Особливості профілактики злочинних посягань у сфері банківського кредитування

$Особливості профілактики злочинних посягань у сфері
банківського кредитування

Аналіз криміногенної ситуації в банківській системі України свідчить про її подальшу криміналізацію. з метою особистого збагачення посадові особи банківських установ сприяють зловживанням з фінансовими ресурсами, що вчиняються представниками комерційних структур, спрямовують$ грошові кошти на обслуговування шахрайських торговельних угод, безпосередньо беруть участь “у відмиванні брудних коштів”, сприяють відтоку цінностей за кордон і, як наслідок, своїми діями поглиблюють економічну кризу в державі. За підсумками 1999 року б$анківська система вийшла на реальний приріст кредитних коштів, спрямованих в економіку держави, який відбувся через зростання кредитної заборгованості в іноземній валюті. За минулий рік обсяги заборгованості в іноземній валюті та у гривнях зросли на 3,5 млрд грн, або на 26,5%, досягнувши на кінець року 16,6 млрд грн.

Разом з тим, відмічено подальше зростання інт$ересу злочинного світу до процесів, що відбуваються в банківській системі, який пояснюється, в першу чергу, метою наближення до грошових коштів (які проходять через банківські установи), встановлення контролю над ними, злочинн$ого впливу на ці процеси.

Тому одним з головних завдань оперативних підрозділів ОВС, які спеціалізуються на викритті та розкритті злочинів в банківських установах, є контроль за проведенням кредитних операцій.

Надання кредитів є однією з основних економічних функцій банків, що здійснюється з метою фінансування інвестиційних та споживчих цілей фізичних та юридичних осіб. Від того, наскільки стабільно банки реалізують свої кредит$ні функції, залежить економічне становище регіонів, які вони обслуговують, оскільки завдяки банківським кредитам засновуються нові підприємства та збільшується кількість робочих місць у цих регіонах, забезпечуються їх економічна стабільність [1].

$Процес формування ринкових відносин в економіці України об’єктивно зумовлює необхідність підвищення ролі банківського кредиту.

Кредитні операції банків є найбільш ризикованою і доволі криміногенною сферою. У зв’язку з цим актуальності набуває кримінально-правова охорона банківських інтересів від злочинних посягань. Діяння, що спрямовано на незаконне одержання банківських кредитів, порушують нормальне функціонування фінансов$о-кредитної системи, знижують її ефективність як важливого джерела фінансування економічного зростання та виконання цільових програм, позбавляють фінансової допомоги тих суб’єктів підприємницької діяльності, які її насправді потребують і намагаються отримати у встановленому законом порядку. Доволі часто д$о злочинних посягань причетні працівники кредитної установи, що надає $кредитні кошти.

Для визначення тенденцій розвитку злочинів у сфері банківського кредитування необхідно звернути увагу на специфіку вчинення злочинів, а саме:

предмет злочину (великі суми обернених на власну користь коштів);

досвідченість злочинців (якщо вони є посадовими особами банківських установ), які добре розуміються на економічних та юридичних питаннях банківських операцій, володіють інформацією на грошовому ринку, яка дає можливість отримувати кредитні кошти (під незначні відсотки) у національній ва$люті до початку процесу її різкої девальвації (знецінення) та вкладати їх у матеріальні цінності, валют$у тощо. А вже після стабілізації національної валюти на більш низькому рівні, ніж в період видачі кредиту, повертати кредит за номіналом оформленої кредитної угоди. Прикладом може слугувати фінансова криза в Україні у серпні-грудні 1998 року, а також кризи попередніх років, коли відбувалась різка девальвація грошової одиниці України.

Для досягнення$ злочинної мети злочинці використовують різні способи:

створення “фіктивних фірм” частіше на підставних осіб винятково з метою отримання кредиту і привласнення його;

при укладанні кредитних договорів підробка документів, що створюють видимість фінансової спроможністі, недостовірні бізнес-плани і техніко-економіч$ні обгрунтування майбутніх інвестицій за рахунок кредитних коштів;

фабрикація підроблених документів на обгрунтування кредитного запиту, договорів про нібито укладені угоди;

надання підроблених документів про право оде$ржання кредиту на пільгових умовах (по заниженій відсотковій ставці);

надання у забезпечення повернення кредиту підроблених або отриманих неправомірним шляхом гарантійних листів від імені солідних державних або комерційних структур;

надання за застави неповноцінного або вже закладеного, а іноді й не приналежного одержувачу кредиту майно;

підкуп банківських працівників з метою схили$ти їх до видачі кредитів із порушенням економічних нормативів, вимог забезпечення повернення кредиту [2].

Не виключено варіант, коли працівники кредитної установи самі виступають ініціатором у видачі кредитних коштів для фіктивних фірм та підставних осіб.

$З урахуванням цих тенденцій необхідно визнати важливість профілактичної роботи щодо умов забезпечення мінімізації кредитних ризиків та економічної безпеки фінансово-кредитної системи. Адже, у перекладі з латині “кредитування” означає “довірливі партнерські взаємовідносини” між банком та його клієнтом, а довіра, в свою чергу, обов’язково передбачає перевірку не л$ише об’єктів, а й суб’єктів кредитних угод. Банк аналізує, вивчає діяльність потенційного позичальника, визначає його кредитоспроможність, прогнозує ризик неповернення кредиту.

Ризик неповернення – тобто кредитний ризик, який є характерним для даного в$иду операцій, зумовлено рядом причин:

1. Недоступністю достовірної інформації про кредитну історію клієнта;

2. Незадовільним фінансовим станом більшості показників, якими, в основному, є державні підприємства й організації;

3. Надмірною політизованістю економіки в Україні (тобто захист інтересів деяких галузей і підприємств зацікавленими в н$их політичними силами);

4. Недосконалістю правової бази щодо захисту інтересів кредиторів [3].

Звісно, на три останні причини банк$івські установи та правоохоронні органи вплинути не можуть, тому всі зусилля зосереджуються на профілактичних заходах та тісній взаємодії оперативних підрозділів зі службою банківської безпеки.

З метою організації взаємодії необхідно звернути увагу на такі важливі моменти:

1. Необхідно чітко визначити основні способи вчинення злочинів при здійсненні кредитних операцій, що найчастіше зустрічаються на практиці:$

надання фальшивих документів недобросовісним позичаль$ником;

підробка гарантійних зобов’язань чи надання підробленого балансу;

обман банку-гаранта при страхуванні кредитів чи наданні застави;

створення фіктивної фірми (на короткий проміжок часу), яка зникає після отримання кредиту;

більш складна схема – створення фіктивних фірм, які шляхом$ перегонки коштів з рахунку на рахунок імітують успішну діяльність з метою отримання кредиту та зникнення в подальшому самих фірм;

“підкормка” банку – безперечне та точне виконання та дотримання умов низки послідовних предметних договорів з поступовим збільшенням суми кредиту, а в подальшому зникнення самого розпорядника зі значною сумою наданого кредиту.

2. Необхідно визначити ключові посади, тобто посадових осіб кредитної $установи, які навмисно (з будь-яких мотивів) або через злочинну недбалість можуть сприяти злочинцям в отриманні кредиту.

Орієнтовний перелік таких посад: керуючий банком; заступник керуючого банком; начальник кредитного управлі$ння; заступник начальника кредитного управління; кредитні інспектори.

3. Після проведення зазначених дій служба безпеки банку скеровується на цілеспрямовану діяльність з попередження зловживань чи помилок з боку осіб, визначених у переліку та інших працівників банківської установи. А у випадку неможливості здійснення таких дій визначається порядок звернення за доп$омогою до правоохоронних органів. Служба безпеки банку скеровується на виявлення обставини, що свідчать про злочинну діяльність при кредитних операціях та повідомлення у правоохоронні органи у встановленому законом порядку. До таких обставин відносяться:

велика кількість позичальників (одержувачів кредиту);

великі суми кредитів що вказуються в кредитній заявці без відповідного забезпечення;

$фіктивні адреси одержувачів кредиту;

однакові адреси для $різних одержувачів кредиту;

фіктивні фінансові звіти одержувачів позичок;

наявність позичок і банківських рахунків за межами сфер діяльності позичальника;

видача позичок за дорученням;

участь банку в позичці, виданої іншим банком$;

невідповідність витрат одержувача кредиту його прибуткам;

суттєве порушення процедури виділення кредиту;

підроблені документи, надані в обгрунтування кредитного запиту, про гарантії його повернення, про витрату отриманих кредитів;

неповернення отриманих кредитних коштів після відповідного судового рішення [4];

$комерційне використання отриманих на пільгових умовах кредитних коштів;

витрата бюджетних кредитів на інші платежі (наприклад, на закордонні відрядження) [5].

З метою забезпечення повернення кредитних коштів та недопущення вчинення злочинних посягань з боку позичальників та працівників банк$у, здійснюється обмін певною інформацією між зацікавленими в цьому сторонами. Це насамперед відомості про:

особу клієнта;

активи клієнта (розміри установчого капіталу, співвідношення між власними коштами та тими, що знаходяться в управлінні, вкладання коштів у нерухомість тощо);

склад засновників, наявність інших фірм, як$і очолюють засновники даного підприємства (кількість фірм, зареєстрованих по цій адресі, а також адреси цих фірм, їх рахунки в банках тощо);

форма, в якій створена юридична особа (найменш надійними є товариства з обмеженою відповідальністю);

час знаходження на ринку та на обслуговуванні в$ певному банку;

проект бізнес-плану (призначення кредитних коштів);

забезпечення кредиту (гарантія, застава тощо) [6];

результати обов’язкового виїзду на об’єкти клієнта, огляд застави тощо;

використання відкритих та нетрадиційних джерел фінансування;

осіб – працівників фінансово-кредитної установи, які приймали участь в оформленні докуме$нтів на видачу кредиту та тих працівників, які були зацікавлені в видачі цього кредиту;

іншу інформацію, що може вказувати на протиправну діяльність при здійсненні банківського кредитування.

При цьому слід звертати увагу не лише на ці відомості, але й на $інші обставини щодо проведення банківських операцій клієнтом в минулому. Особливу увагу необхідно приділяти перевірці бізнес-плану, оцінці ринку з т$очки зору його криміналізації.

Для цього необхідно:

а) визначити, чи підтримує банк та його співробітники безпосередній контакт з одержувачем кредиту;

б) визначити шляхи та способи надходження в банк запиту на отримання кредиту;

в) вивчити всю документацію, що пов’язана з отриманням грошей, приділяю$чи увагу можливим змінам чи її перекручуванням;

г) отримати всі відомості про одержувача кредиту чи про всі комерційні структури, з якими він співпрацював, їх керівників та співробітників;

д) розглянути всі матеріали, складені співробітником банку, який оформляв видачу кредиту, при цьому: перевірити відомості, що характеризують співробітника, включаючи відомості про можливі контакти з оде$ржувачем кредиту; ознайомитись з надходженнями на його власний рахунок, реєстрові номери транспортних засобів, які належать йому чи членам його сім’ї; вст$ановити основні джерела доходів; порівняти відповіді вказаного співробітника про документи, які пов’язані з видачею кредиту, з відомостями, отриманими при негласному аналізі його телефонних переговорів, записів у нотатнику [7].

Для більш чіткого виконання своїх функцій служба безпеки банку співпрацює з контролюючими підрозділами НБУ. Згідно із Законом України “Про банки та банківську діяльніст$ь” НБУ виконує контрольно-наглядові функції щодо діяльності комерційних банків. з цією метою створено службу банківського контролю, яка через відповідні структурні підрозділи в регіональних управліннях НБУ здійснює нагляд за дотриманням суб’єктами банківської діяльності чинного законодавства, економічних нормативів та нормативних актів$ НБУ.

Завданням служби банківського нагляду є забезпечення фінансової стабільності та безпеки банківської системи, захист інтересів вкладників і кредиторів, регулювання банківської діяльності з метою приведення її у відповідність до встановлених норм і$ законодавчих вимог. Взаємодія під час проведення перевірок служби банківського нагляду та правоохоронних органів (МВС, СБУ, Генеральної прокуратури) дозволяє виявляти шахрайства з фінансовими ресурсами та попереджувати “відмивання” грошей через банківську систему на національному та міжнародному рівнях. В свою чергу, така взаємодія уможливлює виявлення злочинів на стадії підготовки та притягнення винних до кримінальної відповідальності, і при цьому забезп$ечення захисту інтересів вкладників та кредиторів.

Необ$хідно відмітити ряд операцій, що потребують особливої уваги з боку інспекторів банківського нагляду (операції юридичних та фізичних осіб, пов’язані з отриманням та наданням кредитів (позик) в грошовій формі): надання кредиту під заставу ощадного (депозитного) сертифікату; надання або отримання кредиту, виконання зобов’язань, за якими забезпечено документально наявність у позичальника вкладу в іноземному банку; надання або отримання кредиту з відсотковою ставкою, що перевищує середню відсотк$ову ставку по грошових інструментах на внутрішньому і зовнішньому ринках.

Якщо в ході інспектування банків та банківських установ будуть виявлені факти, що можуть свідчити про злочинну діяльність фізичних або юридичних осіб – клієнтів банку та працівників б$анку, інспектор зобов’язаний скласти письмову довідку, яку негайно передати керівнику інспекторської групи особисто. При цьому члени інспекторської бригади не повинні ознайомлювати з такими матеріалами керівництво банку або його працівників. Крім того, вони повинні вжити заходи щодо збереження конфіденційності інформації. Після розгля$ду довідки керівництвом інспекторської групи готується повідомлення, в якому зазначаються факти, що можуть свідчити про злочинну діяльність, потім вона надсилається відповідним правоохоронним органам за територіальній – МВС, податкової міліції, СБУ та Про$куратурі залежно від характеру виявлених порушень, та копія відповідному прокурору для здійснення нагляду.

Правоохоронні органи в порядку взаємодії з установами НБУ за результатами розгляду наданих матеріалів у передб$ачені чинним законодавством терміни:

повідомляють відповідні регіональні управління НБУ про порушення чи відмову в порушенні кримінальної справи,

інформують НБУ про причини і умови, що сприяли скоєнню злочинів у фінансово-кредитній і банківській сферах,

проводять роботу щодо попередження, виявлення та припинення зловживань у банківських структурах.

Для того, щоб інфор$мувати НБУ про причини і умови, що сприяли вчиненню злочинів у цій сфері, в ході здійснення перевір$ки докладно досліджуються:

обставини створення фірми, що отримала кредит, законність її заснування, справжність пред’явлених при реєстрації фірми документів;

чинність договору про ту чи іншу господарську угоду, пред’явленого в якості обгрунтування кредитної заявки;

надані гарантії фінансової надійності і забезпечення зворотност$і кредиту, баланс, гарантійні листи, заставу, страхові поліси;

справжність документів про право на пільгове одержання кредиту;

обгрунтування одержання пільгового кредиту, вірність застосування пільгової процентної ставки, контроль за цільовим використанням кредиту, фактичний розхід отриманого кредиту;

умови підписання кредитного договору, відповідність руху отриманих кредитних ресурсів вказаних у договорі, поданому в якості обгрунтування$ кредитного запиту;

використання кредитних коштів, обставини переводу їх у готівкову форму і фактичні розтрати$, долю придбаних на кредитні кошти матеріальних цінностей;

учасники незаконного одержання кредиту: наявність підставних осіб, на яких зареєстрована фіктивні фірми, організатора усієї злочинної діяльності, роль працівників банку як при укладенні кредитних договорів і при перерахуванні кредитних коштів, роль посадових осіб органа управління, що надали пільговий кредит.

Після порушення кримінальної справи за фактом шахрайства (з фінансовими ресурсами) чи наявності ознак вчиненн$я іншого злочину при здійсненні кредитних операцій необхідно терміново провести такі дії:

$1. Допитати керівника банку та інших посадових осіб (головного бухгалтера, начальника кредитного управління).

Джерелами інформації у випадку вчинення правопорушення в банку можуть бути також ті співробітники, які безпосередньо брали участь в оформленні угод між сторонами: банком з однієї сторони і винним з іншої, а також ті хто в силу своїх повноважень (посадових обов’язків) повинен був пересвідчитись в особистості винного (вахтери, працівники міліції, представники охорони тощо).$

2. Встановити місце прописки і фактичного проживання підозрюваного.

3. Зробити обшук за місцем його постійного (тимчасового) проживання, за місцем його роботи, в особистому або службовому транспорті.

Вилученню підлягає все те, що має або може мати відношення до злочинної діяльності д$аної особи, а також матеріальні та валютні цінності, гроші, бланки документів, штампи, договори, контракти або їх чернетки та інші документи (включаючи ксерокопії).$

Під час особистого обшуку у підозрюваного вилученню підлягають всі фінансові документи і бланки (включаючи цифрові, які можуть виявитися позначеннями кодів, шифру, номерів рахунків), чернетки, документи на транспортні засоби, дискети та інше.

4. Допитати підозрюваного.

При допиті необхідно в першу чергу з’ясувати:

а) на якій підставі видано кредит;

б) які надано гарантії його повернення (співставити з наявними$ договорами, контрактами, дослідити їх дійсність);

$в) які зв’язки існували між затриманим і згаданими в підроблених документах комерційними структурами, їх керівниками;

г) чи існують договори про сумісну діяльність (якщо вони існують, вимагати їх пред’явлення) і який характер цієї діяльності;

д) чи виконано умови договору, чи була реальна можливість його виконати, яке відношення має комерційна структура до предмету застави вказаного в договорі [8].

5. Терміново підтвердити або спростувати поясн$ення підозрюваного.

6. Одночасно необхідно накласти арешт на майно і рахунки в банках, провести виїмки доказів, документів, призначити ревізії.

7. з метою виявлення учасників злочин$ної діяльності важливе значення відіграють заходи щодо встановлення зв’язків, пересування, телефонних переговорів між учасниками, скопіювати найбільш важливі документи, що можуть бути знищені, виявити місця зберігання інших документів і чорнових записів, оглянути фінансові звіти й кореспонденцію, скопіювати комп’ютерну інформацію.

Таким чином, працівники $служби безпеки банку та оперативні працівники при профілактиці злочинних посягань при проведенні кредитних операцій повинні скеровувати зусилля на такі ключові моменти, як: виявлення осіб, що сприяли вчиненню злочину; визначення основних способів та $можливих схем розкрадання кредитних коштів; налагодження тісної взаємодії між оперативними працівниками та працівниками служби безпеки банку, а також взаємодія з іншими державними органами, що здійснюють контроль за кредитними операціями.

Систематизація позитивних напрацювань оперативних підрозділів в даному напрямі та їх теоретичне обгрунтування уможливить ефективніше використовувати засоби та методи профілактичної діяльності з метою детального відслідкову$вання всіх операцій при здійсненні кредитування, виявляти причини та умови, що сприяють цьому, а також приймати відповідні заходи реагування, що спрямовані на профілактику та припинення злочинних дій.

1. П$оложення про кредитування, затверджене Постановою правління Національного банку України від 28 вересня 1995 р. № 246 (зі змінами на 31.12.1999р.).

2. Осадчий В. И. Мошенничество с финансовыми ресурсами // Все о бухгалтерском учете. – 1996. – 27 ноября – № 46/128.

3$. Узагальнення практики застосування судами України законодавства про шахрайство з фінансовими ресурсами: Верховний Суд України 1995-1996 роки.

4. Рішення Верховного Суду України // Щорічник. – 1998. – 99 с.

5. Кримінальний кодекс України (коментований) – $К.: “Юрінком”, 1997.

6. Закон України “Про заставу” // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 47.

7. Методичні рекомендації стосовно взаємодії НБУ з правоохоронними органами щодо передачі їм матеріалів перевірок комерційних банківських установ, які можуть свідчити про злочинну діяльність // МВС України, Національний банк України, Служба безпек$и України, Генеральна прокуратура України № 3784/Шт, №43-210/299, № 25/2-99, 2/2-13925.

8. Стрельцов Е. Л. Экономическая преступность в Украине: Курс лекций: АОБАХВА. – Одесса, 1997.

Post Comment