Регулювання робочого часу і міри праці

$Робочий час. Іежким праці та відпочинку

Сутність нормування праці та його значення

Об’єкти нормування праці

Норми затрат праці

Методи встановлення норм

РОБОЧИЙ ЧАС. РЕЖИМ ПРАЦІ ТА ВІДПОЧИНКУ

Робочий час є загальною мірою кількості праціЗагальна тривалість робочого часу визначається, з одного боку, рівнем розвитку вироб­ництва, з іншого — фізичними і психофізіологічними можливостя­ми людини. Поліпшення використання робочого часу є одним з ос­новних шляхів підви$щення продуктивності праці. Воно залежить від співвідношення екстенсивного та інтенсивного факторів розвитку виробництва.

Згідно з Кодексом законів про працю України нормальна три­валість робочого часу працівників не може перевищувати 40 год. на тиждень. Підприємств$а й організації, укладаючи колективний договір, можуть установлювати меншу норму тривалості робочого часу. У разі шкідливих умов праці передбачається зменшення за­гальної норми робочого часу, вона не може перевищувати 36 год. на тиждень. Законодавством також установлюється скорочена три­валість роб$очого часу для працівників віком від 16 до 18 років — 36 год. на тиждень, а для осіб віком від 15 до 16 років (учнів віком від 14 до 15 років, які працюють в період канікул) — 24 год. на тиждень.

Скорочена тривалість робочого часу може встановлюватися за ра$­хунок власних коштів підприємств і організацій для жінок, які ма­ють дітей віком до 14 років або дитину-інваліда.

Для працівників здебільшого установлюється п’ятиденний ро­бочий тиждень з двома вихідними днями. За п’ятиденного робо­чого тижня тривалість щоденної роботи (зміни) визначається пра­вилами внутрішнього трудового розпорядку або графіками змінності, які затверджує власник або уповноважений ним орган за погоджен$ням з профспілковим комітетом підприємства, органі­зації з додержанням установленої законодавством тривалості ро­бочого тижня.

На тих підприємствах і в організаціях, де за характером вир$об­ництва та умовами роботи запровадження п’ятиденного робочого тижня є недоцільним, установлюється шестиденний робочий тиждень з одним вихідним днем. За шестиденного робочого тижня три­валість щоденної роботи не може перевищувати 7 год. за тижневої норми 40 год., 6 год. — за тижневої норми 36 год. і 4 год. — за тиж­невої норми 24 год. П’ятиденний або шестиденний робочий тиж­день установлюється власником або уповноваженим ним органом спільно з профспілковим комітетом з ур$ахуванням специфіки робо­ти, думки трудового колективу і за погодженням з місцевою Радою народних депутатів.

Важливим завданням у поліпшенні організації праці є встанов­лення найдоцільніших режимів праці та відпочинку. Розрізняють змінний, добовий, тижневий та місячний режими праці та відпочин­ку. Вони формуються з урахуванням працездатнос$ті людини, яка змінюється протягом доби (рис. 10.1), що береться до уваги перед­усім у змінному та добовому режимах.

Працездатність

в в

с а

а с

0 1 3 5 6 7 8 9 Години роботи

Рис. 10.1. Зміна працездатності прот$ягом робочої зміни

а — час входження в роботу;

в — період найбільш сталої працездатності;

с — період втоми.

Змінний режимвизначає загальну тривалість робочої зміни, час її початку та закінчення, тривалість обідньої перерви, тривалість праці та частоту регламентованих перерв на відпочинок.

Добовий режимпраці та відпочинку включа$є кількість змін за добу, час відновлення працездатності між змінами.

Тижневий режим праці та відпочинку передбачає різні графіки ро$боти, кількість вихідних днів на тиждень, роботу у вихідні та свят­кові дні. Графіки роботи передбачають порядок чергування змін.

Місячний режим праці та відпочинку визначає кількість робочих та неробочих днів у даному місяці, кількість працівників, які йдуть у відпустку, тривалість основних та додаткових відпусток. Режим праці та відпочинку регулюється ст. 50—65 та 66—84 (глави 4 та 5) Кодексу законів про працю України (1995).

$СУТНІСТЬ НОРМУВАННЯ ПРАЦІ ТА ЙОГО ЗНАЧЕННЯ

Нормування праці— це вид діяльності з управління виробництвом, пов’язаний з визначенням необхідних затрат праці і п результатів, контролем за мірою праці.

Нормування праці — складова організації праці і виробництва. Воно є важливою $ланкою технологічної й організаційної підготов­ки виробництва,$ оперативного управління ним, невід’ємною части­ною менеджменту і соціально-трудових відносин.

Норми праці є основою системи планування роботи підприєм­ства та його підрозділів, організації оплати праці персоналу, обліку затрат на продукцію, управління соціально-трудовими відносинами тощо.

Організовуючи працю, слід визначити, яка її кількість потрібна для виконання кожної конкретної роботи і якою має$ бути її якість. Норми праці є основою для визначення пропорцій розвитку галузей економіки, складання балансу використання трудових ресурсів, виз­начення виробничих потужностей.

На кожному підприємстві норми праці використовуються під час здій$снення планово-організаційних розрахунків, внутрішньозаводського й цехового оперативного планування. За допомогою норм складаються бізнес-плани підприємств, плануються обсяги виробництва цехів і дільниць, розраховується завантаження устаткування й робочих місць. На основі норм праці встановлюють за$вдання з підвищення продук­тивності праці, визначають потребу в кадрах, розробляють календар­но-планові нормативи тощо. За допомогою нормування узгоджується взаємодія цехів, бригад і відділів підприємства, досягається синхроні­зація роботи на різних робочих місцях, виробничих дільницях, забез­печується рівномірність і ритмічність виробничого процесу.

Норми трудових затрат потрібні для організації праці не тільки робітників-відрядників, а й робітників-почасовиків, спеціалістів, службовців. Визначають $їх для кожної категорії працюючих. Норми праці є складовим елементом організації заробітної плати, оскільки виконання норм є умовою отримання заробітку, відповідного тари­фу або окладу, установленого для даного працівника.

Норми праці на підприємстві можуть використовуватися для виз­начення трудомісткості окремих видів$ продукції і відповідних затрат праці для виконання виробничої програми. Отже, нормування праці є засобом визначення як міри праці для виконання тієї чи іншої конкретної роботи, так і міри винагороди за працю залежно від її кількості та якості.

В$ умовах розвитку ринкових відносин, поглиблення економічної самостійності підприємств нормування праці набуває великого зна­чення як засіб скорочення затрат живої праці, зниження собівартості продукції, підвищення продуктивності праці тощо.

Подальше вдосконалення нормування праці передбачає:

• максимальне охоплення нормами праці різних видів робіт з об­слуговування виробництва та упра$вління ним;

• широке впровадження технічно обгрунтованих норм, тобто роз­роблення норм виробітку, часу, обслуговування з урахуванням мож­ливостей сучасної техніки й технології виробництва, передових методів праці тощо;

• підвищення не тільки технічної, а й економічної та фізіологічної обгрунтованості норм. Якщо технічне обґрун$тування полягає у виявленні виробничих можливостей робочих місць, то економічне — у виборі найдоцільнішого варіанта виконання роботи, а фізіологічне — у виборі раціональних форм поділу і кооперації праці, визна­ченні правильного чергування робочого навантаження і відпочинку тощо;

• поліпшення якості нормування на основі науково-технічних рекомендацій;

• широке застосуванн$я методів прямого нормування, що дає змо­гу визначати трудомісткість робіт і нормованих завдань, уста$нов­лювати оптимальне завантаження працівників, ширше використовувати прогресивні форми матеріального стимулювання;

• формування єдиної системи нормування праці, в основі якої мають бути норми й нормативи, що охоплюють весь комплекс тех­нологічних процесів;

• створення автоматизованих робочих місць для нормувальників;

• комп’ютеризація проектування технологічної та організаційної документації, $а також норм затрат часу;

• підвищення кваліфікаційного рівня нормувальників.

Мета нормування праці в нових умовах господарювання полягає в тому, щоб на основі зростання технічної озброєності та удоскона­лення організації виробництва і праці, поліпшення її умов скороти­ти затрати на випуск продукції, підвищити продуктивність, що, у свою чергу, сприятиме розширенню виробництва і зростанню ре­альних доходів прац$івників.

ОБ’ЄКТИ НОРМУВАННЯ ПРАЦІ

Під час нормування праці виробнич$ий процес поділяється на опе­рації та їх елементи. Виробнича операція— це частина виробничо­го процесу, що виконується стосовно певного предмета праці одним робітником або групою робітників на одному робочому місці. Еле­ментами операції є: установка, технологічний і допоміжний пере­ходи, позиція. Установка — це одноразове закріплення оброблюва­ної заготовки або деталі. Позиція характеризується фіксова$ним по­ложенням предмета праці, де він підлягає технологічному впливу устаткування. Перехід — це частина операції, що характеризується незмінністю установки та позиції, режиму роботи устаткування та інструменту.

Під час виконання виробничої операції пр$ацівник застосовує певні трудові прийоми, дії, рухи.

Трудовий рух— це одноразове переміщення робочого органу лю­дини — руки, ноги, корпуса тощо (наприклад, протягнути руку до інструмента, взяти інструмент).

Тр$удова дія— сукупність трудових рухів, що виконуються без перерви одним або кількома робочими органами людини за не­змінних предметів і засобів праці (наприклад, взяти деталь ).

Трудовий прийом— сукупність трудових дій, що виконуються за незмінних предметів і засобів праці і становлять технологічно завершену частину операції (наприклад, установка заготовки в при­стосування).

Отже, сукупність прийомів, об’єднаних з ураху$ванням техноло­гічної послідовності або спільності факторів, що впливають на час виконання завдання (наприклад, установка деталі в пристосуван­ня і зняття її після оброблення), утворюють комп$лекс трудових прийомів.

Залежно від особливостей виробництва об’єктами нормуван­ня можуть бути: обсяг роботи за певний період часу — годину, зміну, місяць (наприклад, на видобувних та апаратурних проце­сах, допоміжних роботах на промислових підприємствах); зона обслуговування (для багатоверстатників у текстильній промисло­вості, на обробних процесах з багатоверстатним обслуговуван­ням у машинобудуванні); чисельність персоналу (обслуговуван­ня потужних технологічних, енергетичних, транспортних систем тощо).

$

Для розрахунку норм праці потрібна чітка класифікація затрат часу.

Класифікацію затрат часу можна здійс$нювати щодо працівника, роботи устаткування, тривалості виробничого процесу.

Структура змінного робочого часу(Тзр) являє собою співвідно­шення часу роботи та часу перерв, або нормованого і ненормованого робочого часу. Час роботи (Тр) — це час, протягом якого працівник здійснює трудовий процес на своєму робочому місці протягом зміни. Він складається із часу продуктивної роботи (Трп) і часу не­продуктивної роботи (Трн).

До$ непродуктивної роботиналежить усунення або виправлен­ня браку, що виник з вини самого працівника, виконання роботи для власних потреб тощо.

Продуктивна роботахарактеризується виконанням обов’язків, передбачених регламентом (прямих і суміщуваних). Вона включає$ підготовчо-завершальну та оперативну роботу й обслуговування робочого місця.

Під час підготовчо-завершальної роботи виконуються певні зав­дання на початку та наприкінці зміни, такі як одержання змінного завдання та нарядів; ознайомлення із завданням, виробничий інструк­таж, одержання і повернення робоч$их креслень, технологічних карт, інструментів, пристроїв; одержання, огляд і здавання матеріалів, заготовок, деталей і вузлів; налагоджування обладнання, встанов­лення пристроїв та інструментів на початку зміни та зняття їх на­прикінці зміни; випробування обладнання та оброблення $пробних деталей; здавання готової продукції або роботи.

Оперативна робота— це безпосереднє виконання змінного зав­дання. Час. витрачений на неї (Топ), складається з часу виконання основних прийомів (То) і допоміжних (Тд).

Виконуючи основні прийоми (основний час), працівник здійснює перетворенн$я предметів праці.

Допоміжні прийоми (допоміжний час) полягають у таких діях: пра­цівник установлює предмет праці на верстат або стіл для оброблен­ня, знімає його звідти; управляє обладнанням та здійснює переходи, пов’язані з виконанням завдання; вимірює предмети праці тощо.

Час обслуговування робочого місця (Тоб) складається з часу організаційного обслуговування (Торг) та часу технічного обслуго­вування (Ттех). Час організаційного обслуговування використовуєть­ся для огляду робочого місця та його впорядкування, розкладання інструменту на початку зміни та $прибирання наприкінці її, чищення та $змащування обладнання. Час технічного обслуговування викори­стовується на догляд обладнання у процесі виконання певної конк­ретної роботи, зокрема підналадка обладнання, заміна зношеного інструменту тощо.

Таблиця 10.1 Основні позначення (індекси) затрат робочого часу

$

$

Найменування видів витрат часу

Індек$си

Підготовчо-завершальний

ПЗ

Оперативний

ОП

Основний

О

Допоміжний

Д

На обслуговування робочого місця

ОБ

На технічне обслуговування

ТЕХ

На організаційне обслуговування

ОРГ

На відпочино$к та особисті потреби

ВОП

На непродуктивну роботу

ТРИ

На пер$ерви у роботі

П

На регламентовані перерви з організаційно-технічних причин

ПР

На нерегламентовані перерви

ПН

Час перерв, що спричинені порушенням нормального перебігу виробничого процесу

$ПНТ

Час перерв, спричинених порушенням трудової дисципліни

ПТД

Затрати робочого часу поділяються на нормовані і ненормовані. До нормованих належать необхідні для даних конкретних умов за­трати основного і допоміжного часу, часу обслуговування робочого місця, на відпочинок та особисті потреби, регламентовані перерви з організаційно-технічних причин, підготовчо-завершальний час. Су­марна величина цих$ затрат часу на одиницю продукції є штучно-калькуляційним часом ( tШК ),

t ШК = tО + tД + tОБ + tВОП$ + tПР + tПЗ

де tО — основний час;

tД — допоміжний час;

tОБ — час обслуговування робочого місця;

$tВОП — час на відпочинок та особисті потреби;

tПР — час нормованих перерв з організаційно-технічних причин;

tПЗ — підготовчо-завершальний час на одиницю продукції.

Досліджуючи трудові процеси, важливо визначити фактичні за­трати часу на виконання окремих елементів операції, а також струк­туру затрат часу протягом робочої зміни або її$ частини.

Визначення фактичних затрат часу на виконання елементів опе­рацій потрібне для розроб$лення нормативів часу, вибору найраціональніших методів праці, аналізу якості норм і нормативів тощо.

Під час визначення нормативів часу на обслуговування робочого місця і підготовчо-завершального часу, а також для оцінки ефектив­ності використання робочого часу використовуються дані про струк­туру затрат робочо$го часу.

Найпоширенішими на підприємствах методами дослідження тру­дових процесів є: хронометраж, фотографія робочого часу, фотохронометраж. При цьому фактичні затрати часу вимірюються за допо­могою секундомірів, хронометрів, годинників, хронографів.

Усі методи дослідження затрат робочого часу складаються з таких основних етапів:

• підготовка до спостереження;

• проведення спостереження;

• оброблення даних;

• аналіз результатів і підготовка пропозицій щодо уд$осконалення організації праці.

За допомогою хронометражувизначається тривалість елементів операцій, що повторюються.

Виділяють три способи проведення хронометражу: безпере$рв­ний (за поточним часом), вибірковий і цикловий. За безперерв­ного способу всі елементи певної операції досліджуються відпо­відно до послідовності їх виконання. Відбірковий спосіб хроно­метражу застосовується для вивчення окремих елементів операції незалежно від послідовності їх виконання. Цикловий спосіб — для дослідження тих елементів операції, що мають незначну три­валість (3—5 сек.).

Залежно від об’є$кта спостереження розрізняють такі фотографії:

• фотографія використання часу працівників (індивідуальна, гру­пова, самофотографія);

• фотографія часу роботи устаткування;

• фотографія виробничого процесу.

За індивідуальної фотог$рафії спостерігач визначає викорис­тання часу одним працівником протягом робочої зміни або іншо­го періоду часу.

У тих випадках, коли робота виконується кількома робітниками, зокрема за бригадної організації праці, здійснюється групова фото­графія робочого часу.

Самофотографію здійсн$ює сам працівник, який фіксує вели­чину втрат робочого часу, а також причини їх виникнення. Це сприяє залученню всіх працівників до активної участі у виявленні й усуненні втрат робочого ч$асу.

Фотографія часу використання устаткування — це спостере­ження за його роботою і перервами в ній з метою одержання даних для обгрунтування затрат часу на обслуговування (одним робітни­ком або кількома).

Фотографія виробничого процесу — це одночасне вивчення за­трат робочого часу виконавців, часу використання устаткування і режимів його роботи. Спостереження може виконуватися двома спо­стерігачами: один спостерігає за робітниками, другий — за устатку­ванням, тобто двостороннє спостереження.

Залежно $від способу проведення й оброблення спостережень роз­різняють два методи проведення фотографії робочого часу: метод безпосередніх замірів і метод моментних спостережень.

Метод безпосередніх замірів полягає в безпосередній реєстрації тривалості $затрат часу за елементами операції, що спостерігається. За допомогою методу моментних спостережень фіксується стан ро­бочих місць, що спостерігаються. При цьому структура затрат часу установлюється залежно від кількості моментів, коли спостерігали­ся відповідні стани.

НОРМИ ЗАТРАТ ПРАЦІ$

На підприємствах застосовують різні види норм праці. Найпоши­реніші з них такі:

а) норми часу, які визначають кількість робочого часу, потрібно­го для виготовлення одиниці продукції або для виконання певного обсягу робіт;

б) норми виробітку, які визначають кількість продукції або обсяг роботи, які мають бути виконані за одиницю робочого часу. Норми виробітку вимірюються в натуральних о$диницях (штуках, метрах тощо) і виражають необхідний результат діяльності працівників;

в) нормоване завдання, що виз$начає необхідний асортимент і об­сяг робіт, що мають бути виконані одним працівником або групою (бригадою, ланкою) за даний відрізок часу (зміну, добу, місяць). Нормоване завдання, як і норма виробітку, визначає необхідний ре­зультат діяльності працівників. Проте нормоване завдання можна установлювати не тільки в натуральних одиницях, а й у нормо-годинах, нормо-гривнях;

г) норми обслуговування, які визначають кількість одиниць ус­татку$вання, робочих місць, квадратних метрів площі тощо, які об­слуговуються одним робітником або бригадою;

д) норми чисельності робітників, за якими встановлюють кількість робітників тієї чи іншої категорії, потрібну$ для виконання певного обсягу робіт;

е) норми керованості (кількості підлеглих) визначають кількість працівників, яка має бути безпосередньо підпорядкованою одному керівникові.

Норми затрат робочого часу за ступенем обгрунтованості поділя­ються на технічно обгрунтовані й дослідно-статистичні.

Технічно обгрунтовані норми праці є прогресивнішими і відповідають сучасному рівню розвитку виробництва,$ їх розробляють після ретельного вивчення елементів виробничого процесу, затрат часу з ї урахуванням раціо$нального використання виробничих можливостей | робочого місця і передових методів праці.

Технічно обгрунтована норма передбачає:

• робітника-виконавця відповідної кваліфікації, продуктивність праці якого має перевищувати середню продуктивність праці робіт­ників, зайнятих на аналогічних операціях, і відповідати сталим до­сягненням передовиків виробництва, а не їхнім окремим рекордним досягненням;

• поділ технологічного процесу на окремі операції і послідовність їх виконання з $урахуванням можливостей устаткування, яке викорис­товується, масштабу виробництва і технічних вимог, що ставляться до якості виробів;

• застосування найдосконалішого для певних виробничо-техніч­них умов технологічного і транспортного оснащення, найвигідніших режимів роботи устаткування;

• найраціональнішу в певних виробничих умовах організацію ро­бочого місця;

• своєчасне забезпечення робочого місця всім по$трібним;

• застосування $найраціональніших способів виконання трудових прийомів і дій робітника;

• найповніше і найдоцільніше суміщення в часі праці окремих робітників за групової і бригадної форм організації праці;

• наявність нормальних санітарно-гігієнічних умов на робочому місці.

У норму часу входить тільки нормований час. Вона складається з таких елементів:

Нч = ОП + ОБ + Воп + ПР + Пз,

де Нч –– технічно обгрунтована норма часу на виготовлення одиниці продукції;

$ОП — затрати оперативного часу;

ОБ — витрати часу на обслуговування робочого місця;

Воп — перерви на відпочинок і власні потреби; .

ПР –– регламентовані перерви з організаційно-технічних причин;

$Пз — витрати підготовчо-завершального часу.

Усі складові частини норми часу подаються в одному масштабі вимірювання (хвилинах, годинах).

Перші елементи утворюють так звану норму штучного часу (1 шт):

Н.Тшт = ОП + ОБ + Воп. + ПР.

В умовах масового виробництва підготовчо-завершальний час не враховують під час розрахунку норми часу, оскільки питома вага ц$ієї категорії затрат часу в загальному балансі робочого часу незначна. Тому склад норми часу в масовому виробництві збігається зі струк­турою норми штучного часу.

В умовах серійного й одиничного виробництва до складу норми часу включають підготовчо-завер$шальний час у тій кількості, в якій він припадає на кожну одиницю заготовок або деталей певної партії. У цьому випадку норму часу розраховують за формул$ою:

Н.Тшк = Тшт +

де Н.Тшк — норма часу;

п — кількість виробів у партії, шт;

Тшт — норма штучного часу, хв;

Тпз — норма підготовчо-завершального часу на партію.

Дослідно-статистичні нормивизначають на основі досвіду і статистичних звітних даних. Вони звичайно бувають заниженими, легко перевиконуються навіть за низької продуктивності праці, при­ховують недоліки в організації праці і виробництва.

Ці норми не виявляють виробничих можливостей ус$таткування, відбивають вже пройдений етап виробництва.

Отже, такі норми не мобілізують працівників підприємства на раціональне використання часу, на досягнення високої продуктив­ності праці й поліпшення використання виробничих$ ресурсів.

Вихідними даними для визначення величини і рівня норми часу є нормативи з праці, які становлять регламентовані величини режимів роботи устаткування, затрат часу на виконання елементів (або ком­плексів) виробничого завдання, затрат праці на обслуговування оди­ниці устаткування (або одного робітника, бригади, дільниці), потрі$бної кількості робітників для виконання одиниці виробничого завдання або виробничої операції. Якість нормативів праці визна­чає і якість технічно-обгрунтованих норм.

З розвитком технічного прогресу і вдосконаленням організації ви­робництва і праці нормативи треба періодично коригувати. $Вони ма­ють відбивати рівень сучасної техніки, організації виробництва і праці, враховувати передові методи праці, вплив різних чинників на три­валість виконання операції та її окремих складових елементів, бути$ зручними для користування під час розрахунку технічно-обгрунтова­них норм тощо.

За сферою застосування нормативи поділяються на міжгалузеві, галузеві і місцеві; за складністю структури — на диференційовані (елементні) й укрупнені; за характером — на нормативи режимів роботи устаткування, нормативи часу, нормативи обслуговування, нормативи чисельності.

Нормативи режимів роботи устаткування— це регламенто­вані величини параметрі$в роботи устаткування, які забезпечують найдоцільніше їх використання з урахуванням типу виробництва, виду устаткування, оброблюваних матеріалів, характеру оброблен­ня, застосовуваних інструментів і особливостей виготовленої про­дукції.

Нормативи часу— це регламентовані витрати часу на виконан­ня окремих елементів роботи або операцій. Вони призначені для нор­мування машин$но-ручних і ручних робіт, а також ручних елементів операцій, виконуваних на різному устаткуванні.

Нормативами обслуговуванняназиваються регламентовані ве­личини затрат праці на об$слуговування одиниць устаткування, ро­бочого місця, робочої бригади.

Нормативи чисельності— це регламентована кількість праців­ників, які потрібні для виконання певної роботи.

МЕТОДИ ВСТАНОВЛЕННЯ НОРМ

Методика встановлення норм часу залежить наса$мперед від типу виробництва (масове, серійне, дрібносерійне, індивідуальне), рівня механізації праці робітників, а також від форми організації праці. Для вищого рівня серійності характерні досконаліша техніка, технологія, організація виробництва і праці. Внаслідок цього затрати пр$аці виготовлення тих самих виробів і рівень продуктивності праці будуть різними в умовах масового, серійного та індивідуального виробництва. Розрізняють такі методи нормування: сумарний дослідно-статистичний, розрахунково-аналітичний, укрупнений, мікроелементний.

Суть сумарного досл$ідно-статистичного методуполягає в ус­тановленні норми загалом на операцію без розчленування її на скла­дові елементи. За цим методом норми визначають на основі статис­тичних даних про фактичні затрати часу за минулий період або по­рівняння якоїсь операції з аналогічними опе$раціями. Норми, установлені таким методом, називаються дослідно-статистичними.

За розрахунково-аналітичного методуоперацію попередньо роз­членовують на елементи. Норму часу в цьому разі розраховують на кожний елемент операції. Цей метод нормування дає значн$о точніші результати, ніж сумарний дослідно-статистичний. Він є основним методом для масового, крупносерійного і серійного типів виробниц­тва, тобто для тих умов, коли одна операція повторюється багато разів.

В умовах індивідуального і дрібносерійного виробництва, коли операція повторюється кілька разів або й зовсім не повторюється, застосування трудомісткого аналітичного методу розрахунку норми часу економічно себе не виправдовує. Тому його застосовують тут тільки для роз$рахунку норм на дуже складні операції.

Складовими аналітичного методу є: аналіз застосовуваного тех­нологічного процесу та існуючих форм організації праці на робочо­му місці: п$роектування найраціональнішого складу, послідовності і тривалості виконання елементів операцій, які нормують, розроблен­ня оптимальних режимів роботи устаткування, передових прийомів праці і раціональної організації робочого місця.

Суть укрупненого методуполягає у визначенні норми на основі попередньо розроблених укрупнених розрахункових величин затрат робочого часу на типові операції, деталі або види робіт. За цим ме­тодом найдоцільніше розраховувати норми на підприємствах з інди­відуальним і дрібносерійн$им типом виробництва.

Велике значення має мікроелементний метод нормування праці (для нормування ручних і деяких машинно-ручних процесів). За допомогою ць$ого методу виділяють і вивчають найпростіші елемен­ти, так звані мікроелементи, з яких складаються складні і різно­манітні за своїм характером трудові операції. Ці мікроелементи виз­начають норми затрат часу залежно від найважливіших чинників, які впливають на їхню структуру$.

Переваги цього методу полягають у тому, що ще до початку тру­дового процесу можна конструювати ручні прийоми різних трудо­вих процесів на основі створення системи мікроелементів, які виз­начаються характером і методом виконання роботи, схемою органі зації робочого місця і трудовими навичками робітника. За допомогою цієї сист$еми можна встановити раціональність затрат часу на виконання окремих елементів операції.

Затрати часу на окремі найпростіші елементи визначають за так званими мікроелементними нормативами. Ці нормативи є сподіваними величинами часу, знайденими в результаті статистичної обробки.

Аналітичним, укрупненим методами і методом мікроелементного нормування визначаються технічно обгрунтовані норми.

Post Comment