора­нити необережну людину.

2. До класу Кісткові риби належить $переважна більшість видів риб (понад 20 тисяч). Вони живуть у морських та прісних водоймах на різних глибинах, що зумовлює різноманітність форм їхнього тіла й розмірів. Мають скелет, який повністю або частков$о скла­дається з кісткової тканини. Зябра прикриті кістковими зяброви­ми кришками. Кісткові риби мають плавальний міхур. Заплід­нення у них переважно зовнішнє, а розвиток непрямий.

Зовнішня будова. Незважаючи на велике різноманіття кісткових риб, усі вони мають спільні риси зовнішньої будови. Тіло складається із трьох відділів: $голови, тулуба та хвоста. На голові розташовані парні очі та ніздрі, ротовий отвір і зяброві кришки, по задньому краю яких проходить межа між головою та тулубом. На тулубі містяться парні (грудні та черевні) і непарні (спинні та анальний) плавці. Межа між тулубом та хво­стом проходить на рівні анального отвору. Хвіст закінчується хво­стовим плавцем.

Плавці — це складки шкіри. Всередині них розміщені опорні плав­цеві промені з особливої$ пружної та міцної сполучної тканини. Хвосто­вий плавець спричинює поступальний рух риби; непарні плавці забезпечують стійкість тіла під час плавання, парні — є «кермом», а та­кож за допомогою їх риба може плисти з невеликою швидкістю $(на­приклад, коли підкрадається до здобичі у заростях водяних рослин).

Покриви. Тіло кісткових риб вкрите лускою, яка звичайно має вигляд тонких напівпрозорих пластинок, що черепицеподібне на­кладаються одна на одну. Це означає, що своїм переднім краєм лус­ка занурена в шкіру, а задній — налягає на луски наступного ряду. Із ростом тварини збільшуються і л$уски, наростаючи ша­рами. За нашаруваннями луски визначають вік риби. Шкіра має багато залозистих клітин. Вони виділяють слиз, який захищ$ає тва­рину від проникнення хвороботворних організмів та полегшує пла­вання, зменшуючи тертя об воду.

Внутрішня будова. Скелет кісткових риб складається із хребта, черепа та скелета плавців. Хребет представлений хребця­ми, що мають тіло та дуги. Отвори верхніх дуг утворюють хребтовий канал, в якому міститься спинний мозок. За особливостями будови хребці по$діляють на тулубові та хвостові. Нижні дуги тулубових хребців не змикаються, вони становлять собою відростки, до яких приєднуються ребра. Нижні дуги хвостових хребців зливаються і утворюють канал, через який проходять кровоносні судини. Перед­н$я частина хребта нерухомо з’єднана з черепом.

У черепі кісткових риб розрізняють черепну коробку, яка скла­дається з великої кількості нерухомо з’єднаних між собою кісток, кісток щелеп та зябрових дуг. Щелепи слугують для захоп$лення їжі. До зябрових дуг кріпляться зябра.

Скелет плавців представлений променями. Скелет парних плавців (грудних і черевних) включає ще й пояси кінцівок. До них приєднуються м’язи, що рухають плавці.

М’язи краще розвинені на спинному боці й у хвостовому відділі. Вони мають сегментарну будову, тобто утворюю$ть послідов­ний ряд подібних частин. Крім того, є особливі м’язи, які рухають щелепи, парні плавці та зяброві кришки.

Травна система. У кісткових риб ротовий отвір веде у ротоглоткову порожнину, з боків задньої частини якої розміщені зяброві щіли­ни. На дні ротоглоткової порожнини є м’язистий виріст — язик, який бере участь у ковтанні (проштовхуванні їжі з ротоглоткової порожни­ни у стравохід). У більшості видів у цій порожнині міститься велика кількість зубів, розташованих не лише на щелепах, а й на інших кіст$ках. За допомогою зубів риби утримують здобич.

Ротоглоткова порожнина веде до стравоходу, який відкривається у шлунок. Травлення починається у шлунку і триває у кишечнику під впливом травних соків, що виділяють клітини стінок цих відділів, а також травні залози: печінка та підшлункова залоза. $За характе­ром живлення серед кісткових риб є хижаки, рослиноїдні або види зі змішаним типом живлення.

Плавальний міхур характерний для більшості видів кісткових риб: він допомагає їм триматися $у воді. Це тонкостінний виріст стравоходу. В одних видів плавальний міхур зберігає зв’язок із кишечником (напр., короп, лящ, оселедці), а в інших — втрачає його (напр., річковий окунь).

Об’єм газів у плавальному міхурі змінюється залежно від потреб $тварини. Ті риби, в яких плавальний міхур зберігає зв’язок із ки­шечником, змінюють об’єм газів, проковтуючи пухирці повітря і про­пускаючи їх через кишечник або ж, навпаки, випускаючи повітря у зворотному напрямку. У риб, плавальний міхур, яких не зв’язаний із кишечником, об’єм цього міхура змінюється завдяки газообміну, що відбувається у ньому: надлишо$к газів у міхурі розчиняється в крові, яка тече по капілярах у його стінках, внаслідок чого об’єм міхура зменшується. Коли, навпаки, газ із крові вивільняється, то об’єм міху­ра збільшується. Змінюючи об’єм плавального міхура, риби зміню­ють свою питому масу,$ тобто стають легшими чи важчими у воді, вна­слідок чого без особливих зусиль можуть тривалий час перебувати на певних глибинах.

Дихальна система. Органи дихання — зябра — розташовані на зябрових дугах. Ззовні краю кожної зябрової дуги є два ряди зябрових пелюсток червоного кольору. В них міститься велика кількість дрібних кровоносних судин (капілярів) і ві$дбувається газо­обмін. Риба заковтує воду ротом. Завдяки рухам зябрових кришок, вода проходить через глотку, омиває зяброві пелюстки і виходить назовні через зяброві щілини. На внутрішньому краї зябрової дуги розміщені зяброві тичинки, які запобігають потраплянню сторонніх часток із водою у зябра. Отже, їжа не втрачається разом із водою, що виводить­ся$ із ротоглотки, і не заважає газообміну в зябрах.

У деяких риб (дводишні), крім зябер, є ще одна чи дві легені. Легені становлять собою поро$жні міхури, що сполучаються зі стравоходом.

Кровоносна система кісткових риб має серце, що міститься в передній частині тулуба поблизу черевного боку тіла. Воно складається із двох послідовних камер: п$ередсердя та шлуноч­ка, які поперемінно скорочуються та розслаблюються, спричинюю­чи рух крові по судинах. Через серце тече венозна кров. По великій артерії — аорті — вона рухається від серця до дрібних зябрових судин, де насичується киснем, тобто стає артеріальною.

Кісткові риби — холоднокровні тварини, тобто вони неспро­можні підтримувати постійний рівень температури ті$ла; вона у них залежить від температури довкілля.

Видільна система кісткових риб представлена парни­ми стрічкоподібними нирками, розташованими з боків тіла. У нир­ках кров з$вільняється від шкідливих продуктів обміну речовин, які через сечоводи потрапляють до невеликої порожнини — сечового міху­ра, а звідти через видільний отвір, розміщений відразу поза аналь­ним та статевим отворами, виводяться назовні.

Центральний відділ нервової системи кісткових риб складається з головного та трубчастого спинного мозку. В голов­ному мозку розрізняють кілька відділів. Передній мозок в ос­новному реагує на подразники, що надходять від орг$анів нюху. Мозочок і частково передній мозок відповідають за узгодженість (координацію) рухів. Сигнали від більшості органів чуттів надходять до середнього мозку, який водночас відповідає за складну поведінку риб (у ньому розташовані центри$ інстинктів та виника­ють умовні рефлекси). Крім того, середній мозок разом із про­міжним, довгастим та спинним регулюють усі процеси жит­тєдіяльності риб.

Органи чуттів у кісткових риб добре розвинені та пристосо$­вані до сприйняття подразників у водному середовищі. Органи зору — очі. Зверху вони захищені прозорим шаром — рогівкою; все­редині мають кулястий утвір — кришталик, що заломлює світло та спрямовує зображення на сітківку ока. Риби бачать предмети лише на невеликих відстанях; деякі види розрізняють також і кольори.

Органи слуху представлені лише внутрішнім вухом., яке зна­ходиться у товщі черепа. Воно не має слухового отвору назовні і містить також орган рівноваги. Це пов’язано з тим, що у воді звук поширю$ється значно краще, ніж у повітрі, і звукові хвилі сприйма­ються через кістки черепа.

Органи нюху — парні мішечки, які розташовані в передній час­тині черепа над верхньою щелепою. Назовні вони відкриваються парою отворів — ніздрів.

У риб є особливий орган чуттів — бічна лінія. Вона має вигляд канальців, $що містяться у шкірі з боків тіла та розгалужуються по­близу голови. Вони сполучені з навколишнім середовищем рядом послідовних отворів. Канальці заповнені слизом, який переміщуєть­ся відповідно до будь-якого коливання води та подразнює рецепто­ри на дні канальців. Завдяки бічній лінії риб$и реагують на рухи інших живих істот поблизу них, різноманітні перешкоди, швидкість та напрямок$ течій тощо.

Розмноження. Кісткові риби звичайно роздільностатеві твари­ни, але трапляються і гермафродити (напр., морський окунь). Ста­теві залози парні, через особливі протоки та статевий отвір ікра та сперматозоїди виходять назовні. Для більшості риб характерне зовнішнє за$пліднення, проте відомі види з внутрішнім запліднен­ням (напр., гуппі).

Відкладання самками ікри з подальшим її заплідненням сім’я­ною рідиною самців називається нерестом. Для розмноження риби шукають місця, придатні для відкладання ікри і розвитку нащадків. Багато видів риб розмножуються у тих самих водоймах, де і живуть (напр., са$зан, річковий окунь, сом). Інші види долають великі відстані, щоб дістатися до місць розмноження. При цьому вони мо­жуть змінювати своє звичне середовище існування на інше: одні з них мігрують на нерест із морів до річок, інші навпаки. Такі мігру­ючі види риб мають назву прохідних.

До прохідних $риб належать, наприклад, відомі промислові види: осетри, кета, горбуша, лососі, чорноморський оселедець тощо. Для нересту великі табуни риб прямують до річок, рухаючись проти течії до верхів’я. При цьому вони долають усі перешкоди: пороги, неве­ликі водоспади тощо. У верхів’ях річок риби нерестяться.

Вони роблять не$велике заглиблення на дні у гальці — «гніздо». Сам­ки відкладають до нього ікру, а самці поливають її своїми статевими продуктами (молочком). Сперматозоїди проникають до ікринок та запліднюют$ь їх. Дорослі особини закривають гніздо невеликим ша­ром гальки та повертаються назад до звичних місць існування. Гор­буша, заходячи на нерест, втрачає здатність до живлення. За час нерестового ходу вона долає сотні кілометрів шляху, а після нересту зовсім знесилена гине. У інших прохідних риб розмножен­ня повторюється і наступними роками, але перед тим вони поверта­ються до моря.

Протягом нересту риби часто змінюють своє забарвлення — кольо­ри стають значно яскравішими. У деяких видів тільки на час нерес­ту з’являються нові у$твори. Так, у лящів на лусках з’являються хря­щові нарости, а у самки гірчака — довгий яйцек$лад. У самців гор­буші виростає горб на спині (звідси і назва цієї загалом стрункої риби), а щелепи збільшуються та перекручуються.

Розвиток. Час з моменту відкладення ікри риб до виходу з неї личинок — інкубаційний період — залежить від температури води. Розвиток ікри більшості риб нашої фауни, які нерестяться навесні $та влітку, триває від трьох до восьми діб. У тих видів, нерест яких відбувається восени та взимку (напр., лососі, миньок), дозрівання ікри триває до весни.

У переважної більшості кісткових риб розвиток непрямий. З ікринки виходить маленька личинка, що має лише непарні плавці; кишечник в неї не функц$іонує, а живиться вона завдяки запасам поживних речовин з розташованому на черевній частині жовточному мішку. Згодом запас жовтка вичерпується, личинка починає живитись одноклітинними організмами, а потім їжею, яку споживають і дорослі риби. У неї з’являються парні плавці, і личинка перетворюється на молоду рибку – малька. У деяких виді$в (напр., у акваріумних гуппі) зародок розвивається до малька всередині ікринки в материнському організмі, і народжується вже сформована маленька рибка (прямий розвиток).

3. Земноводні, або амфібії, у дорослому стані здебільшого поши­рені на суходолі, проте $їхнє розмноження і розвиток відбуваються у воді. Тіло сплющене зверху донизу, є дві пари кінцівок для пересу­вання на суходолі, які закінчуються пальцями. Шкіра гола, багата на залозисті клітини. Дихають земноводні за допомогою легенів та через шкіру. Мають трикамерне серце та два кола кровообігу. Є кло­ака. Очі захищені повіками. У ни$х є внутрішнє та середнє вухо, ос­таннє має барабанну перетинку. Амфібії — роздільностатеві твари­ни, розвиток у них переважно непрямий.

Налічують близько 4 000 сучасних видів земноводних (в Україні-17), яких об’єднують у три ряди; ми розглянемо два з ни$х — Хвостаті та Безхвості амфібії.

Зовнішня будова. Покриви. Шкіра земноводних гола, поз­бавлена рогових або кісткових лусок, багата на слизові залози, секрет яких (слиз) забезпечує зволоження поверхні тіла і захист від проникнення хвороботворних мікроорганізмів $та нападу хи­жаків.

Внутрішня будова. Скелет земноводних ускладнений порівняно з рибами. Хребет поділений на шийний, тулубовий, кри­жовий та хвостовий відділи. Є по одному шийному (рухомо з’єднує голову з тулубом) та крижовому (до н$ього приєднаний тазовий пояс) хребцю, кількість ту лубових та хвостових хребців у різних представ­ників класу може бути різною. Безхвості земноводні позбавлені ре­бер, у хвостатих вони маленькі.

Череп у земноводних переважно хрящовий і утворений меншою кількістю кісток, ніж у кісткових риб.

Скелет кінцівок у земноводних складається зі скелетів вільних кінцівок та їхніх поясів. Він має типову для наземних хребетних тва­рин будову. Передню кінцівку утворюють кістки плеча, передпліч­чя та кисті; задню —$ кістки стегна, гомілки та стопи.

Пояс передніх кінцівок (плечовий) складається з парних кісток: лопаток, воронячих кісток та ключиць. У місці сполучення вороня­чих кісток приєднана грудина. Пояс задніх кінцівок утворений трьо­ма парами зрослих між собою кісток і приєднаний до крижового хребця.

М’язова система$ земноводних характеризується насамперед розвитком м’язів кінцівок та їхніх поясів, що пов’язано з рухом на суходолі.

Травна система земноводних починається ротоглотковою порожниною, яка перех$одить у стравохід. До неї відкриваються протоки слинних залоз. Слина не містить сполук, які перетравлю­ють поживні речовини; вона лише зволожує їжу, що полегшує ков­тання.

На дні ротоглотки міститься язик. У жаби він вкритий липкою речовиною та прикріплений до дна ротоглотки передн$ім кінцем, а задня його частина вільна. Під час полювання ця тварина, помітив­ши здобич (в основному це комахи), викидає з ротової порожнини липкий язик, до якого і приклеюється жертва.

Усі зуби у земноводних однакові й призначені лише для утриму­вання їжі. При її проковтуванні очі амфібій втягуються, тиснуть на стінки ротоглотки і проштовхують їжу до стравоходу, звідки во$на потрапляє до шлунка. Кишечник поділяють на тонк$ий, товстий та пряму кишку, яка відкривається у клоаку. Є печінка і підшлункова залоза, які спільною протокою з’єднані з середнім відділом кишеч­нику.

Дихальна система. Органи дихання різноманітні. У дорослому стані тварини дихають за допомогою легенів та через шкіру. Легені — це парні комірчасті мішки. Парні ніздрі з клапана­ми ведуть до носоглоткової порожнини, звідти повітря потрапляє до легенів. Під час вдиху дно ротоглоткової порожнини опускається і вона заповнюється повітрям, що прох$одить через ніздрі. Потім це дно піднімається і проштовхує повітря в легені (виходу повітря че­рез ніздрі перешкоджають клапани).

Значну роль у процесах дихан$ня земноводних відіграє шкіра. Так, у жаб через шкіру може надходити близько половини необ­хідного кисню, а в далекосхідного тритона та американських безлегеневих саламандр легені взагалі редуковані й газообмін відбу­вається лише чере$з шкіру та слизовий епітелій ротоглоткової по­рожнини. Шкірне дихання забезпечує тривале перебування під водою. Суха шкіра не здатна пропускати гази, тому вона зволожується слизом.

Личинки земноводних дихають зябрами, а у протеїв та сирен зябра зберігаються протягом усього життя.

Кровоносна система земноводних має низку усклад­нень порівняно з рибами$. У личинок вона побудована, як у риб (двокамерне серце, одне коло кровообігу). У дорослих тварин сер­це має три камери: два передсердя та шлуночок. Передсердя, ско­рочуючись, виштовхують кров до шлуночка. З нього кров потрап­ляє в основні артерії. У земноводних є два кола кровообігу: мале та велике.

Частина крові зі шлуночка надходить через легеневі артерії до легенів. Там вона збагачується кисне$м і по венах повертається до лівого передсердя (мале коло кровообігу). Решта крові зі шлу­ночка потрапляє до великого кола кровообігу, по якому надхо­дить до$ всіх інших частин тіла тварини й повертається до правого передсердя у вигляді венозної крові. Але по шкірних венах сюди ж потрапляє артеріальна кров (згадаймо, що шкіра — це один із головних органів дихання). Отже, у правому передсерді кров у зем­новодних змішується. Коли змішана (з пра$вого передсердя) та артеріальна (з лівого) кров надходить у шлуночок, то далі вона не змішується, тому що внутрішня поверхня шлуночка має багато ко­мірчин, які кров окремими порціями заповнює на короткий час. Внас­лідок цього найбідніша на кисень кров надходить до легенів, зміша­на — до різних внутрішніх органів, найнасиченіша киснем — до го­ловного мозку.

У земноводних еритроцити (червонокрівці) утворюються не тільки у $селезінці, а й у червоному кістковому мозку, який характерний тільки для наземних хребетних.

Як і риби, земноводні належать до холоднокровн$их тварин.

Центральний відділ нервової системи та органи чуттів. У земноводних краще, ніж у риб, розвинений передній мозок і є півкулі переднього мозку, які відповідають за складну по­ведінку. Мозочок розвинений трохи гірше, бо їхні рухи досить одно­манітні.

Серед органів чуттів у земноводних водночас є органи, характерні тільки для водяних організмів, та такі, що п$ритаманні наземним тваринам. До органів чуттів, пов’язаних із водним середовищем, нале­жить бічна лінія. У більшості вона існує тільки на стадії личинки (пу­головка), а в постійно водяних видів (напр., деякі хвостаті земноводні) бічна лінія зберігається протягом усього життя. Очі пристосовані до наземних умов: вони мають повіки (верхню, нижню та мигальну пе­ретинку), які захищають око від пересихання.

Окрім$ внутрішнього вуха, земноводні мають ще й середнє. До його складу входять слухова кісточка та барабанна перетинка, яка розмежовує порожнину середнього вуха та зовнішнє середовище. Завдяки сере$дньому вуху, яке заповнене повітрям, на­земні хребетні здатні сприймати звукові коливання, що поширюють­ся у повітрі. Звукові коливання через барабанну перетинку та слухову кісточку передаються до внутрішнього вуха, яке й сприймає звуки. Орган рівноваги представлений трьома напівколовими ка­налами, що сполучаються з внутрішнім вухом.

Видільна система земноводних за загальними озн$аками нага­дує видільну систему хрящових риб. У земноводних є сечо­вий міхур.

Статева система. Земноводні — роздільностатеві тварини. За$­пліднення у більшості видів зовнішнє. Розмноження відбувається у водоймах.

Регенерація добре виражена у хвостатих земноводних (особли­во у личинок), в яких можуть відновлюватися хвіст, кінцівки, ки­шечник, легені, спинний мозок тощо. Дорослі безхвості земноводні майже зовсім втрачають здатність до регенерації.

Розмноження та розвиток земноводних відбуваються у воді$. Як тільки настає весна, дорослі тварини прокидаються від зимового за­ціпеніння та починають шукати водойми, що швидко прогріваються сонячним промінням. Першими у водойми приходять самці, в чому можна пересвідчитись за їхнім голосним кумканням. У самців дея­ких видів жаб у кутках ротової щілини є особливі парні мішки (резо­натори$), які можуть роздуватися і таким чином підсилюва­ти звуки. Самки легко знаходять місця нересту за голосним кумканням самців і невдовзі з’являються там.

Самці деяких видів земноводних на період розмноження зміню­ють забарвлення вс$ього тіла чи окремих його частин. Це свідчить про те, що у земноводних розвинений кольоровий зір. Наприклад, самець гостромордої жаби, поширеної в Україні, набуває в цей час блакитно­го забарвлення, а самка залишається бурого кольору (як і самець після розмноження). Водночас із самкою, яка відкладає у воду дозрілі ікрин­ки, самець випускає на них рідину, що містить сперматозоїди. Отже, запліднення відбувається у в$оді (зовнішнє запліднення).

Через деякий час зовнішня оболонка кожної ікринки набрякає і різко збільшується за об’ємом. За допомогою цих оболонок ікринки склеюються між собою і утворюють яйцекладку, що у різних видів земноводних має певну форму. Тільки кумки відкладають кожну ікринку окремо. Набряклі драглисті оболонки допомагають $ікринкам утримуватися біля поверхні води, де навколишня темпе­ратура вища. Вночі, коли температура знижується, в кладках, зав­дяки цим оболонкам, температура продовжує залишатися на де­кілька градусів вищою, ніж у воді. Верхня частина яйця всередині прозорої оболонки містить те$мний пігмент, а нижня — світла. Завдя­ки цьому сонячне проміння уловлюється краще і $яйце отримує більше тепла. Водночас пігмент захищає яйце від сонячного ультрафіоле­тового випромінювання, яке у великих дозах згубно діє на живі орга­нізми. Коли личинки виходять з оболонок, перші години свого жит­тя вони утримуються на плаваючих драглистих оболонках поблизу поверхні води, де температура вища.

Личинка жаб — пуголовок — спершу схожа на личинку кісткової$ риби. Дихає пуголовок спочатку зовнішніми зябрами, що мають вигляд невеличких пучечків із боків голови. Вони невдовзі за­мінюються на внутрішні зябра, ззовні непомітні. Пуголовок має одне коло кровообігу і двокамерне серце. На шкірі помітна $бічна лінія. Вза­галі, у личинок земноводних є багато спільного із кістковими рибами.

Перші дні пуголовки існують за рахунок жовтка ікринки. Згодом у них прорізується рот і вони починають живитися самостійно. Спочат­ку вони з’їдають драглисті оболонки, до яких прикріплювалися. У здо­буванні їжі пуголовкам допомагають рогові зубчики, заховані під $м’я­систими губами. Пуголовки зішкрябують шар дрібних організмів (во­дорості, найпростіші тощо) із підводних предметів і таким чином жив­ляться. Згодом вони переходять на здобування більшої поживи, тобто виловлюють дрібних безхребетних у товщі води.

Пуголовок швидко росте. Водночас у його будові відбуваються змін$и. Як тільки зовнішні зябра замінюються на внутрішні (про­різуються зяброві щілини), одразу ж над ними виникає шкірна згорт­ка. Вона повністю вкриває зябра, залишаю$чи тільки невеличкий отвір для дихання. Через деякий час у пуголовка починають розвиватися передні і задні кінцівки. Проте спочатку зовні помітні лише задні кінцівки, передні ж сховаю під шкірною згорткою, що прикриває зяб­рові щілини. Пуголовки розвиваються тим швидше, чим тепліша по­года. У них з’являються легені, а серце стає трикамерним. Пуголовок може підпливати до поверхні води і$ заковтувати повітря. Хвіст посту­пово коротшає та стають помітними передні кінцівки. Пуголовок стає жабеням і частіше виходить на берег. Період розвитку у воді триває два-три місяці, після чого жабенята заселяють суходільні місця існу­вання. Статевозрілими жаби стають на третьому році життя.

Post Comment