Судова риторика Аналіз і оцінка зібраних у справі доказів

Реферат на тему:

Судова риторика.

Аналіз і оцінка

зібраних у справі доказів

А наліз і оцінка зіб$раних у справі доказів є дуже важ-/хливою частиною обвинувальної промови. В цій ча­стині необхідно довести саму подію злочину і винніст$ь підсудного в ‘й, здійсненні. Якраз аналіз і оцінка доказів можуть переконати суд у Правильності позиції прокурора, змусити прислухатися до його думки.

Докази, які наводить прокурор в обвинувальній промові, по­винні переконливо підтвердити правильність його висновку. Зізнання підсудного, ясність і простота справи не звільняє прокурора від ана­лізу доказів. Обо$в’язок доказування у кримінальному процесі закон покладає на прокурора. Він зобов’язаний вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного й об’єктивного дослідження обставин справи. Прокурор повинен перевірити і оцінити всю не­обхідну сукупність доказів та їх джерел і прийняти на цій$ підставі законне, обгрунтоване і справедливе рішення (ст. 22 КПК України).

Кримінально-процесуальне законодавство категорично заборо­няє прокурору, судді перекладати обов’язок доказування на підсуд­ного. Ця заборона поширюється також на захисника підсудного, ци­вільного відповіда$ча та його представника. Вони теж є суб’єктами доказування, але на відміну від суду, судді, прокурора мають пра­во, а не зобов’язані брати участь у доказуванні, висувати певні твер­дження на захист своїх законних інтересів і аргументувати їх.

Внутрішнє переконання прокурора про законність і обгрунто­ваність обвинувачення$ базується на фактичних даних. У протилеж­ному випадку прокурор зобов’язаний відмовитися від обвинувачен­ня (ст. 264 КПК України).

В обвинувальній промові прокурор зобов’я$заний систематизу­вати всі зібрані у справі докази, дати їм оцінку з позиції обвинува­чення. Завдання прокурора — допомогти учасникам процесу зістави­ти міх собою розрізнені докази, відкинути все непотрібне, зайве і прий­ти до обгрунтованих висновків.

Прокурор не може в обгрунтув$анні своїх висновків посилатися на ті чи інші факти, беручи без доказування за істинні, достовірні, і, навпаки, безпідставно відкидати інші факти, як такі, що не відпо­відають дійсності. Прокурор у кожному випадку повинен обгрунтувати, чому він довіряє одним доказам і не довіряє іншим, вважає їх такими, що не мають значення для справи.

Аналізуючи докази, головну увагу державний обвинувач пови­нен зосе$редити на встановленні достовірності доказів, на з’ясуванні їх доказової цінності. Необхідно переконатись самому і переконати інших, що не було допущено порушень процесуального закону при $отриманні доказів. Докази та їхні джерела, отримані з порушенням норм законодавства, завжди викликають сумнів у їхній достовір­ності і недопустимі для використання у судовій промові.

Показання свідків — найпоширеніше джерело доказів, без них практично немає жодної кримінальної справи. Аналізуючи показання свідків, слід мати на увазі, що не можуть бути доказами повідом­лені свідком дані, джерело яких невідоме. Якщо показання свідка базується на повідомленнях інших осіб. то ці особи повинні бути також допитані (ст$. 68 КПК України). Йдеться про похідні докази (свід$чення за чутками).

Аналізуючи показання свідків, прокурору варто враховувати об­ставини, що дають підстави думати про помилкове уявлення або добросовісну помилку щодо фактів, про які свідок дає пояснення. Свідчення особи, яка не є очевидцем інкримінованого обвинува­ченому злочину, можуть бути покладені в основу обвинувачення тільки після перевірки ґрунтовності джерел одержаних відомостей.

Обвинувачення не може базуватися на припущеннях свідків, їх неконкретних і суперечливих показаннях. Показання свідків не можуть бути відкинуті лише на тій підставі, що ці свід$ки перебува­ють у родинних відносинах з підсудним. Обвинувальна промова не може грунтуватиея лише на показаннях свідків, зацікавлених у ре­зультатах$ справи. Особливо критично слід ставитися до показань свідків, які перебувають у ворожих стосунках з підсудним або в його підлеглості, малолітніх і неповнолітніх свідків, враховуючи мож­ливість їхнього помилкового уявлення про повідомлені факти.

Одним із важливих джерел доказів і одночасно засобом захис­ту від висунут$ого звинувачення є показання підсудного. Різнови­дом показань підсудного є повне або часткове визнання чи запере­чення ним своєї вини$ в інкримінованому злочині, самообмова, об­мова, алібі.

Самообмовою є такі показання підсудного, коли він зізнається у вчиненні злочину, якого в дійсності не вчинював; у більш тяжко­му злочині, ніж вчинив у дійсності або ж бере на себе всю вину за вчинений злочин, хоч у дійсності цей злочин є груповим, чи пере­більшує свою роль у вчиненні злочину порівняно з тою, якою вона є насправді.

Говорячи про самоообмову, прокурор має враховувати, що мотивами її можуть бути несприятливі для підсудного обставини, стан пригніченості, втрата віри в справедливіст$ь і об’єктивність слідчого і суду, бажання виручити інших осіб, бути пок$араним за менш тяж­кий злочин порівняно з вчиненим, сховатись на деякий час від слідства і суду в місцях позбавлення волі, поради «досвідчених» лю­дей, у тому числі співкамерників, погроза і підкуп з боку дійсних злочинців і співучасників, незаконні засоби ведення розслідування, юридична необізнаність, бажання «прогулятися» в інших місцях під час допитів, оглядів, відтворення обстановки й обставин події, коли набридло сидіти в колонії, кругова порука, «солідарність» злочинців, бажання неповноліт$нього або початкуючого злочинця заслужити схва­лення досвідчених і сильніших злочинців свого оточення.

Обмова — це такі показання підсудного, в яких він викриває (правдиво чи неправдиво) інших осіб (це можуть бути співучасни­ки або ж сторонні особи) у вчиненні інкримінованого йому або комусь іншому злоч$ину.

Мотивами обмови є, зокрема, бажання уникнути відповідаль­ності або применшити свою вину, помста, бажання сприяти розк­риттю злочину, заслужити прихильність працівників міліції і слідчих або ж незаконний вплив з їхнього боку тощо.

Алібі — це твердження підсудного про те, що він не міг бути в$иконавцем інкримінованого злочину, бо в момент його вчинення перебував в іншому місці. Обов’язок перевірки алібі лежить на про­куророві і судді. Підсудний і його захисник мають право, але не зо­бов’язані наводити докази на по$твердження алібі. Якщо заяву підсуд­ного про алібі не спростовано, кримінальна справа повинна бути закрита, а суд першої інстанції повинен винести виправдувальний

Аналізуючи показання підсудного, прокуророві слід пам’ята­ти, що КПК України спеціально вказує, що вони підлягають деталь­ній перевірці і що визнання підсудним своєї вини може бути покла­дене в основу обвинувачення тільки при підтвер$дженні цього визнан­ня сукупністю наявних у справі доказів (ч. 2 ст. 73, ч. 2 ст. 74 КПК).

У своїй обвинувальній промові на суді прокурору слід врахо­вувати, що показання обвинуваченого, дані на попередньому слідстві, від яких він відмовився згодом, і не підтверджені в судо­вому слідстві інш$ими доказами, не можуть бути покладені в основу обвинувального вироку.

При оцінці показань підсудного, який викриває іншу особу, прокурору слід особливо ретельно і критично проаналізувати ці по­казання. Обвинувачення не може вважатися доведеним, якщо$ воно грунтується тільки на обмові іншого підсудного, зацікавленого у ре­зультатах справи, не підкріплене іншими вагомими доказами.

Показання п$отерпілого має важливе значення у справі: воно виступає як засіб захисту його прав і законних інтересів. Останнє не є характерним для показань свідка. Крім того, процес форму­вання показань останнього дуже істотно відрізняється від показань потерпілого і підсудного. Все це теж необхідно враховувати при оцінці показань згаданих осіб. Слід мати на увазі й особливу заці­кавленість потерпілого й підсудного в результатах справи, а також те, що потерпіли$й і підсудний мали можливість ознайомитися з усіма матеріалами слідчої справи. Вони весь час були в залі судового засі­дання, слухали і бачили всі докази у справі.

Серед доказового матеріалу все більшої ваги набуває експер­тиза. Висновок експерта для прокурора, судді не є обов’язковим, але згода з н$им повинна бути мотивована (ч. 4 ст. 75 КПК України). Висновок експерта не має наперед установленої сили, переваги перед іншими доказами$ і підлягає оцінці за внутрішнім переконан­ням прокурора, що грунтується на всебічному, повному й об’єктив­ному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності. Умілий аналіз державним обвинувачем висновків експертів у зіставленні з інши­ми доказами з кримінальної справи робить висновки прокурора пе­реконливими і обгрунтованими.

Недоліком обвинувальних промов при аналізі й оцінці доказів є те, що логічне доказування, аналіз доказів підмінюється перека­зом показань підсудного, по$терпілого, свідків, висновку експерта. Таке повторення лише стомлює слухачів у залі судового засідання своєю одноманітністю і нікого ні в чому не переконує.

Завдання судового ритора в тому, щоб показати місце і роль кожного доказу в матеріалах справи, д$ати оцінку доказів у їх сукуп­ності. Це зробити не так просто. Необхідно цьому учитись і найго­ловніше — добре попрацювати.

Post Comment