Суть і структура світового господарства

Суть і структура світового господарства.

Світове господарство — являє собою сукупність соціальних економік і особливої сфери суспільно-виробничих зв’язків, що виходять територіальні межі окремих країн міжнародних, економічних відносин. В сучасних умовах економічна замкнут$ість нац. господарства не лише не раціонально, бо позбавляє економіку відособленої країни переваг, що випливають з міжнародного поділу праці, спеціалізації та кооперації, а й практично неможлива. Таким чином поняття с/г не можна зводити до простої суми нац. економік не меншою мірою йог$о суть визначається зв’язком між нац. госп. , який забезпечує їхню реальну єдність на основі міжнародного поділу праці науково-технічної виробничої кооперації. В міжнаро$дній торгівлі валютних і кредитних відносин, тобто міжнародними ек. відносинами.

Міжнародні економічні відносини — являють собою систему госп. відносин між різними країнами світу. Елементами цієї системи є міжнародне науково-технічне і виробниче співробітництво; вивіз капіталу і міжнародний кредит; світова торгівля; міграція робочої сили; міжнародні валютні відносини. Особливості розвитку сучасного господарства$ є:

1 Прагнення до цілісності, єдності світового господарства.

2 Вплив НТР на процес утворення єдин$ого світового господарства, оскільки завдяки впливу розширюються можливості міжнародного транспорту. Створюються єдині телекомунікаційні системи і широке застосування комп’ютерної техніки.

3. Поглиблення міжнародного поділу праці, міжнародної спеціалізації і кооперації.

4. Відбуваються створення великої кількості міжнародних економічних організацій.

Суть і форми монополій.$

Монополія — це окремі крупні п-ва, об’єднання п-ств, господарські товариства, які виробляють значну кількість продукції певного виду і таким чином займають монопольне становище на ринку, впливають на процес ціноутворення і отримують більш високі (монопольні) прибутки.

Форми монополій:

1. Картель — це об’єднання п-в однієї галузі виробництва, які зберігають за собою виробничу і комерційну самостійність, а домовлюються про ринки $збуту і ціну.

2. Синдикат — це невелике за обсягом об’єднанім однієї галузі, де учасники зберігають виробничу діяльність, але втрачають самостійну діяльність.

3. Трест — це об’єднання п-в однієї галузі або кількох галузей, при якому учасники втрачають і виробничу і комерційну самостійність, тобто об’єднують виробництво$, збут, управління і фінанси.

4. Концерн — це багатогалузеве об’єднання 10,$ а то й 100 п-в різних галузей промисловості, транспорту, торгівлі. Де все повністю об єднано, а головна фірма здійснює контроль за всіма ними (над іншими учасниками об’єднання).

5. Конгломсфят — це монополістичне об’єднання, які утворилися шляхом поглинання прибуткових різногалузевих п»в, що не мали виробничої т$а технічної єдності.

Суть ринку пращ і ціна праці. пОЛИТ / ПРОПОЇИ’ іі,і9

Ринок праці це сукупність економічних відносин між найманими працівниками, підприємцями і біржами праці (державними, приватними) з приводу організації використання і купівлі-продажу робочої сили, тобто це посередник між роботодавцем та н$айманими працівниками. Продавцями на ринку праці виступають особи, які досягли працездатного віку, випускники шкіл, технікумів, особи, що міняють роботу. Покупцями виступають п-ва, установи, які утворилися чи розширюються. Суб’єктами ринку робочої сили є : найманий працівник, роботодавець, а також посередники.

Принципи функціонування ринку праці: 1. Кожен індивід має право і можливість вільно продавати свою робочу силу на засадах трудовою найму$ за власним вибором, за ціною на основі контракту між робітником і наймачем. 2. Роботодавець сам вирішує скільки і яких робітників йому наймати. 3. Робочі місця створюються і регулюються державою. Складовими елементами$ ринку праці є працездатне і зайняте населення. Працездатне населення — це особи, які за віком і станом здоров’я можуть працювати у різних сферах народне го/г.

Заиняте населення — це частина працездатного населення, яка безпосередньо працює і одержує дохід. Елементами ринку праці є попит на працю, пропозиція праці, ціна. Попит залежит$ь від потреб роботодавців, від якості праці, від попиту на продукцію фірм. Із збільшенням ціни праці зменшується потреба роботодавців у найманих працівниках. Пропозиція праці формується особами, які бажають працевлаштуватися. Пропозиція праці залежить від: рівня з/п, величини податків, автор$итету профспілок, культури і релігії. Пропозиція показує, що із збільшенням ціни на працю зростає кількість бажаючих працевлаштуватися.

Основні і оборотні ^рондя . У/ї^ний -з^.

До складу фондів підприємства входять основні та оборотні фонди обігу, резервні й страхові фонди. А також інші

матедіішьні^іінності й фінансові ресурси.$ Основні фонди — це засоби праці, які багаторазово беруть участь у процесі виробництва, тривалий час зберігають повністю або частково свою натуральну форму,$ а їхня вартість переноситься на вироблений продукт частинами у процесі їхнього зношування. Перенесення це здійснюється шляхом амортизації й утворення амортизаційного ФОНДУ. Основні фонди включають виробничі й невиробничі. Виробничі основні фонди -це засоби праці, які функціонують у виробничому процесі (будівлі та споруди виробничого призначен$ня, передавання обладнання, силові та робочі машини, транспортні засоби). Вони поділяються на активну частину — силові та робочі машини, устаткування, прилади і пасивну частину — будівлі, споруди, інвентар, які впливають на виробничий процес. Ьїсвиробничі основні фонди — це зас$оби праці, які не беруть участі у виробничому процесі, а задовільняють побутові і культурні гютреби(житлові будинки, об’єкти охорони здоров’я. . . ) Оборотні фонди — це предмети праці, які використовуються у виробництві. Вони являють собою частину продуктивних фондів, які використовуються у кожному цик$лі виробництва і їхня вартість повністю переноситься на виготовлення продукт. О. Ф. Складають 3 групи: $виробничі запаси; незавершене виробництво; витрати майбутніх періодів. Фонди обігу — це сукупність усіх засобів, які обслуговують сферу виробництва. Щоб забезпечити своєчасне й повне оновленім основних вир. фондів запроваджуються норми амортизації, що враховують фіз. і моральний знос. Амортизація — це процес поступового перенесення вартості засобів праці у міру зносу їх на вироблени$й продукт і використання цієї вартості для наступною відтворення засобів праці. Перенесена вартість являє собою частину с/в продукції, яка після реалізації надходить п-ству у$ вигляді частини виручки, що зараховується на амартизаційний фонд — це фонд грошових ресурсів, що утв. за рах. аморт. відрахувань і призначається для повного

відновлення о. ф. Фізичний знос — це матеріальне зношування машин, обладнання; ЕОМ, будівель і споруд в рез. поступової втрати окремими елементами своїх техніко-виробничих властивостей, своєї споживчої вартості. Моральний знос — це втрата засобами праці частини вартості через конструктивне старіння, винайдення$ нових засобів праці незалежно від фізичного зносу.

«7. В умовах переходу до планомірної ринкової економіки знач$но зростатиме армія безробітних, похитнеться впевненість у завтрашньому дні тощо. Це вимагає проведення активної соціальної політики на рівні держави, підприємств.

Соціальна політика — це комплекс соціальне — економічних заходів держави, підприємств, організацій, місцевих органів влади, спрямованих на захист населення від безро$біття, зростання цін, знецінення трудових заощаджень і ін.

Основні принципи соціальної політики такі:

1) захист рівня життя населення шляхом застосування різних форм компенсації від підвищення цін і проведення компенсації;

2) над$ання допомоги багатодітним сім ‘ям;

3) надання допомоги у разі безробіття;

4) проведення політики соціального страхування, встановлення мінімальної плати для працюючих:

5) розвиток освіти, охорони здоров ‘я, навколишнього середовища переважно за рахунок держави;

6) проведення активної політики, спрямованої на здобуття кваліфікації.

Відповідно до статті 25 Декларації прав людини сучасна правова держава повинна гарантувати право $на такий рівень життя$, який враховує забезпечення людей їжею, житлом, медичним обслуговуванням, необхідним для підтримання здоров’я, власного добробуту та добробуту сім’ї, і право на соціальне забезпечення у разі безробіття, хвороби, інвалідності, овдовіння, старості та ін. Випадків втрати засобів для існування з незалежних від людини обставин.

Щоб забезпечити такий захист, держава мусить насамперед у законодавчому порядку встановити основні соціальні гарантії, механізми їх реалізації та функції надання соціальної $підтримки.

Крім держави соціальний захист населення забезпечують підприємства (або підприємці) та самі наймані працівники — їхні профспілкові організації.

Post Comment