Сказ 36

С К А З

Сказ (lyssa, rabies, hydrophobia) — це гостре інфекційне захворювання, яке спричинюється вірусом і уражає ЦНС. Ще стародавні лікарі Сходу за 3000 років до нашої ери описали захворювання, яке нагадує сказ. Сказ був відомий індійцям, слов’янам, ара­бам,$ стародавнім євреям. У Талмуді описується 5 ознак захворювання у со­баки: паща його роззявлена, слина тече, вуха звисають, хвіст висить між ногами, голос хриплий або зовсім нечутний. Рекомендувалося убити її здалека стрілою.

$До кінця XVIII ст. у світі було опубліковано вже понад 300 праць, присвячених сказу.

На міцну наукову основу вчення про сказ було поставлено завдяки до­слідженням Луї Пастера. Ним відкри­та антирабічна сироватка. 6 липня 1885 p. цей метод уперше був застосо­ваний Пастером для запобігання зах­ворюванню лю$дини, укушеної хворою па сказ собакою. Пастер висунув дум­ку, що збудником сказу є субмікро­скопічний мікроб. $Ця думка пізніше була підтверджена Ремлєнже (1903).

Етіологія і патогенез. Сьогодні відомо, що збудником сказу є вели­кий вірус (діаметр 100—150 мкм).

До XVIII ст. сказ був відомий як захворювання диких тварин, свійські ж тварини не відігравали значної ролі в його поширенні. Лише у XIX ст. було висловлено думку, що на сказ хворіють собаки.

Людина заражується ск$азом часті­ше від бездомних собак. Вірус про­никає в організм людини у разі попа­дання слини і сечі хворих на сказ тва­рин під час укушення, лизання, дря­пання. Тварини заразні ще в інкуба­ційний період. З рани збудник про­никає в ЦНС. Що ближче до голови місце проникнення віруса, то воно небезпечніше. Особливо небезпечні укуси в голову і шию.

Поширюється вірус периневраль-ними просторами нервових стовбурів, а також лімфогенно і гематогенно.

Крім не$рвової тканини, вірус виявля­ють у слинних і слізних залозах.

Патолог$оанатомічні зміни. Під час розтинів великих макроскопічних змін у тканинах при сказі помітити не вдається. Наявні незначний набряк і гіперемія головного мозку, невеликі петехіальні крововиливи в підкіркових вузлах і навколо дна IV шлуночка.

Клінічна картина. Інкубаційний період при сказі триває від 10 діб до 1 рок$у і більше. У середньому 40 діб. Продромальний період захворювання характеризується підвищенням темпе­ратури тіла, загальним нездужанням, головним болем. Хворі збудливі, сон у них неспокійний. Через 1—2 доби з’являється головна ознака захворю­вання: на тлі підвищеного м’язового тонусу виникають спастичні судоми ковтальних м’язів. Судоми з’являють­ся при згадці про воду, її питті. Піз­ніше причиною судом можуть бут$и рух повітря, яскраве світло. З часом ви­никають тонічні і клонічні судоми інших груп м’язів. Підвищується тем­пература тіла, з’являється тахікардія. Притомність потьмарена, можуть з’яв­лятися слухові і зорові галюцинації. Через 2—3 доби збудження змінюєть­ся паралітичною стадією: хворий слаб­не, судоми зменшуються, після чого настає смерть. Триває захворюван­ня 4—10 д$іб.

Діагноз сказу ставлять на підставі даних анамнезу і клініки. Швидкого серологічного тесту для виявлення сказу немає.

Лікування. Успішної терапії сказу не розроблено. Спроби застосувати різні сироватки, хіміотерапевтичні препарати, антибіотики позитивних$ наслідків не дали. Тому відразу після зараження конче потрібні первинна хірургічна обробка рани, активна і пасивна імунізація.

Активна імунізація здійснюється антирабічною вакциною. Якщо рані­ше імунізація не проводилася, то до­рослі і діти повинні отримати 6 ін’єк­цій:$ першу — відразу після зараження,інші — на 3-тю, 7-му, 14-ту, 30-ту, 90-ту добу. Вакцин$у вводять внутріш-ньом’язово в дозі 1 мл.

Пасивну імунізацію проводять хво­рим з масивними укусами або у разі пізнього звернення їх по допомогу. Вводять імунний •y-глобулін у дозі 0,25 мл на 1 кг маси тіла.

Неспецифічне лікування полягає в первинній хірургічній обробці рани. Пошкоджені тканини вирізують у ме­жах здорових. Рану залишають від­критою.

Поряд із описаним вище лікуван­ням проводять симптоматичну терапію:

призначають дезінтоксикаційні, сер­цеві, знеболюючі, антигістамінні пре­парати, гіпербаричну оксигенацію.

П$рофілактика сказу буває індиві­дуальною і загальною. Індивідуальну профілактику здійснюют$ь у осіб, які належать до групи ризику, через мож­ливість зараження вірусом сказу. Це собаколови, мисливці, працівники лабораторій з діагностики сказу і лис­тоноші у осередку інфекції. Для цьо­го використовують антирабічну вакци­ну за такою схемою: дворазове вве­дення підшкірне 5 мл вакцини з інтер­валом 10 діб і ревакцинаці$я щороку.

Загальна профілактика — це зни­щення бродячих і хворих на сказ со­бак, профілактичні щеплення собак.

Прогноз у разі нелікованого сказу безнадійний. Всі хворі, як правило, помирають.

Post Comment