Осуд антигуманної сутності війни у творчості Генріха Белля

$Осуд антигуманної сутності війни у творчості Генріха Белля

Слово вчителя. Друга світова війна — величезна катастрофа XX століття — знайшла своє відображення у творчості багатьох письменників світу. Ставши очевид­цями та учасниками її, переживши та переосмисливши бачене, вони створили надзвичайно сильні за своїм емоційним впливом твори, які викривали злочинну та антигуманну суть війни. До голосів протесту А.Камю, Е.-М. Ремарка, Е.Хемінгуея та інших долучив с$вій го­лос один з найвідоміших письменників повоєнної Німеччини, лауреат Нобелівської премії 1972р. Генріх Белль.

Друга світова війна в житті та творчості пись­менника. Г.Белль та Україна. Тези повідомлень учнів.

• Генріх Белль народився у Кельні 21 грудня $1917 року у католицькій сім’ї майстра червонодеревника учасника Першої світової війни. Атмосфера війни і не­гативне ставлення до неї ввійшли у життя Белля з ран­нь$ого дитинства. Діти в родині теслі та скульптора-різьбяра виховувались на гуманістичних ідеалах, почу­вали відразу до воєнщини, а згодом до фашизму. Тож не дивно, що саме Генріх виявився в числі трьох із 200 гімназистів гуманітарної греко-латинської гімназії, які мужньо відмовились вступити до спілки гітлерівської молоді.

• Влітку 1939 року Генріх Белль вступив до Кельнського університету, а восени його призвали у гітлерівський вермахт. У солдатській шинелі він про­йшов усю війну, побував на території Франції, Польщі,$ Радянського Союзу, Румунії, Угорщини. На власні очі побачив страхіття війни, жорстокість фашизму, тричі був поранений, кілька місяців провів у полоні$. Восени 1945 року повернувся у Кельн, продовжив навчання в університеті.

• Війна стала предметом зображення вже у пер­ших оповіданнях. Г.Белль стверджував: «Так, ми писа­ли про війну, про повернення додому, про руїни. Звідси й$ народилися ті три визначення, якими наділили моло­ду літературу: «література про війну», «література тих, хто повернувся», «література руїн». Ці визначення ви­правдані: була війна — шість довгих років, ми поверну­лися додому з цієї війни, ми застали руїни і писали про це».

• Хоча Генріх Белль багато писав про війну, його не можна назвати$ письменником-баталістом: він зумисне уникає писати про битви, про фронтовий героїзм сол­датів, бо категорично не приймає ідеалів вермахтівського героїзму і не бачить його втілення у війні. Зате знову і знову змальовує страхітливі наслідки війни: по­калічені тіла, понівечені війною долі, спустошене людське життя.

• Вже перша книга, повість «Поїзд приходить вчас­но» (1949), зображувала війну такою, якою її бачили солдати. У поїзді, повертаючись з відпустки у свої час­тини, зустрічаються троє випадкових супутників. $І хоча війна ще точиться на чужій території, герої знають, що кінець «Великої Німеччини» близький, і їдуть вони на­зустріч своїй смерті, яка «ніколи не спізнюється». Про долю фронтовиків наприкінці війни розповів перший роман Белля «Де ти був, Адаме?» (1951). Антивоєнний пафос цього твору став одним із ос$новних його склад­ників.

• Продовжує лінію антивоєнних творів письменни­ка роман «Дім без господаря» (1954). Закінчилась страхітлива війна, та її грізна тінь все ще нависає над героями роману. Минуле з його війною та злочинами фашизму полишило страшні сліди у долі кожн$ого з них, а особливо у долі дітей. І письменник закликає не забувати жахів війни, недавніх нелюдяних злочинів фашиз­му.

• Аналізові повоєнного життя Західної Німеччини присвячений роман «Більярде пів на десяту» (1959). Та в ньому постійно присутнє минуле, перед яким пере­стерігає автор читача: воно може п$овторитися, бо ті, що винні у всіх жахах війни, спокійно прогулюються ву­лицями, знову займають високі посади, рвуться до влади. Письменника турбує в$ідродження неофаши­стських тенденцій у країні. Це стосується і двох ос­танніх романів — «Дбайлива облога» (1985) і «Жінки на тлі річкового пейзажу» (1986).

• Борцем за мир, за перемогу гуманних начал у взаєминах між людьми Генріх Белль виступав не лише у своїх творах. Він брав участь у мітингах на захист ми­ру, проти атомного озброєння, його публіцистичні статті спрямовані проти насильства в усіх його про­явах. Так, 1982р. на Міжнародному конгресі у Кельні письменник виступив з промовою «Образи ворогів», в я$кій нагадав про небезпеку реваншизму. 1985р. у зв’язку з сороков$ою річницею капітуляції Німеччини Белль опублікував «Лист моїм синам», в якому роз­повів, як він сам пережив і сприйняв закінчення війни. Найчіткіше активна позиція письменника-громадянина була сформульована ним самим: «Ми, письменники, народжені, щоб втручатися». Ці слова залишились йо­го девізом до останніх хвилин життя. Помер Г.Белль 16 липня 1985 року.

• Особливе місце в житті та творчості письменника займає Україна. Як солдат Східного фронту влітку 1943 року Белль перебував на території України. У його пам’яті назавжди залишилис$я назви географічних місцевостей України, її міст і сіл: Галичина, Волинь, Львів, Одеса, Херсон, Коломия, Стрий та багато інших. У Галичині, біля міста Стрия, гине Андреас — головний герой повісті «Поїзд приходить вчасно». Якесь перед­чуття підказує Андреасу, що саме тут він незабаром помр$е — «в неділю рано між Львовом і Чернівцями». Трагізм долі героїв Белля багато в чому визначає їх ставлення до місць, де відбувається дія творів: «Гали­чина, темне$ слово, страшне слово і водночас воно ва­бить до себе. Щось в ньому є від ножа, який поволі ріже…Галичина». Набагато кращим, навіть дещо лірич­ним є враження героя від Львова: «Львів гарний. Львів він може собі уявити. Гарні, похмурі і важкі ці міста, криваве їх минуле, а тепер їхні провулки тихі, тихі й за­недбані…Вулиці тут такі, як у всіх великих містах світу. Широкі, елегантні, пологі сумні вулиці з блідо-жовтими будинками, які здаються вимерлими, а на вул$ицях пов­но людей».

Аналітична робота над оповіданням «Подо­рожній, коли ти прийдеш у Спа…»

Слово вчителя. Белль з того самого дня, як став письменником$, виявився і проповідником «нового мислення». Він у своїх творах не повчає, не агітує, не вдається до сили логіки, а створює атмосферу, в якій зло стає нестерпним, війна — абсурдом. Спробуймо зрозуміти суть цього мислення та особливості твор­чого методу письменника, проаналізувавши оп$овідання «Подорожній, коли ти прийдеш у Спа…». Запитання та завдання:

1. Що вас особливо вразило в оповіданні?

2. Визначте особливості композиції оповідання.

3. Чому автор обирає форму оповідання від першої особи, внутрішнього монологу героя?

4. Наведіть приклади художніх деталей, які розкри­вають внутрішній світ героя.

5. Чи називає автор ім’я свого героя? Чому?

Робота з картками-блоками.

$

Подорож коридорами гімназії

Спершу йшли довгим, тьмяно освітленим коридором, із зеленими, мальованими олійною фарбою стіна$ми, в які повби­вано чорні, криві, старосвітські гачки на одяг., потому пішли двері з табличками 5-А і 5-Б, а між ними — «Хлопчик, що виймає терня» — прегарне, з червонястим полиском фото у брунатній-рамі.

А ось уже й колона перед виходом на сходовий помісток, і довгий, вузький фриз Парфенону за нею, справжній античний — мистецьки зроблений з жовтавого гіпсу макет, і все інше, віддавна знайоме: грецький гопліт, до п’ят озброєний, наїжений і грізний, схожий на розлюченого півня. На самому ж помістку, на с$тіні, пофарбованій жовтим, пишалися всі вони — од вели­кого курфюрста до Гітлера…

Та коли ми поминули взірцевих арійців, за ними виринуло й усе інше: троє погр$уддів: Цезар, Цицерон і Марк Аврелій, рядочком, один біля одного, — чудові копії, всі жовті, античні, поважні, стояли вони попід стіною. А коли ми зайшли за ріг, з’явилася й Гермесова колона, а далі, в глибині коридору, — коридор тут був пофарбований у рожевий колір, — аж ген у гли­бині, над дверима зали малювання, $висіла величезна мармиза Зевса.

І знов я мимохідь глянув ліворуч, і знов побачив двері з табличками: 01 -А й 01 -Б, а поміж ними бурими, немов просякну­тими затхлістю дверима вгледів у золотій рамі вуса й кінчик носа Ніцше — другу половину порт$рета було заліплено папером із написом: «Легка хірургія».

Та ось і він, я його вже побачив краєвид Того, великий і яскравий, плаский, як старовинна гравюра, чудова олеографія, і на першому плані, поперед колоніальних будиночків, поперед негрів і німецького солдата, що безглуздо стовбичив там із гвинтівкою, на першому плані картини красувалася велика, змальована в натуральну величину, в’язк$а бананів…

Словник:

«Хлопчик, що виймає терня» — славетний твір давньоримського мистецтва, бронзова статуя з V сторіччя до н. е.

Гопліт — воїн при повній зброї у Стародавній Греції.

$

Курфюрст- Фрідріх Вільгельм Бранденбурзький (1620-1688), який численними війнами заклав підвалини брандер-бурзько-прусської могутності.

Того — колишня німецька колонія в Африці.

1. Який висновок можна зробити про виховання у гімназії?

2. Чому тричі письменник привертає увагу читача до оформлення коридору гімназії?

3. Знайдіть у тексті оповідання і прочитайте уривок,$ де описується хрест, який висів колись над дверима школи Свято­го Хоми. З якою метою автор так докладно оповідає історію цього хреста?

Від «лише очима» — до «озвалося серце»

Ти нічого не почуваєш; жодне чуття тобі ніч$ого не каже, самі тільки очі; жодне чуття не говорить тобі, що ти в своїй школі, в своїй школі, яку всього три місяці тому покинув.

Серце в мені не озивалося. Чи то б воно й тоді не обізвалося,, якби я опинився в тій кімнаті, де цілих вісім років малював вази й писав шрифти? Стрункі, чудові, вишукані вази, пр$екрасні копії римських оригіналів… Ніщо в мені не озивалось, і я мовчки похитав головою.

Все тут було таке далеке мені та байдуже, неначе мене принесли до якогось музею міста мертвих, у світ, глибоко чужий для мене й нецікавий, який чомусь пізнавали мої очі, але самі тільки очі.

$

І раптом за його плечима, на нестертому другому боці дошки я побачив щось таке, від чого вперше, відколи я опинив­ся в цьому мертвому домі, озвалося моє серце; десь у потаємному його куточку зрину$в переляк, глибокий і страшний, і во­но закалатало в мене в грудях — на дошці був напис моєю рукою.

Як і чому змінюються почуття героя?

Функції обірваної цитати у творі.

Пішов зі школи на фронт і поліг за… Подорожній, коли ти прийдеш у Спа… Історичний коментар.

«Подорожній, коли ти прийдеш у Спарту, повідай там, що ми всі полягли тут, бо так звелів нам закон» — це початок вірша давньогрецького поета Симо$ніда Кеоського, в якому прославлено загиблих під Фермопілами. Під час греко-персидських воєн у 480 р. до н. е. триста спартанців на чолі з царем Леонідом мужньо обороняли Фермопіли від персів. Усі спар$танці за­гинули в нерівному бою. Поняття «спартанське виховання» дожило до наших днів, засвідчуючи надзвичайно високий рівень патріотичного, фізичного й духовного гарту. Ідеал спартанців — воїн-патріот, здатний щомиті стати на захист вітчизни.

1. Визначте функції перерваних цитат.

2. Чому, на вашу думку, одну з перерваних цитат автор $виніс у назву твору? Якого символічного значення вона набуває?

Запитання та завдання:

1. Чи можна назвати героя «жертвою антигуманної ідеології»? Обґрунтуйте свої міркування.

2. Чому фінал оповідання залишився відкритим і розповідь несподівано уривається?

3. Чи відчувається присутність автора в оповіданні?

4. Визначте особливості творчого методу Г.Белля.

$

5. У чому полягає актуальність оповідання?

Підсумок.

Герой оповідання Г.Белля, звичайний німецький юнак, вчорашній школяр усвідомлює очевидну ілю­зорність колишніх ідеалів і свій стан. Він — фізично й ду­ховно скалі$чена нацистським режимом людина без майбутнього, жертва антигуманної ідеології. Розповідь від першої особи, форма сповідального монологу, ви­користання обірваних цитат дає нам можливість гли­боко проникнути у психологію персонажа, розкрити його внутрішній $світ, переживання, зрозуміти авторсь­кий задум. Читач постійно відчуває присутність самого автора: у співчутливому ставленні до героя, у нена­висті до людських страждань, а найбільше — в усвідом­ленні абсурдності війни, національної провини й відповідальності за її розв’язання.

Post Comment