Венеричні хвороби

ТЕМА: “ХВОРОБИ ПОВЕДІНКИ”

Венеричні хвороби

“Хворобами пове$дінки” називають венеричні захворювання. Бо їх поширенню сприяють моральна розбещеність, випадкові статеві зв’язки та т. ін. Саме неправильна поведінка певної частини людей – причина існування венеричних хвороб у наш час.

Термін “венеричні хвороби” запропонува$в у 1527 р. французький учений Жан де Бетанкур. Венера в римській міфології – богиня весни, покровителька садів та городів, під впливом грецької культури їй почали приписувати і функції Афродіти – грецької богині кохання та краси. Ці хво$роби дуже давні, відомі ще до нашої ери.

Венеричні захворювання – це особлива група інфекційних (заразних) хвороб, які передаються переважно статевим шляхом, на них хворіють однаковою мірою як чоловіки так і жінки. На відміну від звичайних інфекційних захворювань венеричні хвороби не залишають після себе імунітету, і при повторному зараженні хвороба розвивається знову. При венеричних хворобах видужання не настає само по собі; без медичної допомоги людина не може позбутися такої хвороби і хворіє на неї все життя.

Кожне венеричне захворювання спричиняється певним видом мікроорга$нізму: сифіліс – блідою спірохетою, гонорея (трипер) – гонококом; відомі й інші венеричні захворювання.

Для венеричних хвороб характерне зараження тільки за умов такого тісного контакту, яким є статевий, а також контакту побутового (спільне використання одними й тими самими предметами вжитку: рушник, посуд, ми$ло, зубна щітка тощо). Отож, заразиться людина венеричною хворобою чи ні – прямо залежить від її поведінки, а за умови правильної поведінки ймовірність захворювання дорівнює нулеві. Велику роль відіграє в боротьбі з цими хворобами виховання: щоб не заразити$ся треба знати як і чому ці хвороби виникають і поширюються.

Сифіліс

На слизовій оболонці статевих органів збудник сифілісу – бліда спірохета (трипонема)$ – посилено розмножується й поширюється на найближчі ділянки тіла. 4-5 тижнів після зараження ознаки захворювання не виявляються і це є небезпечний момент для раннього лікування. Потім появляються виразки округлої форми, збільшуються лімфатичні вузли. Через місяць настає другий період сифілісу – спірохети інтенсивно розмножуються, поширюються в організмі. Хворий стає “вмістилищем зарази” і стає дуже небезпечним для оточення. В цей період уражується мік$робами все: кров, лімфа, мозок, сперма, печінка, нирки, серце, легені, шлунок, спостерігаються явища інтоксикації (отруєння) організму отрутою спірохети. Людина відчуває загальну слабкість, головний біль, біль у м’язах, суглобах, кістках, підвищення температури. Часом усе це $хворий розцінює як грип. Потім висип зникає і здається, що хвороба відступила. Але це не так. Через деякий час настає третинний період – найстрашніший: уражуються тканини, вони мертвіють, розпадают$ься і на їх місці утворюються глибокі рубці (гуми) на різних ділянках тіла. Руйнуються кістки, провалюється ніс, людина гугнявить, стає інвалідом. Сильно уражуються судини, особливо аорта, яка може розірватися і людина момен$тально гине, уражуються судини і тканини спинного мозку, уражується нервова система з усіма наслідками цього.

Гонорея

На слизовій оболонці статевих органів збудник гонореї – гонокок – посилено розмножується, спричиняє її запалення, яке супроводжується набряком і сильним виділенням гною. Ушкоджені місця слизової оболонки починають дуже різати і пекти, на них виникають ерозії. Хвороба ускладнюється порушенням відтікання сечі. Гонорейна інфекція має місцевий характер,$ бо гине у крові, хвороба уражує суглоби, серцевий м’я, навколосерцеву сумку. Мікроб виділяє отруту, спричиняє слабкість, втрату апетиту, головний біль.

Визначити гонорею можна за ін$тенсивним виділенням гною із сечовидільного каналу, сильною різзю і печінням при сечовиділенні. Ці ознаки хвороби з’являються через 1-3 дні після зараження і досягають найвищої інтенсивності через 2-8 днів.

Через кілька тижнів болі стихають і хвороба переходить у хронічну форму, яка може з$агостритися в будь-який час: при вживанні алкоголю, при ослабленні організму, а в жінок під час менструації і після пологів. Хронічна гонорея поступово ускладнюється враженням чоловічих статевих залоз (яєчок) і передміхурової залози: при цьому нерідко розвивається безплідність і у чол$овіків і в жінок.

Які заходи боротьби із венеричними хворобами?

1. Уникати випадкових статевих зв’язків та алкоголю.

2. Звертатися вчасно за медичною допомогою.

3. Зараження може статися у будь-якому віці. Заразитися людина може й нестатевим шляхом – якщо користуватися чужою губною помадою, посудом хворого, докурювати чужу сигарету, а також на пляжах тощо.

СНІД – гірше чуми

У 1976 році в США, де порівняно добре розвину$та медицина, уважні лікарі виявили доти не відому хворобу. Без видимої на той час причини хворі втрачали природний захист проти мікробів – імунітет. Мікроби, які відносно мирно співіснують на здоровому тілі, буквально підточували цих хворих. Ніякі антибіотики не допомагали.

Перші виявлені хворі дещо відрізнялися своєю поведінкою: були го$мосексуалами (секс чоловіка з чоловіком) та кололи в вену наркотики. Тож спершу вирішили, що ці нещасні догрались – їх Бог покарав, та й заспокоїлись горді чистотою власної моралі.

Однак пізніше ви$явили нову хворобу в людей, яким переливали кров (з різних причин). У них також з’являлось нездужання, набрякали лімфатичні вузли на шиї, під руками, в паху, утворювалися виразки в роті. Трималась підвищена температура. Надмірно потіли навіть від найменшого зусилля, особливо вночі. Хвороба могла на деякий час$ відступити, але невдовзі починались різні інфекційні ускладнення: тривалий розлад кишечника, запалення внутрішніх органів. Особливо несприятливо протікали простудні хвороби вер$хніх дихальних шляхів, швидко починалось запалення легень. Хворі катастрофічно втрачали вагу. Досить часто на шкірі ніг та в інших місцях розвивались специфічні червонувато-сині пухлини – Саркома Капаші. І ніяке лікування не допомагало.

Допитливі вчені під керівництвом Галло та Монтаньє в крові хворих виявили антитіла проти невідомого інфекційного збудника. Незабаром під електронним мікроскопом (який збільшує, образно кажучи, сантиметр до кілометра) розгледіли вірус, який має прямо-таки жахливі властивості. З кров’яної к$літини, яка в нормі вбиває мікробів (лімфоцит), цей вірус робить потвору, що розмножує таких же ві$русів за зразком свого вбивці. Новонароджені віруси швидко знищують усі захисні клітини. В крові нікому рятувати від мікробів. Це і є імунодефіцит – найстрашніший з усіх дефіцитів. Це – смерть під назвою “синдром набутого імунодефіциту” (СНІД).

Вірус імунодефіциту людини (ВІЛ) паразитує в кров’яних, нервових клітинах покривів прямої кишки.

Спочатку ВІЛ частіше виявлявся у чоловіків-гомосексуалістів. Але оскільки ВІЛ передається із крові в кров, то біда починається, коли кров, сперма, виділення із статевих органів, молоко хворої мами, слина $і навіть сльози (все куди можуть проникнути заражені лімфоцити) потрапляють на пошкоджений шкіряний покрив людини. Небезпечно перели$вати неперевірену кров, користуватись нестерильними голками, шприцами та іншими інструментами, що травмують покрив тіла. Від хворої мами в 50% внутріутробно інфікуються діти. Але в 60% хвороба починається після звичайного сексу з хворою людиною. Навіть за ледь сумнівних випадків (а це майже завжди) слід користуватися презервативами. Ще ліпше мати розумну голову і знати з ким маєш справу.

Оскільки ум$ови нашого життя не дуже стерильні, то цілковитої впевненості бути не може ні в кого. Особливо шкода хворих дітей.

Практично вся проблема в тому, щоб своєчасно в$иявити в собі наявність ВІЛ та мати совість не поширювати смерть на інших. Рання діагностика СНІДу корисна ще тим, що ВІЛ-носії можуть, знаючи своє лихо, шанувати здоровий спосіб життя і тим не допускати передчасного початку клінічних проявів СНІДу.

Post Comment