Козацька педагогіка як унікальне явище світової педагогічної думки

РЕФЕРАТ

$

на тему:

“Козацька педагогіка як унікальне явище світової педагогічної думки”

Козацька педагогіка — феноменальне явище і складова української етнопедагогіки: в усній формі вона зберегла, переда­ючи з покоління до покоління найкращі духовні цінно$сті наро­ду, досвід виховання, формування і навчання особистості, не за­фіксовані письмово прогресивні й результативні форми допологового виховання, батьківського опікування немовлят і дітей до­шкільного віку, роботи з отроками, підлітками і юнаками та по­будови взаємин між дорослими. Так виникли неписані закони кодексу лицарської честі, що передбачали:

— любов до батьків, рідної мови, вірність у коханні, дружбі, побратимстві, ставлен$ні до Батьківщини-України;

— готовність захищати слабших, молодших, зокрема дітей;

— шляхетне ставлення до дівчини, Жінки, бабусі;

— непохитна відданість$ ідеям, принципам народної моралі, духовності (правдивість і справедливість, скромність і працьо­витість тощо);

— відстоювання повної свободи і незалежності особистості, народу, держави;

— турбота про розвиток національних традицій, звичаїв і об­рядів, бер$ежливе ставлення до рідної природи, землі;

— прагнення робити пожертви на будівництво храмів, на­вчально-виховних і культурних закладів;

— цілеспрямований розвиток власних фізичних і духовних сил, волі, можливостей свого організму;

— уміння скрізь і всюди чинити шляхетно, виявляти інші чесноти.

Козацька педагогіка як невід’ємна складова української етнопедагогіки акумулювала в собі вироблені віками та апробовані часом традиції тіловиховання молоді.

Система освіти і виховання у школах Запорозької Січі (ко­зацькі, $січові, полкові, паланкові, парафіяльні та інші школи) передбачала формування у молоді, крім якостей лицарсько$ї честі, певної системи доблесті та звитяги, а саме:

— готовності боротися до загину за волю, честь і славу України;

— нехтування небезпекою, коли справа стосується нещастя рідних, друзів, побратимів;

— ненависть до ворогів, прагнення визволити рідний край від чужих зайд-завойовників;

— здатність відстоювати рідну мову, культуру, право бути господарем на власній землі;

— героїзм, подвижництво у праці та в бою в ім’я свободи і незалежності України.

У козацькому середо$вищі виникло, закріпилося, а потім і поширилося в слов’янському стилі кілька специфічних систем фізичних і психофізичних вправ, спрямованих на тіловиховання,самовдосконалення особистості. Це перш за все система фізич­ного виховання і військового вишко$лу учнів різних типів шкіл (володіння луком, списом, шаблею і арканом, майстерність їзди на бойовому коні, управління і догляд за ним тощо).

Система ведення наступаль$них і захисних боїв з позиції духов­ності, створення «кругової неприступної оборони» (між іншим, і свої військові табори вони зводили за такими ж принципами), системи козацького єдиноборства: все підпорядковувалося основ­ній меті — вихованню незборимого воїна-захисника, богатиря, красивого тілом і ду$хом, інтелектуально багатого.

Козацька служба вимагала високого рівня духовності й за­гартованості, витривалості до голоду і спеки, дощу і снігу, до від­сутності харчів і питної води, що зумовлювало побудову едино­борств у поєднанні з високим рівнем моральності, лицарської честі.

«Як і бувале козацтво, молодь на свята народного календаря, у процесі народних ігор, змагалася на силу, спритність, винахід­ливість, точність. Традиційними були змагання на конях (пере­гони та ін.).

$

А в непрохідних дніпровських плавнях козацька молодь під наглядом$ найбільш досвідчених запорожців у постійній праці загартовувала своє здоров’я, силу і спритність. Цьому сприяло полювання, плавання, рибальство та постійні змагання з веслу­вання.

Найбільш відповідальним випробуванням для молоді було п$одолання дніпровських порогів, і тільки тоді вони отримували звання «істинного» запорозького козака».

Серед запорозьких козаків значного поширення набули різно­манітні системи единоборств. Найвідоміша лягла в основу ко­зацького танцю гопак, що формує інтелектуальне, духовне, фізич­не та естетичне багатство юнос$ті.

Окремі козаки спеціальними вправами досягали неймовірно­го ефекту, коли «тіло грає» (у такому разі больові удари против­ника не відчувалися). Такі козаки миттєво концентрували внут­рішню енергію в ту частину свого тіла, куди спрямовувався удар нападника. Подібні явища притаманні й східним системам боротьби, наприклад, мистецтву тибетських ченців катода і «школі залізної сорочки» в кунг-фу та карате.

Отже, високий рівень розвитку психофізичної і духовної куль­тури козацтва, досягнення української етнопедагогіки з питань $тіловиховання молоді, інтелектуального розвитку визнані й апро­бовані у світі, мають природне право на відновлення кращих своїх здобутків у практиці тіловиховання $і духовності сучасної молоді. Успіх буде гарантовано за умови творчого підходу до практичної реалізації теоретичних узагальнень потреби відновлення на висо­кому рівні козацького гарту, тіловиховання і гармонійного роз­витку молоді в процесі відновлення національної системи освіти.

Найголовнішими вимогами до такої діяльності можуть бути відомі козацькі заповіді:

— не шкодь своїми діями іншим;

— візьми все найкраще, що зробить тобі добро, зміцнить силу, заг$артує волю, збудить думку, уяву, сформує почуття і переконання;

— без потреби не зазіхай на сусідські звички, не переймай чужих молитов, а $бери лише те, що продовжить життя, зробить його незборимим, загартованим, помножить майстерність, вправність, а здібності перетворить на невичерпні.

Ці та інші настанови тяжіють за своєю сутністю до Заповідей Господніх.

Відомо, що запорожці були глибоковіруючими людьми, і відсіч усім ворогам давали за заповідями Божими.

Вихованн$я в козацьких школах і літніх юнацьких таборах проводилося у ході різноманітних ігор, засобами спортивних, рух­ливих ігор, розваг та змагань, що гартували волю і характер юних, розвивали духовність і інтелект, множили витримку, наполег­ливість, умін$ня доводити справу до кінця, до перемоги. Спортив­но-фізичні ігри прямо та опосередковано впливали на форму­вання інтелектуального рівня юного українця, на розумовий і фізичний розвиток$ особистості.

В умовах боротьби за збереження українського етносу і ви­живання в екстремальних обставинах козаки гартували своє тіло і дух, доводячи особистість майже до ідеальності.

Козацтво — високоінтелектуальний і суспільнотворчий уні­кум державотворення, громадського дива Європи, в якому ко­жен козак — це мудрець.

У Запорозькій Січі, як і у Стародавній Греції, існував культ фізичного розвитку особистості. Фізично недосконала люди$на відчувала свою нерівність і тому щиро прагнула підвищити свій фізичний вишкіл. Як свідчать літописи, слабку людину січове товариство ніколи не обирало в старшини.

Могутнім вождем був Іван Підкова, гетьман низових козаків, який був такої міцної породи, що гнув підкови. Ось чому за ним закріпилося прізвисько «Підкова»,

Добре роз$виненими фізично були Б. Хмельницький, П. Са­гайдачний, І. Богун, І. Свірчевський та ін. А про гетьмана Мазе­пу французький дипломат Жан Балюз писав: «Тіло його міцніше, ніж тіло німецького рейтара, і їздець із нього знаменитий».

Напевно, не випадково усі воїни, на$ціональні герої, як прави­ло — богатирі. Залишилися численні легендарні перекази про козаків-характерників, яких не брали ні ворожа куля, ні шаблю­ка бусурмана. А деяк$і з цих легенд-переказів надлюдські влас­тивості приписували конкретним історичним особам, як, напри­клад, Іванові Дмитровичу Сірку(1605—1680), який за народ­ним поголосом міг ловити кулю на ходу й назад кидати її в дуло пістоля того, хто стріляв…

Населення України проводило виховання підростаючого поко­ління на прикладах визначних козаків, козацьких традиціях і за­конах, тому вся педагогіка носила назву козацької, її дійовими за­собами ставали народні козацькі думи й $історичні пісні, легенди і народні перекази, сміховини та величезна кількість влучних афо­ристичних творів, які потім одержать назву приказок та прислів’їв.

Все це яскраво видно і на прикладі життя та боротьби сла­ветного І.Д. Сірка. Щодо нього$ у свою вічну пам’ять (думи, істо­ричні пісні, перекази, легенди, що є прикрасою українського епо­су і міфології) народ увібрав найсвітліше, що тільки може харак­теризувати визначного полководця, дипломата, державного діяча і прекрасну людину, якого 8 разів підряд обирали кошовим (нечувано в історії козацтва), який переміг ворога в 52—53 походах із 55, а решта бит$в завершилася перемир’ям.

Про подвиги Івана Сірка сповіщали козацькі літописці Самійло Величко, Григорій Граб’янка, історик з Київської колегії Інокентій Гізель та ін.

Такі лицарі, як Іван Сірко, цілком заслужено здобувають без­смертя в пам’яті народній$. Наприклад, у пісні «Та ой як крик­нув же та козак Сірко» народ називає свого улюбленого героя сонечком$, місяцем, сизим орлом.

Кобзарі усієї України, лірники і скрипалі, сліпі співаки роз­повідали в піснях і думах про життя, подвиги незборимого Івана Сірка, його батьківську турботу про козаків, яких він називав синками, дбаючи про здоров’я кожного, про його військовий і фізичний гарт, тіловиховання.

Про Сірка ходила добра слава як про звитяжця: він міг сам і вимагав від своїх козаків — «молодих соколят» — спати на землі, митися холодною водою, уміти пірнати, плавати, стрибати у воду. Кожен його козак умів доглядати за конем (навіть,$ якщо був пішим), гарцювати, переходити з галопу в алюр і навпаки, рубати («сікти на капусту») лозу на повному скаку (а це могла зробити лише струнка людина).

Як відомо, Іван Сірко не залишив спеціального заповіту, тим паче з питань тіловиховання і гарту людського$ організму. Але спосіб його щоденного життя, спілкування з козаками свідчать, що він сам прожив своє життя за давніми українськими закона­ми і традиціями тіловиховання, тіловдосконалення, у тісному зв’язку з природою, її законами та особливостями, $чого наполег­ливо і постійно вимагав від своїх підлеглих, від молоді.

Іван Сірко за життя дбав про розвиток могут$ньої гілки на­родної культури і світосприйняття — фольклору. Він дбав про збереження стародавніх традицій, обрядів, про відродження на­ціональної культури в побуті, народній освіті, науці, у розвитку суспільних взаємин. Через те вдячний народ природно зробив Івана Сірка героєм своїх творів, не забуваючи ні на мить про Сірка як про славного воїна, якого служителі Бога порівнювали з Георгієм-Войовником, Георгієм-Побідоносцем, Георгієм — Пе­реможцем Змія. А це вже явище більш складного порядку — тісного взаємозв’язку появи народнопоетичних тво$рів про на­ціональних героїв, уславлення їхнього подвигу як легендарно-фантастичних героїв і обернення їх на надзвичайно важливий виховний потенціал козацької педагогіки.

Виховне значення об$разу Івана Дмитровича Сірка зростати­ме прямо пропорційно до вивчення його життєвого шляху й образу в народнопоетичній творчості, творами якої користується національна етнопедагогіка. Тому кожному слід знати, що кошовий отаман Іван С$ірко воював навіть у Франції, потім у Паризь­кому університеті читав лекції з історії України і Польщі. Цей визначний полководець і дипломат, енциклопедист свого часу, який володів багатьма мовами, мав знання, що дорівнювали знан­ням найвидатніших тоді вчених світу, чітко знав, що недотор­канність рідних земель (кордонів землі української) слід утри­мувати не тільки і не стільки силою, як договорами, угодами, роз’ясненням своєї позиції, переговорами, пер$еконаннями, дава­ти відсіч слід тільки у разі прямої агресії.

У лекціях з історії України, з якими І.Д. Сірко виступав у столичному універ$ситеті Франції, він докладно зупинявся на дав­ніх українських (ще праукраїнських) традиціях тіловиховання і тіловдосконалення, на системі українсько-козацьких шкіл вій­ськового одноборства і самозахисту, їхньому впливові і єдності з інтелектуальним і духовним вихованням. Сірко завжди велику увагу приділяв домашньому (читай — сімейному) вихованню.

Звичайно, в українських навчальних закладах і академ$іях, певно, були фахівці з питань тіловиховання, духовного вихован­ня, але серед козацьких мас Іван Сірко став справді першим.

Народний поголо$с приписує Сіркові не лише чудодійство, ве­летенську силу, а й справжній козацький гумор. Навіть автор­ство славнозвісного листа запорозьких козаків турецькому сул­танові народ чітко приписує Сіркові, хоч історія зберегла оригі­нали багатьох інших листів цього звитяжця. Іван Сірко був бо­йовим соратником Богдана Хмельницького і, як твердит$ь про­фесор Ю.А. Мицик, на Переяславській раді кошовий отаман не присягав на вірність цареві, однак у листах до самодержця, своїми бойовими діями, в усних виступах перед козацькими загонами і населенням різних регіонів України та європейських держав щиро і переконливо закликав до дружби з російським народом.

Кошового отамана Івана Сірка ще за його життя називали найрозумнішим учителем і вихователем козацтва, який навіть негативний вчинок котрогось з козаків умів обернути$ на засіб виховання позитивного, прекрасного.

. Проте І.Д. Сірко в історії козацтва$ і козаччини — явище зовсім не унікальне, таких звитяжців було чимало по Україні, — вони були в кожному населеному пункті, у кожному козацькому загоні, полку.

Певно, через те, керуючись народною мудрістю, що чисті й незамулені джерела знань, духовності — де могутня і непереборна сила в боротьбі за волю («вольності», «воленьку святую» та ін.), по­ня$ття «воля» було найпоширенішим серед козаків, найдорожчою духовною цінністю. Українське козацтво виробило власну духов­ність, різноманітні компоненти якої — козацька ідеологія, козацька філософія, козацька мораль і етика, козацький характер, козаць­кий світогляд благотворно впливали на молодше покоління.

Як видно з прикладу І.Д. Сірка, козацька система виховання заперечує рабську психологію, втрату людиною са$мостійності та гідності, пасивність, політичне прислужництво, невіру в свої сили. Багато людей були переконані, що таких козаків не беруть ні куля, ні шабля, ні вогонь, ні вода. Такі реальні й напівлегендарні факти з життя козаків-характерників стимулюють$ учнів розви­вати в собі фізичні та духовні резерви, займатися ґрунтовним самопізнанням і самовдосконаленням.

Історію переробити і відродити не можна, перенести старови­ну в сьогодення без творчого підходу теж практично не мо$жливо, бо з’явились нові умови, обставини, нарешті, люди стали іншими, не такими, якими були в період формування традицій, обрядів, ритуалів, звичок, основ культурних характеристик епохи. Навіть унікальний випадок відродження в державі Ізраїль давньо­єврейської мов$и івриту як державної уже несе зовсім інші функції, ніж тоді, коли іврит обслуговував давньоєвропейське суспільство.

Аналогічно і зі здобутками козацької педагогіки у форму­ванні інтелектуальної козацької духовності й тіловиховання молоді, що теж потребують творчого підходу при практичному перенес$енні досягнень минувшини на ґрунт сьогодення. Тільки в конкретних справах, активній інтелектуальній і практичній діяльності учні зможуть успішно розвивати в собі козацьку кмітливість, винахідливість, підприємливість, творчу ініціатив­ність, — зазначають провідні теоретики козацької педагогіки.

Post Comment