Проблема мирного врегулювання з Японією після 2-ї світової війни

Реферат на тему:

Проблема мирн$ого врегулювання з Японією після 2-ї світової війни.

1. Проблеми мирного врегулювання

2. Сан-Франциська мирна конференція 1951 року.

3. Радянсько-Японські відносини після Сан-Франциської конференції.

2 вересня 1945 року підписується капітуляція Японії, що означало закінчення 2-ї світової війни. Враховуючи те, що основна участь у війні з Японією була аамериканська (СРС$Р прифмав активну участь у розгромі Японії на територія Манчжурії лише на останньому етапі війни)вже 25 вересня 145 року з’являється документ Держдепартаменту США під назвою “Основні принципи політики США відносно Японії у початковий пері$од окупації” Якщо відзначити, що окупаційними військами були на 98% війська США (символічний контингент був Австралійський і Великобританії), США запропонували СРСР прийняти учатсь в окупації але при умові командування окупацією генерала Макартура. Основна тема цього документу – здійснення окупаційної політики у Японії повинно були привести до створення там державної влади, яка буде підтримувати ціл$і США. Отже США не призовували, що основна мета окупаційного періоду – створення лояльної Японської держави. Але враховуючи те, що не лише США брали участь у війні з Японією, потрібно було створити якийсь міжнаро$дний орган, який мав підготувати підписання угоди. Таким органом стала Далекосхідна консультативна комісія (ДКК), і була створена в жовтні 1945 року. До її складу входили: США, СРСР, Китай, Великобританія, Франція, Австралія, Нова Зеландія, Канада та Нідерланди. Функції ДКК, як це було сформульовано, обмежувалось наданням рекомендацій головнокомандуючому генералу МакАртуру, тобто робота ДКК мала дорадчий характер. В грудні 1945 року в процесу роботи московської наради міністрів закордон$них справ, статус та назва комісії змінилася: ДКК змінили на далекосхід$на комісія, основною метою її стало формування принципів щодо післявоєнного врегулювання з Японією. Причому великі держави отримали право вето в комісії, щоправда воно стосувалося лише політичних питань.

Окрім ДК було створено Союзну раду для Японії. До неї входили США, СРСР, Китай і Великобританія. Ця організація і перебрала функції консультацій.

Незважаючи на всі створені організації, реальна влада належала головнокомандуючому. У лютому-квітні 1946 року обидві організації розпочали свою роботу.

$

В червні 1947 року з’являється перший серйозний документ Союзної Ради: “Основна політика в$ідносно Японії після капітуляції”. Там було сказано, що основними завданнями і окупаційного режиму, і основних органів щодо Японії було створення демілітаризованої і демократичної Японії.

Ще одним досягненням роботи і ДК і СР була підготовка проекту конституції Японії. Тут слід відзначити, що на відміну від Німеччини, яка теж$ підписала капітуляцію і де вся влада перейшла до окупаційних військ, окупаційна влада в Японії вирішила залишити уряд. 3 травня 1947 року Конституція Японії вступила в силу. Велися бедати щодо статусу Японії, яка форма державного правління . До війни Японія була абсолютною монархією, і висувалися думки ліквідувати монархію взагалі. Однак було ви$рішено залишити Японію конституційною монархією. “Імператорська влада залишалася символом держави і Єдності народу”, як це було записано в Конституції. Дуже важливою, в плані післявоєнного врегулювання, була 9 стаття, яка проголошувала відмову Японії від створення власних збройних сил, і від війни як знаряддя національної політики.

Іншими серйозними документами, створеними спільно ДК та СР, були рі$шення Про покарання японських військових злочинців, Про реституції пограбованої власності, Про скорочення військово-промислового потенціалу Японії$. Отже, робота цих двох органів та виконавчої влади була досить плідною, і Японія була безповоротно зорієнтована на демократичний шлях розвитку.

Проте мирний договір все ще не б$ув підписаний. В 1948 році розпочинається висування проектів, як з боку СРСР, так і західних країн. І тут виникли принципові розбіжності. У процесі врегулювання із колишніми союзниками Німеччини цілі були однакові, незважаючи на територіальні питання, рішення було підписано досить швидко. В Японії, перш за все виникали суперечки щодо статусу Японії як промислової держави, яка могла стати конкурентом США. Тому пропозицією СРСР було не обмежувати розвиток Япон$ської невійськової промисловості. США намагалися створити слабку з точки зору розвитку промисловості Японію.

Ще одним спірним питанням було територіальне питання. Ще в лютому 1945 року в Ялті Рузвельт звернувсядо Сталіна з пропозицією вступити у війну з Японією. І Сталін пообіця$в це зробити через декілька місяців після закінчення війни в Європі, але за умови, якщо США погодиться підтримати СРСР у поверненні так званих “північних японських територій”: Південного Сахаліну та Курильських островів. СРСР вступив у війну, і тепер він досить предметно натякав на домовленість. Але США не бажали підтримувати СРСР.

Проте США були зацікавлені у вирішенні проблем і колишніми колоніями (си підманта$дтними територіями) Японії. На початку 1947 року США пропонують Раді безпеки ООН передати мандати на колишні підмандатні території Японії до США. Мова йшла про Каролінські, Маріанські і Маршалові острови. СРСР намагався ув’язати це питання із пр$облемою “північних територій”, але успіху не було досягнуто.

З 1947 по 1951 рік продовжується робота над мирним договором з Японією. Пам’ятаючи про серйозну дипломатичну пер$емогу СРСР у Дунайській конференції, Захілні країни повністю перейняли ініціативу. У травні 1951 року з’являється англо-американський проект мирного договору з Японією. Він був погодженим з усі$ма країнами, які входили у Союзну Раду, крім СРСР. СРСР намагався щось зробити, але єдиний фронт для вирішення Японської проблеми було створено. Тут же США пропонують у вересні 1951 року провести мирну конференцію у Сан-Франциско. Були запрошені всі зацікавлені держави (а їх було 51), але представників держав “з сумнівним державним устроєм” (як писали американські газети): Китайська Народна республіка (вважалося, що справжній уряд знах$одився на Тайвані), Корейська народно-демократична республіка, Монгольська народна республіка і Демкратисна республіка В’єтнам[1], причому було розіслано меморандум з приводу того, як буде проходити конференція: “обговорення не буде – лише підписання”. Пам’ятаючи про меморандум США, радянська делегація відразу ж запропонувала поправки до$ 5 статей і 8 нових статей. Мова йшла про територіальні зміни, яких не було в англо-американському проекті договору (“північні теориторії”) і про визнання суверенітету КНР над Манчжурією. Але пропозиції СРСР навіть не обговорювались. І тут повторилася приблизна ситуація, як на Дунайській конференці$ї. СРСР заявили, що такий договір не підпишуть, і договір було підписано без СРСР (Згадайте про дунайську конферерцію).

Сан-Франциський мирний договір означав, що

— припинявся стан війни з Японією;

— визнавався суверенітет Японії;

— Японія визнавала незалежність Кореї;

— Японія визнавала рішення Рада Безпеки щодо колишніх японських підмандатних терит$орій;

— Японія відмовлялась від претен$зій на Курильські острови, на Південний Сахалін і Тайвань[2];

Крым того, як традиційно в мирних договорах, було зафіксовано обов’язок Японії випатити репарації, але розмір їх не був встановлений і мав вирішуватися у двосторонніх відносинах Японії із тими державами, яким була нанесена шкода.

Буквально через декілька годин після підписання угоди, делегати перейшли у сусідню будівлю (Офіцерський клуб), і була підписана Японо-Американська адміністративна угода. Тут були сформульовані умови розміщ$ення і обслуговування на території Японії близько 600 американських військових баз та об’єктів. Причому на першому етапі на території цих баз і відносно американських військовослужбовців існував принцип “екстериторіальності”, тобто судити його повинні були за законами США.

Після підписання Сан-Францизької мирної угоди, Далекосхід$на Комісія і Союзна Рада для Японії припиняли свою роботу. Але СРСР відмовився від цього і близько місяця наші представники ходили на роботу в Союзну Раду (анекдотична ситуація).

З одного боку СРСР доклав чимало зусиль для того, щоб перемо$гти у війні з Японією. З іншого боку сконцентрувавши свої зусилля, ССР виграв дипломатичну битву в Європі, створивши європейський соціалістичний табір, але повністю програв її в Японії. Це продовжувалось до 1955 року.

До влади на той час прийшов Хрущов, який намагався вирватись із дипломатично$ї блокади. Першим проявом стали радянсько-японські відносини. В червні 1955 року СРСР пропонує проект двостороннього мирного договору з Японією. В ньому йшлося про припинення стану війни, відновлення дипломатичних відносин, відмова від репарацій, але визнання Японією суверенітету СРСР над Курильськими островами. Японія погодилась на розгляд цієї пропозиції, вле за умо$в територіальної претензії Японії на Курильські острови і визнання СРСР права Японії на нерегульований лов риби на Далекому Сході. Радянський союз, зрозумівши, що Японія не погодиться на вирішення$ територіальної проблеми, йде на безпрецедентний компроміс (оскільки він був зацікавлений у встановленні дипломатичних відносин з Японією).

9 серпня 1955 року СРСР заявляє, що він готовий передати Японії 2 з 4-х островів (Хабомаї і Шикотам). 19 жовтня 1956 року з’являється спільна декларація про припинення стану війни, про відновлення дипломатичних та консульських відносин,$ і СРСР ще раз підтвердив, що після підписання мирної угоди, він поверне Японії 2 острови. Робота над текстом договору продовжувалася до 1960 року. І тут в січні 1960 року з’$являється японо-американський договір про взаємну співпрацю і безпеку. Цей договір продовжував адміністративну угоду (термін існування американських баз продовжувався), крім того Японія дозволяла атомним кораблям США заходити в порти Японії. Останнє викликало негативну реакцію СРСР, і 27 січня 1960 року з’являється пам’ятна записка Радянського уряду: “Нова військова угода[3] не сумісна зі зміцненням незалежності і безпеки Японії…В$се це обумовлює неможливість передачі островів…”

Історична довідка.

Відкрили Курильські острові російські мореплавці, а острів Сахалі$н – японці, але ні тим, ні іншим незручно було добиратися. У кінці 19 століття (приблизно 1872 рік) з’являється Петербурзький договір, за яким території обмінювались. Така ситуація існувала до Російсько-Японської війни, яку Росія програла. Було підписано досить принизливий договір для Росії Портмунський (?) договір, за яким Росія втрачала свій вплив в Китаї (Порт Артур, Порт Дальній), $крім того всі південна частина Сахаліну переходила до Японії[4]. СРСР після завершення 2-ї світової війни мав право повернути собі територію Південного Сахаліну. Але проблема Курильських островів залишалася, хоча Японія і відмовилися від претензій на них. Коли у кінці 1980 років прийшла “перестройка”, СРСР був готовий обг$оворювати проблему передачі Курилів. З’являється грандіозний проект, де вони запропонували всім жителям Курилів, які погодяться, переходять разом з островами у підданство Японії; хто не захоче – може переїхати у нове місто, яке будується десь у Сибіру під к$люч.

Сьогодні фактично ці острови належать Росії, але юридично все досить заплутано.

[1] Всі ці країни вважалися маріонетками СРСР.

[2] В договорі не було жодних зауважень щодо того, кому ці острови передавались.

[3] Мається на увазі угода між Японією та США.

$[4] Граф Вітте за цю угоду отримав неофіційне ім’я (рос.) “граф Витте полусахалинский”.

Post Comment