Політичні системи

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ УКРАЇНИ

ТЕРНОПІЛЬСЬКА АКАДЕМІЯ НАРОДНОГО ГОСПОДАРСТВА

ІНСТИТУТ КО$МП’ЮТЕРНИХ ІНФОРМАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ

АААА

Кафедра політології та

політісторії

на тему:

“Політичні системи”

Виконав:

студент групи СКБ11

$Савчишин Р

Перевірила:

Сокол З.С$.

1998

Політика – мистецтво управляти полісом(державою).

Платон,Арістотель.

П

олітична система суспільства—цілістна, впоряд-кована сукупність політичних інститутів, політичних ролей, відносин, процесів, принципів політичної організації суспільства, підпорядкованих кодексу $політичних, соціальних, юридичних, ідеологічних, культурних норм, історичним традиціям і настановам політичного режиму конкретного суспільства. Політична система конкретного суспільства визначається його класовою природою, соціальним устроєм, формою правління, типом держави, характером пол$ітичного режиму, соціально-політичних відносин (стабільних чи нес$табільних, помірно чи гостро-конфліктних або консенсусних), полiтико-правового статуту держави (конституційної, з розвиненими чи не розвиненими правовими структурами), характером полiтико-ідеологічних і культурних відносин в суспільстві, історичним типом державності, історичною і національною традицією укладу політичного життя.

Політична система становить одну із частин чи підсистем с$укупної суспільної системи. Вона взаємодіє з іншими її підсистемами: соціальною, економічною, ідеологічною, етичною, правовою, культурною що утворююь її суспільне оточення, а також зовнішньополітичною зброєю. Центральне місце політичної системи$ в цій структурі визначається провідною організаційною і регулятивно-контрольною роллю самої політики.

Політична система включає організацію політичної влади, відношення між суспільством і державою, характеризує тривалість політичних процесів, що включають iнститутоалiзацію влади, стан політично$ї діяльності, рівень політичної творчості в суспільстві, характер політичної участі, інших політичних відносин.

Політична система, що керує суспільством, не повинна домінувати в ньому за рахунок подавлення і ослаблення інших систем, і бути достатньо життєздатною, щоб не входити в тривалі кризисні стан$и, що порушують функціонування інших систем суспільства.

Політична система існує в політичному просторі

суспільства, що має територіальний вимір (окреслений кордонами країни) і функціональний, що визнача- ється сферою дії політич$ної системи і її складових частин на різних рівнях політичної організації суспільства. В цьому змісті будуть розрізнятися простори впливу тих чи інших партій, суспільних організацій, дії політичних інститутів (влади політичного центру і місцевого самоуправління), кордонів політичного і економічного управління, сфери політичного життя суспільства і особистого життя людини і т.д. Визначення кордонів різноманітного роду функціональних просторів політичної системи—відповідальний і складний $полiтико-правовий і культурний процес.

Існування політичної системи в часі характеризується як процес зміни, розвитку чи деградації політичних відносин і інститутів. Історичний процес еволюції політичної системи включає ряд закономірностей: тенденції концентрації і деконцентрації влади, її централізації і децентралізації, боротьбу цих тенденцій, що завершується на рубежі еп$охи, при зміні формацій кризою централiзму, децентралізацією влади і новим циклом протиріч цих двох засад (при переході від античних iмпе$рій до ранньої феодальної роздрібленості, від феодальних монархій до буржуазної держави, від імперіалізму до прогресу демократизації), загальний процес ускладнення системи і її підсистем (появою і розмноженням партій, розвитком асоціацій), формалiзацію системи, її юридичне офомлення, розширення політичної участі, тобто $більш повне включення членів суспільства в політичне життя, зокрема, формування демократичних інститутів, загальні і прямі вибори, самоуправління та ін., більш повне поєднання цивільних і політичних відносин, реорганізацію відносин між владою та народом (перехід від командно-наказових деспотичних і конфліктних відносин до дого$вірних, конституційних, консенсусних), розвиток конституційного процесу і системи суверенітетів (влади, народу, права, державнотериторiальних утворень та ін.), формування в структурі політичної системи масових процесів (великих політичних мобілізацій в підтримку суспільних перетворень чи проти них в періоди виборів і т.д.). Розростання апаратів управління, органів примусу, армії, пропагандних,$ освітніх, виховних закладів, що здійснюють політичну соціалiзацію та ін.), розвиток асоціативних форм політичного життя—формування різноманітних груп однодумців, спілок, народних рухів і т.д.

Конкретні шляхи ев$олюції політичної системи різноманітні в різних епохах і в різних товариствах. Проте принцип її просторово-тимчасових змін постійний. Такими ж постійними є принципи її організації, чи принципи політичної організац$ії суспільства. Політична система в кожний момент чи період її історії представляється як конкретна політична ситуація, відносно тривала в часі і стабільна. Від стану суспільних відносин, рівня розвитку суспільства залежить, буде чи ця ситуація статичною або рухливою, а отже, чи буде динамічною і сама політична система чи ні. Динамізм політичної системи відрізняється в$ід нестабiльностi, він визначає спроможність системи розвиватися, адаптуватися до змін в суспільстві і його зовнішнього оточення, в змішаних організаційних системах і реагувати на ці зміни. Жорсткі статичні системи неминуче змушені протидіяти розвитк$у суспільства, вступати з ним в конфлікт, вдаватися до насильства і виживати в кінцевому результаті за рахунок суспільства.

В давнину в окремих регіонах подібні системи (деспотичного азіатського типу, зв’язані із так званим азіатським способом виробництва) існували нескінченно довго і зруйнувалися головним чином внаслідок нападів ззовні та загибелі$ держави. В Новий час термін життя таких систем, як правило, дуже обмежений і завершується суспільними і політичними кризами, революціями чи глибокими реформами. Пришвидшення історичного процесу і глибокі перетворення матеріального і духовного життя сучасного людства привели до утворення нового динамічного типу політичної організації суспільства з дуж$е вільними відносинами між частинами і елементами політичної системи.

Політична система також являє собою процес політичних відносин і політичної діяльності та їх iнстiтутоалізації, тому що неiнститутоональні форми політичного життя (групи по інтересам, ініціативні рухи, самоуправління різ$них видів і т.д.) в процесі їх самоорганiзації неминуче виділяють керуючі центри, лідерів, їх оточення, формують правила поводження та iнстiтутоціональьні органи. Процес iнститутоалізації включає в себе формування і пі$дтримку центрів влади. Політична система забезпечує їх зв’язок із функціональною політичною периферiєю.

Політична система складаєтся із підсистем трьох рівней влади і політичних відносин: двох iнститутоціональних—вищого чи верхнього (мегарівень), середнього чи проміжного (мезорівень) і неiнститутоціонального—н$ижнього, масового (мікрорівень). В свою чергу, вони діляться на паралельні, звичайно конкуруючі структури (на тих же рівнях): легальні і тіньові. Всередині цих структур політична система включає ділення на суб’єкти політичних відносин (керівників, керуючих) і носiїв влади, виконавця, рядових членів масових асоціацій, їх соціальної бази.

Таким чином, на макросистемному рівні політична система включа$є центральний апарат державної влади (розділеної в демократичному суспільстві і в правововій державі на законодавчу, виконавчу і судову). Вид політичної системи залежить від типу суспільства і керівництва: приорітет влади голови уряду (тобто приорітет виконавчої влади), президента (аж до так званої президентської форми правління, що допускає тимчасове чи тривале зміщення функцій разділеної влади)$, монарха, парламенту (якщо він наділений прерогативами контролю і виконавчої влади), керуючій партії, верховного чи конституційного суду (при приорітеті права і закону).

Особливу$ арбітражну роль відіграє суспільний контроль державної влади. Він організовується на різних рівнях (макро- та мезо-) і багатьма засобами: масової інформації (яку зараз нерідко вважають четвертою, інформаційною вла$дою), асоціаціями (партіями, профспілками, масовими організаціями—екологічними, антивоєнними чи військовими, промисловими, культурними та ін.) масовими рухами (страйковими та ін.), народними товариствами (ветеранськими, молодіжними, жіночими, творчими організаціями і т.д.). Безпосередньо в макросистему входять різні форми пол$ітичної опозиції (парламентської, партійної).

На тому ж рівні розташовуються тіньові, приховані політичні структури і функції макровлади: приховані дії легальних закладів вищих рангів (державних, партійних), секретні документи, розпорядження$, накази і т.д. акти (державні та ін. секрети і таємниці), прихований зміст відкритих політичних дій (iнтрига, гра), політичних текстів (доповідей, речей, бесід і т.д.), негласні функції і неявная роль різноманітних офіційних лідерів і центральних органів влади і управління, керівництва закладами, партіями, армією, керівництва пр$омисловістю та ін., офіційні і легально існуючі заклади з секретними функціями (органи безпеки) і повністю законспiровані заклади (розвідки чи контррозвідки і т.д.).

Інший ряд легально існуючих, в будь-якому випадку неконспiративних, об’єднань, що примикають до макрорівня політичної системи чи неофиційно і неформально входячих до нього, утворюють різноманітного роду елiти і елiтарні співдружност$і (клуби, парламентскi фракції, товариські групи і т.д.), групи тиску (близьке оточення державної адміністрації, мозкові центри при керівниках держави і партій $і т.д.). Аналогічна по своїй будові середня (мезо-) структура політичної системи. Вона утворена апаратами управління, органами виборчої і влади, що визначає, що безпосередньо злиті зі структурами макрорівня, але складають його перiферiю. Вони розташовані в політичному просторі між вищими ешелонами державної влади$ і суспільством, що вони пов’язані з державою. Це так звані апарати і органи, регіональна і муніципальна адміністрації, Ради різних рангів, iєрархiя партійних, профспілкових та інших асоціативних структур (товариств, спілок), великі підприємства, лідери економіки, органи правосуддя і органи порядку, інші заклади, крізь які здійснюється політична соціалiзація (школа, армія).

Структури середнього рівня служать зв’язуючою ланкою між макроструктурами політичної сис$теми і суспільством, організовують їх відносини, передають iмпульси державних центрів влади суспільству і його відповідні реакції—ініціаторам політики. В організації і здійсненні політичного процесу мезорівень політичної системи вiдіграє ключову роль.$ На цьому рівні формуються найбільш впливові бюрократичні апарати управління і наймасовіші паралельні (тіньові) структури. До прихованих функцій легальних державних, партійних, адміністративних закладів на цьому рівні при певних умовах (економічні труд$нощі, недорозвиток цивільних відносин, ідеологічні та політичні конфлікти і т.д.) додаються особливо розповсюджені конфлікти апаратів і їх лідерів, протиправна активність і корупція офіційних осіб та влади. На цьому ж рівні формуються нелегальні структури неполiтичного характеру, що мають тенденції з’єднуватися з легальними структурами і спромагаються виявляти на них серйозний вплив.

Мікрорівень політичної системи утворюється масовою участю суспільних груп, кл$асів і прошарків, громадян суспільства в політичному житті: членством в масових політичних чи неполiтичних, але впливових організаціях, участю в масових політичних акціях підтримки влади чи протесту, в соціальному контролі політики, в відповідальних проце$сах її демократичної організації (виборах, референдумах). На мікрорівні формуються політичні народні рухи, зароджуються політичні угруповання і партії, формується суспільний погляд, складаєтся по$літична культура суспільства—важливий складник і характеристика політичної системи. На кожному з рівней, на які поділлена політична система, утворюються специфічні структури і співвідношення між ними.

Політична система сформована по принципу пiрамiдальної iєрархii: з масовою соціальною базою в основі, шпилем державної влади в вищому її еше$лоні. Таким же чином збудовані і її підсистеми, що мають прямовисні структури.

Життя політичної системи триває як постійна зміна рівних станів і криз різного роду—від приватних криз окремих підсистем і структур (урядових, партійних, парламентских і багато ін.) до загальних криз системи, що звичайно пов’язані з кризою її со$ціального оточення і вливаються в сукупність політичної, економічної (сировинної, ресурсної), національної, правової та ін. криз, що супроводжуються загостренням соціальних протиріч та класової, політичної, ідейної боротьби та ін. конфліктами.

Функціональна криза системи, чи криза перевантаження, — це коли вона змушена вирі$шувати завдання, які вона не може вирішити. Така криза пов’язана з антагонiстичними конфліктами в суспільстві, що породжують нові форми існуючого суспільного устрою і зберігають його політичну систему. Більші кризи, так звані кризи розвитку, пов’язані зі зміною політичної системи і типу суспільства чи його істотних характеристик і можуть супроводжуватися більш чи$ меньш серйозними революційними перетвореннями.

список літератури:

1. В.Кирилюк “Основи політології”. К., 1995.

2. “Основи політичної науки” за ред. Бабкиної. Л., 1997.

3. Ю.А.Тихомиров “Влада в суспільстві: єдність та поділ”. М., 1990.

4. “Демократія: держава і суспільство”. “Юрист”, 1995.

$

5. В.Е.Чиркин “Елементи порівняльного державознавства”. М., 1994.

Post Comment