Кримінальна відповідальність
У процесі забезпечення виготовлення і випуску високоякісної продукції в ряді випадків виникає необхідність застосування мір кримінальної відповідальності. Відповідні статті кримінальних кодексів усіх союзних респуб$лік передбачають відповідальність посадових осіб за випуск недоброякісної, нестандартної і некомплектної продукції (ст. 147 КК Української РСР, КК Латвійської РСР і КК Естонської РСР$; ст. 149 КК Білоруської РСР; ст. 152 КК РСФСР, КК Казахської РСР, КК Киргизької РСР; ст. 160 КК Грузинської РСР; ст. 151 КК Азербайджанської РСР; ст. 156 КК Литовської РСР і КК Молдав$ської РСР; ст. 165 КК Таджицької РСР; ст. 166 КК Туркменської РСР; ст. 172 КК Узбецької РСР).
Так, у ст. 147 Кримінального кодексу УРСР сказано, що за систематичний чи у великих розмірах випуск із промислового підприємства недоброякісної, не відп$овідаючої встановленим стандартам, технічним умовам чи некомплектній промисловій продукції директор, головний інженер чи начальник відділу технічного контролю, а також інші працівники, що виконують функції зазначених посадових осіб, караються позбавленням волі на термін до трьох років чи виправних робіт на термін до двох років, чи штрафом у розмірі до 300 руб.
Як випливає зі змісту зазначеної статті, не будь-який випуск недоброякісн$ої продукції є підставою для залучення до кримінальної відповідальності. Щоб застосувати міри кримінально-правового характеру, необхідно довести, що така продукція випускалася системат$ично чи у великих розмірах, що вона була не тільки виготовлена, але і відправлена промисловим підприємством замовнику. Кримінально-правові санкції за даний злочин можуть застосовуватися тільки у відношенні директора, головного інженера, начальника ОТК підп$риємства або працівників, що виконували ці обов’язки.
Систематичним чи кількаразовим, як зазначено у відповідних статтях кримінальних кодексів різних союзних республік, визнається випуск продукції два і більше рази. Однак необхідно помітити, що все-таки систематичний випуск, на відміну від к$ількаразового, означає більше число випадків.
У законодавстві немає роз’яснень про те, як розуміти термін «великий розмір» випуску недоброякісної продукції. Адже великий розмір може бути обчислений кількістю одиниць, фізичним обсягом чи вартістю випущеної продукції. В умовах функціонування народногосподарського комплексу пра$ктично складно закріпити в законодавстві якісь визначені одиниці виміру великого розміру випуску недоброякісної продукції. Якщо, наприклад, брати вартість шпильок, сірників, цвяхів і т.п., то вона не буде великою навіть при випуску зазначених видів продукції у великій кількості. У той же час вартість лише одного недоброякісного екскаватора, вантажного автомобіля, літака значна і наносить істотний майновий збиток.$
З огляду на такий стан, у даний час правильним орієнтиром може служити тільки судова практика, матеріали якої дозволяють зробити наступний висновок. Випуском недоброякі$сної продукції у великих розмірах для продукції виробничо-технічного призначення варто вважати її випуск на суму 10—20 тис. руб. і більше, а по товарах народного споживання — 3—5 тис. руб. У постанові Пленуму Верховного Суду СРСР № 1 від 5 січня 1985 р. сказано, що вирішуючи питання про наявність ознаки великого розміру, слід виходити з загальної кількості такої продукції чи випущених у продаж товарів, їхньої вартості і розміру заподіяного збитку.
При рішенні питання про залучення до кримінальної відп$овідальності необхідно точно установити, допущений випуск недоброякісної продукції навмисне чи по необережності. Практика розгляду цієї категорії справ свідчить, що випуск недоброякісної продукції може відбуватися навмисне, і він визнається таким, якщо посадова особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер$ своєї дії чи бездіяльності, передбачало його суспільно небезпечні наслідки і бажало їх свідомо чи допускало настання цих наслідків. Наприклад, директор підприємства знав, що в силу тих чи інших причин з підприємств$а випускається недоброякісна продукція, але, бажаючи виконати план за кількісними показниками, не перешкоджав цьому.
Злочин, зв’язаний з випуском недоброякісної продукції, може бути зроблено і по необережності, якщо посадова особа передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків своєї дії чи бездіяльності, але легковажно розраховувало на їхн$є запобігання, або не передбачало можливості настання таких наслідків, хоча повинно було і могло їх пере$дбачати. Наприклад, начальник ОТК по своїй недбалості не перевірив якості виготовленої продукції і відправив її на склад, думаючи при цьому, що вона повинна відповідати вимогам нормативно-технічної документації. В остаточному підсумку споживачу була відправлена недобр$оякісна продукція.
Випуск недоброякісної продукції (особливо навмисний) може бути зв’язаний з такими злочинами, як приписки й інші перекручування звітності, що розглядаються як протидержавні дії, що наносять шкоду народному господарству країни. У практиці зустрічаються випадки, коли випуск недоброякісної продукції зв’язаний з розкраданням соціалістичної власності і деяких інших злочинів.
Пленум Верховного Суду СРСР у своїй постанові від 19 жовтня 1971 р. «Про судову $практику по справах про випуск недоброякісної, нестандартної чи некомплектної продукції» звернув увагу судів на їхній обов’язок забезпечити неухильне і правильне застосування законів про відповідальність за випуск продукції неналежної якості, підвищення рівня діяльності по розгляду справ зазначеної категорії, виявляючи при цьому у$сіх винних у здійсненні злочинів, а також причини й умови, що сприяють їхньому з$дійсненню, уживати заходів до попередження нових злочинів. Пленум рекомендував судам практикувати проведення процесів по цій категорії справ безпосередньо на підприємствах за участю громадськості, а в необхідних випадках залучати до участі в розгляді таких справ представників громадськості підприємств (організацій), що одержали таку продукцію[1] .
На посилення кримінально-правової боротьби з випуском неякісної продукції спрямована постанова Пленуму Верховного Суду СРСР «Пр$о задачі судів, що випливають з рішень грудневого (1974 р.) Пленуму ЦК КПРС», прийняте в березні 1975 р.[2]
Важливе значення в забезпеченні дотримання законодавства про якість продукції мав також Пленум Верховного Суду СРСР, що відбувся в березні 1985 р. На цьому Пленумі було розглянуте питання про практик$у застосування судами законодавства про відповідальність за випуск із промислових підприємств недоброякісної, нестандартної чи некомплектної продукції, а також за випуск так$их товарів у продаж у торгових підприємствах. У прийнятій постанові відзначалося, що передбачена законом відповідальність повинна наставати як за випуск продукції неналежної якості з підприємств-виготовлювачів, так і за випуск її в продаж.
При цьому відповідальності підлягають директори, головні інженери й інші зазначені $в законі посадові особи не тільки підприємств, що роблять продукцію виробничо-технічного призначення або товари народного споживання, але і підприємств, що здійснюють промисловий ремонт устаткування, машин, механізмів. Кримінальна відповідальність зазначених осіб може наступити як при навмисній, так і при необережній провині. У постанові особливо підкреслено, що випуск п$родукції неналежної якості не може виправдуватися посиланнями на використання недоброякісної сировини або комплектуючих виробів, поставлених іншими підприємствами. У цьому зв’язку судам запропоновано ретельно з’ясовув$ати, які підприємства поставили недоброякісна сировина чи комплектуючі вироби, і вирішувати питання про відповідальність винних.
Відповідальність за випуск у продаж недоброякісних, нестандартних чи некомплектних товарі$в настає незалежно від того, надійшли вони в такому виді від їхніх підприємств, що виготовили, або були зіпсовані в самих магазинах, на торгових базах, складах, у секціях. Кримінально карним визнається $вже сам випуск таких товарів у продаж, фактична їхня реалізація покупцям не обов’язкова.
Вирішуючи суперечки, що виникають у зв’язку з продажем товарів неналежної якості, суди повинні мати на увазі, що відповідно до чинного законодавства припустимі наступні способи задоволення заявлених покупцем вимог: заміна купленої речі іншою такою же річчю належної якості; розмірне зменшення покупної ціни; безоплатне усунення недоліків речі чи відшкодування витрат, зроблених самим покупцем для виправлення її недоліків; розірвання дог$овору закупівлі-продажу з відшкодуванням понесених покупцем збитків.
У тих випадках, коли для речей, продаваних через роздрібні торгові підприємс$тва, установлений гарантійний термін, продавець зобов’язаний у межах цього терміну безоплатно усунути недоліки проданої речі чи замінити її річчю належної якості або прийняти назад з поверненням покупцю сплаченої суми. Право вимагати заміни речі чи повернення її в продаж з розірванням договору закупівлі-продажу виникає в покупця і тоді, коли гарантійна майстерня$ чи підприємство-виготовлювач не усунули виявлений дефект у встановлений термін. Якщо ж конструктивні чи скриті виробничі недоліки проданої речі виявилися після закінчення гарантійного терміну, то покупець вправі вимагати відшкодування заподіяного йому шкоди від підприємства-виготовлювача.
Пленум вирішив також ряд питань, зв’язаних з відшкодув$анням матеріального збитку, заподіюваног$о колгоспам, міжколгоспним і державно-колгоспним підприємствам постачанням недоброякісної сільськогосподарської техніки, добрив і інших матеріально-технічних засобів, неякісним ремонтом тракторів, автомашин, сільськогосподарських машин і устаткування[3] .
Таким чином, використання мір юридичної відповідальності в механізмі правового регулювання якості продукції сприяє успішній реалізації соціально-економічної політики КПРС і Радянської держави.
[1] Бюл. Верхов. Суду СССР.— 1971 — № 6 — С. 19.
[2] Там $же.—1975.—№ 2.—С. 14—17.
[3] Бюл. Верхов. Суду СССР. – 1985. — № 3. – С. 13.