Проблеми організації боротьби з правопорушеннями що вчиняються з використанням сучасних інформа

Проблеми організації боротьби з правопорушен$нями, що вчиняються
з використанням сучасних інформаційних технологій

Сьогодні у світі визначається тенденція до зростання значимості інформації в суспільних відносинах. Це об’єктивно пов’язано з таким соціальним явищем, як інформатизація – впровадження електронних засобів комунікації на основі комп’ютерн$их технологій у різні сфери суспільного буття. Інформатизація належить до процесів, що постійно та динамічно розвиваються. з одного боку, інформатизація веде до вдосконалення та інтенсифікації різних напрямів людської діяльності, з іншого, – її здобутки стають об’єктом негативни$х, антисоціальних проявів.

До негативних проявів належать, зокрема, правопорушення, що пов’язані з використанням комп’ютерних технологій; серед них особливу увагу пригортають такі, що мають ознаки злочину. В юридичній науці та практиці вони отримали умовну назву “комп’ютерні злочини”.

Особливу тривогу викликає те, що організовані злочинні формування активно використовують здобутки інформатики для досягнення злочинних цілей. Ана$ліз наявної емпіричної бази світового досвіду показує, що спостерігається тенденція, коли транснаціональна організована комп’ютерна злочинність ст$ановить загрозу не тільки національній безпеці окремої країни, але й загрожує всьому світовому порядку. Це стосується сфери економічної безпеки. Світовий “кіберпростір” у галузі економічних відносин активно освоюється криміналітетом. За експертними оцінками, обсяги операцій при електронній обробці та пер$едачі по комп’ютерним мережам грошових ресурсів вказують на те, що потенційні втрати можуть бути вищі, ніж при тих самих операціях з використанням звичайних паперових технологій. Втрати ж окремо взятої держави в таких в$ипадках за лічені хвилини можуть досягати значних розмірів.

Одним з резонансних злочинів було проведення у 1999 році за допомогою комп’ютерних технологій близько 10 тис. трансакцій на суму понад 9 млрд. дол. через Нью-Йорк банк. Західні фахівці вважають, що у цій справі задіяні члени російської організованої злочинності, зокрема, один з$ її відомих у кримінальному світі авторитетів, колишній мешканець України і Росії Могилевич. Експерти також вважають, що такі операції за короткий термін могли здійснюватися виключно з використанням трансграничних комп’ютерних мереж.

Слід зазначити, що викриття таких правопорушень стало можливим завдяки розвинутій системі юридичних норм американського законодавства та міжнародного права, зокрема правовій регламентації взаємодії та $координації діяльності правоохоронних органів США з банківськими структурами та Інтерполом, а також завдяки високому рівню технічного оснащення, спеціальній підготовці фахівців функціональних підрозділів по боротьбі з комп’ютерною злочинністю.

$

Не є винятком із загальносвітових тенденцій розвитку комп’ютерної злочинності й Україна.

У нашій країні набувають поширення “тіньові” конвертаційні центри та підпільні банки, технічною основою яких є комп’ютерна техніка та технології (визначити загальну кількість таких фактів неможливо через недо$сконалість системи державної статистики). Як приклад, наведемо декілька найбільш резонансних фактів використання злочинцями сучасних інформаційних технологій.

Співробітники відділу по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю УСБУ в Харківській області припинили діяльність групи осіб, які займалися незаконною конвертацією валюти. До валю$тних махінацій було задіяно 10 українських фірм та іноземні офшорні компанії, які зареєстровані на підставних осіб. За допомогою комп’ютерних технологій зловмисники перераховували$ безготівкові кошти через українські банки на рахунки підставних фірм. Після цього гроші переводилися в готівку. Частина поверталася в Україну, а частина залишалася за кордоном. У злочинців вилучено декілька десятків тисяч дол. США.

Співробітниками столичного Управління податкової міліції в результаті проведення цільових оперативно-розшукових заходів виявлено в Києві злочинну групу, яка також займалася конвертацією грошей. Щоденно че$рез мережу фіктивних фірм проходило більше 2 млн грн., що приховувалися від оподаткування. Диспетчерська конвертаційного центру знаходилась у звичайній квартирі будинку по вул. Урицького. Через комп’ютери, що працювали цілодобово, “тіньовики” відстежували рух грошей на банківськ$их рахунках, здійснювали фінансові операції за межами України. Завдяки своєчасним діям правоохоронних ор$ганів з “тіньового” обігу вдалося вилучити понад 600 тис. грн. і 40 тис. дол. США, що призначалися для розрахунків з клієнтами підпільного банку.

В Україні у 1999 році знайшов свій прояв і такий вид антисоціальних діянь, як поширення через Інтернет завідомо неправдивих відомостей, що ганьблять іншу $особу. Це застосовується, зокрема, як засіб недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності та у політичній сфері нашого суспільства. У політичній сфері це можливо як аморальний засіб конкурентної боротьби серед претендентів на найвищі посади в органах державної влади. Про це свідчить порушена Генеральною прокуратурою України кримінальна справа за фактом поширення через Інтернет відомостей, що ганьблять честь і гід$ність Президента України.

Враховуючи вплив інформатизації на суспільне життя, з часу проголошення 24 серпня 1991 року державної незалежності України прийнято ряд законів та підзако$нних нормативних актів щодо правового регулювання суспільних інформаційних відносин, у тому числі тих, що пов’язані з інформатизацією.

Для публічно-правового упорядкування та врегулювання цих відносин на державному рівні виникла потреба юридично визначитися у найбільш важливих правових нормах поведінки їх учасників, у тому числі у заходах запобігання та боротьби з правопорушеннями у сфері суспільних інформаційних відносин. У с$вою чергу, це викликало необхідність умовного відокремлення та публічно-правового фіксування напряму (інсти$туції), що визначається як державне управління у сфері суспільних інформаційних відносин в умовах інформатизації.

Національне право України має значний масив нормативних актів (законів та підзаконних актів), що прямо чи опосередковано регулюють інформаційні відносини у суспільстві. Воно нараховує близько 260 законів України, 290 постанов Верховної Ради України (нормативного змісту), 3$68 указів та 87 розпоряджень Президента України, 1149 постанов та 206 розпоряджень Кабінету Міністрів України, понад 1000 нормативних актів міністерств та відомств.

Законодавс$тво щодо регулювання соціальних інформаційних відносин, об’єктом яких є інформація, базується на таких системоутворюючих нормативних актах, як Конституція України, кодифіковані норми в різних кодексах України, закони України “Про інформацію”, “Про державну таємницю”$, “Про науково-технічну інформацію”, “Про телебачення і радіомовлення”, “Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні”, “Про захист інформації в автоматизованих системах”, “Про мови”, “Про бібліотеки і бібліотечну справу”, “Про інформаційні агентства”, “Про зв’язок”, “Про національний архівний фонд і архівні установи”, “Про національну програму інформатизації”, “Про концепцію національної програми інформатизації” та ін. Інформаційне законодавство України у своєму розвитку в основному відповідає принц$ипам та нормам міжнародного права.

Однак, через об’єктивні та суб’єктивні причини сучасне інформаційне законодавство України не має чіткої, ієрархічної побудови, єдності, компле$ксності, що викликає суперечливе тлумачення та застосування його норм на практиці, зокрема через те, що окремі цілісні проблеми вирішуються в різних нормативних актах фрагментарно і без узгодження між собою. При цьому не враховується специфіка традиційної правової доктрини, за якою сформовано національну ментальність нашого населення, юридичної науки, інші особливості соціально$го та державного устрою.

Порівняльний аналіз свідчить, що законодавство України у сфері інформаційних відносин має ряд недоліків: по-перше, різні закони та підзаконні акти, що регулюють суспільні відносини, об$’єктом яких є інформація, приймались у різні часи без належного узгодження понятійного апарату. Вони мають ряд термінів, що є недостатньо коректними, не викликають однозначної суспільної інформаційної рефлексії, або взагалі не мають чіткого визначення свого змісту. Термінологічні неточності та різне тлумачення близьких за формою і змістом по$нять та категорій призводить до їх неоднозначного розуміння і застосування на практиці, що викликає соціальну ентропію (невизначеність). Це, в свою чергу, породжує соціальні конфлікти в інформаційних правовідносинах та правовий хаос; у сфері боро$тьби зі злочинністю створено умови для можливого маніпулювання при визначенні ознак злочину, а це, в свою чергу, дає змогу уникати пр$авопорушникам відповідальності; по-друге, велика кількість законів та підзаконних нормативних актів у сфері інформаційних відносин ускладнює їх пошук, аналіз та узгодження для практичного застосування, в першу чергу працівниками правоохоронних органів у боротьбі з комп’ютерною злочинністю, а особливо такою, що має ознаки організованої. Це призводить до зниження рівня виявлення, розкриття та доведення до суду кримінальних справ про такі злочини в Україні.

У той же час, як свідчать дослідження, рівень виявлення та розкриття таких злочи$нів правоохоронними органами за кордоном постійно зростає: у ФРН з 1991 року кількість виявлення комп’ютерних злочинів постійно збільшується. У 1997 році у цій країні було зареєстровано 39 331 комп’ютерний злочин, у 1998 році – 46 022, що становить приріст 14,5%; у Франції$ кількість комп’ютерних злочинів збільшується на 30 – 40% щорічно; у Китаї річний темп зростання комп’ютерної злочинно$сті – 30% (у Міністерстві громадської безпеки країни зареєстровано близько 100 таких злочинів); у США тільки ФБР у 1999 році розслідувало більше 500 справ, пов’язаних з комп’ютерними злочинами, не враховуючи дитячої порнографії у комп’ютерній мережі.

Латентність комп’ютерної злочинності, зокрема, такого її різновиду, що набув у кримінології назви “комп’ютерне піратство” (порушення права на інтелек$туальну власність щодо комп’ютерних програм та автоматизованих баз даних), породжує за кордоном негативний імідж України. У зв$’язку з цим вона стає країною з ризикованим режимом довгострокового інвестування з боку багатьох потенційних інвесторів, зокрема у сфері впровадження сучасних електронних інформаційних технологій; по-третє, мають місце розбіжності щодо розуміння структури системи законодавства у сфері інформаційних відносин та підходів до її формування. Нерідко до системи законодавства включають норми, що виражені в підзаконних нормативних$ актах. У практиці правозастосування це створює колізію юридичних норм: ігнорування норм закону на користь норм підзаконного акту. Особливо це відчувається у сфері судового захисту (цивільно-правового, адміністративно-правового та кримінально-правового) щодо права інтелектуальної власності на комп’ютерні програми. Слід зазначити, що $в Україні стосовно цього немає відповідної судової практики. Не маючи захисту законних прав з боку держави, громадяни та приватні організації (розробники комп’ютерних програм і ав$томатизованих баз даних) захищають своє право інтелектуальної власності нецивілізованими, протиправними методами: створюють комп’ютерні програми, що серед фахівців називаються “комп’ютерними логічними бомбами” як різновид “комп’ютерних вірусів”. Такі програми здатні спричинити пере$кручення чи знищення інформації в автоматизованих системах, якщо інформаційні ресурси отримані несанкціоновано (з порушенням авторського права чи патентно-ліцензійного права на об’єкти інтелектуальної власності).

Як свідчать дослідження, сукупність правових норм у сфері суспільних$ інформаційних відносин, визначених в законах і підзаконних актах, досягла за їх кількістю критичного стану (маси), що зумовлює необхідність виділення їх в окремий, синтетичний автономний міжгалузевий комплексний інститут права та легальну (законодавчу) систематизацію в два етапи: перший – інкорпорацію на законодавчому рівні через визначення, виділення і введення у Звід законів України окремого розділу – “Інформаційне законодавство”; другий етап – кодифікацію на рівні окремого кодексу. То$бто, одним зі шляхів подолання проблем у сфері п$равового регулювання суспільних інформаційних відносин повинна бути законодавча систематизація норм права.

В Україні щодо систематизації законодавства склалися певні позитивні національні традиції, що перевірено часом. Ідея легальної систематизації правових норм у сфері інформаційних відносин загалом науково визначена та обгрунтована в дослідженнях вітчизняних науковців і має відповідні теоретичні напрацювання.

Вітчизняними науковцями в галузі інформ$атики та теорії права запропоновано новий підхід (когнітивний) щодо правового регулювання суспільних відносин. Цей підхід базується на застосуванні принципів і методів інформатики до вирішення проблем права, зокрема правотворення. На межі цих наук виникли наукові дисципліни: правова інформатика, інформаційне право, тектологія (теорія організації) ін$формаційної безпеки, захист інформ$ації в автоматизованих системах та ін.

Розвиток теоретико-правової бази регулювання суспільних інформаційних відносин в нашій країні враховує зарубіжний досвід. Проте, особлива увага повинна звертатися на виявлення причин та умов, а також дослідження недоліків, для уникнен$ня їх у правотворчій та правозастосовній діяльності, запобігання негативних для суспільства наслідків інформатизації.

Науковцями Міжвідомчого науково-дослідного центру з проблем боротьби з організованою злочинністю у співпраці з науковцями Національної академії внутрішніх справ України та Центром правової інформатики розроблено проект Концепції реформуванн$я законодавства України у сфері суспільних інформаційних відносин. Ця концепція 6 жовтня 2000 року розглянута на засідання Урядової комісії з питань інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності органів виконавчої влади. Намічено ряд заходів щодо її широкого обговорення серед громадськості України. з матеріалами проекту Концепції можна ознайомитися на веб-сторінці Міжвідомчого НДЦ в Інтернет за адресою http://mndc. naiau. kiev. ua

Вважаємо, що Ко$нцепція може бути покладена в основу організації комплексного удосконалення правового регулювання соціальних інформаційних відносин в Україні, а також сприяти організації профілак$тики та розкриттю злочинів, що вчиняються з використанням сучасних інформаційних технологій, у тому числі таких, що мають ознаки організованої злочинності.

Для вирішення питань правового забезпечення боротьби$ з негативними проявами у сфері інформатизації України серед інших заходів, визначених у вітчизняному інформаційному законодавстві, пропонуємо:

1. Службі безпеки, МВС, ДПА України проводити постійний моніторинг та глибокий аналіз стану боротьби з правопорушеннями, що с$коюються з використанням сучасних інформаційних, у тому числі телекомунікаційних технологій. Особливу увагу слід звернути на злочини, що вчиняються організованими злочинними угрупованнями, зокрема у контексті проблем інформаційної боротьби з правоохоронними органами, інформаційних$ війн; комп’ютерного тероризму та інших негативних проявів, що можуть становити загрозу національній безпеці, її складовим – інформаційній та економічній безпеці та громадському правопорядку в Україні.

2. Винести на розгляд Координаційного комітету по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю при Президентові України питання про стан правового регулювання та застосування законодавства$ про соціальні інформаційні відносини в умовах інформатизації України.

3. Національній академії наук, Академії правових наук із залученням інших наукових закладів та профільних вузів України рекомендувати здійснити силами вітчизняної наукової$ громадськості, зокрема в межах Національної програми інформатизації України, цільові теоретичні та практичні розробки з метою систематизації вітчизняного права у сфері соціальних інформаційних відносин та напрацювання методичних рекомендацій боротьби з комп’ютерною злочинністю.

Post Comment