Підготовка фахівців у вищих навчальних закладах проблеми та шляхи оптимізації

ПІДГОТОВКА ФАХІВЦІВ У ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ: ПРОБЛЕМИ ТА ШЛЯХИ ОПТИМІЗАЦІЇ

Вже близько десяти років$ здійснюється реформування системи вищої освіти в Україні, у ході якого досягнуто істотних результатів. Але масштабність проведених перетворень і трансформаційні процеси в соціумі не тільки не дозволяють говорити про завершеність цих змін, ал$е і вимагають їх подальшої реалізації.

Ситуація на межі століть така, що молодому фахівцю в його професійній діяльності практично завжди приходиться застосовувати знання не тільки за фахом, але й в інших галузях. Завтра ж від нього буде потрібно постійне відновлення своєї кваліфікації, здобуття додаткових знань і навичок. Тому сьогодні так необхідне удосконалювання системи вищої освіти, одним з аспектів якого стає ро$зширення контактів вузів з роботодавцями, яке в перспективі повинно привести і до застосування випереджальної підготовки фахівців з урахуванням прогнозованих тенденцій на ринку праці. Помітимо, що в умовах його нестабільності, абітурієнти, студенти і випускники розраховують часто на допомогу вузу. Вказана тенденція поз$начилася також на створенні служб працевлаштування у вищих навчальних закладах, які частково змушені “допрацьовувати” недоробки системи вищої освіти в плані готовності студентів і випускників до самостійного пошуку роботи. Надалі ж, коли студенти зможуть мати $знання і навички, які дозволять їм самостійно чи інакше, ніж за допомогою служби працевлаштування у вузах, знайти місце роботи, відповід­не до набутої спеціальності, сприяння служби у вирішенні цієї проблеми повинно втратити свою актуальність і поступитися місцем плануванню кар’єри, завдяки якому студенти зможуть отримати, крім консультаційної допомоги, дод$аткові навич­ки для успішного працевлаштування і професійних досягнень.

Важливим аспектом оптимізації вузівської підготовки в даний час є посилення практичної спрямованості навчання, необхідність випуску, насамперед, широк$опрофільних фахівців, які володіють у той же час ґрунтовними вузькоспеціальними знаннями і навичками. Однак головним напрямком у підготовці фахівців у вищій школі стає орієнтація не тільки на професійну, ал$е й особистісну складову, що дозволить випускнику ВНЗ, відповідно до змін у сфері трудових відносин, в міру необхідності виявляти ініціативу, гнучкість, самоудосконалюватися та ін. При цьому особливого значення набуває загальнокультурна підготовка фахівця, формування гуманності особистості, як основи її всебічного розвитку, становлення ї$ї громадянської позиції, здатності до відповідальних дій, співробітництва з іншими людьми, що, нарешті, приведе до інтеграції суспільства. У такий спосіб в основному буде забезпечений високий адаптаційний потенціал випускників вузів України.

Поле$гшити ситуацію на ринку праці до деякої міри зможуть нові підходи до формування замовлення на фахівців з вищою освітою. Передбачається забезпечити баланс замовлення держави, регіонів, окремих галузей і попит населення. На перше місце висувається завдання кадрового забезпечення програм загальнодержавного значення. Поряд із загальнодержавними інтересами варто враховувати інтереси регіонів $—кожен регіон має свої економічні, демографічні, соціальні особливості і вони повинні знайти своє відбиття, насамперед, у моделях випускників вищих навчальних закладів.

Наприклад, Національний технічний університет “ХПІ” – Народна українська академія – ліцей “Професіонал” спільними зусиллями здійснюють відпрацю$вання нетрадиційних шляхів та інноваційних методів удосконалювання освіти з ур$ахуванням специфіки регіону. Здійснюють підготовку фахівців відповідно до розроблених моделей фахівців зі спеціальностей, у яких існує потреба саме в Харківському регіоні [1, с.19-22]. Крім цього, у НУА вже реалізується ідея безперервної освіти, яка має безумовний позитивний ефект, характеризується кращою адаптацією студентів до соціальних змін, у тому числі й у професійному житті, можливістю більш цільоспрямованно$го розвитку людської особистості. Саме впровадження інноваційних проектів у регіонах повинно сприяти більш ефективній реалізації державної політики у сфері освіти.

ВНЗ, на даному етапі, варто орієнтуватися на місцеві потреби. Тим більше, що статистичні дані свідчать про наявність у вузах, в основному, місцевого контингенту студентів. І хоча реалізація регіонально$ї політики в галузі освіти йде непросто, здійснення ряду напрямків проходить успішно і свідчить про необхідність продовження роботи.

$

Раніше вимоги до випускника ВНЗ в нашій країні регламентувалися державою, обличчя фахівця визначався лише державним стандартом. Формування ринку праці в сучасній Україні сприяло появі попиту на молодь, що закінчила вуз, скоріше не з боку держави, а в основному, інших роботодавців. Як результат, численні дослідники відзначають, що система вищої освіти, готуючи фахівців для ринку праці, повинна враховувати не тільки соціальне замовлення, але й орієнтуватися на конкретних замовників випускників, при цьому з огляду на потреби інд$ивіда [2; 3, с.27-28]. Проблема для вузів і абітурієнтів, студентів і випускників полягає ще й у тому, що поки чітко не визначено соціальне замовлення. З іншого боку, воно буде час від часу уточнюватися в силу змін кон’юнктури ринку праці. ВЗО повинні враховувати $постійно мінливі вимоги до фахівців у різних галузях діяльності, вносячи відповідні корективи у зміст навчання, використовуючи нові технології вищої освіти, з огляду на міжнародний досвід підготовки фахівців вищої кваліфікації. Так, на Заході набула широкого застосування підготовка фахівців за допомогою нав$чання, побудованого відповідно до інтересів конкретних замовників – великих корпорацій. Подібна практика дістає розвиток і в нашій вищій школі. Вона має як переваги, так і недоліки (у залежності від співвідношення такої ринково орієнтованої підготовки з інтересами і можливостями, у першу чергу, випускникі$в вузів, але, що не менш важливо, $і суспільства в цілому). Безумовно, така підготовка повинна набути застосування, однак, скоріше в перспективі, ніж зараз, і у невеликих обсягах, оскільки в умовах постійних змін на ринку праці актуальною стає “широта” підготовки, а не її “вузькість”. Важливою її складовою буде самоосвіта студентів, яка дозволить розширити чи поглибити набуті знання.

У той же час, істотним моментом навчання студентів на Заході є, як відзначають вітчизняні і західні вчені [4, с.50-53; 5], переважна її практична спрямованість пр$и недостатній теоретичній підготовці, слабко вираженому соціальному аспекті. Зазначені особливості, на$ думку фахівців, не дуже сприяють успішній професійній адаптації і компетентності випускників. Таким чином, виходячи з існуючих у нашій країні умов і досвіду інших держав, немає підстав для повного застосуваннясистеми навчання, яка набула поширення за кордоном, можливо лише їх часткове чи адаптоване використання.

Усі ці фактори ведуть до зміни не тільки в процеса$х і механізмах сучасної вузівської підготовки, але і до розвитку перспективних її напрямків. Ринок праці України, зазнаючи певних змін, сприяє зміні вимог до фахівців, коректуванню вузами кваліфікаційних характеристик. Більшість вищих навчальних закладів у даний час працює над розробкою моделей сучасних спеціалістів, які відповідають, насамперед, державному стандарту. При цьому виникає нагальна потреба урахування запитів регіонального ринку праці і наві$ть окремих роботодавців, які є замовниками людських ресурсів. В умо$вах стрімкого розвитку інформаційних технологій не завжди можливо підготувати студента до виконання всіх професійних завдань на конкретному робочому місці. Тому створення моделей фахівців повинно відбуватися у двох напрямках: 1) більш стандартизовані моделі, що припускають найбільшу орієнтацію на державні стандарти і лише невеликі доповнення, які виходять від регіона$льних структур – вузів, роботодавців; 2) найменш стандартизовані моделі, орієнтовані на потреби конкретних замовників фахівців, а також на підготовку фахівців для сфер, де зміни є однією з характеристик (комунікаційні технології, фінансова сфера та ін.).

У більшості випадків, ступінь підготовки майбутніх студентів, рівень їх загальної культури завдяки вибору вузу III чи IV рівня, накладає відбиток на елементи моделі фахівця, яка є орієнти$ром у навчанні. Таким чином, вона повинна бути не однаковою, а динамічною у своїх змінах.

Для успішної підготовки майбутніх фахівців ВЗО не повинні обмежуватися створенням моделі випускника. Доцільним є і розро$бка моделей випускника певного курсу, що дозволить вносити корективи й у такий спосіб оптимізувати навчання, а так$ож моделі викладача, оскільки удосконалювання викладача є необхідною умовою формування особистості сучасного фахівця.

На закінчення виділимо ключові моменти, які складають основу розробки моделі випускника ВНЗ:

– забезпечення якості підготовки (її в$ідповідність тенденціям розвитку ринку праці, необхідність підготовки з нових спеціальностей, оволодіння сучасними технологіями та широким спектром додаткових знань);

– орієнтація на гуманістичну складову (прагнення гуманізувати індивідуалістичні, прагматичні настанови шляхом, як усебічного розвитку особистості, так і формування її соціальних$ якостей);

– взаємозв’язок фундаментальної спрямованості підготовки й орієнтації на професійну діяльність і тісний зв’язок із практикою;

– реалізація випереджальної підготовки (врахування прогнозованих перспектив розвитку країни);

– спрямованість на адаптивність, (гнучкість реагування на попит).

Завдяки зазначеним способам оп$тимізації навчання у вищій школі, з’являється можливість такої підготовки фахівців, яка дозволить максимально зблизити цілі суспільства й особистості.

ЛІТЕРАТУРА:1. Бєлова Л. Інтелектуальний потенціал регіону: досвід реалізації // Новий колегіум. – 2000. – № 5. 2. Астахова В.І., Астахова К.В. Проблеми подальшого розвитку освіти у великому освітянському регіоні $(на матеріалах Харківщини) // Соціологія міста: Зб. наук. праць. – Дн-ськ, 200$1. 3. Селинго Дж. Бэсинджер Дж. Руководители сферы образования обсуждают качество подготовки учителей и потребности бизнеса // Социология образования. – 2000. – № 1. 4. Субоцки Дж. Альтернативы рыночному университету: новые модели предоставления знаний в рамках программ общественной деятельности // Соци$ология образования. – 2000. – № 7. 5. Герасіна Л. М., Ятченко А. Д. Вища школа: реформування в демократичному суспільстві. – Х.: Акта, 1998. 6. Яременко О. Л. Модель современного специалиста: опыт и перспективы // Як нам упорядкувати нашу вищу школу: VІІІ Міжнар. студентська наук. конф. – Х.: НУА, 2001.

Post Comment