Суть та особливості вексельного обігу в умовах перехідної економіки

Перехід від адміністративної, централізовано-планової економіки до ринкової потребує кардиналь$ної зміни системи намірів. Існування застарілої платіжної системи в умовах ринкових відносин, що зароджуються, призвело до глибокої платіжної кризи в економіці. А зростання безвідповідальності і зниження платіжної дисципліни внаслідок неплатоспроможності переважної $більшості суб’єктів господарського життя настільки спотворили процес кредитування, що отримання платежів за продані в кредит товари й надані послуги стало непередбачуваним. Неплатежі стали справжньою бідою української економіки. У результаті рентабельність підприємств падає і, що найскладніше для економіки, збільшення заборгованості призводить до зростання її бартеризації. Тільки за січень$–квітень 1999 року промисловими піприємствами реалізовано продукції на суму 28610,5 млн.грн., з неї на бартерних умовах – 10040,6 млн. грн., що складало 35,1% від обсягу р$еалізованої продукції. Найбільшою залишається питома вага продукції, реалізованої на бартерних умовах у промисловості будівельних матеріалів (70%), що пов`язано з неплатоспроможністю суміжної галузі – будівельного комплексу; хімічній та нафтохімічній промисловості (46,2%); деревообробній та целюлозно–паперовій промисловості (44,9%), машинобудуванні та металообробці $(43%), паливній промисловості (42,8%) [1].

Взаємні неплатежі в широких масштабах — особливість країн, що здійснюють перехід до ринкових відносин. І в нашому випадку потрібні заходи для подолання кризового становища. Подоланню кризи заважають насамперед низька платоспроможність населення, недосконала податкова політика, відсутність вексельного обігу. На державному рівні активно проробляються і здійснюються заходи щодо ліквідації неплатежів. У$ той же час проблема на сьогодні не вирішена, тому потрібен пошук нових підходів до$ вирішення проблеми неплатежів. Народна мудрість учить: все нове — це добре забуте старе. Тому в українській економіці відроджується вексель.

Потенційно векселі відкривають великі можливості, про що говорить вся історія їх обігу, у тому числі й у колишньому СРСР. Вексельний обіг$ ліквідований в СРСР 1930 р., коли була заперечена ринкова система й економіка переведена на централізоване управління. Життєздатність цього фінансового інструмента показав період нової економічної політики, коли стала відчуватися потреба в боргових зобов’язаннях, що могли б забезпечити швидке стягнен$ня боргу, на відміну від інших боргових зобов’язань. Шкода, що цьому періоду було уготовано дуже коротке життя — до фінансово-кредитної реформи 1930 року. До 1990 року вексель у СРСР використовувався тільки в зовнішньоторговельних та інших міжнародних розрахунках. Порядок розрахунків векселями визначався Положенням «Про переказний і простий вексель», впровадженим Постановою ВЦВК і РНК СРСР № 104/1341 від 7 серпня 1937 р., заснованому$ на «Однаковому законі про переказний і простий вексель» прийнятому Женевською конвенцією в 1930 році. Спроба відродити вексельний обіг на території СРСР була здійснена в роки перебудови. Після розпаду СРСР упровадження вексельного обігу в господарський оборот країн СНД стало здійснюватися ними самостійно на їхній власній нормативній базі$. На Україні 12.09.199$1 р. за № 1543-ХІІ був прийнятий закон “Про правонаступництво України”, відповідно до ст.7 якого країна є правонаступницею прав і зобов`язань з міжнародних договорів СРСР, що не суперечить Конституції. Тим самим Україна підтвердила свою участь у Женевській конвенції 1930 року.

Безпосередній поштовх до початку вексельного обігу в Україні був даний По$становою Верховної Ради України від 17.07.1992 р. № 2470-ХІІ “Про застосування векселів у господарському обороті України”, яка фактично підтвердила всі цивільно-правові відносини, що виникають у зв’язку з використанням векселів і регулюються цим Положенням. Пунктом 1 цієї Постанови передбачене запровадження в Україні вексельного обігу з використанням простого і $переказного векселів відповідно до Женевської конвенції 1930 року для ведення комерційного кредиту, поліпшення розрахункових відносин між суб’єктами господарської діяльності. У постанові № 2470 не містилось ніяких вказівок на спосіб введення в Україні вексельно$го обігу. Не було дано відповідної вказівки МЗС здійснити переклад Конвенцій №№ 358-360 на українську мову. Кабінет Міністрів України і Національний банк України, затвердивши спільною постановою № 528 “Правила виготовлення і використання вексельних бланків”, включив ряд пропозицій, що вийшли за межі технічного питання «виготовлення і викорис$тання вексельних бланків».

Порядок видачі векселів строго регламентований. Виписується вексель лише на спеціальному бланку, що виготовляється зі спеціального паперу способом офсетного та високого друку. Відповідно до “Полож$ення про переказний та простий вексель”, затвердженого постановою ЦВК і РНК СРСР від 7 серпня 1937 р. № 104/1341, використання вексельних бланків в Україні здійснюється із врахуванням таких особливостей: використовувати векселі, а також виступати векселедавцями, акцептантами, $індосантами й авалістами можуть тільки юридичні особи — суб’єкти підприємницької діяльності, що визначаються такими відповідно до чинного законодавства України, а також Радою Міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими дер$жавними адміністраціями в межах, передбачених бюджетом Автономної Республіки Крим та відповідними місцевими бюджетами, за окремими рішеннями Верховної Ради Автономної Республіки Крим та відповідних рад про застосування векселів для погашення заборгованості з виплат з бюджету відповідно до рішень, прийнятих $Кабінетом Міністрів України. Вексельний бланк заповнюється друкованим та недрукованим способами, сума платежу за векселем обов’язково заповнюється цифрами та літерами, підписується керівником і головним бухгалтером юридичної особи та засвідчується печаткою. Проте в Положенні є й певні відхилення від загальноприйнятих у світі правил і нормативних положень. Перша особливість полягає в о$бмеженні кола суб’єктів вексельного обігу. Другим абзацом пункту 1 розділу II Правил № 528 установлено, що викори$стовувати векселі, а також виступати векселедавцями, індосантами і авалістами можуть тільки юридичні особи — суб’єкти підприємницької діяльності. Ця особливість виключила із суб’єктів вексельного обігу як приватних підприємців і громадян, що не ведуть підприємницьку діяльність, так і юридичних осіб, що не є суб’єктами підприємницької діяльності. $“Однаковий вексельний закон” і інші документи Женевської конвенції не встановлюють ніяких розходжень у використанні векселя в договірному процесі між юридичними і фізичними особами. Виникає резонне запитання, а чи можуть Мінфін і НБУ видати в$екселі не будучи суб’єктами підприємницької діяльності? Це ж стосується і Пенсійного фонду, і Державного казначейства. Ще одна особливість вексельного обігу, запроваджена Правилами №528, полягала в тому, що векселі можуть видаватися лише для оплати за поставлену продукцію, виконані роботи та надані послуги, за винятком векселів Міністерства фінансів, Національного ба$нку та комерційних банків України. Таким чином, Кабінет Міністрів України та Національний банк необґрунтовано звузили права суб`єктів підприємницької діяльності, які здійснюють видачу векселів.

Перехід до ринкових відносин, впровадження принципів комерційного розрахунку вимагають негайно поставит$и проблему відновлення повноцінного вексельного обігу на новій економіко-правовій основі. Вексель у ринковій економіці став одним з найважливійших кредитно-розрахункових документів, який є безумовним зобов’язанням або наказом сторони, що виписала його, сплат$ити пред’явнику векселя у встановлений строк, у певному порядку визначену суму за поставлений товар, виконані роботи або надані послуги. Порядок платежу за векселем визначається взаємною домовленістю між постачальником і покупцем при оформленні вексельного договору. Відповідно до Закону «Про підприємства в Україні», ст. 24, п. 5 передбачається, $що підприємство може поставляти продукцію, виконувати роботи, надавати послуги в кредит з оплатою покупцями процентів за користування цим кредитом. А раз можливе взаємне кредитування, це повинно оформлятися відповідним чином. Вексель саме цьому і служить. Перевага використання $векселів у розрахунково-кредитних відносинах полягає в тому, що воно дозволяє:

— розвивати комерційні зв’язки і взаємовідносини між постачальниками і покупцями;

— покупцям одержати комерційний кредит у результаті надання їм відстрочки платежу за відвантажену продукцію на їхню адресу, а також за товари, виконані роботи і надані послуги;

— прискорити вливання в ринок зайвих товарно-матеріальних цінностей, що з$берігаються на складах окремих підприємств, а також продукції з обмеженим попитом.

Аналізуючи увагу до проблеми обігу векселів в українській економіці з боку засобів масової інформації, банків, учасникі$в комерційних угод, держави, можна сказати про підвищений інтерес до нового фінансового інструмента.

Вексель – це строго формальний документ, і відсутність будь-якого з обов’язкових реквізитів робить його недійсним.

Вексель – це безумовне грошове зобов’язання, тому що наказ його оплатити і прийняття $зобов’язання зі сплати не можуть бути обмежені ніякими умовами.

Вексель – це абстрактне зобов’язання, тому що в $його тексті не припускаються ніякі посилання на підставі його видачі.

Предметом вексельного зобов’язання можуть бути тільки гроші.

Основою вексельної угоди є комерційний кредит, наданий підприємствами один одному. Оформлення такого кредиту векселем має ряд переваг перед, наприклад, кредитни$м договором. За кредитним договором підприємство, що видало кредит, звичайно, не може потребувати його повернення раніше обумовленого терміну. Вексель же є цінним папером, і його при необхідності можна продати на фондовому ринку або закласти в банк. Вексель — це абстрактне боргове зобов’язання, не пов’язане з конкретними умовами угоди, тому з його допомогою зручно робити взаємозалік заборгованостей між підприємствами, погашати заборгованість перед бюджетом [2].

Сьогодні вексельн$ий обіг одержав новий імпульс до розвитку після вступу в дію Указу Президента від 04.03.1998 року № 167/98 «Про заходи для підвищення відповідальності за розрахунки із бюджетом і державними фондами»$, яким було установлено заборону на укладання договорів переводу боргу і поступки права вимоги. Введення цього Указу дозволило підприємцям побачити у векселі саме той фінансовий ін$струмент, що зможе забезпечити розрахунки через третіх осіб і розрахунки без грошей.

Подальше становлення вексельного обігу в Україні має супроводжуватися низкою комплексних заходів щодо створення законодавчих актів, відповідної інфраструктури, які б регулювали або опосередк$овано впливали на дії учасників вексельного процесу.

Література

1. Бюлетень Національного банку України // Щомісячне статистичне видання НБУ. — № 6. — 1999 р.

2. Фельдман А.А. Вексельное обращение. Российская и международная практика. – М.: ИНФРА – М., 1995. – 352с.

Post Comment