Сечогінні засоби

СЕЧОГІННІ ЗАСОБИ

При багатьох патологічних станах — хронічній серцевій недо­статності, захворюваннях нирок, цирозі печінки тощо-нерідко відбувається затримка води І солей в організмі, $що призводить до появи набряків і накопичення рідини в порожнинах тіла, зокрема$ в черевній (асцит), плевральній. У виникненні набряків провідне зна­чення має збільшення кількості іонів натрію (Na*) в організмі, бо вони с найбільш активними щодо затримки води.

Сечогінні засоби (діуретики) — це лікарські препарати, які сприяють виведенню надлишку іонів Na+ і води з організму, зокре­ма, зменшені по вмісту рідини в порожнинах тіла. За допомогою сучасних $діуретинів легко досягають збільшення сечовиділен­ня (діурез) в 3-4 рази, тобто до 6-8 літрів на добу проти 1,5-2 л у здорових осіб.

Поряд із цим, у зв’язку з виділенням з організму іон і в Ма4″ і води, під впливом сечогінних засобів понижується артеріальний тиск, що використовується на практиці для лі$кування гіпертонічної хвороби. їх включають також у програму лікування гострих інтоксикацій хімічними агентами, бо вони сприяють виведені по отрути з організ­му. Ці лікарські засоби сосновою форсованого діурезу.

Сечогінні препарати відрізняються за хімічною структурою, механізмом впливу на сечовидільну функцію нирок і на механізми регуляції цього процесу.

Як відомо, функціональною одиницею $нирок є нефрон (див. рис.). Він складається Із судинного клубочка і канальцевого апарату, зо­крема з проксимальних канальців, петлі Гснле і дистальних канальців. Через стінки судинних клубочків і їх капсулу (капсулу Шумлянського-Боумена) відбувається фільтрація плазми крові. Отри­маний фільтрат (первинна сеча) місти$ть у сі компоненти плазми, за винятком високомолекулярних білків. У процесі проходження че­рез канальцевий апарат первинна сеча концентрується за рахунок зворотного всмоктування (реабсорбції) води, електролітів, Інших речовин. Цей процес протікає досить інтенсивно: із 150-170л філь­трату, що утворюється протягом доби, залишається в сечовому міхурі л$ише 1,5-1,7 л кінцевої сечі, тобто близько 1 %.

$

Рис. 17. Схема нефрону і локалізація дії діуретиків: 1 — судинний клубочок з капсулою: 2-проксимальний звивистий каналець; 3- низхідна частина петлі Генле; 4 — висхідна частина петлі Генле; 5 — дистальний звивистий канадець; 6- збірна трубка.

Регуляція цієї функції нирок здійснюється нервовою системою, а також гормонам й гіпофіза і кори надниркових залоз. Зокрема, під впливом гіпофізарного антидіуретичного гормону (вазопресину) в збірних трубках нефрону інтенсивно реабсорбується вода. Альдо­стерон (гормон кори надниркових залоз) стимулює реабсорбцію $іонів Na+ і виділення із організму іонів К+.

Інтенсивність утворення сечі визначається кількістю одночас­но фун$кціонуючих судинних клубочків, швидкістю реабсорбції в канальцях, величиною осмотичного тиску крові, вмістом білків у плазмі крові, здатних утримувати воду.

Діуретики викликають сечогінний ефект шляхом активного впли­ву на ці фактори. Більшість діуретичних засобів пригніч$ує реабсорбцію електроліті в і води, різних органічних речовин із канальців кров, сприяє затримці виділення гідрокарбонатів.

За здатністю гальмувати реабсорбцію Na1 в ниркових канальцях (отже, і за силою дії) діуретики поділяються на такі групи:

1. Сильні (гальмуют$ь реабсорбцію на 10-20 %) — фуросемід, етакринова кислота, осмотичні діуретики (маніт) та ін.

2. Середньої сили дії (гальмують реабсобцію на 5-8 %) — дихлотіазид та ін.

3. Слабкі діуретики (гальмують реабсорбцію не більше 3 %} — спіронолактон, триамтерен.

За швидкістю розвитку та тривалістю дії вони под$іляються та­кож на три групи:

І. Екстреної дії (маніт, фуросемід, етакринова кислота);

2. Середньої дії (дихлотіазид, триамтерен);

3. Повільної і довгої дії (спіронолактон).

Препарати, що впливають на функцію епітелію ниркових канальців$

До цієї групи сечогінних засобів належать сульфонамідні препарати дихлотіазид, фуросемід), кислота етакринова і похідні птеридину (триамтерен). Сюди належать також калійзберігаючі діуретики, але вони розглядаються окремо у зв’язку з особливостями сечогінної дії.

Дихлотіазид (Dichlothiazidum), як і інші препарати, які мают$ь у своїй структурі сульфонамідну групу, проявляє сечогінну дію за­вдяки пригніченню реабсорбції іонів Na+ і СL+, у меншій мірі –К+ і гідрокарбонату (НСО3). Проявляє також$ гіпотензивний ефект, зви­чайно, при наявності підвищеного артеріального тиску. При нецукровому діабеті, навпаки, зменшує діурез.

Діуретичний ефект дихлотіазиду розвивається через 1-2 год і продовжується 10-12 год і більше. Тому призначають його по 0,025-0.05 г( 1-2 таблетки) 1-2 рази на добу під час або після їди протягом 3-$5-7 днів підряд, потім роблять перерву на 3-4 дні. Дозування і схема лікування цим препаратом встановлюються індивідуально.

Як діуретичний засіб дихлотіазид застосовується при набряках У хворих із хронічною серцевою недостатністю чи захворюваннями нирок (за винятком тяжких прогресуючих форм). Призначають його і хворим на гіпертонічну хворобу (в поє$днанні з іншими гіпоте­нзивними середниками), із токсикозами вагітності (нефропатією набряками, еклампсією), цирозами печінки з явищами портальної гіпертензії. Препарат можна використовувати довго, його ефекти­вність при цьому майже не знижується, зберігається ефективність при ацидозі й алкалозі. Оскільки дихлотіазид знижує внутрішньо-очний тиск, його застосовують при лікуванні глаукоми, звичайно, в поєднанні з проти глаукоматозними засобами.

При тривалому викорис$танні дихлотіазиду у хворих можуть роз­винутись гіпока$ліємія і гілохлоремічний алкалоз, що проявляються слабістю, нудотою, блюванням, діареєю. Гіпокаліємія частіше вини­кає у хворих на цироз печінки чи нефроз. Попереджується це ускла­днення раціоном, багатим калієм (картопля, морква, абрикоси, родзинки, квасоля, пшоно тощо), а також поєднанням дихлотіазиду з калій-зберігаючими діуретиками. Лікування його проводиться шляхом відміни препарату і призначення калійвмісних засобів (калію хло­риду, таблеток «Аспаркам», панангіну). Гіпохлоремічний алкалоз виникає на фоні безсольової дієти$, а також у зв’язку з блюванням чи тривалим проносом. Усувається він натрію хлоридом.

Дихлотіазид може сприяти загостренню цукрового діабету, бо викликає гіперглікемію, і загостренню латентної подагри, бо гальмує виділення сечової кислоти з організму.

Протипоказане застосування дихлотіазиду при тяжкій недостат­ності нирок, ураженнях печінки, $тяжких формах цукрового діабету, подагри, вперті місяці вагітності.

Фуросемід (Furosemidum) — один із найсильніших діуретични$х засобів. Ефективний як при пероральному, так і пареніеральному застосуванні. Випускається в таблетках по 0,04 г і в ампулах по І мл 2 % розчину.

За механізмом дії на сечовидільну функцію нирок, побічними явищами і протипоказаннями до застосування фуросемід подібний до дихлотіазиду, але діє швидше. Після введення у вену діуретич­ний ефект з’являється вже через$ 2-3 хв і триває близько 2-3 год, після прийому всередину —через 20-30 хв і утримується протягом 4-8 год. Значний сечогінний ефект фуросеміду. який швидко настає, дає можливість використовувати Його у невідкладних ситуаціях, наприклад, при набряку легень, набряку мозку, для$ форсованого діурезу при гострих отруєннях хімічними агентами, що виді­ляються з організму нирками. Препарат ефективний навіть тоді, коли дія інших діуретиків не проявляється. Подібно до дихлотіазиду, фуросемід також знижу є артеріальний тиск.

Як діуретичний засіб фуросемід застосовують при набряках, які розвиваються в результат$і захворювань серцево-судинної сис­теми, печінки, нирок, при набряку легень і мозку будь-якої етіоло­гії. Використовують його також для лікування хворих з артеріаль­ною гіпертонією (в комбінації з антигіпертензивними засобами), Ефективність його зрос$тає на фоні дієти, багатої калієм.

Призначають фуросемід у таблетках усередину під час або пі­сля їди. Добову дозу препарату не треба ділити на декілька прийо­мів, тому що при цьому різко зменшується його ефективність. Найбільший сечогінний ефект фуросемід має вперті 3-5 днів при­йому. Після зникнення набряків переходять на переривчасте при­значення його — через день або 1-2 рази на тиждень. Фуросемід зберігає свою активність в умовах ацидозу й алкалозу. У випад­ках невідкладної доп$омоги фуросемід призначають у м’язи або у вену до 1 мл і більше 2 % розчину повторно.

При застосуванні ф$уросеміду великих дозах можливий розви­ток глухоти, яка може бути необоротною. Небезпечність цього ускладнення зростає при запаленні середнього вуха, одночасному призначенні препарату з іншими ототокси$чними засобами (стреп­томіцином, гентаміцином та ін.).

Rp.: Dichfothiazidi 0,025

D.t.d.N,20 in tabul

S. Пo 1-2 таблетки 1-2 рази на добу після їди.

Rp.: Sol. Furosemidi l% 2ml

D.t.d.N. 10 in ampю

S. По 1 мл внутрішньовенно 1-2 рази на добу.

Калійзберігаючі діуретини

Для профілакти$ки гіпокадліємії, яка може розвинутись при ліку­ванні хворих дихлотіазидом чи фуросемідом, ці засоби необхідно призначати в комбінації з калійзберігаючими препаратами – триамтереном, спіронолактоном і ін.

Триамтерен (Trimterenum) -препарат, щ$о сприяє затримці іонів К+ в організмі. Його можна використовувати самостійно, але часті­ше він призначається в поєднанні з іншими діуретиками для поси­лення їхньої дії і профілактики гіпокаліємії. Призначають по 1-4 капсули (по 0,05 г) на день в один або два прийоми ($зранку і в обід).

В окремих хворих у процесі лікування триамтсреном можуть з’явитись нудота, блювання, головний біль, зниження артеріально­го тиску, помірна гіперглікемія і гіперурикемія. Можлива гіперкаліємія. У таких випадках дозу триамтерепу треба зменшити і прий­мати його через день.

Спіронолактон (Spironolactonum) також є калійзберігаючим діуретиком. Випускається в таблетках по 0,025 г для прийому всере­дину по 1-2 таблетки 2-4 рази на день. При досягненні $необхідно­го ефекту дозу зменшують до 1-2 таблеток на добу.

Цей препарат проявляє діуретичну дію у зв’язку з тим, що є конкурентним антагоністом гормону кори надниркових залоз аль­достерону відносно впливу на дистальні сегменти нефрону. Цей гормо$н, як вже вказувалось, сприяє реабсорбції іонів Ма+ в нирко­вих канальцях, тим самим гальмує виділення цих іонів із сечею, але підвищує виділення іонів калію. Спіронолактон, як антагоніст альдостерону, навпаки, спричиняє виділення іонів Na+ з організму, але зменшує виділення К+ і сечової кислоти. Застосовують спіронолактон переважно при хроніч$них набряках, які пов’язані з гіперальдостеронізмом різного походження (хронічна серцева недостат­ність, цироз печінки та ін.), при гіпертонічній хворобі.

Він необхідний при $наявності гіпокаліємії. спричиненої іншими діуретиками. а також при лікуванні серцевими глікозидами. Його діуретична дія помірна і починає проявлятися на 2-5-й день ліку­вання. При гіпертонічній хворобі застосовується, для посилення дії аптигіпертензивних препараті в (по 1 таблетці 3-4 рази на ден$ь).

При тривалому прийомі спіронолактону у хворих можуть вини­кнути нудота, запаморочення, сонливість, атаксія, шкірна висипка. Оскільки цей засіб може викликати гіперкаліємію, то призначати препарати калію підчас лікування спіронолактоном не можна. Він протипоказаний і при гострій нирковій недостатності, нефротичній стадії хронічного нефриту, у випадку азотемії, а також у перші 3 місяці вагітності.

Rp.: Triamtereni 0.05

$

D.t.d.N.20 in caps.

S. По 1-2 капсули зранку і в обід.

Rp.: Spironolactoni 0,025

D.t.d.N.20 in tabul.

$

S. По 1-2 таблетки 2-4 рази на день.

Осмотичні діуретичні засоби

До осмотичних діурегиків належать маніт і сечовина. Ці препа­рати в гіпертонічних розчинах при введенні і у вену в дозах 0,5-1,5 г на 1 кг маси тіла проявляють різку діуретичну і дегідратуючу дію, тому нерідко використовуються в медичній практиці.

Маніт (Mannitum) — це шестиатомний спирт. Для медичного за­сто$сування випускається маніт для ін’єкцій (Mannitum pro injectionibus) в герметичо закритих флаконах ємністю 500 мл (по 30 г препарату у флаконі), а також у флаконах по 200, 400 та 500 мл 15 % розчину. Якщо у флаконі препарат міститься у вигляді порошку, розчини го­тують extempore на стерильній воді для ін’єкцій або ізотонічному розчині глюкози. Вони підлягають підігріванню на водяній бані до 37°С, повинні бути безбарв$ними, прозорими, без запаху.

Механізм дії маніту полягає втому, що при введенні його гіпер­тонічних роз$чинів (10-15-20 %) у вену різко зростає осмотичний тиск плазми і фільтрату в ниркових канальцях. Збільшення осмо­тичного тиску плазми призводить до переходу тканинної рідини в кров’яне русло (дегідратація), а збільшення осмотичного тиску фільтрату — до різкого зменшення реабсорбції води, іонів Na+ і Сl+ і виділення їх із сечею. Діурез не супроводжується суттєвим впливом на виділення К+.

Застосовують маніт для зниженн$я внутрішньоочного тиску і зменшення набряку мозку, при набряку легень, при гострих нирковій і нирково-печінк$овій недостатностях, гострій застійній глаукомі, судомному статусі, гострому отруєнні речовинами, що виділяють­ся з органічну нирками, а також при оперативних втручаннях h штучним кровообігом для профілактики ішемії нирок і гострої нир­кової недостатності.

Суттєвим є те, що дегідратуюча дія маніту при набряку мозку проявляється за умови збереження нормальної проникності гема-тоенцефалічного бар»єру (шокові стани, пухлина, абсцес мочку). При пош$кодженні цього бар’єру (травми череп а. запалення оболо­нок або тканини мозку) діуретик для дегідратації застосовувати не можна. Аналогічно маніт ефективний при токсичному набряку легень, який виникає внаслідок безпосереднього пошкодження стін­ки альвеол при отруєнні бензином, гасом, формаліном та ін. Якщо набряк легень пов’язаний із серцевою недостатністю, з гіпертенз$ивною кризою, використовувати діуретик не можна (збільшення об’єму циркулюючої крові під впливом препарату збільшу є наван­таження на се$рце і погіршує стан хворих).

Препарат неефективний при азотемії у хворих на цироз печінки і наявності асциту.

Маніт протипоказаний й також при порушенні видільної функції нирок й у хворих з тяжкою недостатністю кровообігу. При передо­зуванні можлива поява ознак зневоднення організму-диспепсич­них явищ, галюцинацій тощо.

У медичній практиці використовують також діуретики рослинно­го походження, зокрема настої з бруньок берези (Gemmae Betulae), листа брусниці (Folium Vitis idaea$), лист а му чин ці (Folium Uvae ursi), трави хвоща польового (Herba Equiseti) та ін. Рекомендовані також складні сечогінні збори, наприклад, збір сечогінний № 1, до складу якого входять листя мучниці (3 частини), квіти волошки си$ньої і ко­ріння солодки (по 1 частині). Одну столову ложку цього збору зава­рюють склянкою окропу, настоюють 20хв, охолоджують, проціджують. Приймають по 1 столовій ложці 3-4 рази на день.

Post Comment