Українська і радянська цивільні школи

Реферат з педагогіки на тему:

„Українська і радянська цивільні школи”

План:

Вступ

1. Радянська школа

2. Українська школа

Висновок

$Використана література

Вступ

За радянській період$ було видано багато праць, книг, монографій з цивільного права. Учені СРСР мали гарний фінансово-організаційний потенціал, видавницькі спроможності які використовували для вивчення галузі. Цивільне право, як і інші галузі права залежні від соціал$ьних, політичних, економічних умов в державі. Радянське цивільне право розвивалося в повній ізоляції від дожовтневих надбань, учені „будували” цивільне право країни на порожньому місці. Радянська цивільно-правова доктрина виявилась у відмові від визнання поділу права на приватне і публічне, а відтак — у відмові від приватного права як такого. Подібна функція „будування на порожньому” постала і перед ученими, що розвивали цивільне право після проголошення України незалежною, так після розпаду СРСР$ молодій державі треба було орієнтуватися вже на європейську думку. Події почата 90-х, та актів якими вони супроводжувалися, прийняття Конституції, що закріпила суверенне становище держави тільки сприяло розвитку циві$льно-правових відносин. Різноманітні відносини потребували швидкого та адекватного реагування з боку права, чим і став Цивільний кодекс 2001 року. Зрозуміти школу ми можемо по її діяльності, так для зрозуміння української школи ми повинні проаналізувати діяльність її представників, їх твори та взнати зміст твору.

1.Радянська школа

Після подій жовтневої революції почався новий ет$ап розвитку. Це знайшло помітне відображення і в історії розроблення та прийняття цивільних кодексів.$ Боротьба різних підходів, стара і нова цивілістичні концепції, зокрема, позначилися на принципах. У зв’язку з тим, що радянська ідеологія засновувалося на твердженнях, що товарно-грошові відносини не можуть існувати за соціалізму, багато робіт вчених того часу були направлені на відстоювання цього твердження та критиці зарубіжного цивільного права. Але не зважаючи на це цивільне право активно розвивалося.. На думку С. І. Вільнянського, що була викладена в його праці „Советское гражданское право в период развернутого строительства $коммунистического общества” головною функцією юристів того часу є вивчення правових норм, так як рух до комунізму тісно пов’язаний з розвитком народно господарства, змін економічних$ відносин і радянські юристи повинні внести великий вклад. Цивілісти того часу визначали предмет цивільного права по іншому – „Цивільне право регулює майнові і пов’язані із ними не майнові відносини громадян та соціалістичних організацій, за винятком таких майнових відн$осин, що засновані на адміністративному праві[1]”

В 1922 році був створений Цивільний кодекс. Принципово важливим було положення про зосередження в руках Радянської держави основних знарядь і засобів виробництва, встановлення жорсткого державного контролю над торговим обігом тощо, зрештою, відмова від основних принципів приватного права. Характерними$ з цього приводу є зауваження В.І. Леніна на адресу Народного комісаріату юстиції РРФСР. Зокрема він підкреслював: «Ми нічого «приватного» не визнаємо, для нас все у галузі господарства є публічно-правовим, а не приватним. Ми допускаємо капіталі$зм тільки державний. Звідси — розширити застосування державного втручання у «приватно-правові відносини», розширити право держави скасовувати «приватні» договори, застосову­вати не «цивільні правовідносини», а нашу революційну правосвідомість». Автори проекту ЦК до цих вказівок прислухалися, однак часи одностайного схвалення ще не настали. І Раднарком, у$супереч пропозиціям В.І. Леніна, виключив з проекту ЦК згадку про право держави втручатися у приватно-правові відносини. Проте врешті-решт вказівку було виконано. ЦК СРСР, прийнятий 31 жовтня 1922 р., набрав чинності 1 січня 1$923 р. За чим ЦК суб’єктами цивільного права визнавалися як фізичні особи, так і організації (юридичні особи). Цивільну правоздатність могли мати начебто всі фізичні особи, однак ст. 1, 4 містили положення про можливість обмеження «по суду в правах». У інтерпретації одного з редакторів ЦК СРСР А.Г. Гойхбарга це означало, що $правоздатність є лише умовно наданою здатністю, обмеження якої можливе не тільки в загальній формі законодавцем, а й в окремих випадках цивільним судом — згідно зі $ст. 1 ЦК. П.І. Стучка зазначав: «Можна сказати, що вся наша радянська наука цивільного права ґрунтується на цій статті 1 та ще статті 4».Об’єктом цивільних прав могло бути лише майно, не вилучене з цивільного обігу (ст.20). При цьому перелік вилученого з обігу майна був досить значним. До нього, зокрема, належали: промислові, транспортні та інші підприємства в цілому; обладнання промислових підприємств, рухомий склад залізниць, мор$ські та річкові судна і літальні апарати; комунальні споруди; будівлі тощо. У ст.52 йшлося про власність: державну (націоналізовану та муніципалізовану), кооперативну, приватну. Відповідно до ст.54 предметом приватної власності могло бути будь-яке майно, не вилучене з приватного обігу. Положення загалом досить демократичне. Проте обмеження, встановлені ст.22, 24 ЦК разом з нормами ст.55, 56 позбавляють підприємця можливос$ті здійснювати будь-яку помітну діяльність, засновану на його ініціативі, заповзятливості і власній волі. Іншими словами, право приватної власності$ настільки звужене, що, врешті-решт, його можна вважати існуючим лише як виняток. Останній розділ Цивільного кодексу був присвячений питанням спадкового права. Тут слід мати на увазі, що Декретом від 11 березня 1919 р. спадкування було скасоване взагалі, а потім, Декретом від 21 березня того ж року, поновлено, але з істотними обмеженнями розміру (суми) спадщини, кола спадкоємців і обсягу прав на майно$, яке передається у спадок (спадкове майно переходило до спадкоємців у користування, а не на праві власності).

В 1938 р. В журналі „Советская юстиция” виходить стаття під назвою „Значение вины в обязательствах из причинения вреда” в якій автор коментує захист дисертації аспірантом кафедри цивільного права Х$.И. Шварцем. В дисертації критикується принцип нанесення, а принцип вини визнається основоположним початком цивільної відповідальності[2].

Новицький в 1950 році зазначає, що термін „реального договору” є не доречний у цивільному праві[3]$.

В 1955 році публікується праця О.С. Иоффе „Ответственность по советскому гражданскому праву” в якій автор дає своє визначення цивільно-правовій відповідальності і характеризує умови за яких вона настає, приділяє багато уваги суб’єктивному фактору вини. В цьому ж році виходить р$обота Г.К. Матвеева „Вина в советском гражданском праве”, основна увага приділяється складу цивільного правопорушення, яке визнається автором єдиною підставою відповідальності. Матвеев роз$глядає об’єктивні та суб’єктивні елементи відповідальності, стверджує, що за відсутності хоча б одного елементу відповідальності бути не може. В. А. Тархов в журналі „Советское государство и право” публікується рецензія на роботу Г.К. Матвеева. Визнаючі багато достатків в книзі, він її і критикує. Особливо критикує положення о необхідності усіх елементів

Між тим рішення XXI з’їзд КПРС свідчить про розши$рення цивільного права на відносини, що раніше регулювалися адміністративно-правовими нормами. Так постанова Ради Міністрів СРСР від 30 червня 1958 року „Об отмене обязательных поставок и натуроплаты за работы МТС, о новом порядке, ценах и условиях заготовок сельскохозяйственных продуктов”. Пленум ЦК КПРС відмінило обов’язкові поставки сільс$ько-господарських продуктів, прирівнювані до податків і змінило їх на продаж цих продуктів колгоспами, робочими, службовцями державним та кооперативним заготівельним організаціям по новим цінам[4].

Тобто спостерігається піднесення цивільного права, його інститутів, розви$ток його до такого вигляду, який ми маємо сьогодні. Так економічна сфера між колгоспом і державою на думку соціалізму повинна була б скорочуватися і згодом замінить прямим товарообміном, але це не відбулося, а навпаки, так$ на Пленумі ЦК КПСС 1958 року Н.С. Хрущев говорив, що розвиток товарних відносин не суперечить руху до комунізму, так як багата сфера сільско-господарських товарів є одна з найважливіших умов переходу до комунізму, а цю задачу можно вирішити „на основе таких экономических отношений, которые стимулируют повышение производительности труда и рост производства сельскохозяйств$енных продуктов … Принцип свободной продажи продуктов постепенно будет распространяться на все отрасли хазяйства”[5].

В 1963 році був прийнятий Цивільний кодекс УРСР і набув чинності 1 січня 1964 р. Він зберігав чинність до 1 січня 2004 р.

Характерні ознаки, що відрізняють цей кодекс від ЦК УСРР 1922 р:

$

1) за своєю структурою ЦК 1963 р. помітно відійшов від пан-дектної системи. У ньому немає норм, що регулюють сімейні відносини, але передбачені розділи, присвячені авторському і винахідницькому праву;

2) розділ II назив$ається «Право власності», а не «Речове право», як було раніше. Це відображає тенденцію до скорочення числа речових прав. Серед видів власності не згадується приватна власність;

3) значно розширений перелік зобов’язань. Зокрема з’явилися Розділи про постачання, контрактацію, позику, підряд на капітальн$е будівництво, розрахункові і кредитні відносини, довічне утримання, рятування соціалістичного майна тощо;

4) відбувся$ перерозподіл матеріалу всередині розділів і між розділами. Так, норми про довіреність із зобов’язального права перенесені в розділ «Загальні положення», порука з договірних зобов’язань потрапила у гл.16, присвячену забезпеченню виконання зобов’язань. Туди ж перенесені норми про заставу, що містилися серед речових прав;

5) оновлені, відредаговані і взаємоузгодженні положення низки статей ЦК. Крім того, вони, очевидно, за прикладом Німецького цивільного кодексу отримали$ найменування, які треба враховувати при тлумаченні відповідної норми.

У 1-му розділі нарівні з лібералізацією деяких норм (наприклад, частковим закріпленням у ст.4 принципу, відомого ще римському пра$ву, — «дозволено все, що не заборонено законом» — посилені засоби обмеження ініціативи і самостійності учасників цивільних правовідносин. Так, ст.5 ЦК 1963 р. жорсткіше визначала наслідки зловживання правом, передбачаючи, що цивільні права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони «здійснюються в суперечності з призначенням цих пра$в у соціалістичному суспільстві в період будівництва комунізму». При цьому від фізичних осіб і організацій вимагалося не лише дотримання законів, а й повага до «правил соціалістичного співжиття і моральних принципів суспільства, що будує комунізм».

Істотною новелою у сфері захисту цивільних прав бу$ла ст.7, що передбачала можливість цивільно-правового захисту честі й гідності фізичних осіб та організацій.

Суб’єктами цивільних правовідносин Кодекс визнає фізичних осіб і організації (юридичні особи). Держава спеціально не згадується як суб’єкт цивільно-правових відносин, але такий її статус випливає$ зі змісту окремих норм (наприклад, про право власності, про спадкування тощо). У зв’язку з ліквідацією приватної власності, зміною економічного ладу, прийняттям нової Конституції СРСР змінила­ся класифікація форм власності. ЦК виходив із існування соціаліс­тичної власності і осо$бистої власності фізичних осіб на майно, призначене для задоволення їх матеріальних і культурних потреб (ст.87, 88).

Детальніше, ніж раніше, врегульовані питання, пов’язані зі зді$йсненням права спільної власності. Передбачено, що спільна власність може бути частковою (із заздалегідь визначеними частками) і сумісною (без попереднього визначення часток, котрі, однак, припускаються однаковими).

На відміну від ЦК УСРР 1922 р., де вина не фігурувала як у$мова відповідальності за порушення зобов’язань, ст.209 ЦК 1963р. встановила: особа, яка не виконала зобов’язання або виконала його неналежним чином, несе майнову відповідальність лише за наявності вини (умислу або необережності), крім випадків, передбачених законом чи договором.

Таким чином, закріплений принцип відповідальності «за в$ину з винятками».

З багатьох можливих варіантів побудови системи зобов’язань законодавець обрав структуру, що нагадує Цивільний кодекс Франції 1804 р

У 1967 році вийшла робота О. С. Иоффе„Советское гражданское право” присвячена загальній частині цивільного права та праву власності.

Прийняття Конституції СРСР та УРСР розширило сферу цивільно-правового регулювання. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 30 жо$втня 1981 року були внесені зміни і доповнення до загальносоюзного, так і до цивільного законодавства України. Вони були спрямовані на зміцнення державної та суспільної власності, розширення цивільно-правових гарантій, охорони особистих немайнових прав громадян, вдосконалення зобов’язальних відносин, планової та договірної дисциплін, пі$двищення ролі прямих договорів.

У 1972 році побачила світ праця Ойгензихт В.А, „Проблема риска в гражданском праве” в якій він походить від того, що ризик завжди носить суб’єктивний характер, так як реалізується через людину.

В березні 1990 року було $прийнято Закон „Про власність в СРСР”, в якому перераховувалися три основні форми: „власність громодян”, колективна і державна. Крім цього, допускалося існуванн$я в СРСР власності іноземних держав, міжнародних організацій, іноземних юридичних осіб і громадян. Власність могла бути дольовою або загальною і змішаною. Формами власності громадян були власність трудового господарства, селянського і особистого підсобного господарства. Формами колективної власності – власність орендного підприємства, кооперативу, господарського товариства, товариства, акціонерного товариства, господарської асоціації, громадської організації і фонду, релігійної організації. Державна$ власність поділялась на загальносоюзну, союзну, автономних республік, автономних областей і округів,$ власність адміністративно-територіальних утворень(комунальна), державних підприємств, трудових колективів, державних установ. Істотні зміни в цивільне право також вносить Закон СРСР „Про підприємства в РСРС” від 26 травня 1988 року, „Про кооперацію в СРСР” від 6 березня 1990 року, О$снови законодавства Союзу РСР і союзних республік про оренду від 23 листопада 1989 року. Згідно з союзними актами в УРСР були прийняті закони „Про власність” від 17 лютого 1991 року і „Про підприємства в УРСР” від 27 березня 1991 року. У травні 1991 року були прийняті нові Основи цивільного законодавства Союзу СРС і союзних республік. Ті були прийня$тті такі важливі акти, що стосувалися цивільного права, як Закон „Про підприємництво” від 7 лютого 1991 та Закон „Про інвестиційну діяльність” від 18 вересня 1991 року.

Основну роль в Цивільному пра$ві того часу відіграли два нормативні акти, тобто кодекси, які повністю відповідали тогочасним вимогам. Кодекси поступово демократизувало суспільство. Незважаючи на ідеологічну направленість, цивільне право розвивалось досить стрімко. Внесок в цивільне право Радянського періоду зробили такі вчені: $Алексеев С.С, Братусь С.Н, Варкало В., Дмитриева О.В, Иоффе О.С., Красавчиков О.А., Курылев С.В., Кофман В.И., Лейст О.Э., Матвеев Г.К., Матвеев Ю.Г., Недбайло П.Е., Новицкий И.Б., Ойгензихт В.А., Рахмилович В.А., Собчак А.А., Тархов В.А., Флейщиц Е.А., Церетели Т.В., Шаргородского М.Д., Е.А. Флейш$иц, С.В. Курылева, Ланд коф С.Н, Маслов В.П., Агарков М.М., Ряшенцева В.А., Підопригора О.А., Дроніков В.К., Індиченко П.Д.

Так наведемо декілька робіт вчених з України, щоб зрозуміти великий вклад України в цивільне право СРСР. Наприклад Матвеев Генадій Костянтинович:“Вина в советском гражданском праве”, 1955; — “История семейно-брачного законодательства Украинской СССР”, 960; — “Основания гражданско-правовой ответственности”, 1970; — “Советское семейное право”, 1978, 2-е вид. 1986; $- “Международное частное право”, 1982.; чи Матвеев Юрій Геннадійович: — “Англо-американское деликтное право”, 1973; — “Международные конвенции по авторскому праву”, 1976, 1978; — “Междуна$родная охрана авторских прав”, 1987.

Тобто стає зрозуміло, що українські вчені зробили великий внесок в розвиток Цивільного права РСРС.

:

2. Українська школа.

Після проголошення незалежності України почався самостійний розвиток держави. Право сучасної України переживає період оновлення та входження у європейський правовий простір. Важливим з огляду на необхідність приведення$ українського права у відповідність з нормами та принципами міжнародного права є вивчення європейського правового досвіду та європейської правової доктрини Так почався новий етап розвитку цивільного права. Радикальні економічні й політичн$і перетворення в суверенній і незалежній Україні мають на меті побудувати нову модель господарської системи. Її фундамент складають різноманітні форми власності відповід$них суб’єктів, їх рівноправність і змагальність. Поступово створюються нові акти, твори, що розвивають цивільне право в ногу з часом. Так проголошена Конституція затвердила наші права та відповідно обов’язки, які стосуються і цивільної галузі. Конституція України закладає підвалини для усіх галузей права та інших підсистем, у тому числ$і і для цивільного права, оскільки вона виконує функцію „соціального служіння” всьому народу держави[6]. Так, наприклад, у Конституції у восьми статтях міститься норми стосовна права власності громадян, юридичних осіб, держави, територіальних громад. Відповідно ці норми знайшли своє відображення та розвиток $у нормах інституту права власності Цивільного кодексу України. На думку Є.О. Харитонова і Н.О. Саніахметової, приватне право можна визначити як сукупність правил і норм, що стосуються визначення статусу і захисту інтересів окремих осіб, які не є фігурантами держави, не перебувають у відносинах влади і підпорядкованості один одному, рівноправно і вільно встановлюють собі права та обов’язки у відносинах, що виникають за їхньою ініціативою[7]. Однак, навіть закріплені в Конституції та законодав$чих актах права і свободи громадян не можуть бути реалізовані доти, доки не буде розроблено відповідного механізму, який би забезпечив можливість їх реалізації.

Так незалежна держава прийняли новий Цивільний кодекс, адже до цього ми користувалися цивільним кодек$сом ще 1963 року, що не відповідав вимогам сучасності. У нас змінилося і формулювання предмету Цивільного регулювання, наприклад, кодексом 1963 року регулюються майнові відносини і пов’язані з ними особисті немайнові відносини, а також інші особисті немайнові відносини, а сучасним кодексом: цивільними є особисті немайнов$і та майнові відносини, засновані на юридичній власності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

За цей період вчені зробили великий ривок у розвитку цивільного права, так, наприклад, Кузнєцова Наталія Семенівна дала життя “Ринок цінних паперів: правові основи формування та функціонування” 19$98, “Подрядные договоры в инвестиционной деятельности в строительстве” 1993. Сібільов М. Загальні „характеристики” сфери приватного права.

Пра$вовими принципами цивільного права, що існують у літературі сучасної держави можна визначити такі:

1) юридична рівність суб’єктів цивільного права; свобода підприємницької діяльності; свобода договору; свобода особистост$і; закріплення в нормах цивільного права новітніх досягнень світової юридичної думки і загальновизнаних положень, напрацьованих світовим товариством[8];

2) свобода особистості; всебічна охорона власності; юридична рівність суб’єктів цивільних правовідносин; свобода підприємницької діяльності; свобода договору[9].

3) Юридична рівність учасників цив$ільних правовідносин перед законом; забезпечення правової охорони власності незалежно від її форми і видів; свобода договору; свобода особистості; повага прав і інтересів інших осіб, моралі суспільства[10]

А от А. П. Колодій дає різноманітну класифікацію принципів права для публічного і приватного, для матеріального і процесуального права, для об’єктивного і суб’єктивного.

У новому ж Цивільному кодексі передбачені загальні принципи, а $саме:

o неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя фізичної особи;

o неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, передбачених виключно законом;

o свобода договору;

o свобод$а підприємства;

o судовий захист цивільного права та інтересу у разі його порушення;

o справедливість, добросовісність та розумність.

Ці принципи зазначені у статті третій цивільного кодексу, але наявність нормативно закріплених принципів не суперечить виявленню в цивільному праві і інших принципів.

За час незалежно$сті було випущенню безліч монографій, книг, $різних творів, постійно проводяться різни з’їзди цивілістів України, конференції. На них обговорюються проблеми і недоліки сучасного цивільного прав та шляхи їх подолання. Багата наукова база України формує не тільки твори, а й майбутніх відомих цивілістів.

Таким чином спостерігається розвиток цивільного права, орієнтація на міжнародне право, розвиток загальновизнаних інститутів.

Висновок:

Аналізуючи вчення різних періодів про цивільне право стає зрозуміло, що основними напрямами розвитку цив$ільного права в періоди є дуже різне. Так в радянський період право тісно взаємодіє з кому$ністичною ідеєю, і є одним з його головних засобів, використовується для пригнічення особистої власності, людини як особистості. Але період характеризується і видатними вченими в галузі, які надовго увійшли в історію цивільного права. Їх фундаментальні погляди на цивільне право стали течіями по яким розвиваються деякі інститути і зараз. В період будівництва незалежності країна засіяла новими іменами та поглядами. Так в сучасній державі розвивається цивільне право стрімко і впе$внено, що супроводжується новими поглядами на проблеми цивільного права, та шляхами їх подолання

.

Використана література:

1. 1 Д. М. Генкин. Предмет советского гражданского права. «Советское государ­ство $и право», 1955, № 1, стор. 104;

2. С. Н. Бpатусь. О кодификации республиканского гражданского законодательства. Научная сессия, посвященная вопросам кодификации советского .республиканского законодательства. М., 1957, стор. 53; Ю.

3. К. Толстой. О теоретических основах кодификации гражданского законодательства. «Правоведение», 1957, № 1, стр.$ 43; О. С. Иоффе. Советское гражданское право. Изд. ЛГУ, 1958, стор. 9

4. Журнал „Советская юстиция” 1938 №22 стор.12

5. Новицкий И. Б., Лунц Л. А. Общее учение об обязательстве. М., 1950. стор. 137

6. СП СРСР. 1958. № 11. стор. 92

7. Н. С. Хрущев.”Итоги развития сельского хозяйства за последние пять лет и з$адачи дальнейшего увеличения производства сельскохозяйственных продуктов” Госполитиздат, 1958, стор. 85—86

8. Конституційне право України. – К., 1999 – С. $13.

9. Є.О. Харитонова і Н.О. Саніахметової Граждансоке право – К., 2001 – С. 5.

10. Гражданское право Украины/ Под ред. А.А. Пушкина, В.М. Самойленко – Харьков, 1996 – ч. 1. – С. 21.

11. Цивільне право України/ За ред. Ч.Н. Азі мова, С.Н. Приступи, В.М. Ігнатенко – Харків: Право, 2000. – Ч. 1. – С. 20

12. Харитонов Е.О., Саниахметова Н.А. Гражданское право – К., 2001. – С. 20.

13. Вильнянский С. И. Советское гражданско$е право в период развер$нутого строительства коммунистического общества 1955

14. «Судебная практика Верховного суда СССР», 1946, вып. III, стр. 28

15. Історія українського права, за ред. О.О. Шевченка, К. 2001

16. Історія держави і права України, Музиченько П. 2001

Д. М. Генкин. Предмет советского гражданского права. «Советское государ­ство и право», 1955, № 1, стор. 104; С. Н. Бpатусь. О кодификации республиканского гражданского законодательства. Научная сессия, посвященная вопросам кодификации $советского .республиканского законодательства. М., 1957, стор. 53; $Ю. К. Толстой. О теоретических основах кодификации гражданского законодательства. «Правоведение», 1957, № 1, стр. 43; О. С. Иоффе. Советское гражданское право. Изд. ЛГУ, 1958, стор. 9

[2]Журнал „Советская юстиция” 1938 №22 стор.12

[3] Новицкий И. Б., Лунц Л. А. Общее учение об обязательстве. М., 1950. ст$ор. 137

[4]СП СРСР. 1958. № 11. стор. 92

[5]Н. С. Хрущев.”Итоги развития сельского хозяйства за последние пять лет и задачи дальнейшего увеличения производства сельскохозяйственных продуктов” Госполитиздат, 1958, стор. 85—86

[6]Конституційне право України. – К., 1999 – С. 13.

[7] Є.О. Харитонова і Н.О. Саніахметової Граждансоке право – К., 2001 – С. 5.

[8] Гражданское право Украины/ Под ред. А.А. Пушкина, В.М. Самойленко – Харьков, 1996 – ч. 1. – С. 21.

$[9]Цивільне право України/ За ред. Ч.Н. Азі мова, С.Н. Приступи, В.М. Ігнатенко – Харків: Право, 2000. – Ч. 1. – С. 20

[10]Харитонов Е.О., Саниахметова Н.А. Гражданское право – К., 2001. – С. 20.

Post Comment