Психічний розвиток підлітка під час навчання

Реферат з психології

Психічний розвиток підлітка під час навчання

Пс$ихічний розвиток з самого по­чатку опосередкований, організований і спрямований вихован­ням і навчанням. Починаючи з 20-х років нашого століття значний внесок у розробку цієї теорії зробили такі вчені, як П. П. Блонський, Л. С. Виготський, П. Я. Гальперін, В. В. Давидов, О. В. Запорожець, Г. С. Костюк, О. М. Ле­онтьев, О. Р. Лурія, О. І. Мещеряков, Н. О. Менчинська, П. Р. Чамата, Д. Б.$ Ельконін та ін.

Так, Л.С. Виготський стверджував, що педагогіка по­винна орієнтуватися не на вчорашній, а$ на завтрашній день дитячого розвитку. Тільки тоді вона зможе в процесі на­вчання здійснювати психічний розвиток. Він запропонував спеціальне поняття — «зона найближчого розвитку», в яко­му відображено внутрішній зв’язок між навчанням та пси­хічним розвитком індивіда. Смисл цього поняття полягає в тому, що на кожному етапі свого роз$витку дитина може розв’язувати певне коло проблем лише під керівництвом дорослих або спільно з більш розвинутими дітьми. Потім ці завдання і дії вона буде виконувати самостійно, але здат­ність до цього виникає внаслідок спільних дій у процесі навчання, актуальн$ий зміст, форми і методи якого зібрані саме у «зоні найближчого розвитку».

Л. С. Виготський висунув також положення про те, що для психічного розвитку дитини характерний перехід від інтерпсихічних до інтрапсихічних процесів. Спочатку ди­тина включена безпосередньо у соціальну діяльність, розподі$лену між членами певного колективу. Вона має зов­нішню, розгорнуту форму й реалізується різноманітними матеріальними і знаковими засобами. Засвоєння засобів спільної діяльності формує в дитини на цьому етапі інтерпсихічні процеси. Потім засоби соціальної діяльності, що засвоєні у зовнішній формі, перетворюються на в$нутрішні, розумові, або інтрапсихічні, процеси. Психічний розвиток людини здійснюється внаслідок переходу від зовнішніх, розгорнутих, колективних форм діяльності до внутрішніх, згорнутих, індивідуальних форм її виконанн$я. Цей перехід називається інтеріоризацією.

Виховання і навчання можна вважати формою психічного розвитку людини. В межах цієї форми розвитку здійснюються процеси привласнення, відтворювання людиною суспільно та істо­рично заданих здібностей. Виховання і навчання співвідно­сяться з психічним розвитком як форма і зміст, тобто вони не тотожні одне одному, але ств$орюють єдність. Виховання і навчання організовують, спрямовують психічний розвиток людини.

Так само треба розуміти і думку С. Л. Рубінштейна про те, що виховання і навчання впливають на психічний роз­виток тільки за умови вмілого спрямування дорослими$ діяльності дитини. Педагогічна праця досягає успіху в фор­муванні особистості дитини, якщо керує її діяльністю, а не підміняє її. Спроба наділити дитину психічними якостями поза її діяльністю тільки підриває основи здорового пси­хічного розвитку.

Отже, виховна і нав$чальна діяльність за своєю суттю мають скеровувати, спрямовувати, організовувати індиві­дуальне становлення людської особистості, формувати її риси та якості згідно з вимогами суспільства.

Конкретизуючи зв’язок психічного розвитку дитини з вихованням і навчанням, Г. С. Костюк показав складні від­ношення між ними $— залежно від того, як виховується особистість взагалі, які взаємини складаються в процесі ви­ховання та навчання між учителем і учнем, між учнями в колективі, як виховання і навчання пов’язуються із життям тощо. Складність аналізу процесу психічного розвитку по­лягає і в тому, що психічні якості особистості, які форму­ються під час $виховання і навчання, самі по собі є дуже складними утвореннями, що поступово виробляються в про­цесі індивідуального розвитку. Кожна така якість має сис­темну побудову і включає структурні компоненти — пот­реби й мотиви, знання, цілі, засоби дій, емоції. Так, допит­ливість передбачає наявність знань, стосовно яких новий об’єкт викликає емоцію здивування, прагнення пізнати його, та способи дій, за допомогою яких людина реалізує $це прагнення. Кожна психічна якість пов’язана з іншими якостями, утворює з ними єдність, виступає як елемент цілісної «системи систем», якою є особистість.

Педагоги, батьки мають кер$увати всебічним розвитком особистості учнів. Ця мета досягається завдяки організації різноманітних взаємовідносин дітей з навколишнім сере­довищем та систематичному і послідовному підвищенню ви­мог до них.

Потреби, мотиви, знання, цілі, засоби дій, емоції осо­бистості формуються в системі доступних для дітей суспільних відносин, які вони реалізують пр$итаманними їм засобами поведінки, спілкування, навчальної діяльності і які при цьому самі розвиваються.

У ході спілкування з оточуючими розвивається і сама здатність до спілкування. На перших етапах життєвого шля­ху вона має форму емоційного контакту між новонародже­ною дитиною і дорослими, потім, з оволодінн$ям словом формується здатність до усної комунікації, а в молодшому шкільному віці — до письмової її форми. Потреба у спіл­куванні з навколишнім$ світом є провідною для ряду етапів психічного розвитку людини, вона слугує інтеграції індивіда з суспільством. Дитина завдяки спілкуванню розуміє інших людей, а через них і себе. У такій формі спілкування, як взаємодія, інтеракція, вона засвоює і шліфує різні види рольової поведінки, знаходить своє місце в колективі.

Успішність виховання і навчання залежить від того міс­ця, яке посідає особистість у колективі, від виконуваних нею функцій та ставлен$ня до них, від внутрішньої позиції вихован­ця, рівня його прагнень і домагань.

Видатний вітчизняний педагог А.С. Макаренко вважав добір і виховання людських потреб найважливішим завдан­ням виховної роботи.

Крім розвитку потреб, властивих людині як споживачеві матеріальних благ, у вихованців слід розвивати вищі людські потреби, що характеризують особистість як творця матеріальних і$ духовних цінн$остей. Це потреби у духовному спіл­куванні з іншими людьми, у співпраці з ними, в моральній поведінці, знаннях, творчості тощо. Розвиток цих потреб і пов’язаних з ними почуттів зумовлює успіхи у формуванні світогляду, рис характеру моральної людини, здатності до саморегуляції поведінки й діяльності, у$ набутті знань, умінь, навичок як компонентів досвіду, інтелектуальних здібнос­тей тощо.

Велику роль у вихованні особистості відіграє праця. У процесі трудової діяльності учні краще засвоюють те, що не суперечить їхнім переконанням, має особистісне і суспільне значення. Найбільший виховний вплив справляє праця, яка викликає інтерес, відповідає особистісним цілям, пов’язана з пошуками творчих методів і рішень, в$икликає позитивні емоції. І навпаки, якщо праця виконується формально, не має особистісного значення, то її виховний вплив змен­шується.

Як підкреслював Г.С. Костюк, зв’язок виховання і на­вчання з працею, з життям є одним із основних джерел формування в учнів повноцінної особистості. Там, де навчання і праця реально поєднуються в житті школя$рів, де праця на­повнюється інтелектуальним змістом, включає елементи твор­чості, створюються найсприятливіші умови для розвитку пізнавальних інтересів$, духовних запитів учнів і високого морального ставлення до праці.

Правильне виховання сприяє інтелектуальному, творчо­му розвитку особистості. Мисленнєві здібності краще роз­виваються там, де вчитель правильно організовує навчальну діяльність, залучаючи до процесу навчання проблемні ситу­ації, сприяючи самостійному вирішенню творчих задач, спо­нукаючи учнів до постановки гострих питань. Вчитель має бути інтелектуально і творчо розвинутою особистістю. Інте­лектуально-творчий розвиток особистос$ті учнів є одним із найважливіших завдань навчально-виховної роботи школи.

Результати виховання залежать не лише від суспільних умов, а й від вікових та індивідуальних особливостей дітей: типу нервової системи, темпераменту тощо.

Особистість дитини виступає не тільки як об’єкт, але насамперед як суб’єкт навча$льно-виховного процесу. Роз­виток особистості відбувається успішно, якщо учень є ак­тивним учасником цього процесу, коли враховуються його власні мотиви, цілі, прагнення, переживання, якщо вихова$­тель спрямовує його життя до сучасних знань, високих іс­тин і при цьому уважно стежить, як сприймає вихованець, про що він думає, що переживає, які тенденції, цілі та прагнення виникають і закріп$люються в нього.

У дитини як суб’єкта виховного процесу формуються свідомість і самосвідомість, власне «Я», що опосередковує всі виховні впливи.

Самовиховання є вищою формою розвитку особистості, її духовного «саморуху».

Завдяки добре організованому процесу самовиховання учні можуть досягти значних успіхів у становленні соціальних, духовних, інтелектуальних та інших якостей власної особистості, $зокрема здатності до саморегуляції, самодис­ципліни. Ефективне самовиховання має спиратися на пов­ноцінні ідеали, на знання специф$ічних засобів і дій впливу на самого себе. У психології та педагогіці існує система засобів самопізнання, самоінформування, самопрограмування, самопереконання, самозобов’язання, самонаказу, самовпливу, самооцінки, самоконтролю та самозвіту, яка сприяє самовихованню особистості.

Компонентом усебічного гармонійного розвитку особи­стості є фізичне виховання.

Фізичне виховання — система соціально-педагогічних заходів, спрямованих на зміцнення здоров’я та загартування організму, гармонійний $розвиток форм, функцій і фізичних можливостей лю­дини, формування життєво важливих рухових навичок та вмінь.

Теорія і практика фізичного виховання спираються на дані фізіології. Фізіологічна наука озброює$ теорію і мето­дику фізичного виховання закономірностями розвитку ор­ганізму людини, правильного врахування впливу різнома­нітних чинників на його функціональну діяльність. На ос­нові її даних розробляють науково обґрунтовану систему фізичних впр$ав, спрямованих на розвиток рухових дій і формування фізичних якостей організму.

Виховання підростаючого покоління фізично здоро­вим — важливе завдання сім’ї та школи. На жаль, нині практично здоровими є лише 27% дітей дошкільного в$і­ку, лише 65% дітей і 60% підлітків фізично гармонійно розвинені. У м. Києві, наприклад, половина учнів старших класів за станом здоров’я мають обмеження щодо вибору професії, а серед випускників шкіл не менше половини не придатні або частково придатні до військової служби.

Зміст фізичного виховання на всі роки навчання учнів у школі підібрано з таким розрахунком, щоб забезпечити:

1) зміцнення здоров’я і загартування організму шко­лярів, сприяння їх фізич$ному розвитку та підвищенню працездатності. Становлення і розвиток основних функ­цій організму, що відбувається в шкільні роки, потребує використання всіх чинників, які позитивно впливають на цей процес. Піклування про здоров’я школярів — голов­не за$вдання кожного вчителя на кожному навчальному занятті;

2) формування та вдосконалення рухових навичок і вмінь та повідомлення пов’язаних з ними знань. Мета фі­зичного виховання — формування життєво важливих на­вичок і вмінь у природних видах рухів: бі$гу, стрибках, хо­діння на лижах, плаванні. Для цього потрібні знання про способи і правила виконання рухових дій, які учні здобу­вають під час пояснень і демонстрування;

3) розвиток основних рухових якостей. Для виконан­ня багатьох дій людині необхідні певні якості, зокрема си­ла — здатність долати зовнішній опір або протидіяти йо­му за рахунок мускульних зусиль; швидкість — здатність$ виконувати рухи за мінімальний період часу; витрива­лість — здатність виконувати певну роботу тривалий час; гнучкість — здатність виконувати рухи з великою амплі­тудою; спритність — здатність швидко засвоювати нові рухи й успішно діяти в умовах, що змінюються. Ці рухо­ві якості розвиваються й виявляються в тісному взаємо$­зв’язку;

4) формування звички та стійкого інтересу до систе­матичних занять фізичними вправами. Позитивний вплив фізичних вправ можливий лише за умови їх сис­тематичного виконання, що переростає у звичку і пот$ре­бу. Для виховання такої потреби, необхідно пробудити в дитини інтерес до вправ, підбирати цікаві вправи, вчас­но заохотити учня до їх виконання. Змістовне дозвілля сприяє активному відпочинку і духовному вдосконален­ню школярів.

Важливим у формуванні звички до занять фізичними вправами є правильний режим дня і тижня, здорове хар­чування, достатній за часом со$н. Неприпустиме вживан­ня алкоголю, нікотину, наркотиків;

5) виховання гігієнічних навичок, повідомлення знань про фізичні вправи та загартування. Гігієнічну освіту учні здобувають під час вивчення різних предметів, зокрема біології. Вони дізнаються про режим дня, гігієну харчу­вання, сну та ін. У процесі занять фізичними вправами за­с$воюють правила їх застосування, дізнаються про вплив вправ на організм, про гігієнічні вимоги до загартування.

Ігри. Задовольняючи природний потяг дітей і підлітків до рухової активності, ігри збуджують колективні пережи­вання, дають радість від с$пільних зусиль, сприяють зміц­ненню товариськості й дружби. У початкових класах про­водять переважно рухливі ігри, в середніх і старших — спортивні.

Фізичному розвиткові школярів сприяють різнома$нітні форми позаурочної фізкультурно-спортивної діяльності. Найпоширеніші з них:

— гімнастика перед уроками, мета якої — організація учнів на початку навчального дня, запобігання викрив­ленню постави, підвищення працездатності уч$нів упро­довж дня, загартування організму. Для її проведення по­трібне місце. Слід також прагнути, щоб гімнастику робили всі учні;

— фізкультурні хвилинки і паузи для зняття втоми. Для виконання вправ учні виходять із-за парт, ослаблю­ють комірці та ремінці. Вправи проводять в 1-8 класах на кожному уроці піс$ля 20-30-хвилинної роботи протя­гом 2,5-3 хв. Діти виконують 3-4 вправи з 6-8-разовим повторенням. Фізкультурні паузи практикують також у групах подовженого дня і вдома з учнями середніх і стар­ших класів протягом 10-15 хв$. кожні 50-60 хв. нав­чальної праці. На таких «хвилинках» доцільно опрацьо­вувати домашні завдання з фізичної культури;

— позаурочні заняття (гуртки та секції), завдання яких — створення умов для прищеплення учням звички до систематичних занять, сприяння запровадженню фі­зичної культури в побут. На позаурочних заняттях закрі­плюються й удосконалюються здобуті на уроках зн$ання, практичні вміння та навички. Характерною рисою позау­рочних форм занять є їх добровільність;

— година здоров’я, яку в багатьох школах проводять щодня після 2-го або 3-го уроку і яка триває 45 хв. Час для неї вивільняють за рахунок великої перерви та скоро­чення всіх уроків на 5 хв. Вправи виконують переважно на свіжому повітрі (учні займаються в спортивній формі). Вчителі можуть виконувати вправи разом з учнями або ок­ремою групою;

— масові змагання, с$портивні свята передбачають чіт­ку організацію, дотримання певних ритуалів. Усе це забез­печує комплексне розв’язання завдань виховання школя­рів: фізичного, морального, естетичного та ін.

У сучасної молоді набули популярності різні системи единоборств, як українські, коріння яких сягає козацької доби, так і східні$. Вони сприяють загартуванню юнаків, виховують спритність, витривалість.

Post Comment