Кирилівська церква

Реферат

на тему:

Кирилівська церква

Кирилівську церкву було збудовано в середині XII століття на далекій околиці стародавнього Києва — Дорогожичах. Звідси засновник церкви чернігівський князь Всеволод Ольг$ович 1139 року взяв штурмом Київ під час міжусобної боротьби за київський престол. Для представників династії Ольговичів храм був заміською резиденцією і родовою усипальнею. В 1194 році тут було поховано київс$ького князя Святослава — героя давньоруської поеми „Слово о полку Ігоревім».
За час свого існування Кирилівська церква знала періоди запустіння, ремонти, поновлення. У 1748 — 1760 рр. на її території за участю відомого українського зодчого І. Григоровича-Барського були зведені кам’яні монастирські будівлі, від яких до нашого часу збереглася лише частина муру з наріжною вежкою. В результаті з$мін XVII — XVIII ст. древня Кирилівська церква набула сучасного зовнішнього вигляду з характерними рисами української барочної архітектури.
У 60-х роках XIX століття Кирилівськ$а церква стає в центрі уваги громадськості: під штукатуркою XVIII сторіччя на її стінах було знайдено фресковий розпис XII століття. У 1881 — 1884 рр. під керівництвом професора А. Прахова в храмі проводяться величезні роботи по розчищенню фресок і поновленню стінопису. В них брали участь викладачі й учні Київської малювальної школи — М. Мурашко, І. Селезньов, М. Пимоненко, X. Платонов, І. Іжакевич, С. Гайдук, Ф. Зозулін тощо. У 1884 році тут працював Михайло Врубель. На вимогу церкви відкриті древні фрески були знову переписані олійними фарбами. Тоді ж було вст$ановлено мармурові парапети хор та іконостас.
У травні 1929 року Кирилівську церкву було оголошено Державним історико-культурним музеєм-заповідником. Тут розпочалися дослідні роботи, які були перервані Великою Вітчизняною війною.
У повоєнний час у храмі провадилися велик$і протиаварійні роботи по зміцненню стін і фундаментів, що деформувалися через руйнування древніх підземних ходів. Тільки після цього було продовжено архітектурно-археологічні дослідження, розчищення й реставрацію живопису.$ Музей знову відкрив свої двері для відвідувачів. Архітектура Кирилівської церкви добре збереглася з XII століття. Перебудови XVII — XVIII ст. виявилися в перекладці частини склепінь, зведенні чотирьох бічних бань та пишного фронтону над входом, оздобленні вік$он і порталів ліпним декором. Древні архітектурні форми чітко вирізняються під цими добудовами. Це була тринефна триапсидна шестистовпна однобанна споруда, витягнута по осі захід — схід. її розміри —31 х 18,4 метра, висота — 28 метрів. Стародавнє закомарне по$криття не збереглося. Декор фасадів складався з аркатурного пояска у верхній частині стін, барабана й легких напівколонок на барабані та апсидах. Стіни зовні, мабуть, були поштукатурені, укоси вікон і портали прикрашав фресковий розпис. Складено будову в техніці порядової кладки на вапняно-цем’янковому розчині.
Центральний підбанний простір храму — високий, вільний, доб$ре освітлений, з хорами у західній частині — контрастував з іншими приміщеннями: напівтемним нартексом з нішами-аркосолями для гробниць, хрещальнею, вузькими сходами на хори у товщі північної стіни, невеличкою молитовнею на хорах. Особливістю храму були маленькі б$окові хори перед південною апсидою, куди вели сходи у товщі стіни вівтаря.
Стіни Кирилівської церкви покрито живописом — фресками XII століття, розкритими з-під олійних записів, окремими фрагментами темперного розпису XVII сторіччя та олійними роботами XIX столііг$я на ділянках, де фрески не збереглися. Від древніх фресок, що прикрашали все приміщення храму, залишилося близько 800 квадратних метрів розписів, які являють собою цінні художні твори періоду Древньої Русі.
У підбанній частині збереглися зображення апостолів у барабані, євангелістів на парусах, напівпостаті мучеників у медальйонах на попружних арках. У вівтарі — «Євхаристія», під нею — зображення святителів. На стовпах передвівтарної арки — „Благовіщення», „Стрітення» й монументальні постаті апостолів Петра й Павла. У централь$ному нефі важливе місце займають зображення святих воїнів, що, напевно, відповідало запитам феодальної знаті в епоху жорстоких міжусобиць. $На двох стінах трансепта — багатофігурні композиції „Успіння богоматері» й „Різдво Христа». Серед фресок — численні постаті пророків, стовпників, мальовничі орнаменти. На стінах і склепіннях нартекса збереглася композиція «Страшний суд», яка, починаючи з XII століття, була поширена у давньоруському стінопису. Церковники й феодали використову$вали Її для соціального пригноблення трудящих і прищеплення їм думок про смирення й покірливість.
Для фресок Кирилівської церкви характерне поєднання великих колірних плям — білих, рожевих, блакитних, оливкових. Розпису властива виражена графічність. Вирішуючи площинно вбрання постатей, майстри робили акцент на обличчя, створюючи образи винят$кової виразності (наприклад, постаті святителів у північній апсиді). Багатством колориту та великою кількістю життєвих деталей відзначаються сцени з „Житія Кирила Александрійського» у південній апсиді. Багато зображень, наприклад фреска „Ангел, що звиває небо», позначені сміливістю композиційних засобів. Кирилівські фрески — один з найцікавіших живописних ансамблів XII сторіччя у давньоруському мистецтві.
З темпе$рного розпису XVII століття зберігся чудовий портрет ігумена Інокентія Монастирського — відомого дипломата і громадського діяча, написаний на пілоні південного нефа. Портрет є цінною пам’яткою українського портретного живопису того часу.
Серед олійного розпису, виконаного під час реставрації $у XIX сторіччі, особливе місце належить роботам відомого російського художника Михайла Врубеля, у яких виявився його могутній талант монументаліста і новатора-колориста. Один з найсильніших його творів у храмі — „Зішестя святого духа», що займає склепіння хор. У зображеннях апостолів художник з надзвичайною силою передав складність людських почуттів, створив галерею портретів з глибокою психологічною характе$ристикою. Тут же на хорах Врубелем виконані ,,Ангели з лабарами», напівпостать Христа, голови пророків Моїсея і Соломона. У ніші нартекса художник написав «Надгробний плач». Побудован$а на контрасті плавних рухів трьох ангелів, які похилилися у скорботі, й нерухомості тіла Христа, на поєднанні холодного зеленувато-сірого та напружених вохристих тонів, ця сцена вражаюче передає глибину людського горя.
Для мармурового іконостаса, виконаного за еск$ізами А. Прахова, Врубель написав у Венеції ікони „Афанасій», „Богоматір», „Христос» і „Кирило». Ці твори відзначаються образністю, глибоким реалізмом і високою живописною майстерністю. Найбільш вдалася художникові „Богоматір». У бездонних очах цієї тендітної молодої жінки, одягненої у дорогі шати, стільки страждання й тривоги за долю сина, що вона сприймається як втілення материнської скорботи і стоїть у ряду кр$ащих жіночих образів, створених художником. Кирилівський розпис та ікони стали важливою віхою у творчій біографії Михайла Врубеля і в історії вітчизняного мон$ументального живопису XIX сторіччя.
Древня архітектура Кирилівської церкви, її чудовий настінний розпис ваблять до цієї пам’ятки тисячі гостей Києва. Тут провадяться концерти давньоруської музики у грамзапису, виступають артисти філармонії.

Кирилівска
церква

М. Врубель.
«Богоматір»

Центральний
неф

Інтер’єр. Хори

Інтер’єр.
Нартекс

$
Вид на глоловний
вівтар

$
Зішестя
святого духа»

Головна баня.
«Вознесіння»

Портрет
Інокентія
Монастирського

«Зішестя
святого духа»
«Космос»

«Надгробний плачь»

Post Comment