Педагогічна характеристика виховання

3. Пе$дагогічна характеристика виховання

Основні закономірності процесу виховання

Організований виховний процес має свої закономір­ності.

Закономірності виховання — стійкі, повторювані, об’єктивно існуючі істотні зв’язки у ньому, реалізація яких сприяє забезпеченню ефектив­ності розвитку особистості школяра.

У виховному процесі виявляют$ься такі закономірності. Виховання органічно пов’язане із суспільними по­требами й умовами виховання. Значні зміни в житті народу зумовлюють і зміни у виховній системі. Розбудова незалежної держави Україна потребує формування в підростаючого покоління національної свідомості, любові до своєї Вітчизни, до рідної, мови, до свого наро­ду, його традицій, історії та культури.

Людина виховується під впливо$м найрізноманітні­ших чинників. Недарма кажуть, що виховує все: і лю­ди, і речі, і явища. Важлива роль у вихованні належить людям, насамперед батькам і педагогам. Це покладає на них особливу відповідальність.

Процес виховання відбувається найуспішніше в при­$родному для нього національному річищі з урахуван­ням менталітету вихованця. З огляду на це, дитину ма­ють оточувати рідна мова, природа, національна куль­тура, звичаї, традиції тощо.

Результати виховання залежать від виховного впли­ву на $внутрішній світ дитини, її духовність. Це, зокре­ма, стосується формування її думок, поглядів, переко­нань, ціннісних орієнтацій, емоційної .сфери. Виховний процес повинен постійно трансформувати зовнішні ви­ховні впливи у внутріш$ні, духовні процеси особистості (її мотиви, установки, орієнтації, ставлення). Визначальними у вихованні є діяльність та спілкування. Діяльність — головний чинник єдності свідомості » та поведінки під час здійснення учнем певних видів ді­яльності (навчальної, трудової, ігрової, спортивної та ін.). Ефективність виховання залежить від ставлення особистості до навколишньої дійсності взагалі та до спрямо­ваних на неї педагогічних впливів зокрема. Сформовані у процесі виховання погляди і переконання,$ моти$ви по­ведінки визначають позицію вихованця щодо спрямова­них на нього педагогічних впливів. У разі несприйняття цих впливів проводять спеціальну виховну роботу і лише згодом здійснюють позитивний виховний вплив.

Ефективність виховного процесу залежить від сто­сунків в учнівському в колективі. Здорова морально-пси­хологічна атмосфера в колективі сприяє формуванню у дітей поз$итивних моральних якостей, відбувається про­цес взаємовиховання. І навпаки, у колективі спеціаль­ного виправно-виховного закладу, якщо там немає на­лежного порядку, відбувається взаємна деморалізація його членів.

Ефективність виховного процесу зростає, коли уч­ні займаються самовихованням, тобто коли поєднується вих$овання і самовиховання.

Ці закономірності необхідно враховувати під час ство­рення будь-якої виховної ситуації. Це дає змогу педа­гогу відпрацювати задану схему дій, щоб досягти пос­тавленої мети, допомагає йому $в процесі виховної роботи (у плануванні, організації, оцінюванні процесу вихован­ня) перетворити можливість, що випливає із закономір­них зв’язків, на дійсність.

Характеристика принципів виховання

Складність виховного процесу потребує, щоб його цілеспрямована організація здійснювалася, на основі єди­них принц$ипів, яких повинні дотримуватися кожна шко­ла і кожен вихователь.

Принципи виховання — керівні положення, що відображають за­гальні закономірності процесу виховання і визначають вимоги до змісту організації та методів виховного процесу.

$

Процес виховання ґрунтується на таких принципах. Цілеспрямованість виховання. Передбачає спряму­вання виховної роботи на досягнення основної мети ви­ховання — всебічно розвиненої особистості, підготовки її до свідомої та активної трудової діяльності. Реалізу­ється цей принцип за умови підпорядкованості виховної роботи загальній меті, знання цієї мети вихователями і вихованцями, недопущення стихійності у вихованні, на­явності перспективи, проектування рівня вихованос$ті особистості відповідно до запланованої мети.

Зв’язок виховання$ з життям. Його суть — виховна діяльність школи має .орієнтувати учнів на те, що вони повинні жити життям суспільства, брати посильну участь у ньому вже за шкільною партою і готуватися до трудової діяльності. Реалізація цього принципу передбачає вико­ристання у виховній роботі краєзнавчого матеріалу, сис­тематичне ознайомлення учнів із суспільно-політични­ми подіями в країні, залучення їх до посильної участі в громадській роботі.

Прилучаючись до активного життя, школярі засвоюють досвід старших поколінь, можуть і повинні брати посиль­ну участь у процесі державотворен$ня. Завдяки цьому в них формується психологічна, моральна і практична готовність до самостійного суспільного життя й діяльності.

Єдність свідомості та поведінки у вихованні. Пове­дінка л$юдини —це її свідомість у дії. Виховання такої єдності свідомості — складний і суперечливий процес, оскільки формування навичок правильної поведінки на­багато складніше, ніж виховання свідомості. Для подо­лання цієї супере$чності необхідне правильне співвідно­шення методів формування свідомості та суспільної по­ведінки, запобігання відхиленням у них, вироблення в учнів несприйнятливості до будь-яких негативних впли­вів, готовності боротися$ з ними.

Виховання в праці. В основі цього принципу — ідея, що формування особистості безпосередньо залежить від її діяльності, від особистої участі в праці. Цей прин­цип спирається і на таку психологічну якість, як праг­нення дитини до активної діяльності. Реалізується за умови усвідомлення учнями, що праця — єдине дже­рело задоволення матеріальних і духовних потреб, чин­ник усебічного розвитку особистості, сумлінне ставлення до неї — важлива $позитивна риса.

Комплексний підхід у вихованні. Ґрунтується на діа­лектичній взаємозалежності педагогічних явищ і про­цесів. Втілення його в життя передбачає: єдність ме­ти, завдань і змісту виховання; єдність форм, методів і прийомів вих$овання; єдність виховних впливів шко­ли, сім’ї, громадськості, засобів масової інформації, -ву­лиці; врахування вікових та індивідуальних особливо­стей учнів; єдність виховання і самовиховання; постійне вивчення рівня вихованості учня і коригування вихов­$ної роботи.

Наголошуючи на важливості та необхідності дотри­мання цього принципу, В. Сухомлинський писав, що не можна, вилучати з системі виховання жоден аспект. Упустивши щось одне — вихованн$я переконань, виховання людяності, виховання любові до праці — вже не вдасть­ся вирішити інші завдання.

Виховання особистості в колективі. Індивід стає осо­бистістю завдяки спілкуванню і пов’язаному з ним ві­докремленню. Його реалізація передбачає усвідомлення учнями того, що колектив — могутній засіб виховання, що пев­ні риси особистості формуються тільки в колективі, зна­чення згуртованості колективу та його думки для вихо­вання школярів, участь учнів у самоврядуванні сприя­ють розвиткові самостійності, самодіяльності, ініціати­ви та ін. Найбільша в$иховна цінність колективу в тому, що між його членами виникають найрізноманітніші сто­сунки: взаємної відповідальності й залежності, ділові, організаторів і виконавців, між $вихователями і вихо­ванцями, між старшими й молодшими, міжособистісні стосунки (симпатії, товариськості, дружби, любові).

Поєднання педагогічного$ керівництва з ініціативою та самодіяльністю учнів. Педагогічне керівництво зу­мовлюється відсутністю в учнів життєвого досвіду; ви­ховання творчої особистості можливе, якщо існують умови для вияву самостійності й творчості, схвалюються ініціатива та самодіяльність. Цей принцип передбачає безпосередню участь учнів у плануванні своїх громадсь­ких справ, усвідомлення їх необхідності й значення, контроль за їх виконанням, оцінювання досягнутих результатів.
При цьому важливо запобігти жорсткому рег­ламентуванню діяльності дитяч$ого самоврядування адмініструванню надмірній опіці.

Поєднання поваги до особистості вихованця з ро­зумною вимогливістю до нього. У ьому — головний сенс гуманістичної педагогіки щодо формування необхідних взаємин вихователів і вихованців, цей принцип передбачає: єдність вимог до вихованців з боку пе$дагогів, контроль за їх поведінкою, гуманне ставлення до них,$ поважання їхньої думки та ін. Його втілення в життя ускладнюється тим, що серед учнів нерідко є складні, озлоблені діти. Педагог повинен бути терплячим до всіх дітей без винятку, поважати їх людську гідність. А.Макаренж наголошував, що треба висувати якнайбільше вимог до людини, але водночас і виявля­ти якнайбільше поваги до неї. Розумна вимогливість є також свідченням поваги до особистості дитини. Її ви­ховний потенціал зростає, якщо вона доцільна, випли­ває з потреб виховного процесу, із завдань всебічного розвитку особистості,

Ін$дивідуальний підхід до учнів у вихованні. Такий підхід як індивідуальна корекція загальної системи ви­ховання — важлива вимога до $організації виховного про­цесу і одна з умов підвищення його ефективності. Вихов­ні заходи, які не враховують цієї вимоги, не заторкують внутрішніх сторін особистості вихованця й тому мало­ефективні. Результати виховного процесу зн$ачною мірою залежать від того, наскільки в ньому враховано вікові та індивідуальні особливості учнів. «Вихователь повинен прагнути пізнати людину такою, — писав К.Ушинський, — якою вона є насправді, з усіма її слабкостями і в усій її величі, з усіма її буденними дрібними потребами і з усіма її великими духовними вимогами… Тоді тільки буде він спромож$ний черпати в самій природі людини засоби виховного впливу, — а засоби ці величезні».

Принцип системності, послідовності й наступності у вихованні. Виходить з того, що для формування свідо­мості, вироблення навичок і звичок поведінки потрібн$а система певних послідовних виховних заходів. Такі яко­сті людської особистості не можна сформувати, якщо виховний процес являтиме собою випадковий набір ви­ховних заходів, що матимуть епізодичний, а не систем­ний характер. Реалізація цього принципу передбачає пе­редусім, що залежно від віку та рівня розвитку учнів педагог добирає зміст і методику виховної роботи з ни­ми. З віком змінюється педагогічне керівництво дитя­чим колективом, що виявляється у наданні йому більшої самостійності в усіх питання$х його життєдіяльності. Під­вищується і вимогливість до нього вихователів. Важли­во прогнозувати можливі наслідки заходів впливу на школяра. Індивідуальний підхід потрібен до кожного вихованця, а не лише до тих, хто вирізняється незвич­ною поведінкою. Досвідчені педагоги намагаються ба­чити кожного уч$ня таким, яким він є, і відповідно до цього будувати виховну роботу з класом.

Єдність педагогічних вимог школи, сім’ї і громадсь­кості. Повинна охоплювати всі сторони навчально$-ви­ховної роботи школи, всі форми діяльності учнівського та педагогічного колективів, сім’ї, знаходити свій вияв у змісті, формах навчання та виховання, у правилах поведінки школярів, у стилі життя школи, її традиці­ях. Така єдність є однією з умов оптимізації виховного процесу. Школа як провідна ланка в системі виховання учнівської молоді повинна не лише залучати до цієї спра­ви сім’ю, громадські та інш$і організації, а й озброювати їх основами психолого-педагогічних знань, передовим досвідом виховання, дбати про підвищення педагогічної культури батьків.

Концепція національного виховання розглядає такі його принципи:

— народність — єдність загальнолюдського і націо­нального. Націон$альна спрямованість виховання, ово­лодіння рідною мовою, формування національної сві­домості, любові до рідної землі та свого народу; прище­плення шанобливого ставлення до культури, спадщи­ни, народних традицій і звичаїв, національно-етнічної обрядовості всіх народів, що населяють Укр$аїну;

— природовідповідність — урахування багатогранної й цілісної природи людини, вікових та індивідуальних особливост$ей дітей, їх анатомічних, фізіологічних, пси­хологічних, національних та регіональних особливостей;

— культуровідповідність — органічний зв’язок з іс­торією народу, його мовою, культурними традиціями, з народним мистецтвом, ремеслами і промислами, за­безпечення духовної єдності поколінь;

— гуманізація — створення умов для формування кращих якостей і здібностей дитини, джерел її життє­вих сил; гуманізація взаємин вихователя і вихованців; виховання — центр навчально-виховного процесу, по­вага до$ особи$стості, розуміння її запитів/інтересів, гід­ності, довір’я до неї; виховання гуманної особистості;

— демократизація — усунення авторитарного стилю виховання, сприйняття особистості вихованця як вищої соціальної цінності, визнання й’ права на свободу, на розвиток здібностей і вияв індивідуальності. Глибоке ус­відомлення взаємозв’язку між ідеалами свободи, права­ми людини і громадянською відпові$дальністю;

— етнізація — наповнення виховання національним змістом, що передбачає формування самосвідомості гро­мадянина. Забезпечення можливості всім дітям навча­тися у рідній школі, виховувати національну гідність, національну свідомість, почуття належності до свого народу. Відтворення в дітях менталітету народу, увіч­нення в підростаючих поколіннях специфічного, що є в кожній нації, вихованн$я їх як типових носіїв націо­нальної культури. Принцип етнізації — невід’ємна скла­дов$а соціалізації дітей, він однаковою мірою стосуєть­ся всіх народів, що живуть в Україні.

Лише сукупність цих принципів забезпечує успішне визначення завдань, підбір змісту, методів, засобів і форм виховання. Єдність принципів виховання потребує від пе­дагога вміння використовувати їх у взаємозв’язку, з ура­хуванням конкретних можливостей і умов.

Post Comment