Предмет та методологія теорії держави і права

Міністерство освіти і науки України

Київський національний торговельно-економічний університет

Коломийський економіко$-правовий коледж

К у р с о $в а р о б о т а

на тему:

“Предмет та методологія теорії держави і права”

Виконав:

Cтудент(ка) групи П-12

Бібик Н. І.

Керівник:

Дутка Г. І.

Коломия

2001 р.

План

Вступ

1. Теорія держави і п$рава в системі суспільних та юридичних наук:

а) Поняття теорії держави і права;

б) Функції теорії держави і права;

в) Місце теорії держави і права в системі суспільних наук;

г) Теорія держави і права в системі юридичних наук

$2. Предмет теорії держави і права

3. Поняття та склад методології юридичної науки:

а) Поняття методології та її складові;

б) Метод – основна категорія методології;

в) Характеристика основних методів.

Висновки

Список в$икористаної літератури

Вступ

Проблеми виникнення, природи, сутності держави і права, їх функціонування ролі і значення в житті суспільства, державно-правової дійсності й тенденцій її р$озвитку, політико-правових процесів і їх відображення у свідомості людей відносяться до числа найскладніших і ключових. Теоретичне осмислення й усвідомлення цих проблем – необхідна умова наукового управління суспільними процесами. Саме життя висунуло теорію держави і права до чис$ла фундаментальних наук.

Право, яке знаходиться в процесі творення в Україні є засобом утвердження Української держави, способом укріплення права українського народу на сучасну державу, інструментом регулювання відносин між людьми$, громадянами, особою, державою, України, як держави з іншими державами. Тому сьогодні на перший план вийшла гуманістична й і культурно-творча місія, яка найбільше проявляється в задоволенні духовних потреб людей, в забезпеченні прав і свобод людини й громадянина.

Базовою основою державно-правового будівництва в Україні є українська політико-правова доктрина, яка базується на гарантії прав людини й нації.

На межі двох тисячоліть у світі проходять складні, заперечливі й глибокі зміни й пере$творення. Сказане відноситься перш за все до України, яка лише десятиліття тому вирвалась з радянської імперії, відказавшись від політики соціаліс$тичної країни. Адже саме в нашій країні триває перехід від командно-адміністративної до ринкової економіки, саме тут поступово формується громадянське суспільство і правова держава. Подібні перетворення потребують адекватних змін у державному управлінні і правовому регулюванні. В перехідний період порівняно швидко змінюються суспільні відносини, державні органи і діюче законодавство. Усе це ставить перед теорією держави і права непрості проблеми. Вона сама мусить постійно розвиватися, вбирати в себе найновіші світові наукові досягнення про д$ержаву й право, виробляти адекватні до реального життя висновки й рекомендації.

Будь-яка теорія, тобто система ідей, понять суджень, набирає статус науки, коли піднімається до вироблення узагальнених і достовірних об’єктивних знань про визначені процеси і явища $дійсності, пропонує систему способів прийомів (механізм) використання цих знань у суспільній практиці. Наука включає в себе творчу діяльність вчених для одержання істинних знань, а також усю суму наявних знань як результат науковог$о виробництва. На відміну від інших видів діяльності наука забезпечує приріст знань, відкриває нові горизонти у відповідні сфери і тим самим стимулює будь-яку іншу діяльність.

Таким чином, заглиблюючись у теорію держави і права, ма$ємо чудову нагоду здобути нові теоретичні знання і практичні навики юридичної науки, тим самим збагатити свій світогляд майбутнього правника, підняти ще на одну відмітку правосвідомість, збагатити правову культуру.

1. Теорія держави і $права в системі суспільних та юридичних наук

а) Поняття теорії держави і права

Для початку, щоб дати визначення поняттю теорії держави і права, згадаємо, що таке сама держава, її поняття, що таке право, їх взаємне поєднання.

Так, для держави характерні єдина всеохоплююча політико-територіальна орг$анізація політичної влади у масштабі всієї країни, зовнішній та внутрішній суверенітет, наявність системи права, публічної влади, податкової системи, поділ людей за територіальною приналежністю (підданство, громадянство), наявність власної символіки та$ атрибутів. Держава, – за словами О.Р.Михайленка, — це “специфічна політико-територіальна організація, основний засіб політичної влади народу, воля якої є обов’язковою до всього населення країни”; організація політичної влади домінуючої частини населення у соціально неоднорідному суспільстві, яка забезпечуючи цілісність і безпеку суспільства, здій$снює керівництво ним насамперед в інтересах цієї частини, а також управління загальносуспільними справами. [9, 27c.]

Право ж визначимо як основний регулятор суспільних відносин у державі, спосіб надання державній волі обов’язкового характеру.

Право (соціальне право) – це певні можливості суб’єктів суспільного життя, які об’єктивно зумовлюються рівнем розвитку суспільства і мають бути загальними та рівними для всіх однойменних суб’єктів.[1]

Право, із практичної сторони,$ виражається у законах та інших нормативних актах.

Теорію держави і права можна розглядати як логічне узагальнення державно-правової практики, що відбиває закономірності розвитку держави і права, сукупність положен$ь узагальнюючого характеру, що становлять самостійну юридичну науку. Теорію держави і права можна визначити як систему узагальнених знань про основні і загальні закономірності розвитку держави і права, про їх сутність, призначення, функціо$нування й розвиток. Теорія держави і права формулює поняття і визначення державно-правових явищ, виробляє наукові рекомендації й висновки, генерує нові ідеї, які дозво$ляють не тільки зрозуміти сутність, зміст і форми держави і права, але й уміло використовувати їх у цілях прогресивного розвитку суспільства.

б) Функції теорії держави і права

Сутність, зміст, призначення теорії держави і права виявляється у її функціях. Вони визначаються особливостями її предмета, місцем і роллю у системі юридичних наук.

Теорія держави і права$ виконує, насамперед онтологічну функцію, призначення якої пізнати пояснити державно-правові явища, що досліджує теорія держави і права. Онтологічна функція властива кожній науці, бо вона у повному обсязі виражає $основне призначення кожної науки — здійснення дослідження свого предмета й розкриття, пояснення результатів цього дослідження.

Теорія держави і права в системі юридичної науки виконує методологічну функцію, оскільки успіх будь-якого пізнавального пошуку юриста здебільшого залежить від його теоретичної культури, глибини оволодіння ним теорією держави і права, її понятійним апаратом, від того наскільки теорія використовується юристом як наста$нова до дії. Теоретичні поняття дозволяють правильно інтерпретувати факти, групувати факти за певними зв’язками й відношеннями. Теоретичні зна$ння й культура сприяють безпомилковому відшуканню належної до виконання правової норми й ефективного її здійснення. Ці знання є необхідною передумовою для правильного вирішення будь якої правотворчої чи правоохоронної проблеми.

З онтологічною й методологічною функціями теорії держави і права тісно пов’язана ідеологічна функ$ція, що органічно випливає із самої природи теоретичного мислення, кінцевим результатом є народження ідей. Спираючись на певні засади, теоретичне мислення у системі юридичної науки породжує нові духовні цінності, ідеї, що відображають державно-правову дійсність і покликані обслуговувати правотворчу й правоохоронну практику. Ідеї, як продукт теоретичного мислення, реалізують $себе як необхідний матеріал для творчої перетворювальної діяльності у сфері державно-правового життя. Вони відображають цілі державно-правової активності і тому стають засобом досягнення цих цілей. Так, ідея «правової держави» є метою ро$звитку нашого суспільства й засобом його досягнення. З цього випливає висновок, що ідеї, продукуванні теорією держави і права, — є відображенням і передбаченням реального буття державно-правової дійсності, спонуканням до дії, що перетворює цю дійсність. [1, 15-16c]

Теорія держави і права виконує також евристичну функцію. Будь-яке пізнавальне вирішення юриста-вченого й практика виявляється можливим лише з позицій того чи іншого, а нерідко цілої сукупності теоретичних положень. Теорія держави і права, в$ цьому розумінні, відкриває нові закономірності, властиві державно-правовим явищам у нових соціальних умовах. Їх відкриття дозволяє по-новому по$глянути не лише на сучасність, не тільки передбачити майбутнє, але й оцінювати минуле. Вони нібито висвітлюють те, що було здійснено раніше, дозволяють виявити новий зміст у тому, що передувало сучасності і що містить прообраз майбутнього.

Теорія держави і права має системотворчу функцію. У системі юридичних наук теорія держави і права відіграє роль системотворчої науки. Сама вона об’єднує всю юридичну науку в злагоджено гармонійну пізнавальну систему, визначає її інтегральну$ єдність. Системотворча функція держави і права виступає як процес, зумовлений властивостями єдності і диференційності державно-правової надбудови суспільства.

Практично-прикладна функція теорії держави і права підвищує рівень її престижності, бо якби глибоко абстрактн$і знання не відображали сутність державно-правової дійсності, узяті поза практичним її виявом, вони мають обмежене значення. І тільки застосування теорії держави і права на практиці підвищує професійний рівень останньої. Практичний аналіз будь-яких чинників і явищ державно-правового життя здійснюєть$ся не лише на основі галузевих юридичних наук, але й з позицій державно-правової теорії. Тому, чим вищий рівень теоретичної підготовки спеціаліста, тим точнішим і глибшим буде$ рівень аналізу ним тих фактичних сполучень, з якими він стикається за родом своєї професії, тим меншою буде ймовірність юридичної помилки і більш результативною діяльність правозастосовних органів. [1, 38c.]

Комунікативна функція держави і права дозволяє вирішувати, зокрема, проблеми підн$есення юридичної науки до рівня розвитку науки в цілому. Цьому сприяє те, що найновіші досягнення деяких галузей вчення теорії держави і права “перекачують ” у юридичну науку, пристосовують до її потреб. Теорія держави і права вирішує тако$ж проблеми забезпечення найкращих умов для розвитку інших юридичних наук.

Теорія держави і права виконує й навчальну функцію. Як навчальна дисципліна, що є першоосновною дисципліною в опануванні юридичних наук, теорія держави і права викладається у більш чи менш популярній формі, спрощеній до рівня можливостей її активного сприйняття особами, що не мають попередньої юридичної підготовки. В такій якості вона стає ключем до оволодіння юр$идичними знаннями. У той же час теорія держави і права є завершальною складовою циклу дисциплін, необхідних для оволодіння професією юриста.

І, нарешті, теорії держави і права властива прогностична функція. Опановуючи за$кономірності розвитку держави і права, теорія держави і права не лише спроможна дати пояснення їх минулого і правильно зорієнтуватися в сучасному, а й передбачити шляхи їх розвитку в майбутньому. Більше того теорія держави і права є системою знання, що перебуває в стані розвитку й переосмислення на основі і в інтересах сучасної соціальної практики.

в) Місце теорії держави і права в $системі суспільних наук

Єдиність і цілісність матеріального й духовного світу обумовлюють єдність всіх наук. Особливо тісний взаємозв’язок існує між суспільними (гуманітарними) науками. Суспільні науки вивчають суспільство, людину, людські відносини, створені людиною інститути і$ заклади, індивідуальну, групову і суспільну свідомість. В центрі гуманітарних наук знаходиться людина, її гідність, права й свободи.

Кореневе питання сусп$ільного життя – питання про державу й право, їх роль і місце в житті суспільства. Це питання не може бути монополією якої-небудь одної науки. Усі гуманітарні науки в тій чи іншій мірі зачіпають його, звідси тісна взаємодія теорії держави і права з філософією, економічною теорією, соціологією, політологією та іншими гуманітарними науками. Вона спирається на їх передові досягнення, займає в теорії суспі$льних знань місце, яке визначається значенням держави і права в життєдіяльності суспільства.

Теорія держави і права й економічні науки. Економічні науки вивчають способи виробництва матеріальних бла$г, форми власності, господарське життя людини і суспільства, існуючі в ньому розподілюючі відносини, розкривають вплив економічного базису на політичний і соціальний інститути.

Наука про державу й право виходить із наступної тези В.М.Корельського “об’єктивна економічна обумовленість державно-правових явищ виражається перш за все в тому, що кожен спосіб виробництва функціонує тим краще, чим більш$е простору йому дають державно-правові механізми”.[3, 16c.] Одним словом, економічні відносини будь-якого рівня розвитку потребують для себе найбільш адекватних державних і правових інститутів. В цьому смислі можна говорити про економічну заданість державних закладів і правових норм, де безпосередньо дотикаються економічні й правові проблеми. Держава й право, вини$кає у відповідь на економічні потреби.

Держава й право пов’язані з економічними відносинами безпосередніше, тісніше, ніж інші частини суспільної надбудови. В нашій країні проблеми відношення економіки і державно-правового управління набули в останні роки особливу гостро$ту й актуальність.

Теорія держави і права й соціологія. Соціологія – одна з гуманітарних наук, які займаються проблемами управління соціального життя й функціонування соціальних систем. Тому вона зв’язана з управлінням, яке здійснюється з допомогою держави і права. Соціологія вивчає також закономірності соціальної поведінки людей,$ її мотивацію.

Опираючись на досягнення соціології, на конкретні соціологічні дослідж$ення, наука про державу й право може успішно вирішити проблеми підвищення соціальної ефективності норм права, способів і гарантій удосконалення державного апарату.

Теорія держави і права й політологія. Головне призначення політології – вивчення політики, політичних інститутів систем і процесів. Держава й право невіддільні від політики і політичного життя суспільства. Причому держава, її діяльність зовсім не частковий випадок політики, не один з окремих$, рядових ділянок політичного життя. З державною владою, із її складом і формами, методами діяльності напряму зв’язане політичне життя в цілому. Політика, як вважали древні греки, — мистецтво управління державою.

Політична (державна) влада представляє соб$ою вінець політики, служить основою порядку в суспільстві. З політичною владою напряму чи не напряму зв’язані всі політичні партії і інші політичні інститути, а значить, всі вони активно взаємодіють із державою і правом. [7, 53c.]

Теорія держави й права і соціальна психологія. Теорія держави і права, яка досліджує с$пецифічні форми й методи впливу на поведінку людей, не може не цікавитись соціально — психологічними особливостями суспільного життя. Більше того, вивчення формування всіх видів і рівнів правосвідомості, правотворчості, змісту права, ефективності його впливу на свідомість, волю і поведінку людей неможливе без врахування досягнень $соціальної психології.

Майже всі основні категорії держави і права (влада, авт$оритет, суб’єктивні права і обов’язки, дисципліна, законність, корупція і інші) не можуть бути по-справжньому глибоко розкриті без виявлення їх соціально-психологічної сторони. [1, 55c.]

Збагачення державознавства й правознавства найновішими досягненнями всіх гуманітарних наук допоможе їм розкрити природу, сутність і закономірності руху свого предмета, вибирати вірні гуманістично направлені пізнавальні орієнтири, більше наблизитись до потреб практики.

г) Теорія держави і $права в системі юридичних наук

Складність, багатогранність, динамізм держави і права приводять до того, що окремі їх сторони, аспекти вивчаю$ться багатьма юридичними науками. А будь-яка наука включає в себе пізнавальну діяльність людей, і чим продуктивніші результати дослідницької роботи, тим більше знань накопичує наука.

Систему юридичних дисциплін можна поділ$ити на групи. Перевалов поділяє їх наступним чином:

1) історико-теоретичні науки (теорія держави і права, історія держави і права, історія політичних і правових знань);

2) галузеві науки (конституційне право, цивільне право, трудове право, адміністративне прав$о, кримінальне, екологічне і інші);

3) прикладні науки (криміналістика, судова статистика, судова медицина й інші); особливе місце займає наука міжнародного права. [1, 58c.]

Історико-правові науки представляють собою своєрідне відгалуження теорії держави і права. Вони також вивчають державу і право в цілому, історичний розвиток політичної й правової думки, але акцентують увагу на історичній конкретності держави і права. [4, 18c.] Теорія держави і права використовує висновки й досягнення історичних наук, історичний матеріал як опорний$, базовий.

Галузеві юридичні науки складають найбільшу групу, в них проходять найсуттєвіші зміни. Так, в наші дні значно виросла роль громадянського п$рава і відповідно науки громадянського права. Предметний, змістовний і понятійний взаємозв’язок теорії держави і права з галузевими науками не викликає сумнівів. По відношенню до них теорія держави і права виступає як узагальнююча синтезуюча наука. По-перше вона вивчає державу і право в цілому, виясняє загальні закономірності їх, виникнення, розвитку й функціонування. Предмет же будь-якої галузевої науки заданий межами визначених суспільних відносин, рамками відповідної галузі права. По-д$руге теорія держави і права досліджує загальні для всіх галузевих наук питання (вч$ення про правовідносини, правопорушення, юридичну відповідальність, праворозуміння й інше). По-третє, вона відіграє методологічну роль у юриспруденції. Без її висновків, наукових категорій галузеві науки обійтися не можуть.

Значно менше теорія держави і права взаємопов’язана з прикладними науками. Це зумовлено тим, що останні не повністю$ відносяться до юридичних наук, оскільки включають у свій зміст дані природних, технічних і інших наук.1

2. Предмет теорії держави і права

Кожна наука має свій предмет дослідження, під яким розуміється досліджувана нею сторона об’єктивної дійсності. Іншими словами предмет науки – це ті явища й процеси реального світу, які досліджуються нею. На що направлене наукове пізнання. Наука вивчає перш за все з$акономірності розвитку природи й суспільства. Предмет теорії держави і пр$ава не є винятком.

Теорія держави і права вивчає загальні закономірності виникнення, розвитку, призначення й функціонування держави і права. Вона, так би мовити, виділяє державу і право з усієї системи суспільних явищ і досліджує їх внутрішні закономірності. Але тоді держава й право розвивається у взаємозв’язку з економікою, політикою, мораллю, культурою й іншими суспільними феноменами. Причому теорію держави і права цікавить не тільки соціально-економічна обумовленість державних і правових явищ, але й зростаюч$ий вплив останніх на економіку, соціальне й духовне життя суспільства.

Предметом науки теорії держави і права служать багатосторонні і складні взаєм$одії суспільства й держави, роль і місце держави і права в політичній системі суспільства. Вона вивчає не тільки державно-правові явища й процеси, але й представлення людей у них. В її предмет входить суспільна, групова і індивідуальна політична й правова свідомість. [6, 64c.]

Єдиність предмету держави і $права обумовлюється її практичною й науково-понятійною єдністю. Держава й право нероздільно зв’язані одне з одним. А тому теорія держави і права не ізольовані галузі знань, а єдина наука. Але залишаючись цілісною наукою, вона поділяється на дві відносно самостійні структурні частини:

· теорію держави – державознавство;

· теорію п$рава – правознавство.

Саме зазначені єдність і диференціація дозволяють вивчати державу в її правовому оформленні і юридичному закріплення, а право – в його державному забезпеченні, гарантуванні, не мішаючи при цьому поглибленому і детальному аналізі й держави і права. Тим більше недопустимим є протиставлення держави і права один до одного.

Предмет теорії держави і права с$кладає практично ,вся система юридичних наук. Пояснюється це тим, що галузеві та інші юридичні науки вивчають лише окремі аспекти держав$и і права або історію державно-правового життя, тому не можуть дати цілісного й повного уявлення про державно-правову організацію суспільства.

Отже, предметом теорії держави і права виступають такі явища суспільного життя, як держава і право, основні і специфічні закономірності їх розвитку і виникнення , їх сутність, призначення й функц$іонування державно-правової організації суспільства, що розглядаються як цілісні соціальні інститути, а також особливості політичної й правової свідомості і правового регулювання.

Але, звернемо увагу, як стверджує В.М.Корельський: “Теорія держав$и і права не ставить перед собою завдання вивчити всі сторони діяльності держави, зміст конкретних юридичних норм, практику їх застосування. Таке завдання виконує вся система наук про державу й право.”1

Крім того, предмет теорії держави і права перебуває в постійному розвитку. Це відбувається як на базі суспільних і юридичних наук, так і спеціальної науки, де предмет включає у сферу наукового пізнання нові явища, забезпечує рух науки від пізнання менш глибокої до більш глибокої сутності явищ, насамперед держави і права.

$

3. Поняття та склад методології юридичної науки

а) Поняття методології та її складові

П.М.Рабінович визначає методологію юридичної науки з дох сторін. За ним методологія юрид$ичної науки — це:

— “система підходів і методів, способів і засобів наукового дослідження” – з одної сторони;

— “вчення (теорія) про їх використання при дослідженні державно-правових явищ” – з іншого. [2, 25c.]

А, взагалі, сучасна юридична наука поняття методології тлумачить по-різному. Під методологією розуміють сукупніст$ь певних теоретичних принципів, логічних прийомів і конкретних способів дослідження предмета науки; розуміють її як система певних теорій, принципів, законів і категорій, що відображають процес пізнання. Зважаючи на це, методологію теорії держави і права слід визначити як складне утворен$ня, що включає в себе цілу систему різноманітних підходів, методів, логічних прийомів та інших можливих засобів пізнання й удосконалення державно-правових явищ.

Основними складовими методології є:

— філософ$сько-світоглядні підходи (матеріалістичний чи ідеалістичний, діалектичний чи метафізичний, визнання чи заперечення об’єктивних соціальних, у тому числі державно-правових, закономірностей і можливості їх пізнання, здобуття істинних знань щодо них);1

— загальнонаукові методи, тобто такі, які використовуються в усіх або у більшості наук (наприклад структурний, функціональний методи$, сходження від абстрактного до конкретного, формально-логічні процедури, $скажімо, аналіз, синтез і т.ін.);

— групові методи, тобто такі, котрі застосовуються лише в певній групі наук, наприклад, тільки у суспільствознавстві (скажімо, метод конкретно-соціологічного дослідження);

— спеціальні методи, тобто такі, котрі прийняті лише для дослідження предмету однієї науки (наприклад, в юриспруденції – способи уяснення (тлумачення) юридичних норм$, своєрідні прийоми узагальнення юридичної практики).2

Дослідницькі методи можна також розподілити дещо умовно на емпіричні (способи виявлення, фіксування, збирання, систематизації інформації про факти і явища) і теоретичні (способи пояснення, тлумачення зібраних даних, побудови понять, концепцій, прогнозів і т.ін.).

$б) Метод – основна категорія методології

Рівно як методологія є вихідним поняттям у механізмі юридичного пізнання, так само і метод можна розглядати як вихідну базисну категорію методології. Під терміном “метод” розуміють спосіб пізнання явищ природи і суспільного життя. Продуктивність наукового пошуку, степінь і глибина пізнання реальної д$ійсності багато в чому залежить від методів, які використовуються дослідниками. Самі методи – продукт$ творчої, інтелектуальної роботи людини, вони нерозривно зв’язані з предметом вивчення.

Теорія держави і права — не зібрання готових істин, канонів і догм. Це жива наука, яка постійно розвивається, знаходиться в неперервному пошуку.

Таким чином, методи теорії держави і права – це прийоми, способи, підходи, які використовуються нею для пізнання свого предмету й отримання наукових результатів. Вчення про методи науко$вого пізнання називається методологією.

В нашій науці багато десятиліть хазяйнував моністичний – марксистсько-ленінський — підхід до вивчення державно-правових явищ. Усі інші теорії й доктрини вважались невірними і піддавались критиці. Сьогодні в нашій країні свобода вибору методів, способів, підходів до вивчення держави і права, плюралізм $вчень і думок.

Методи теорії держави і права тісно пов’язані з її предметом. Останній відповідає на питання, що вивчає теорія держави і права, методи і як, якими способами вона це робить. В основі методів лежить предмет теорії, бо без теорії метод залишається безпред$метним, а наука – беззмістовною. У свою чергу лише теорія, озброєна адекватними методами, може виконувати поставлені перед нею задачі й функції.

Теорія й методи виникають одночасно, до них висуваються схожі вимоги: не тільки результати, але й шлях до них повинен бути істинним. Але теорія й методи не є тотожними, не можуть і не мусять замінювати о$дне одного.

Найбільш поширеним є таке визначення методу – це спосіб побудови й обґрунтування системи знання: сукупність прийомів і операцій практичного й теоретичного освоєння дійсності. Залежно від визначеності предмета дослідження всі методи поділяються на загальні й окремі. Теорія держави і права сама є мет$одологічною дисципліною щодо інших юридичних наук і розробляє власні методи дослідження державно-правових явищ і в той же час активно використовує загальні методи, які вироблені суспільними й природними науками.

$

в) Характеристика основних методів

На протязі довгого часу в науці йде боротьба між ідеалістичним і матеріалістичним методом пізнання, метафізикою$ й діалектикою. Філософською основою теорії держави і права служить діалектичний метод. До філософських законів і категорій безпосередньо близькими є: метод відштовхування від абстрактного до конкретного і від конкретного до абстрактного. Існує ще історичний метод і системний метод. Далі детальніше розглянемо конкретні методи.

Порівняльний метод останнім часом набув особливої актуальності. Порівняння в теорії держави і права розуміють як процес відображення й фіксації від$ношень тотожності, подібності в державно-правових явищах Порівнянню в процесі вивчення теорії держави і права властивий цілий ряд пізнавальних функцій: пізнання одиничного, особливого і загального в державно-правових явищах. При цьому відшукання загальних рис зазначених явищ стає суттєвою передумов$ою до проникнення в їх сутність, опанування властивих їм закономірностей. Порівняння дозволяє класифікувати державно-правові явища, виявити їх історичну послідовність, генетичні зв’язки між ними.

Основними об’єктами порівняння вважають $системи й галузі права, інститути держави і права, нормативні акти, організаційну форму державно-правового управління, різноманітні установи, матеріали юридичної практики й положення юридичної теорії. Порівняння здійснюється у формі зіставлення або протиставлення. Порівняння набуває науковості тільки в тому випадку, коли порівнюються невипадкові, а тип$ові факти, враховується взаємозв’язок із конкретною обстановкою, причинами виникнення, динамікою розвитку. Порівнювані факти мають бути достовірними і відображати тенденції розвитку держави і права. Порівняльний метод не слід ототожнювати з порівняльним правознавством і порівняльним державознавством.

Спеціально-юридичний метод полягає в описі державно-пр$авової практики, юридичних норм тощо. За його допомогою встановлюються зовнішні ознаки правових явищ, їх відмінності, виробляються поняття та їх формул$ювання. Завданням цього методу є аналіз змісту чинного законодавства й практики його застосування державними органами.

Системно-функціональний метод необхідний в юридичній науці через с$истемно-функціональну природу держави і права, що регулюють суспільні відносини. Право, держава, їх структурні підрозділи є відкритими системами, тобто такими, що самі складаються із систем більш низького порядку і входять у системи більш широкі. І право, і держава функціонують у них, тобто виконують певні функції, що, в першу чергу, визначає актуальність використання системно$-функціонального методу в пізнанні цих складних явищ. Так, початкова клітина права – його норма – є частиною цілісної і єдиної системи права. Ось чому норму права можна пізнати з необхідною глибиною й повнотою лише в тісному логічному зв’язку з іншими нормами.

Статистичний метод полягає у вивченні кількісних змін у державно-правовому житті й опрацюванні цих спостережень у наукових і практичних цілях. Такі статистичні вимірювання дають можливість виявити певні тенденції у розвитку державно-пра$вових явищ.

Історичний і логічний методи. Суть історичного методу полягає в тому, що процес розвитку державно-правових явищ відтворюється у всій багатогранності, враховується все позитивне, накопичене історичним досвідом. При логічному дослідженні держави і права необхідно в$ідволікатись від усіх випадковостей окремих чинників, особливостей, несуттєвого.1

Метод сходження від абстрактного до конкретного. Згідно з цим методом пізнання здійснюється у два етапи.$ На першому етапі пізнання об’єкт сприймається як єдине ціле. На другому – за допомогою аналізу об’єкт явно розділюється на частини й описується за допомогою багатьох абстрактних визначень.2

І насамкінець, відзначимо, що розробка $нових методів і оволодіння ними – питання нелегке, але розвиток теорії держави і права в Україні слід починати саме з методології цієї науки.

Усі названі методи безумовно необхідні для проведення повноцінного, всебічного завершен$ого державно-правового дослідження; кожен з них може знадобитись на якомусь етапі – тому навіть з цієї причини методологія мусить бути множинною, плюаристичною, хоча і їх роль у науковому неоднозначна.

Висновки

Враховуючи все вищесказане і, беручи до уваги, що сучасна українська національна ідея має бути зорієнтована на соціальну активність особистості, у тому числі на правову активність, без якої суверенну, демокра$тичну і соціальну державу побудувати просто неможливо. Адже становлення і розвиток новітньої української держави не можливі за умов, коли, на превеликий жаль, сьогодні зростає кількості $правопорушень і злочинів (причому число протиправних діянь тяжкого характеру складає більший відсоток), низький рівень правової культури населення, не те що зростає чи хоча б залишається на місці, а невпинно й стрімко паде, важкий економічний і політичний стан держави, низький жит$тєвий рівень країни тільки підсилюють ці негативні сторони; підняття України немислимо без глибоких знань прав і обов’язків людини і громадянина, діючого законодавства кожним представником суспільних відносин. І в цьому може й мусить допомогти саме теорія держави і права як навчальна дисципліна. А, так як це справа не лише сьогоднішнього дня, але й майбутнього, то вагомість підняття теорії держави і права в умовах $України є ще більшою.

Отже, теорія держави і права вивчає активні процеси розбудови суверенної Української держави, діяльність, спрямовану на створення національної системи права; дає пояснення не тільки змісту чинного законодавства, але його основних принципів, ідей, закономірностей та напрямків розвитку основоположних державно-правових явищ.

Теорія держави і права досліджує загальні і спец$ифічні закономірності виникнення, розвитку й функціонування держави і права, виробляє свою систему наукових понять, визначень і принципів, внаслідок чого є самостійною юридичною наукою в системі юридичних наук, що має для цих наук загальнотеоретичне й методологічне значення.

Сьогодні українська громадськість потребує демократичної держави, в якій забезп$ечувалися б права і свободи, вона прагне брати участь у здійсненні влади, можливості відстоювати і пропагувати свої погляди й переконання, вимагає свободу слова й преси і т.п. Це мож$ливе лише за умов високого рівня правової й політичної культури, розвинутого громадянського суспільства, що у свою чергу потребує існування правової держави.

Тому, в наш ча$с теорія держави і права стає більш демократичною, як у попередні роки, відкритою для сприйняття і класичного наслідування минулого і новітніх ідей. Вона приділяє все більше уваги духовним і матеріальним потребам людини, його цінностям, правовому й політичному світогляду, правам і свободам людини й громадянина. Зі сприйняттям ідей правової держави значно збагатився гуманістичний зміст сучасного вчен$ня про державу й право. Цим самим даний предмет створює базисний фундамент для навчання та практичної діяльності майбутнього юриста.

Гарантом такої позиції теорії держави і права є в майбутньому високостабільне суспільство з високою правовою свідомістю і правовою культурою, $кожен член якого володіє знаннями основних ідей, понять та положень правової науки.

Список використаної літератури

1.Загальна теорія держави і права: Навчальний посібник/ За редакцією В.В.Копєйчикова.-К.:Юрінком,1997

2.Основи держави і права: Н$авчальний посібник/ С.Д.Гусарєв, Р.А.Калюжний, А.М.Колодій та інші; За редакцією А.М.Колодія і А.Ю.Олійника.-К,:Либідь, 1997

3.Теория государства и права: Підручник/ під ред. В.М.Корельського і В.Д.Перевалова — М., 1999.

4.Право:підручник/ А.И.Косаров, М.В.Малинкович, С.Д.Покревская і ін., під ред. Н.А.Тепловой і М.В.Малинкович. -М.:Закон и право, ЮНИТИ, 1998.

5. Основи конституційного права України: Підручник/ За редакцією В.В.Копєйчикова.-К.:Юрінком,1997

6. Основи загальної теорії держ$ави і права: Навчальний посібник/ П.М.Рабінович. – К.:ШСДО,1995.

7.Основи теорії права: Навчальний посібник/ А.А.Нечитайленко — Харків, 1998.

8.Правознавство: підручник /за ред. Настюка М. – Львів: Світ, 1995.

9.Основи держави і права України: Навчальний посібник/ М.О.Навроцький, М.І.Костюк, П.М.Р$абінович та інші; За редакцією Д.С.Карпина-Львів, «Вільна Україна» 1994

[1] Основи загальної теорії держави і права: Навчальний посібник/ П.М.Рабінович. –К.:ШСДО,1995. c.20

1 Право:підручник/ А.И.Косаров, М.В.Малинкович, С.Д.П$окревская і ін., під ред. Н.А.Тепловой і М.В.Малинкович. -М.:Закон и право, ЮНИТИ, 1998. c.16

1 Теория государства и права: Підручник/ під ред. В.М.Корельського і В.Д.Перевалова — М., 1999. c.10

1 Основи теорії права: Навчальний посібник/ А.А$.Нечитайленко — Харків, 1998. c.9

2 Основи конституційного права України: Підручник/ За редакцією В.В.Копєйчикова.-К.:Юрінком,1997 c.15

1 Правознавство: підручник /за ред. Настюка М. – Львів: Світ, 1995. c.21

2 Правознавство: підручник /за ред. Настюка М. – Львів: Світ, 1995. c.23

Post Comment