Моделі національних ринкових економік

Міністерство освіти і науки України

Київський національний торговельно-економічний університет

Реферат на тему:

“Національні моделі сучасної ринкової е$кономіки (американська, швецька, японська, німецька)”.

Ðîçðîáèâ:

********

$ ÔÅÌÏ 1-êóðñ

10 ãðóïà

Київ 2001

Зміст: стор.

Вступ 3

1. Модель ринкової економіки США. 4

2. Модель швецької ринкової економіки. 6

3. Модель японської ринкової економіки. 8

4. $Модель німецької національної економіки. 11

Висновки. 12

Список використанної літератури. 13

$

Вступ.

Відомо, що всі країни, що йдуть ринковим шляхом розвитку, мають різні ринкові моделі. Скажімо, є ринок американський, швецький, німецький, японськи$й тощо. На один з них може може орієнтуватися Україна.

У рамках ринкового господарства сучасного світу в різних країнах залежно від національних особливостей розвитку різне співвідношення приватної, колективної та державної власності. Напиклад, в Італії 58 відсотків підприємств є державними, в Ізраїлі 6$4 відсотки валового національного продукту виробляється в суспільному секторі, в Канаді у ньому зайнято близько 40 відсотків працюючих, у Швейцарії 65 відсотків власності є суспільною. До останнього часу адміністрація Тайваню контролювала всі великі промислові й транспортні корпарації, а також головні банки і торгівельні компанії, заб$езпечуючи за рахунок державного бюджету і фінансованих ним підприємств більшу частину капітальних вкладень. Частка держави в капіталовклад$еннях у США традиційно невелика і в 80-х роках становила близька 35 відсотків.

У квітні 1992 року ООН опублікувала черговий звіт, в якому рівень розвитку країни характеризується спеціальним індексом, що враховує доход, медичне забезпечення і ос$віту. Найрозвинутішою країною світу з 160 було визнано Канаду, Швейцарія – на четвертому місці. Як бачимо велика частка державного сектору економічній ефективності не завадить.

Виходячи з того, що ефективність ринкової економіки не залежить від частки приватної власності, можна зробити висновок: будувати економіку в якій домінував би дрібний приватний сектор, країні з переважаючою державною власністю не доцільно.

Головним інструментом створення моделі ринку має бути не стихійна гра сил, а активна й послідовна діяльність держави щод$о створення необхідних інститутів ринку. Регулююча роль держави має здійснюватися не старими адміністративно-командними, а новими методами, які адекватні ринковим формам господарювання. Для цього слід розробити цільові прогр$ами розвитку визначальних сфер народного господарства; забезпечити підтримку пріоритетних напрямів економічного розвитку, виділення для цих цілей кридитів$, зменшення податків; стимулювання розвитку виробництва, а не посередницької діяльності, різних соціальних форм господарства; створити сприятливі умови для залучення в країну приватного іноземного капіталу, насамперед у формі прямих інвестицій у виробничу сферу, галузі, що виробляють товари споживання.

2. Ìîäåëü ðèíêîâî¿ åê$îíîì³êè ÑØÀ. Çàãàëüíîâ³äîìî, ùî ìîäåëü ñó÷àñíî¿ çì³øàíî¿ åêîíîì³êè ðîçâèíóòèõ êðà¿í Çàõîäó ìຠñâî¿ õàðàêòåðí³ îñîáëèâîñò³. Àìåðèêàíñüêà æ ìîäåëü ïîáóäîâàíà íà îñíîâ³ âñåá³÷íîãî çàîõî÷åííÿ ï³äïðèºìíèöüêî¿ ä³ÿëüíîñò³, çáàãà÷åííÿ íàéá³ëüø àêòèâíî¿ ÷àñòèíè íàñåëåííÿ. Âîíà áàçóºòüñÿ íà âèñîêîìó ð³âí³ ïðîäóêòèâíî$ñò³ ïðàö³ òà îð³ºíòóâàíí³ íà äîñÿãíåííÿ óñï³õó êîæíî¿ îêðåìî¿ îñîáèñòîñò³.

На нинішньому етапі спостерігається значне зближення американської, європейської і японської моделей управління. Розвиток науково-технічного прогресу і конку$ренції ведуть до нівелювання цих відмінностей. Однак деякі відмінності все ще зберігаються. В американській моделі управління краще, ніж в інших країнах поставлена робота по підготовці кадрів керівних структур, накопичений багатий досвід керівної діяльності. В зв’язку з тим, що в затратах на виробництво близько 70% припадає на працю, американські керівники орієнтуються на примінення празберігаючих методів виробництва з причини обмеженості та дороговизни людських ресурсів. Важливою особливістю американської моделі управління являється к$омплексне використання сильних сторін на мікрорівні (фірма) і макрорівні (державне регулювання). В зовнішній торгівлі і пересуванні капіталу домінуючі позиції займпють великі фірми, вони враховують вплив окремих підприємств на міжнародну спеціалізацію країни, їх здатність адаптуватися до макроекреконом$ічних умов виробництва, їх пріоритетне положення в розробці і створенні нових товар$ів, кооперування виробництва і збуту з фірмами інших країн для взаємопередачі технологій.

Американські корпорації надійно утримують першість у світі за такими напрямками НТП, як виробництво літаків та космічних апаратів, надпотужних комп’ютерів та їх програмного забезпечення, напівпровідників і найновіших потужних інтегральних схем, лазерної техніки, засобів зв’язку, розробка біотехнологій. В 90-ті роки США продовжують випереджати кра$їни Західної Європи і Японію в одній з найголовніших сфер в галузі використання комп’ютерів – проблемі $підключення їх до Інтернету.

Американські фірми відрізняються гнучкою і ефективною організацією виробництва і праці, високою спеціалізацією виробництва і управління. Основним завданям ради директорів являється вивчення перспектив розвитку підприємства: середньої ланки – маркетинг, нижчої ланки (майстрів) – удосконалення трудових відношень у колективі, створення здорової робочої обстановки. Такий підхід забезпечує високу продуктивність праці, підвищення якості пр$одукції та зниження витрат виробництва на одиницю продукції, яка виробляється, успіх в конкурентній боротьбі та достатній прибуток не лише для збер$еження фірми в галузі, але й для подальшого її розвитку.

На рівні макроекономіки управління увдосконалюється в першу чергу в галузі фінансів і грошово-кредитної політики. В залежності від ситуації, спостерігається різний підхід в державному регулюванні. Динамічний економічной підйом 1983-1990 рр. проходив в обстановці гострої конкуренції між США, державами Західної Європи, Японії та новими індустріальними країнами.

В 80-х роках особливо при адміністрації Р.Рейгана, пріоритетним напрямком в макроекономіці стає ство$рення найбільш сприятливих умов для роботи фірм. 1981 р. Рейган представив програму економічного відновлення, виконання якої передбачало три етапи. Перший етап полягав в установленні контролю над грошо$вою масою та призупиненні інфляції. На другому етапі передбачалося надати нового імпульсу розвитку підприємств шляхом скорочення налогів та здійсненню заходів дерегламентації. Третій етап передбачав оздоровлення державних фінансів за рахунок режиму економії, який повинен був усунути дефіцит бюдж$ету, який обумовлений зростанням витрат. Реалізація цієї програми відіграла помітну позитивну роль в розвитку економіки США в 80-х роках.

Одночасно активізується діяльність адміністрації у формуванні внутрішнього кредитного ринку. Його маштаби активно формуються не лише за рахунок внутрішніх ресурсів, але й за рахунок залучення капіталу з ін$ших країн. У 80-х роках зростання внутрішнього курсу долара та високі процентні ставки зробили США дуже привабливою країною для іноземного капіталу (надхо$дження з-за кордону близько 100-150 млрд. дол. на рік).

Маштаби внутрішнього кредитного ринку стали могутнім фактором впливу США на світове пересування грошових ресурсів. На початку 90-х років об’єм кредитних ресурсів перевищив 1000 млрд. дол. щорічно, що значно більше ніж в будь-якій іншій розвинутій державі. Долар США залишається головним резервом і розрахунковою одиницею у світовій валютно-фінансовій системі. В 90-х роках, після виходу з кризи, всі передові країни, учасники науково-техніч$ної гонки опинилися перед необхідністю $сконцентруватися на проблемах “підтягування тилів”. Адміністрація президента Б.Клінтона вважала за необхідне переглянути пріоритети господарського розвитку національної економіки. В цьому проявилось тяготіння демократів до підсилення державного втручання в економіку (збільшення державних та приватних вкладів в передові галузі економіки, скорочення бюджетного дефіциту, програма деякого підвищення налогів на більш забезпечений прошарок суспільства, ліквідація надмірної диференціації доходів та ін). Таким чином, керівна $роль США в світовій економіці опирається на історичні особливості формування американського капіталізму, на багаті природні ресурси країни, на потужний виробничий потенціал, створений руками та умом висококваліфікованих кадрів.

3. Модель швецької ринкової еконо$міки. Термін “швецька модель” виник в зв’язку з становленням Швеції як однієї з найрозвинутіших в соціально-економічному відношенні держави. Він з’явився в кінці 60-х років, коли іноземні спостерігачі почали помічати вигідне поєднання в Швеції швидкого економічного росту з обширною політикою реформ на фоні відн$осної соціальної безконфліктності в суспільстві. Цей образ успішної і лагідної Швеції особливо сильно контрастував тоді з зростанням соціальних і політичних конфліктів в навколишньому світі.

Зараз цей термін використовується в різних значеннях і має різний зміст в залежності від того, що в нього вкладається. Де$які аналітики відзначають змішаний характер швецької економіки, поєднуючий ринкові відносини і державне регулювання, переважної частини приватної власності в сфері виробництва і усуспільнення споживання.

Інша характерна риса післявоєнної Швеції — специфіка відношень між працею і капіталом на ринку праці. Пр$отягом багатьох десятирічь важливою частиною швецького суспільного життя була централізована система переговорів про укладення колективних договорів щодо заробітньої плати за участю потужних організацій, профспілок і підприємців в якості головних діючих осіб, причому політика проф$спілок грунтувалася на принципах солідарності між різноманітними групами працівників.

Ще один засіб визначення швецької моделі виходить з того, що в швецькій політиці явно виділяють$ся два домінуючі фактори: повна зайнятість і вирівнювання прибутків, що і визначає засоби економічної політики. Активна політика на високорозвиненому ринку праці і вийнятково великий державний сектор (при цьому мається на увазі передусім сфера перерозподілу, а не державна власність) розглядаються як результати цієї політики.

$

Нарешті, в самому широкому значенні швецька модель — це весь комплекс соціально-економічних і політичних реалій в країні з її високим рівнем життя і широким масштабом соціальної політики. Таким чином, поняття “шведська модель” не має однозначного тлумачення.

Основною метою моделі, як вже відзнача$лося, на протязі тривалого часу були повна зайнятість і вирівнювання прибутків. Їхнє домінування може бути пояснене унікальною силою швецького робітничого руху. Більш ніж півсторіччя — з 1932 р. (за вийнятком 1976-1982 рр.) при владі перебуває Соціал-демократична партія Швеції. На протязі десятиріч з соціал-демократичною партією т$існо співробітничає Центральне об’єднання профспілок Швеції, що посилює реформування робітничого руху в країні. Швеція відрізняється від інших країн прийняттям повної зайнятості в якості головної і незмінної мети економічної політики, а шведський народ в цілому — активний її прибіч$ник.

Прагнення до рівності досить розвинуте в Швеції. Коли лідер соціал-демократів Пер Альбин Ханссон в 1928 р. висунув концепцію Швеції “вдома у народу”, де говорилося про спільність інтересів нації в створенні “спільного дому”, широкі групи населення поза$ робітничим рухом змогли прийняти його погляди. В Швеції соціал-демократичні ідеї привертають значну частину населення середнього прошарку.

Äî ÷èñëà ñïåöèô³÷íèõ ÷èííèê³â, ïðèòàìàííèõ ñàìå Øâåö³¿, òðåáà â³äíåñòè íåçì³ííèé çîâí³øíüîïîë³òè÷íèé íåé$òðàë³òåò ç 1814 ð., íåó÷àñòü â îáîõ ñâ³òîâèõ â³éíàõ, ðåêîðäíå ïî òðèâàëîñò³ ïåðåáóâàííÿ ïðè âëàäè Ñîö³àë-äåìîêðàòè÷íî¿ ðîá³òíè÷î¿ ïàðò³¿, ³ñòîðè÷í³ òðàäèö³¿ ìèðíèõ çàñîá³â ïåðåõîäó äî íîâèõ ôîðìàö³é, ÷àñòêîâî â³ä ôåîäàë³çìó äî êàï³òàë³çìó, òðèâàë³ ñïðèÿòëèâ³ ³ ñòàá³ëüí³ óìîâè ðîçâèòêó åêîíîì³êè, äîì³íóâàííÿ ðåôîðìóâàííÿ â ðîá³òíè÷îìó ðóñ³, ùî çàòâåðäèâ ö³ ïðèíöèïè â ñâî¿õ â³äíîøåííÿõ ç êàï³òàëîì (¿õí³ì ñèìâîëîì ñòàëè óãîäè ì³æ êåð³âíè$öòâîì ïðîôñï³ëîê ³ ï³äïðèºìöÿìè â Ñàëüòøåáàäåí³ â 1938 ð.), ïîøóê êîìïðîì³ñ³â íà îñíîâ³ âðàõóâàííÿ ³íòåðåñ³â ð³çíîìàí³òíèõ ñòîð³í.

На економічний розвиток певний вплив мала культура та історичні передумови. Невід’ємною частиною швецьких традицій є підприємництво. Ще з часів вікінгів в Швеції в$ідомі підприємства по виробництву зброї та дорогоцінностей. Перша в світі компанія – “Струра Коппаберг (заснована більш як 700 років тому) з’явилася в Швеції і досі входить в дюжину найбільших експортерів країни.

Успішне функціонування економічної $системи залежить від динаміки цін, конкурентноспроможності швецької промисловості і економічного зростання. Частково від інфляції — загроза як рівності, так і конкурентоздатності швцської економіки. Отже, повинні використовуватися такі засоби підтримання повної зайнятості, що не призводять до інфляції і негативного впливу на економіку.

З середини 70-х років в зв’яз$ку з загостренням конкурентної боротьби на зовнішніх ринках і глибокою економічною кризою положення країни помітно ускладнилося. Частково деякі галузі промисловості, зазнали глибокої структурної кризи, стали одержувати державну допомогу, пр$ичому в дуже великому масштабі. Але, не дивлячись на сумні прогнози багатьох економістів, Швеція змогла вийти з кризи. З 1983 р. триває безперервний економічний підйом який показав, що шведська модель змогла пристосуватися до умов, що змінилися і показала свою життєді$яльність.

Швецька модель виходить з положення, що система ринкового виробництва ефективна, держава не втручається в виробничу діяльність підприємства$, а активна політика на ринку праці повинна звести до мінімуму соціальні витрати ринкової економіки. Сенс полягає в максимальному зростанні виробництва приватного сектора і якомога більшому перерозподілі державою частини прибутку через податкову систему і державний сектор для підвищення життєвого рівня населення, але без впливу на виробництва. При цьому натиск робиться на інфраструкт$урні елементи і колективні грошові фонди.

Таким чином, держава відіграє важливу роль в розподілі, споживанні і перерозподілі національного доходу через податки і державні видатки, досягнувши рекордних рівнів. В реформації ідеології така діяльність отримала назву “функціональний соціалізм”.

4. Модель японської ринкової економіки. Хоча $розмови про «японське диво» в загальному майже припинилися, феномен японської економіки продовжує викликати підвищений інтерес. Цікаво, чому країна з величезною зовнішньоекономічною залежністю, практично позбавлена природних ресурсів, незважючи на всі непорозуміння і катаклізми останніх двох десятиріч, продовжує неухильно зміцнювати$ свої економічні (а разом з ними і політичні) позиції на світовій арені? Зберігаючи роль світового лідера з багатьох найважливіших напрямків науково-технічного прогресу, Японія при цьому демонструє надзвичайно високий ступінь адапт$ації до умов, що змінюються з розвитком економіки. Ці переміни відбуваються не просто на базі технологічних нововведень, але в безперервній і надто складній взаємодії техніки, технології, економічних і соціально-політичних чинників.

В будь-якій економічній системі довгострокова динаміка економічно$го зростання зв’язана передусім з освоєнням нововведень. Тривалий час, особливо в післявоєнні роки, науково-технічна політика Японії базувалася на зацікавленості науково-технічних досягнень із-за кордону (в формі купівлі ліцензій, ств$орення змішаних компаній, участі в багатонаціональних дослідних проектах).

Запозичаючи і удосконалюючи зарубіжну передову технологію, Японія не тільки досягла світового технічного рівня в більшості галузей економіки$, але й зуміла створити потужні засади на міжнародному ринку технологій майбутнього. В прикладних дослідженнях і розробках, а також в управлінні іноваційною діяльністю, Японія забезпечила собі певні переваги перед Заходом, але все ще відстає за рівнем розвитку Фундаментальної науки.

На нинішній стадії економічного розвитку Японії нерозсудливо, та $й неможливо продовжувати віддавати пріоритет тільки прикладним дослідженням і розробкам. По-перше, зменшується потік ліцензій на фундаментальні дослідження, на базі яких можуть бути зроблені вдосконалення. Західні компанії все менш схильні продавати такі ліцензії Японії. По-друге, ігнорування фундаментальних досліджень позбавило японські компанії можливості ефективного обміну. По-третє,$ одностороння політика стимулювання прикладних досліджень знизила статус зайнятих фундаментальними дослідженнями, зменшила їхні можливості в дослідних підрозділах корпорацій. Ці і ряд інших реалій японського «технологічного клімату» породили почуття кризи, що отримало широке розповсюдження серед учених і технічних фахівців в 70-ті роки. В ці ж роки різко загострились торгово-економічні протиріччя Японії з США і західно-європей$ськими країнами. Перед Японією повстало завдання пошуку засобів використання власних технічних м$ожливостей для забезпечення економічної безпеки. Слід також підкреслити, що в процесі «змагань з Заходом» Японія, слідуючи імітаційній стратегії економічного розвитку, мала можливість враховувати досвід інших країн і вчасно та досить ефективно брати під контроль небажані наслідки розвитку економіки.

$

Великі економічні держави — Англія, Німеччина, США — послідовно вийшли вперед, будучи новаторами в області науково-технічного прогресу.

Восени 1985 р. Американська адміністрація почала прикладати спеціальні зусилля для зміцнення позицій своїх експортерів на зовнішніх ринках. У вересні в Нью-Йорку відбулася нарада «групи п’яти» (міністрів фінансів

США, Англії, Франції, ФРН і $Японії), після якої було вирішено знизити курс долара по відношенню до валют інших розвинених капіталістичних країн. США розраховували, що в результаті цього, конкурентноздатність, що орієнтуються на експорт галузей японської економіки знизиться, Японія буде змушена переорієнтуватися на стимулювання внутрішнього попиту і додатково відкриє свій ринок розвиненим капіталістичним країнам. Нова валютна стратегія Вашинг$тону, здійснювана по ф$ормулі «слабкий долар — сильна Америка», ударила передусім по інтересах Японії. По суті, США поставили Японію перед альтернативою: або вона має вживати ефективні заходи по активації внутрішніх джерел зростання економіки і збільшить імпорт американської продукції, або відбудеться глибоке зниження курсу долара, що нанесе серйозного удару по конкурентоздатності японських товарів, уповільнить темпи зростання ВВП. Розв$иток подій, який почався з осені 1985р. показав, що це не був просто черговий словесний демарш розгніваного конкуренту. Після Нью-Йоркської зустрічі курс йєни різко зріс — з приблизно 240 йєн до майже 140 йєн за долар на початку 1986 р. Несподіване падіння долара мало негативні наслідки для японської економіки.

В 1986 р. відбулося прискорення спаду, що почався ще в середині 1985 р. З$а підсумками 1986 р. приріст ВВП склав 2.4%, а обсяг промислового виробництва вперше за останні 11 років абсолютно скоротився на 0.4%. Галузевий вплив підвищення курсу йєни виявився по-різному, що пов’язане з вертика$льним типом участі Японії в міжнародному розподілі праці (імпорт здебільшого сировини і матеріалів та експорт готових виробів). Падіння експортного виторгу в йєновому вираженні в галузях машинобудівного комплексу не було компенсоване відповідним зниженням цін на сировину, паливо, що імпортується і напівфабрикати. Справа в тому, що якщо експортна квота японської економіки в цілому складає 17%, то в промисловості — біля 35%, а в ударній експо$ртній ланці, машинобудуванні, ще вище. Наприклад, Японія вивозить 89% відеомагнітофонів, 88% копіювальни$х машин, 87% годинників, 86% касових апаратів, 79% мікрохвильових печей, 77% — електронних калькуляторів. В цілому на продукцію машинобудування потрібно біля 80% японського експорту. При такій високій експортній квоті японське машинобудування шви$дко реагує на зміни валютних курсів. В експорті в орієнтованих галузях значно підвищилися простої виробництва, знизився рівень прибутків, загострились труднощі збуту продукції.

За підсумками комерційної діяльності за 1986 р,. уряду Японії довелося ввести надзвичайні плани допомоги дрібним і середнім підприємствам, які пережили період масових банкрутств. Враховуючи, що на таких підприємствах зайнята більша част$ина японських робітників, створилися серйозні передумови для зростання безробіття в країні. В 1986 г. рівень безробіття постійно підвищувався і до травня 1987 р. досяг рекордного за останні 30 років показника — 3.2%. Таким чином, був перевищений «кризовий рівень» для Японії (3%). Особливість останніх років також в тому, що зростання безробіття зв’язане н$е тільки з кон’юнктурними чинниками, але і з впливом сучасного етапу науково-технічного прогресу, що має великий працезберігаючий потенціал.

Безробіття примусило японські профспілки погод$итись лише на помірне підвищення заробітної плати. Разом з тим кон’юнктурний спад 1986 — початку 1987рр. практично не порушив роботу галузей, працюючих на внутрішній ринок, особливо в непромисловій сфері. Капиталовкладення тут продовжували стійко зростати$, зберігалася висока кон’юнктура. Завдяки зниженню процентних ставок і збільшенню державних інвестицій в економіку, спостерігався економічний приріст в житловому будівництві. Однак частка інвестицій в будівництво житла складає близько 5% ВНП, тому їх мультиплікативний ефект невеликий. Підвищення курсу йєни, що саме по собі веде до зниження цін на товари імортовані з Японії,$ співпало з падінням цін на нафту на світових ринках. Це створило потужний дефляційний ефект, призвело до стримання зростання споживчих цін.

Багато фактор$ів в японській промисловій політиці визначається своєрідною національною специфікою і, очевидно, не може бути повністю відтворене в інших умовах. Однак, значна частина того, що перевірене і підтверджене практикою цієї країни, може бути сприйняте в якості корисного і повчального досвіду.

4. Модель німецької національно$ї економіки. Держави Західної Європи належать до групи країн з розвинутою економікою. Основна економічна могутність регіону припадає на чотири індустріально розвинутих країни (Франція, Німеччина, Великобританія та Італія), які виробляють 70% ВВП.

Великий вплив на розвиток економіки Німеччини в се$редині 50-х років мала економічна реформа Людвіга Ерхарда. В її основі лежала теорія необхідності побудови соціального, ринкового господарства.Ця теорія базувалась на здоровому сенсі, якого часто не вистачає багатьом прогресивни реформаторам, що дозволило при її практичному втіленні значно змінити економіку Німеччини і примусити інші країни говорити про німецьке економічне чудо. Теорія соціального ринкового господарства, виходила $з того, що кожна людина має тенденцію діяти таким чином, щоб результати цих дій були благом для неї та її сім’ї. Зростання добробуту людини неможливе, якщо їй не надана елементарна свобода д$ій, тобто свобода підприємництва, свобода вибору місця роботи і місця проживання тощо. Всі ці свободи носять економічний характер, але економічна свобода може існувати лише за наявності свободи політичної. Тому найбільш ефективною економіка може бути лише в демократичній державі з ліберальним ринковим суспільством.

Держава повинна забезпечувати найкращі умови для роботи ринкового госп$одарства, захищати його суб’єктів та установлювати справедливі правила гри. Держава не повинна втручатися у вільне ціноутворення, але обов’язково слідкувати за виконанням антимонопольного законодавства$. Держава не повинна диктувати підприємцям, що і як виробляти, але зобов’язана захищати внутрішніх виробників від іноземних конкурентів. Якраз такий світогляд, реалізований з німецькою ретельністю та послідовністю, дозволив вже під кінець 50-х років зруйнованій Німеччині вийти на 2 місце в світі після США.

На початок 50-х років, Німеччина майже відновила довоєнний об’єм промислового виробництва. Реформа в Німеччині почалась з заміни старих рейсмарок на нові дойчмарки, через три дні після початку перетворень поч$алася реформа цін. Особ$лива роль відводилась мілкому та середньому бізнесу, якому держава приділяла особливу увагу. В 1951 р. був в 2 рази перевищений рівень виробництва 1936 року. В 1952 р. експорт став перевищувати об’єм імпорту і Німеччина одержала позитивне сальдо платіжного балансу.

В подальшому Німеччина постійно нарощувала свій економічний і політичний вплив в Європі і світі. На данному етапі економіка країни сучасна і всебічно збалансована, країна має всебічний потужний потенціал.

Âèñíîâêè. $

Êîæíà ìîäåëü åêîíîì³êè ðîçãëÿäຠòàê³ åëåìåíòè ÿê ðèíîê, ñîö³àëüíèé çàõèñò ³ õàðàêòåðí³ ò³ëüêè äëÿ äàíèõ ðàéîí³â îñîáëèâîñò³. Òîìó â ÷èñòîìó â$èãëÿä³ îêðåìèõ ìîäåëåé íå³ñíóº. ²ñíóº 3 ìîäåë³ åêîíîì³êè: 1.Êîìàíäíî-àäì³í³ñòðàòèâíà. Öÿ ìîäåëü ³ñíóâàëà â êîëèøí³õ ñîö³àë³ñòè÷íèõ êðà¿íàõ ³ ¿¿ åëåìåíòàìè áóëè: à) íåãàòèâíå ñòàâëåííÿ äî âëàñíîñò³ çàñîá³â âèðîáíèöòâà; á)ïëàíîâèé ðîçâèòîê åêîíîì³êè; â$)ïëàíè äîâîäèëèñÿ öåíòðàë³çîâàíî, äî êîæíîãî ï³äïðèºìñòâà (÷åðåç ì³í³ñòåðñòâà ³ â³äîìñòâà); ã) ðîá³òíèê³ çàêð³ïëþâàëèñÿ ïî ðàéîíàì ³ ïðîôåñ³ÿì; 2. Ðèíêîâà åêîíîì³êà. ¯é ïðèñóùà ïðèâàòíà âëàñí³ñòü ï³äïðèºìñòâ ³ âèêîðèñòàííÿ ñèñòåìè ðèíêó äëÿ ðåãóëþâàííÿ åêîíîì³÷íèõ ïðîöåñ³â. Îñíîâíèìè åëåìåíòàìè ö³º¿ ìîäåë³ º: à)âèñîêîïðîäóêòèâíà ïðàöÿ íà ï³äïðèºìñòâàõ; á) ðîá³òíèêè îäåðæóþòü çàðïëàòó â â³äïîâ³äíîñò³ ç âèòðà÷åíîþ ïðàöåþ; â) êîíêóðåíö³ÿ íà âíóòð³øíüîìó ³ ñâ³òîâîìó ðèíêàõ. 3. Çì³øàíà åêîíîì³êà ³ñíóº â êðà¿íàõ Çàõ³äíî¿ ªâðîïè, ¿é ïðèñóùà òàêà ðèñà, ÿê ìîæëèâ³ñòü âç$àºìîçàì³íà ïðàö³âíèê³â ó ïåâí³é ñôåð³ ä³ÿëüíîñò³.

За яким же критерієм має оцінюватись ефективність різних моделей ринкових економік? Для більшості країн, що переходять від індустріального до постіндустріального суспільства, або тих$, що в нього вступають, такий критерій має зводитися до реалізації особистості, забезпечення найсприятливіших економічних, соціальних, екологічних та психологічних умов для існування людини. Все це сприятиме соціальній злагоді в суспільстві, буде фактором подальшого розвитку економіки, науки, культури.

Список використанної літератури:

1) $Волков А.М. “Швеция : социально-экономическая модель” М.”М$ысль”1991

2) Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічної теорії: Підручник. – К. : Вища шк., 1995. – 471с, : іл.

3) Мирова экономика: введение во внешнеэкономическую деятельность: Учебное пособие для ВУЗов М.В. Елова, Е.К. Муравьев, С.М.Панферова и др., Под. ред. А.К. Шуркалина, Н.С. Цыниной. – М. Логос, 2000. – 248с

4) Социальная рыночная экономика. Германский путь. Хайнц Ламперт. Издательство “Дело”. Москва 1994.

5) Японский парадокс: (Реальности и противоречия$ капиталистического управления)/Б.З.Мильнер, И.С.Олейник, С.А.Рогинко.-М.:Мысль,1985

Post Comment