Організація праці 4

Організація праці

Сутність і завдання організації праці

Поділ і кооперація праці на підприємстві

Організація й обслуговування робочих місць.

Умови праці ті фактори іх формування

$СУТНІСТЬ І ЗАВДАННЯ ОРГАНІЗАЦІЇ ПРАЦІ

Організація праці$— це спосіб поєднання безпосередніх виробників із засобами виробництва з метою створення сприятливих умов для одержання високих кінцевих соціально-економічних результатів. Організація праці є об’єктивною необхідністю і невід’ємною скла­довою трудової діяльності людини. Вона має сприяти вдосконален­ню всіх процесів праці, виробничих структ$ур для досягнення най­вищої ефективності суспільного виробництва.

В умовах ринкової економіки на всіх рівнях управління можна виділити економічні та соціально-психологічні завдання щодо по­ліпшення організації праці.

Економічні $завданняпередбачають досягнення максимальної еко­номії живої та уречевленої праці, підвищення продуктивності, зни­ження витрат у процесі виробництва продукції і надання послуг на­лежної якості.

Соціально-психологічні завданняпередбачають створення таких умов праці, які б забезпечували високий рівень працездатності зай­нятих у виробництві. Крім того, працівники мають одержувати за­доволення від роботи, яку виконують.

Вперше наукова теорія праці знайшла відображення в тейло­ризмі (пона$д 100 років тому), і подальший її розвиток полягав у переході до концепцій «збагачення праці», «автономних груп», «гуманізації праці», які потім продовжили свій розвиток у складі більш широких економіко-соціологічних і політико-ідеологічних теорій «демокр$атії в промисловості», «соціальної інтеграції» та ін.

Організація праці на підприємстві охоплює такі основні на­прями:

• поділ і кооперація праці, що передбачають науково обгрунтова­ний розподіл працівників за певними трудовими функціями, робо­чими місцями, а також об’єднання працівників у виробничі колек­тив$и;

• організація і обслуговування робочих місць, що сприяють раціо­нальному використанню робочого часу;

• нормування праці, що передбачає визначення норм затрат праці виробництво продукції і надання послуг як основу для організації праці і визначення ефективності виробництва;

• організація підбору персоналу та його$ розвиток, тобто — планування персоналу, профорієнт$ація і профвідбір, наймання персоналу, підвищення його кваліфікації, планування кар’єри тощо;

• оптимізація режимів праці і відпочинку, встановлення найбільш раціонального чергування часу роботи та відпочинку протягом робочої зміни, тижня, місяця. Відпочинок, його зміст і тривалість максимально сприяти досягненню високої працездатності протягом робочого часу;

• раціоналізація трудових процесів, прийомів і методів праці на основі узагальнення прогресивного досвіду. Раціональним вважається такий спосіб робо$ти, який забезпечує мінімальні затрати часу;

• поліпшення умов праці, що передбачає зведення до мінімуму шкідливості виро$бництва, важких фізичних, психологічних навантажень, а також формування системи охорони і безпеки праці;

• зміцнення дисципліни праці, підвищення творчої активності працівників;

• мотивація й оплата праці.

Організація праці на підприємствах, в окремих галузях виробни$цтва здійснюється в конкретних формах, різноманітність яких залежить від таких основних чинників: рівня науково-технічного прогресу, системи організації виробництва; психологічних факторів Особливостей екологічного середовища; а також від низки чинників, умовлених характером завдань, які вирішуються в різни$х ланках системи управління. Організація праці змінюється, вдосконалюється залежно від зміни цих чинників.

ПОДІЛ І КООПЕРАЦІЯ ПРАЦІ НА ПІДПРИЄМСТВІ

У процесі спільної праці, як правило, виокремлюються різні види діяльності,робіт або операцій, які доповнюють одна одну, тобто одним або групою працівників виконується певна частина загального обсягу роботи.

В економіці країни можна виділити такі форми поділу праці: між галузями е$кономіки, всередині цих галузей, а також всередині підприємств. Поділ праці на підприємстві передбачає спеціалізацію окремих працівників на виконанні певної частини спільної роботи. Існують такі основні види поділу праці: технологічний, поопераційний, функ­ц$іональний, професійний, кваліфікаційний.

Технологічний поділ$праці передбачає поділ виробничого проце­су за видами, фазами і циклами.

Поопераційний поділпраці означає закріплення за працівника­ми окремих операцій для скорочення виробничого циклу.

Функціональний поділпраці відбувається між різними катего­ріями працівників, які входять до складу персоналу (робітники, ке­рівники, спеціалісти і службовці), а також між основними і допоміж­ними робітниками.

$

Основні робітники беруть безпосередню участь у зміні фор­ми і стану предметів праці і виконують технологічні операції з виготовлення основної продукції. Допоміжні робітники створю­ють необхідні $умови для безперебійної та ефективної роботи основних робітників. Вони зайняті на таких роботах: транспор­туванні готових виробів, деталей, матеріалів; ремонті устатку­вання; виготовленні інструменту; технічному контролі якості продукції тощо.

Розвиток технічного прогресу, вдосконалення організації вироб­ництва, спеціалізація і централізація ремонтних ро$біт, типізація і нормалізація інструменту й оснащення, що застосовуються у вироб­ництві, постійне вдосконалення організації контролю якості про­дукції — фактори, що впливають на динаміку чисельності допомі­жних робітників. В одних випадках названі фактори викликають збільшення кількості допоміжних робітників, в інших — її скоро­чення. $Наприклад, у промисловості зростає частка робітників з нала­годження і ремонту машин і механізмів, а також зайнятих виготов­ленням інструменту, технологічного оснащення. Проте збільшення кількості і частки робітників, зайнятих на вантажно-розвантажуваль­них, складських роб$отах свідчить про застосування важкої малопро­дуктивної праці.

Професійний поділпраці відбувається між групами робітників за ознакою технологічної однорідності виконуваних ними робіт і за­лежить від знарядь і предметів праці, технологій виробництва. Під впливом розвитку цих чинників відбуваються зміни в професійно­му поділі праці, що харак$теризуються зростанням кількості професій механізованої праці, скороченням переліку вузьких професій і спе­ціальностей та збільшенням кількості професій широкого профілю. Так, часткова механізація супроводжується поопераційним поділом праці, вузькою спеціалізацією працівників. Комплексна механізація передбачає об’єднання вузьких спеціальностей робітників, розши­рення їх професійного профілю. В $умовах підвищення рівня авто­матизації виробництв$а, виявляється тенденція до поєднання функцій робітника-оператора з порівняно вузькою кваліфікацією і робітника-наладчика високої кваліфікації та широкого професійного профілю.

Кваліфікаційний поділпраці зумовлюється різним ступенем складності виконуваних робіт і полягає у відокремленні склад­них робіт від простих. Водночас враховується технологічна складність виготовлення продукції, складність функцій з підг$о­товки і здійснення трудових процесів, а також контролю за які­стю продукції.

Ступінь складності робіт обумовлює кваліфікаційні відмінності між групами працівників, що їх виконують. Кваліфікація відбиває рівень знань, уміння працювати, виробничий досвід і є підставою для розподілу працівни$ків за кваліфікаційними групами — розряда­ми, категоріями, класами тощо.

Поділ праці на виробництві нерозривно пов’язаний з її коопера­цією, тобто встановленням певних співвідношень і взаємодії між видами праці. Без цього виробництво неможливе.

Кооперація— це організована виробнича взаємодія між ок­ремими працівниками, колективами бригад, дільниць, цехів, сл$ужб у процесі праці для досягнення певного виробничого ефекту.

Ефективність кооперації полягає в забезпеченні найраціональнішого використання робочої сили і засобів праці, безперервності ви­робничих процесів, ритмічного виконання робіт, підвищення про­дуктивності праці, а також у встановленні раціональних соціально-трудов$их взаємовідносин між учасниками виробництва та узгодженні їхніх інтересів і цілей виробництва.

Розрізняють такі взаємопов’язані форми кооперації:

• всередині суспільства, коли обмін діяльністю і продуктом праці здійснюється між галузями економіки;

• всередині галузі, що передбача$є обмін продуктами праці або спільну участь низки підприємств у виробництві певної продукції;

• всередині підприємства. Здійснюється між цехами, дільницями, окремими виконавцями залежно від конкретних виробничих умов |тип виробництва, особливості техніки і технології та ін.).

На підприємстві кооперув$ання праці може здійснюватися за умов індивідуального виконання роботи на окремих робочих місцях, ба­гатоверстатної роботи або суміщення трудових функцій і спеціаль­ностей під час колективної роботи. Серед колективних форм організації праці провідне місце посіда­ють групові форми організац$ії праці, зокрема, виробничі бригади.

Бригада— це організаційно-технологічне і соціально-економічне об’єднання працівників однакових або різних професій на базі відповідних виробництв, устаткування, інструменту, оснащення, сировини і матеріалів, д$ля виконання виробничого завдання з ви­пуску високоякісної продукції певної кількості з найменшими мате­ріальн$ими і трудовими витратами на основі колективної матеріаль­ної заінтересованості і відповідальності.

Створення бригад відбувається за наявності відповідних матері­ально-технічних і організаційних передумов. Основні з них такі:

• неможливість розподілу загальної роботи між окремими вико­навцями;

• необхідніс$ть забезпечення чіткої взаємодії між основними і до­поміжними робітниками для досягнення вищого результату в праці;

• необхідність визначення обов’язків і обсягу робіт за відсутності постійних робочих місць;

$

• наявність спільної мети та зв’язків між робітниками в процесі праці;

• взаємозамінюваність і суміщення професій в окремих робочих групах;

• відповідний кількісний і професійно-кваліфікаційний склад ро­бітників;

• можливість визначення норм і нормативів трудових і матеріаль­них затрат на кожну з операцій, або на$ кінцеву продукцію;

• можливість обліку трудових і матеріальних затрат по операціях і по кінцевій продукції;

• наявність системи планування й обліку операційної і кінцевої продукції та ін.

Процес формування бригад і організації праці всередині них передбачає:$ проведення попередніх розрахунків чисельності профе­сійно-кваліфікаційного складу бригади; побудову графіків заван­таження виконавців протягом робочого часу; встановлення бригад­них норм виробітку, а також системи керівництва бригадою. Роз­робляються критерії оцінки праці, матеріального і морального стимулювання. Проектні розрахунки і рішення заносяться до пас­порта бригади і враховуються під час атестації і раціоналізації ро­бочих місць. Залежно від особливостей технології, організації ви­робництва і його технічного рівня розрізняють спеці$алізовані і комплексні бригади.

Спеціалізовані бригади формуються із$ робітників однієї професії однакової або різної кваліфікації, зайнятих в однорідних технологічних процесах (механічне оброблення деталей, обслуговування по­тужного агрегату, конвеєрної і потокової лінії та ін.).

Комплексні бригади формуються з робітників різних професій (як основних, так і допоміжних), які виконують технологіч$но різнорідні, проте взаємопов’язані роботи, що охоплюють повний цикл виготовлення деталей, вузлів тощо. Створення таких бри­гад ефективніше на дільницях зі складним технологічним ус­таткуванням, в умовах поточно-конвеєрних, предметно (подетально) спеціалізованих виробництв із замкненим технологіч­ним циклом.

Комплексні бригади можуть бути з повним поділом праці, част­ковим і без поділу праці.

У бригаді з повним поділом праці кожний робітник пос$тійно ви­конує роботу однієї професії і кваліфікації, і ця робота є складовою частиною комплексного завдання бригади.

У бригаді з частковім поділом праці, зумовленим певною техно­логічною послідовніс$тю виробництва, робітник поряд зі своєю пев­ною операцією, в разі необхідності виконує операції зі споріднених спеціальностей.

Комплексній бригаді без поділу праці властиве широке суміщен­ня професій і певна взаємозамінність робітників у процесі праці. Кожний робітник може виконувати всі операції, що входять у ви­ро$бниче завдання бригади.

Залежно від режиму роботи комплексні і спеціалізовані бригади можуть бути змінними і наскрізними. До складу змінних бригад вхо­дять $робітники лише однієї зміни, протягом якої виконується весь комплекс робіт. Наскрізні бригади створюються за таких виробни­чих умов, коли тривалість циклу оброблення виробів або час вико­нання певної роботи на дільниці перевищує тривалість зміни. До таких бригад входять робітники двох або трьох змін.

За кількісним складом бригади можуть бути нечисленні (5—10 осіб), середні (11—25), великі (2$5—50 осіб і більше).

Ефективність функціонування бригад залежить від рівня їх са­мостійності. Подальше запровадження бригадного госпрозрахун­ку, що передбачає організацію роботи на основі поєднання опе­ративно-виробничої самостійності і бізнес-плану, порівняння вит­рат і $одержуваного ефекту, встановлення прямої залежності оплати праці від кінцевих результатів роботи, підвищення відпо­відальності бригади й адміністрації за виконання виробничих завдань.

Переведення бригади на господарський розрахунок передбачає $такі передумови:

• створення системи госпрозрахункових показників (обсяги ви­робництва, матеріальні витрати, якість продукції тощо) для оцінки діяльності бригад різних типів;

• закріплення за бригадами конкретної площі, технологічного ус­таткування;

• обгрунтованість, стабільність і своєчасність доведення до бри­гад планових завдань;

• забезпечення бухгалтерського й оперативного обліку діяльності бригади;

• організацію зберігання і видачі бригадам матеріальних ціннос­тей;

• установлення бригадних $норм і розцінок;

• наявність системи госпрозрахункових претензій.

Найефективніше застосування госпрозрахунку в тих бригадах, які здійснюють повний цикл виготовле$ння певного виду продукції або конструктивно і технологічно закінченої її частини, що характерно для комплексних бригад.

В організації роботи бригад важливе місце має розроблення бізнес-плану і виконання всіх його показників.

Переведення бригад на госпрозрахунок викликає потребу регу­лювання гос$прозрахункових відносин між бригадами та іншими підрозділами, з одного боку, і між бригадами й адміністрацією підприємства, з іншого. У тих випадках, коли між цими суб’єктами були порушені правила взаємодії, можуть бути пред’явлені госп­розрахункові претензії, які оформлюються $у вигляді актів.

Найдосконалішою формою госпрозрахунку бригад є договір, згідно з яким одна із сторін зобов’язується на замовлення іншої сто$­рони виконати певну роботу за відповідну оплату. Залежно від форм організації виробництва підряд може бути індивідуальним і колек­тивним. Колективний підряд поділяється на бригадний, цеховий, сімейний. Умовою впровадження колективного підряду є внутріш­ньогосподарський розрахунок. У підрядних взаємовідносинах важ­ливим є встановлення відповідальності між адміністрацією і п$ідряд­ним колективом, а також між суміжними колективами. Основу регу­лювання цих відносин становить підрядний договір, в якому зазначені обсяги робіт з виготовлення конкретної продукції або на­дання послуг, умови виконання робіт, основні показники, нормати­ви та ін.

Обов’язками адміністрації (замовника) є: своєчасне забезпечен­ня підрядного колективу необхідними$ машинами, устаткуванням, пристосуваннями, матеріалами, інструментом, технічною докумен­тацією, а також профілактичний огляд і ремонт устаткування. У договорі фіксується взаємна відповідальність сто$рін у разі ви­никнення непередбачених обставин або невиконання зобов’язань.

Оплата праці підрядного колективу здійснюється тільки за завер­шену роботу у визначеному обсязі (докладно оплата праці в брига­дах розглядається в розділі 9).

ОРГАНІЗАЦІЯ Й ОБСЛУГОВУВАННЯ РОБОЧИХ МІСЦЬ

Важливим елементом організації праці на підприємстві є вдоскона­лення планування, організації і обслуговування робочих місць з ме­тою створення на кожному з них необхідних ум$ов для високо­продуктивної праці.

Робоче місце$— це зона трудової діяльності робітника, або групи робітників, оснащена всім необхідним для успішного здійснення роботи. Водночас це первинна ланка виробничої структури підприє­мства, яка може функціонувати відносно самостійно.

Організація робочого місця — це система заходів щодо його пла­нування, оснащення засобами і предметами праці, розміщення в пев­ному порядку, обслуговування й атестації.

Планування робочого місця передбачає раціональне розміщення у просторі матеріальних елементів виробництва, зокрема устатку­вання, технологічного та організаційного оснащенн$я, а також робіт­ника. Робоче місце має робочу, основну і допоміжну зони. В основній зоні, яка обмежена досяжністю рук людини в горизонтальній і вер­тикальній площинах, розміщуються засоби праці, що постійно ви­користовуються в роботі$. У допоміжній зоні розміщуються предме­ти, котрі застосовуються рідко.

Велике значення має раціональне технологічне й організаційне оснащення робочих місць, що передбачає забезпечення їх основним технологічним устаткуванням, технологічним і організаційним ос­нащенням (інструментом, пристроями, допоміжними матеріалами, запасними частинами та устаткуванням для $їх зберігання і розмі­щення, а також засобами сигналізації, освітлювальною апаратурою, робочими меблями, тарою тощо).

Оснащення робочих місць масових професій може здійснювати­ся за типовими проектами, в яких ураховані необхідні рекомендації щодо оснащення і планування робочих місць даного виду.$ Викорис­тання типових проектів сприяє впровадженню досягнень науки і передового досвіду в процесі організації робочих місць, знижує трудомісткість роботи, дозволяє підвищити рівень організації тру­дових процесів.

$Робочі місця класифікують за такими параметрами, як професія та кількість виконавців, ступінь спеціалізації, рівень механізації, кількість устаткування, характер розміщення в просторі.

Залежно від кількості виконавців розрізняють індивідуальні та колективні робочі місця. Індивідуальне робоче місце призначене для роботи одного пр$ацівника протягом зміни. Колективне робоче місце призначене для здійснення процесу праці одночасно кількома роб$іт­никами (бригадою).

Залежно від кількості устаткування розрізняють одноверстатні та багатоверстатні робочі місця. Останні характеризуються тим, що робітник у певній послідовності здійснює виробничий процес на кількох одиницях технологічног$о устаткування.

За ступенем спеціалізації розрізняють універсальні та спеціалі­зовані робочі місця, а за ступенем механізації — робочі місця з руч­ними, машинно-ручними, машинними, автоматизованими й апара­турними трудовими процесами.

Робочі місця за характером розміщення в просторі бувають стаці­онарними (робоче місце токаря, коваля, вагранника) і рухомі (робо­че місце водія, машиніста крана).

Велике значення в організації праці має обслуговування робочих місць, тобто забезпечення їх протягом робочої зміни сировиною, матеріалами, $заготівками, транспортними засобами, послугами ре­монтного характеру тощо.

Обслуговування робочих місць здійснюється за такими функціями:

$

• енергетична — забезпечення робочих місць електроенергією, стисненим повітрям, парою, водою, а також опалення виробничих приміщень;

• транспортно-складська — доставка предметів праці до робочо­го місця, вивезення гото$вої продукції і відходів виробництва, збері­гання, облік і видача матеріалів, сировини та інших цінностей;

• підготовчо-технологічна — розподіл робіт за робочими місця­ми; комплектування технічної документації; підготовка інструмен­ту та допоміжних матеріалів; інструктаж виконавців щодо передо­вих методів праці;

• інструментальна — зберігання, застосування, комплектування і видача на робочі місця всіх видів інструменту, пристроїв, технологічного оснащення;

• налагоджуваль$на — налагодження і регулювання технологічного устаткування;

• міжремонтна — профілактичне обслуговування; • контрольна — контроль якості сировини, напівфабрикатів і го­тових виробів;

• облікова — облік браковано$ї продукції та аналіз причин браку, профілактичні заходи для підвищення якості продукції та ін.

Всі ці функції мають виконуватися безперебійно і в певних орга­нізаційних формах, таких як стандартне, планово-попереджуваль­не, чергове обслуговування робочих $місць.

Для забезпечення збалансованості між кількістю робочих місць і наявними трудовими ресурсами, раціональнішого використан­ня резервів виробничого потенціалу та підвищення продуктив­ності праці застосовують атестацію і паспортизацію робочих місць.

УМОВИ ПРАЦІ ТА ФАКТОРИ ЇХ ФОРМУВАННЯ

Умови п$раці — це сукупність взаємозв’язаних виробничих, сані­тарно-гігієнічних, психофізіологічних, естетичних і соціальних факторів конкрет$ної праці, обумовлених рівнем розвитку продуктивних сил суспільства, які визначають стан виробничого сере­довища та впливають на здоров’я і працездатність людини (рис. 11.1).

Працездатність визначається здатністю людини виконувати певну роботу протягом заданого часу і залежить від чинників як суб’єктивного, так і об’єктивного характеру (статі, віку, стану здоров’я, рівня кваліфікації, умов, за яких відбувається праця тощо).

Відповідно до рекомендацій МОП визначають такі основні фак­тори виробничого середовища, що впливають на працездатність людини в процесі виробництв$а1:

• фізичне зусилля (переміщення вантажів певної ваги в робочій зоні, зусилля, пов’язані з утримуванням вантажів, натисненням на предмет праці або важіль управління механізмом протягом певного ча$су). Розрізняють такі види фізичного зусилля: незначне, середнє, сильне і дуже сильне;

• нервове напруження (складність розрахунків, особливі вимоги до якості продукції, складність управління механізмом, апаратом, приладдям$, небезпека для життя і здоров’я людей під час виконання робіт, особлива точність виконання). Є такі види напруження: не­значне, середнє, підвищене;

• робоче положення (положення тіла людини і його органів віднос­но засобів виробництва). Розрізняють робоч$е положення обмежене, незручне, незручно-стиснене і дуже незручне;

• монотонність роботи (багаторазове повторення одноманітних, короткочасних операцій, дій, циклів). Монотонність може бути не­значна, середня, підвищена;

1 Рекомендации о защите трудящихся от профессионального риска, вызываемого загрязнением воздуха, шумом и вибрацией на рабочих местах. МБТ.– Женева, 1991.

• температура, вологість, теплове випромінюван$ня в робочій зоні (градуси за Цельсієм, відсоток вологості, калорії на 1см2 за хвилину). Стадії впливу зазначених факторів поділяються на: незначні, підвищені а$бо знижені, середні, високі, дуже ви­сокі;

• забруднення повітря (вміст домішок в 1м3 або літрі повітря і їх вплив на організм людини). Ступінь забруднення повітря може бути незначний, середній, підвищений, сильний, дуже сильний;

• виробничий шум (частота шуму в герцах, сила шуму в децибе­лах). Розрізняють помірний, підвищений і сильний шум;

• вібрація, обертання, поштовхи (амплітуда на хвилину, граду$си і кількість обертів або поштовхів за хвилину). Є такі рівні значень указаних факторів: підвищені, сильні, дуже сильні;

• освітленість у робочій зоні (в люксах). Осві$тленість може бути нормальна, недостатня або осліплююча.

Рис. 11.1. Класифікація умов праці.2

На працездатність людини також впливають особистісні факто­ри: її настрій, ставлення до праці, стан здоров’я та ін.

Фактори виробничого середовища мають психологічні і фізіо­логічні межі.

Психологічна межа характеризується певними норматива­ми, перевищення$ яких викликає у працюючих відчуття дис­комфорту.

Фізіологічна межа характеризується такими нормативами, пере­вищення яких потребує припинення роботи.

Кожний із цих факторів виробничого середовища діє відокрем­лено, і його вплив ураховується окремо під час атес$тації і паспорти­зації робочого місця.

На підприємствах і в організаціях (незалежно від форм власності і господарювання), де технологічний процес, використовуване об­ладнання, сировина та матеріали є потенційними джерелами шкідли­вих і небез$печних виробничих факторів, проводиться атестація ро­бочих місць. Основна мета атестації полягає в урегулюванні відно­син між власником або уповноваженим ним органом і працівниками щодо реалізації їхніх прав на здоро$ві і безпечні умови праці, пільго­ве пенсійне забезпечення, пільги та компенсації за роботу в неспри­ятливих умовах.

2 Э$кономика труда и социально-трудовые отношения / Под ред. Г. Г. Мешовяна, Р. П. Колосовой. – М: Изд-во Моск. ун-та, 1996.

Атестація проводиться атестаційною комісією, склад і повнова­ження якої визначаються наказом по підприємству, організації в стро­ки, передбачені колективним договором, але не рідше одного разу на п’ять років.

Атестація робочих місцьпередбачає: .

• виявлення факторів і причин виникнення несприя$тливих умов праці;

• санітарно-гігієнічне дослідження факторів виробничого сере­довища, визначення ступеня важкості і напруженості трудового про­цесу на робочому місці;

• комплексну оцінку факторів виробничого середовища і харак­теру праці та відповідність їхніх ха$рактеристик стандартам безпеки праці, будівельним та санітарним нормам і правилам;

• установлення ступеня шкідливості і небезпечності праці та її характеру за гі$гієнічною класифікацією;

• обгрунтування віднесення робочого місця до категорії із шкідли­вими (особливо шкідливими) умовами праці;

• визначення (підтвердження) права працівників на пільгове пен­сійне забезпечення;

• аналіз реалізації технічних і організаційних заходів, спрямова­них на оптимізацію рівня гігієни, характеру і безпеки праці.

Робоче місце за$ умовами праці оцінюється з урахуванням впливу всіх факторів виробничого середовища і трудового процесу на пра­цюючих. На підставі комплексної оцінки робочі місця відносяться до одного із видів умов праці:

• з особливо шкідливими й особливо важкими умовами праці;

• зі шкідливими і важкими умовами праці;

• зі шкідливими умо$вами праці.

Ці дані заносяться до Карти умов праці.

За результатами атестації складаються переліки:

• робочих місць, виробництв, робіт, професій $і посад, працівни­кам яких підтверджено право на пільги і компенсації, передбачені законодавством;

• робочих місць, виробництв, робіт, професій і посад, працівни­кам яких пропонується встановити пільги і компенсації за рахунок коштів підприємства;

• робочих місць з несприятливими умовами п$раці, на яких необхідно здійснити першочергові заходи щодо їх поліпшення.

Умови праці визначаються певними критеріями факторів вироб­ничого середовища і трудового процесу (додаток).

На кожному робочому місці на працездатність впливають, зде­більшого, декілька факторів, а не всі, і їх вплив можна подати через інтегральну оцінку умов праці. Крім особистих факторів, вп$лив яких неможливо врахувати прямими показниками, а лише через показники приросту виробітку за одиницю часу в разі не­змінних умов виробничого середовища і якісного стану робочої сили.

Практика підприємств свідчить про те, що оцінка поліпшен­ня умов праці може бути здійснен$а шляхом зіставлення фактич­них умов праці з нормативними, прийнятими для базового пері­оду.

В сучасних умовах господарювання все більшого значення на­буває проблема поліпшення умов праці не за рахунок компенсац­ійних виплат, а шляхом впровадження нової техніки, технологій, оздоровлення виробничого середовища, врахування вимог естети­ки праці.

Post Comment