Особливості земельної реформи в Івано-Франківській області

Реферат з правознавства

$на тему:

Особливості земельної реформи в Івано-Франківській області.

Незважаючи на те $що аграрна реформа повинна здійснюватися на єдиних для всієї України нормативно-правових засадах, Івано-Франківська область почала вирішувати земельні питання своєрідним шляхом. В ць$ому відношенні вона наслідувала з деякими особливостями варіант, обраний Львівською областю.

По-перше, Галичина, до якої також входять Львівська та Івано-Франківська області, наприкінці 1980 – на початку 1990р. відзначалася підвищеною, порівняно з іншими регіонами України, політичною активністю щодо негайного зламу суспільно політичного ладу радянського зразка і заміни його новим ладом, побудованим на найважливіших демократичних засадах, які себе добре зарекомендували в$ інших країнах. Однією з найважливіших підвалин цього мала стати докорінна перебудова земельних відносин.

По-друге, в цих областях тоді відзначався особливо високою активністю і мав великий вплив на селян Народний Рух $України, політичному тискові якого, в тому числі у земельних питаннях, не могли протистояти офіційні влади ні Києва, ні Москви. Цим скористалися місцеві$ органи влади, обрані в 1990році, в яких домінували радикально налаштовані політики.

По-третє, щодо реформування земельних відносин місцева влада мала надійну підтримку значної, або й більшої частини селян, мрія яких – мати землю в приватній власності – зумовлена традиційною для Прикарпаття малоземельністю і безземельністю, тобто мала глибоке коріння. Вони сподівались на повернення їм земель, яких позбулися в наслідок насильницької колективізації. Багато з них мали документ$и, які беззаперечно підтверджували їх право на конкретні земельні ділянки. Як правило такі документи зберігаються ще й зараз, хоч законодавчо визнано, що землі колишнім власникам повертатися не будуть.

Беручи до уваги, Івано-Франківська рада народних депутатів одна з перших прий$няла ряд ухвал, рішень і розпоряджень, які започаткували і розвивали реформування земельних відносин. Ці нормативні документи виконували різні функції, проте спільною для них була цілеспрямованість на передачу пежної частини землі у приватну власність.

Першим з таких документів була ухвала обласної ради народних депута$тів від 30 жовтня 1990 року “Про земельну реформу в Івано-Франківській області ”. Її найважливішим положенням була передача всіх земельних ресурсів області в повне розпорядження рад народних деп$утатів. Це було не лише соціальною але й політичною акцією обласної ради. на підставі цього акта мали вирішуватися всі інші питання земельних відносин. До них насамперед належало віднесенн$я вже 1 листопада 1990 року всіх земельних ресурсів у повне розпорядження рад народних депутатів, які ставали їх виключними розпорядниками. Привертає увагу те, що така ухвала набирала чинності відразу ж після її прийняття. Це був тактичний хід, який не давав часу для роздумів органам тодішньої державної влади України. Вони ставились перед фактом, заперечувати який або не$ збиралися, або вважали, що з часом все повернеться до минулого.таким чином, в Радянському Союзі з’явився острівець, на якому найвища союзна і республіканська офіційні влади були відсторонені від права вирішувати земельні питання на території Івано-Франківської області. Цією ж всі землі державних, кооперативних і громадських організацій відноси$лись до земель запасу, внаслідок чого припинялося право користування землями всіма такими землекористувачами. Крім того, місцевим радам народних депутатів заборонялося протягом трьох років передавати земельні ділянки сільського і лісового господарства у постійне чи довічне спадкове володіння колгоспам, радгоспам, кооперативним та іншим організаціям. Вони могли брати їх в оренду$ або в тимчасове короткострокове користування.

В ухвалі крім означених вище декларацій визначалися конкретні дії що до її практичної реалізації. Зокрема були схвалені пропозиції районних і сільських рад народних депутатів про розширення земельних ділянок особистих підсоб$них господарств на 142.8 тис. га в тому числі на 98.2 тис. га ріллі. Це означало розширення їх відповідно$ на 47.5 і 46.6 відсотка і було схвально прийняте селянами. Важливим було положення ухвали про погодження території сільських рад і населених пунктів області, затвердження уточнених площ та структури земельних угідь в районах і містах. Це було дуже передбачливе рішення, покликане запобігти можливим конфліктам при вирішенні на нових засадах земельних відносин. Передбачаючи збільшення у зв’язку з земельною реформою обсягу землевпорядних р$обіт, обласна рада дала дозвіл на введення в штат сільських, селищних, міських і районних рад народних депутатів інженерів-землевпорядників. Тобто, це була комплексна програма глибоких $змін у земельних відносинах в області. І хоча пізніше не все вирішувалося відповідно до прийнятих рішень, але вже сам факт їх прийняття закладав основи переведення земельних відносин в області на принципово нові засади.

На розвиток започаткованих справ 30 березня 1992 року обласна рада наро$дних депутатів прийняла ухвалу “Про невідкладні заходи проведення земельної реформи в області”. Головним у ній було визначення термінів передачі земельних ділянок землекористувачам. Зокрема, передбачалося невідкладно завершити визначення земельних ділянок для фермерських господарств з передачею їх в натурі. дуже стислий – лише 10-денний термін відводився для завершення передачі в натурі земельних ділянок громадянам для особистого підсобного господарства, садівництва, городництва. Це зумовлювалось необхідністю створити якомога кращі умови для ведення весняних$ польових робіт. З цією ж мет$ою протягом двох тижнів мало бути завершене оформлення на умовах оренди договорів з колгоспами, радгоспами та іншими сільськогосподарськими підприємствами на тимчасове користування сільськогосподарськими угіддями товарного виробництва. Тобто передбачалась своєрідна форма земельно-орендних відносин$, за якої орендодавцями були сільські та селищні ради народних депутатів, а орендарями – підприємства суспільного сектора. Отже, освоєння земельно-орендних відносин в області почалася за кілька років до того, як вони почали розвиватися в Україні у ширших масштабах.

Важливим було також рішення обласної ради народних депутатів від 3 березня 1993 року “Про хід земельно$ї реформи в області”, яким передбачалося використання земель запасу і резервного фонду лише за їх цільовим призначенням, що зумовлювалося необхідністю зберегти всі площі сільськогосподарських земель в області виключно для виробництва сільськогосподарської продукції. Рішенням передбачалася також розробка програми приватизації землі яка включала, в числі інших заходів, завер$шення приватизації земельних ділянок громадянами до кінця 1993р., а до грудня 1994 року – оформлення державних актів на користування землею підприємствами, землі яких не підлягають приватизації.

Віднесення в жовтні 1990року земель державних, кооперативних і громадських організацій у відання місцевих рад народних депутатів на практиці означало скасування колектив$ної власності на землю. Проте Коломийська і Рожнятівська ради народних депутатів все ж прийняли рішення про передачу земель у колективну власність як це було визначено $“Земельним кодексом України ” та законом України “Про колективне сільськогосподарське підприємство”. Це викликало негайну негативну реакцію обласної ради, яка рішенням від 9 липня 1993 року скасувала такі дії цих районів. До цього питанн$я вона повернулася 15 липня того ж року при затвердженні програми земельної реформи та приватизації землі в області.

Це була одна з перших подібних програм, що розроблялися в областях України. В ній були визначені цілі вирішення на нових засадах земельних питань :

· Зміни відносин власності на землю з метою створення умов для рівноцінного розвитку різних форм господарювання на землі;

· Формування багатоукладної економіки, раціонального та ефективного використання та охорони землі;

· Розви$ток конкуренції між виробниками сільськогосподарської продукції та обмеження монополії на використання ними землі.

Відповідно до цього прогр$ама визначила особливості реформи та приватизації землі в області, умови її приватизації, заходи щодо здійснення реформи в 1993 році та потребу в коштах для здійснення реформи, а також джерела їх покриття. Це було дуже важливою, бо забезпечувало реформування земельних відносин надійною фінансовою основою.

Особливістю програми було також те, що вона, в основному, забезпечувала передбачене законом України “Про колективне сільськогосподарське підприємство” положення щодо передачі зем$ель у колек$тивну власність КСП. Мотивом цього було те, що передача земель у колективну власність сільськогосподарським підприємствам означала б формальну зміну вивісок колгоспів. Тому було визначено, що передача землі у колективну власність та постійне користування колективним товаровиробникам може здійснюватись за заявами громадян в межах їх середньої частки за поданням сільської (селищної, міської) та районної рад тільки з дозволу обласної ради народних депутатів, яка затверджує списки на земельну площу. Визначалось також, що індивідуальні селянські господ$арства, які мають землю у приватній власності, можуть створювати колективні господарства шляхом добровільного об’єднання.

Ще раз наголошувалось на тому, що товарні сільськогосподарські землі і надалі залишаються у державній власності і передаються$ у довгострокове користування на умовах оренди колективам товаровиробників сільськогосподарської продукції (постійним працівникам землеробства і тваринництва) , селянським (фермерським) господарст$вам, або їх об’єднанням і вилучаються із державної власності в міру приватизації. Тобто, визначившись з цим питанням в 1990 році, обласна рада народних депутатів не відступала від обраної позиції.

Програмою передбачалися суворі заходи щодо орендарів і тих, хто несвоєчасно сплачував ор6ендну плату. Було встановлено, що несплата орендної плати протягом одного року, або отримання врожаїв на 20 відсотків нижче від середні$х показників у земельно-кадастровому районі є підставою для розірвання договору оренди.

Важливими особливостями реформування земельних відносин в області були також введенн$я сертифікатів на приватну власність на середню земельну частку і включення в перелік громадян, які мали право на таку частку, крім членів не державних агроформувань і працівників соціальної сфери села. Що ж до сертифіката, який вводився ухвалою обласної ради народних депутатів від 31 липня 1995р. “Про реформування власності в агропромисловому ком$плексі” , то це була наступна за тією, що мала місце у Львівській області, акція місцевої влади. Вона зробила спробу встановити і видати власникам документи, які б засвідчували їх право приватної власності на земельні ділянки, одержані в процесі розподілу між мешканцями села земель колективних та інших недержа$вних сільськогосподарських підприємств. Це хоч не відповідало чинному законодавству, але, як показав час, виявилось важливою акцією, яка знайшла відображення у введенні$ в Україні сертифіката на право на земельну частку (пай) єдиного, загальнодержавного зразка. Всі селяни та мешканці населених пунктів, які мали право на сертифікати, порівняно швидко одержали їх. З часом виникла необхідність їх заміни на сертифікати на право на земельну частку (пай), як це було визначено Указом Президента України “Про невідкладні заходи щодо прискорення зем$ельної реформи у сфері господарського виробництва”, проте обласна рада народних депутатів не зробила цього.

Що ж до включення в списки громадян, яким надавалося право на середню земельну частку,$ а також працівників соціальної сфери села, то на той час це узгоджувалось із відповідним положенням Земельного кодексу України. І хоч, згідно з Указом Президента України “Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям”, така норма прямо не передбачена в Івано-Франківській області (як в Льв$івській),вона продовжує діяти.

Ще одна особливість реформування аграрних відносин в області полягала у своєрідності розподілу майна між тими, хто вибув з колективних господарств з одержанням земельної ділянки. Вона полягала в тому, що перерозподіл ґрунтообробної техніки, насіння, добрив та інших матеріально-технічних засобів здійснювався відповідно до наданих земель. Як бачимо, все це не узгоджувалось з чинним законодавством, проте об$ласна рада народних депутатів дотримувалася раніше визначеної стратегії.

За дорученням Першого заступника Голови Верховної Ради України була здійснена комплексна між відомча перевірка проведення в області земельної реформи, якою деякі дії$ обласної ради народних депутатів на той час були кваліфіковані як протиправні.

Зокрема , у висновках створеної з цією метою комісії відзначалося, що запис земельної реформи в області про недоцільність передачі на території області земель в колективну власність та постійне користування суперечить Закону України “Про форми власності на землю”, прийнятому 30 січня 1992 року. Такими, що суперечать діючому земельному законодавс$тву, були визнані ухвали обласної ради народних депутатів від 30 жовтня 1990р., 30 березня 1992р., та 3 березня 1993р. про$ заборону передачі колгоспам, радгоспам та іншим товаровиробникам сільськогосподарської продукції земель у постійне користування або колективну власність і про передачу їх лише в тимчасове користування.

Комісія Верховної Ради України звернула увагу на те , що під час перевірки (липень-серпень 1993р.) в області ще не було розроблено жодного про$екту роздержавлення і жодному колективному сільськогосподарському підприємству не було видано державного акта на право колективної власності на землю. Комісія встановила також, що багато працівників місцевих рад народних депутатів, державних адміністрацій, спеціалістів$ інших органів управління слабо обізнані з положенням законодавчих актів, що створює умови для порушення земельного законодавства.

У своїх висновках комісія зазначила, що цілісна і послідовна політика в сфері реформування земельних відносин тільки починає формуватися і, що пошуки власних підходів в $області власне призводять до невиконання вимог законодавства і відповідних постанов Верховної Ради України. У зв’язку з цим комісія запропонувала ухвали Івано-Франківської обласної ради народних депутатів з питань, що стосуються земельної реформи, упорядкувати відповідно до чинного законодавства.

За наслідками таких висновків комісії Верховно$ї Ради України, тодішній представник Президента України в області В.Павлик зробив відповідне подання обласній раді народних депутатів.

Проте обласна рада народних депутатів продовжувала дотримуватись визначеної орієнтац$ії на те, що земля має бути у власності держави в особі її місцевих органів влади, передаватися всім бажаючим лише в оренду і що в області повинен діяти встановлений нею сертифікат на право приватної власності на земельну частку.

І лише у 1997р., після визначеного головою облдержадміністрації відомого не лише в області, але й за $її межами керівника передового акціонерного товариства, спеціаліста сільського господарства М.В.Вишиванюка область почала входити в загальнодержавне правове поле щодо земельних відносин.

Відповідну роботу почали з поглибленого аналізу ситуації, що склалася в цій частині області. За результатами обстежень, у довідці обласного управління зе$мельних ресурсів зазначалося, що в супереч земельному законодавству в ряді сіл Верховинського, Косовського, Надвірнянського районів були повернуті батьківські землі, в наслідок чого, крім усього іншого, виникла строкатість у розмірах присадибних земель. Частина громадян має присадибні ділянки площею 2$га, а з сіножатями і пасовищами навіть більше, а ті з них батьки яких не мали землі, залишилися з невеликими $земельними клаптиками, що поглибило соціальну несправедливість. З метою одержання більших площ землі на сім’ю масово утворювалися нові двори, в тому числі надання земельних ділянок дітям дошкільного віку. Під будівництво житлових будинків виділялися високопродуктивні землі, в тому числі більше 5тис. га — меліорованих. Близько 30% земель переданих громадянам під присадибні ділянки, навіть у 1988р. використовувалися нер$аціонально або пустували. Особливо в запущеному стані знаходяться сіножаті і пасовища, якими користуються громадяни.

З метою стабілізації сільського господарства і дотриманням чинного земельного законодавства обласна державна адміністрація розпорядженням № 230 від 10 квітня 1997р. заборонила радам базового рівня без згоди на це землекористувачів вилучати землі для будь-яких цілей. Нею ж 25 листопада 1997року розпорядженням № 935 затверджене “Положення про пор$ядок передачі земельних часток (паїв) сільсь$когосподарським підприємствам, фермерським господарствам та окремим громадянам”. Облдержадміністрація розпорядженням № 392 від 7 травня 1998р. зобов’язала районні адміністрації та управління земельних ресурсів увійти в правове поле земельного законодавства держави і замінити сертифікати обласного зразка на державні.

Відповідно до ць$ого, четверта сесія Івано-Франківської обласної ради народних депутатів третього демократичного скликання 29 вересня 1998р. ухвалила рішення № 48-4/98 “Прохід земельної реформи в області”, яким з метою прискорення ходу земельної реформи зобов’язала обласне управління земельних ресурсів підготувати пропозиції щодо пере$гляду рішень ради попередніх скликань із земельних питань щодо земельної реформи, які суперечать чинному законодавству. Була визначена необхідність прискорення реформування земельних відносин і заміни до 1 квітня 1999р. сертифікатів на п$раво приватної власності на землю в межах середньої земельної частки обласного зразка на сертифікати на право на земельну частку (пай) державного зразка. На сільські, селищні, міські ради народних депутатів було покладено зобов’язання – проаналізувати і вжити відповідних заходів, щоб до 2000 року оформити право на власність та користування ними.

Post Comment