Поняття про волю теорії волі розвиток волі в дитячому віці

Реферат з психології.

Поняття про волю, теорії волі, розвиток волі в дитячому віці.

План

1. Поняття про волю.

2. Теорії волі:

$

а) С.Л.Рубінштейн

б) У.Джеймс

в) В.А.Іванников

г) В.І.Селиванов

3. Розвиток волі в дитячому віці

ПОНЯТТЯ ПРО ВОЛЮ

У зв’язку з загальним$ відродженням інтересу до гуманітарних, специфічних людських проблем психології в останні роки спостерігається підвищена увага до волі. Колись, ще в XVIII-XIX ст., ця проблема була однієї з центральних у психологічних дослідженнях. На початку XX ст. у зв’язку з загальним кризовим положенням у цій науці дослідження волі відійшли на другий план. Ця проблема вия$вилася самої важкий з тих, котрі необхідно було ставити і вирішувати на новій методологічній основі. Але ігнорувати її і цілком не заміна було неможливе, тому що воля відноситься д$о числа тих психологічних явищ (поряд з уявою), життєво важливу роль яких немає особою необхідності доводити.

З цієї причини на початку XX в. і в наступні десятиліття дослідження волі продовжувалися, щоправда, не настільки широко і активно, як колись, але з використанням того ж самоспостереження в якості основного метода виявлення зв’язаних х нею феноменів.

Однак унаслідок незадоволеності загальним станом проходжень волі багато вчених у перші десятиліття$ тек-те сторіччя прагнули узагалі відмовитися від цього поняття Від нібито ненаукового, замінити його поведінковими чи характеристиками якими-небудь іншими, операціоналізируємі і верифіцируємі, тобто такими, котрі можна спостерігати й оцінювати. Так, в американської поведінковий психології замість поняття волі стали вжи$вати поняття «стійкість поводження» — наполегливість людини в здійсненні початих поведінкових актів, у подоланні виникаючих на їхньому шляху перешкод. Цю наполегливість, у свою $чергу, пояснювали такими характеристиками особистості, як цілеспрямованість, терпіння, завзятість, стійкість, послідовність і т.п.

Учитуючись сьогодні в роботи таких чудових психологів минулого, як У.Джемс у США і С.Л.Рубінштейн у Росії (у роки загального відволікання уваги від проблем волі вони продов$жували займатися нею), ми виявляємо, що воля — цілком реальне явище, що володіє своїми специфічними, легко виявленими і описуваними науковою мовою ознаками. Які ж вони?

Ще Аристотель увів поняття волі в систему категорій науки про душ для того, щоб пояснити, яким образом поводження людини реалізується у відповідності зі знанням, що саме по собі позбавлено спонукальної сили. Воля в Аристотеля виступав як фактор, поряд із пр$агненням здатний змінювати хід поводження: ініціювати його, зупиняти, змінювати напрямок і темп. Один з істотних оз$нак вольового акта полягає в тім, що він завжди зв’язаний з додатком зусиль, прийняттям Рішень і їхньою реалізацією. Воля припускає боротьбу мотивів. По цій істотній ознаці вольова дія завжди можна відокремити від інших. Вольове рішення звичайне приймається в умовах конкуруючих, різнонаправлених потягів, Жодне з який не в змозі остаточно перемогти без прийняття вольового рішення.

В$оля припускає самообмеження, стримування деяких досить сильних потягів, свідоме підпорядкування їх іншим, більш значимим і важливим цілям, уміння придушувати безпосередньо виникаючі в даній ситуації бажання і імпульси. На вищих рівнях свого прояву воля припуск$ає опору на духовні цілі і моральні цінності, на переконання й ідеали.

Ще одна ознака вольового характеру чи дії діяльності, регульованою волею, — це наявність продуманого плану їхнього здійснення. Дія, що не має чи плану не виконуване по заздалегідь наміченому плані, не можна вважати вольовим. «Вольова дія $— це… свідома, цілеспрямована дія, за допомогою якого людина здійснює стоячу перед ним ціль, підкоряючи свої імпульси свідомому контролю і змінюючи навколишню дійсність у відповідності зі своїм задумом»1.

Істотними ознаками вольової дії є посилена увага до такої дії і відсутність безпосереднього задоволення, одержуваного в процесі й у результаті його ви$конання. Мається на увазі, що вольова дія звичайна супроводжується відсутністю емоційного, а не морального задоволення. Навпроти, з успішним здійсненням вольового акта звичайно зв’яз$ане саме моральне задоволення від того, що його удалося виконати. У.Джемс із цього приводу писав наступне: «Великий світ, що оточує нас з усіх боків, задає нам усілякі питання і випробує нас усіма можливими способами. Деякі з цих іспитів ми переборюємо за допомогою неважких дій і на деякі питання відповідаємо чітко сформульованими словами. Але на самий найг$либший із усіх питань, що коли-небудь, пропонуються нам світом, не допускається іншої відповіді, крім німого опору волі і стискання фібр нашого серця, коли ми як би говоримо: «Нехай так, а я все-таки буду робити от так».

Нерідко зусилля волі направляються людиною не стільки на те, щоб перемогти й опанувати обставинами, скільки на те, щоб перебороти самого себе. Це особливо харак$терно для людей імпульсивного типу, неврівноважених і емоційно збудливих, коли їм приходиться діяти усупереч своїм природним чи характерологічними даним.

Жодна більш-менш складна життєва проблема людин$и Н6 зважується без участі волі. Ніхто на Землі ніколи ще не домігся видатних успіхів, не володіючи видатною силою волі. Людина в першу чергу тим і відрізняється від всіх інших живих істот, що в нього, крім свідомості й інтелекту, є ще і воля, без якої здібності залишалися б порожнім звуком.

ТЕОРІЇ ВОЛІ

Психологічні дослідження волі в даний час виявилися розділеними між різними науковими напрямками: у біхевиористськи орієнтованій на$уці вивчаються відповідні форми поводження, у психології мотивації в центрі уваги знаходяться внутріособистісні конфлікти і способи їхнього подолання, у психології особистості основна увага зосереджена на виділенні і вивченні відповідних вольових х$арактеристик особистості. Дослідженнями волі займається також психологія саморегуляції людського поводження. Іншими словами, у новітній період історії психології ці дослідження не прип$инилися, а лише втратили колишню єдність, термінологічну визначеність і однозначність. Разом з тим вони виявилися розширеними і заглибленими по тематиці за рахунок застосування нових понять, теорій і методів. Зараз багатьма вченими починаються зусилля, спрямовані на те, щоб відродити навчання про вола як цілісне, додати йому інтегративний характер.

Долю психологічних досліджень волі В.А.Иванников — один з вітчизняних учених, що приділяють цій проблемі значна увага, спів$відносить з боротьбою двох трудно з’ясовуваних один із одним к$онцепцій людського поводження: реактивної й активний. Відповідно до першого все поводження Людини являє собою в основному реакції на різні внутрішнє і зовнішні стимули і задача його наукового вивчення зводиться до того, щоб відшукати ці стимули, визначити їхній Зв’язок з реакціями. Для такої інтерпретації людського поведінки поняття волі не потрібно.

Визначену негативну роль у відмовленні від психологічних дослідженнях$ волі і згортанні їх, у твердженні реактивної концепції поводження як єдино прийнятної наукової доктрини зіграли дослідження рефлекторної поведінки: безперечних рефлексів і умовного (неоперантно$го) обмовлення. Рефлекс у його традиційному розумінні завжди розглядався як реакція на який-небудь стимул. Звідси і розуміння поводження як реакції. Симптоматично, що під впливом рефлекторної концепції поводження в перші десятиліття нашого століття психологія в деяких навчаннях була замінена на реактологію (К.Н.Корнілов) і рефлексологію (В.М.Бехтерев).

Відповідно до іншої концепції, що в останні кілька десятиліть набрала силу і знаходить усе більш$е прихильників поводження людини розуміється як споконвічно активне, а сам він розглядається як наділений $здатністю до свідомого вибору його форм. Для такого розуміння поводження воля і вольова регуляція поводження необхідні. Воно не тільки вимагає повернення психології її колишньої назви як науки про внутрішній досвід, але й приділення гідної уваги проблемі волі в наукових дослідженнях людського поводження. Новітня фізіологія вищої нервової діяльності в особі так$их учених, як Н.А.Бернштейн, П.Канохін, удало підкріплює і підтримує цю точку зору з боку природознавства.

Але реактивні концепції поводження, особливо в самої традиційний павловської фізіології вищої нервової діяльності, надалі сильні, і результат наукової боротьби між ними і теорією активного вольового поводження буде істотно залежати від того, наскільки психологам удасться відповідними експериментальними даними довести реальність інших, чим стимули, джерел поведінково$ї активності, наскільки переконливо зможуть вони пояснити різноманітні види поводження, $не прибігаючи до поняття рефлексу. Великі надії в цьому зв’язку покладаються на сучасну психологію свідомості і когнітивну психологію, на новітні методи експериментального дослідження людської психіки.

Як же з обліком сказаного розуміється воля в сучасн$их психологічних дослідженнях? В.И.Селиванов визначає волю як свідоме регулювання людиною свого поводження, виражена в умінні бачити і переборювати внутрішні і зовнішні перешкоди на шляху цілеспрямованих вчинків і дій. У ті моменти діяльності, коли суб’єкт зіштовхується з необхідністю «перебороти» себе (емпіричний рівень виділення перешкоди, зв’язаного із суб’єктом діяльності), його свідомість на час як би відривається від об’єкта, предмета діяльності, чи партнера і переключається в плоскість суб’єктних відно$син. При цьому здійснюється свідома рефлексія на різних рівнях:

1 рівень — усвідомлення суб’єктом своїх способів дій, його стану, режиму і напрямку активності; розуміння ступеня відповідності функціональної організації психіки необхідній формі діяльності;

$2 рівень — активна зміна функціонування психіки вибір необхідного способу його перетворення.

Вольова регуляція діяльності є свідомими, опосередкованими цілями і мотивами предметної діяльності створення стану оптимальної мобілізованості, потрібного режиму активності, концентрації цієї активності в необх$ідному напрямку.

Ще один напрямок у розвитку волі виявляється в тім, що людина свідомо ставить перед собою усе більш важкі задачі і переслідує усе більш віддалені цілі, що вимагають додатки значних вольових зусиль протягом досить тривалого часу. Наприклад, школяр ще в підлітковому віці може поставити перед собою задачу розвити в себе такі здібності, до формування яких у нього не$має виражених природних задатків. Одночасно він може поставити перед собою ціль зайнятися в майбутньому складним і престижним видом діяльності, для успі$шного виконання якого необхідно такого роду здатності. Є чимало життєвих прим-того, як люди, що стали відомими вченими, художниками-письменниками, домагалися поставлених цілей, не володіючи хорошими задатками, в основному за рахунок підвищеної работоздатності і волі.

Розвиток волі в дітей тісним образом співвідноситься зі зба$гаченням їх мотиваційної і моральної сфери. Включення в регуляцію діяльності більш високих мотивів і цінностей, підвищення їхнього статусу в загальній ієрархії стимулів, керуючих діяльністю, здатність виділяти й оцінювати моральну сторону чинених учинків — усе ц$е важливі моменти у вихованні волі в дітей. Мотивація вчинку, у яку включається вольова регуляція, стає свідомої, а сам учинок довільним. Така дія завжди відбувається на базі довільно побудованої ієрархії мотивів, де верхню ступінь займає високоморальне спонукання, що дає моральне задоволення людині у випадку успіху діяльності. Гарним прикладом такої діяльності може служити наднормативна діяльність, зв’язана з вищими моральними цінностями, чинена на добровільній$ основі і спрямована на користь людям.

Удосконалювання вольової регуляції поводження в дітей зв’язано з їх загальним інтелектуальним розвитком, з появою $мотиваційної й особистісної рефлексії. Тому виховувати волю в дитини у відриві від його загального психологічного розвитку практично неможливо. У противному випадку замість волі і наполегливості як безсумнівно позитивних і коштовних особистісних якостей можуть виникнути і закріпитися їхні антиподи: упертість і ригідність.

Особливу роль у розвитку волі в дітей по всіх $перерахованих напрямках виконують гри, причому кожен вид ігрової діяльності вносить свій, специфічний внесок в удосконалювання вольового процесу. Конструктивні предметні Ігри, що з’являються першими у віковому розвитку дитини, сприяють прискореному ф$ормуванню довільної регуляції дій. Сюжетно-рольові ігри ведуть до закріплення в Дитини необхідних вольових якостей особистості. Колективні гри з правилами крім цієї задачі вирішують ще одну: Зміцнення саморегуляції вчинків. Навчання, що з’являється в останні роки дошкільного дитинства і які перетворюються в ведучу діяльність у школі, найбільший внесок вносить у розвиток довільної саморегуляції пізнавальних процесів.

$

Література

Виготський Л.С. Собр. соч.: У 6 т. — Т. 3. — М$., 1983. (Проблема волі і її розвитку в дитячому віці: 454—465.)

Рубінштейн С.Л. Основи загальної психології: У 2 т. — Т.ІІ-М., 1989. (Воля: 182-211.)

Страхов І.В. Психологія характеру. — Саратов, 1970. (Вольові і емоційні риси характеру: 15—36.)

Котирло В.К. Розвиток вольового повод$ження в дошкільників. — Київ, 1971. (Проблема волі в психології: 11—31. Основні поняття психологічної теорії волі: 32—51.)

Левитов Н.Д. Психологія характеру. — М., 1969. (Воля як компонент характеру: 42—54.)

Загальна психологія. — М., 1986. (Воля: 385—400.)

Post Comment