Використання статистичних даних в журналістиці

Реферат з журналістики

Використання статистичних даних в журналістиці

Від д$оцільного та правильного використання статистичних даних іноді залежить безпека й психологічний стан читачів, глядачів та слухачів. Проте журналісти досить вільно використовують ті чи ін$ші відомості.

Чорнобильська катастрофа призвела до зростання наукових матеріалів у пресі, коментарів учених на радіо та телебаченні, використанню наукових даних усіма засобами масової інформації. На жаль, матеріали журналістів мають іноді серйозні помилки. «Забруднення плутонієм дуже плямисте, але середнє значення приблизно 4 кюрі/кв. км», — повідомила про рівень забруднення в місті Коростені газета «Факты» в матеріалі І.Осипчука «Радиоактивность «неуязвима»?» 26 листопада 1997, аналізуючи в матеріалі конфліктну ситуацію між$ фахівцями та населенням.

Після виходу публікації, за даними житомирського журналіста О.Ігоніна, черговий Міністерства з надзвичайних ситуацій терміново надіслав до цього населеного пункту групу швидкого реагування, яка виїхала з метою оголосити надзвичайний стан. Чому так сталося?

$

Подивимося підручник «Основи екології»: «Саме плутонієве забруднення ґрунту вважається найнебезпечнішим з усіх видів радіонуклідного забруднення після Чорнобильської катастрофи, а радіус зони відселення був обраний за попередніми даними про відстань поширення плутонію від решток реактора. Активні$сть 35 тис. Бк пилового осаду на поверхні легенів підвищує ймовірність виникнення раку до 5 % (одна особа з кожних 20 обов»язково захворіє на рак легенів). Нескладні підрахунки показують, що для створенн$я 35 тис. Бк необхідно мати в легенях приблизно 250 крупинок чистого плутонію з радіусом 1 мкм кожна».

Існує дві системи вимірювань, система СІ й загальноприйнята. Журналісти не повинні змішувати їх при підготовці статті. Застарілу одиниц. активності «кюрі» введено $на початку ХХ ст. Міжнародна система СІ використовує іншу одиницю активності — «беккерель (Бк)». 1 кюрі дорівнює 37 млрд Бк. Згадані 4 кюрі в матеріалі газети «Факты» відповідно в чотири рази більші. Але й без цієї пропорції вони б були надзвичайно небезпечними для люди$ни. Чи не допущено тут помилки? Її можна було б виправити, якби цей матеріал показали (або хоча б прочитали по телефону) тим, хто надавав цю інформацію. Але з вини журналіста чи редакції цифра могла змінитися і на це зовсім не звернули уваги.

Кореспондент газети закінчує матеріал таким висновком: «Стіна непорозуміння між фахівцями та мешканцями забруднених територій — серйозна проблема, про що свідчить $і цей конфлікт. Поки таке положення буде зберігатися, чорнобильський стрес залишатиметься одним із важливіших факторів негативного впливу на здоров»я людей». Прикро, що саме журналіст своїм непрофесійним ставленням до роботи з науковими даними і додає цього стресу вже й так постраждалим та серйозно хворим людям.

Але й правильно по$дана журналістом інформація не завжди досяга$є своєї мети, адже аудиторія сприймає лише прокоментовану статистику. Надзвичайно обережно треба ставитися до обсягів її використання в матеріалі. Цілком зрозумілим є бажання вченого довести, що всі отримані результати є наслідком такої-то кількості дослідів, таких-то співвідношень тощо. Чи все це потрібно читачеві? Пріоритетні дані можна викласти у вигляді невеличкої таблиці чи діаграми$, хоча і вони на сторінках преси — рідкість. Текстові статистичні дані можуть бути представлені декількома засобами.

Приклад 1. Викиди у повітря однієї з отруйних речовин вбивають 1,4 людини з 1000 протягом всього життя. У різних звітах та повідомленнях можливі такі варіанти:
$ «Ризик протягом життя становить 0,0014.»
«Ризик протягом життя складає 0,14 відсотка.»
«Ризик протягом життя 1:710.»
«У місті з 100 000 населення очікується 140 загиблих.»

Приклад 2. Можливість захворіти на рак у зв»язку з викидами діоксину під час спалення сміття становить на одну людину за рік:
0,000001; 10-6; 0,0001 %; 1:1000000.

Такі дані варто замінити описом словами та вдалими$ порівняннями. Зокрема, співвідношення 1:1000000 відповідає 1 міліграму до 1 кілограма, 1 хвилині до 2 років, 1 сантиметру до 10 кілометрів, 1 копійці до 10$000 гривень.

Журналісти іноді забувають, що їх матеріали розраховані на аудиторію з різною фаховою підготовкою та освітою. Коли мова матеріалів наукової тематики стане зрозумілою широкому загалу, засоби масової інформації від цього тільки виграють.

Проаналізуйте, наскільки вдалим є використання статистичних даних у наведених матер$іалах.

Забруднення довкілля громадяни
бояться не менше ніж війн і хвороб

За даними опитування (1200 респондентів), проведеного фірмою «Соціс Геллап», виснаження природних ресурсів нарівні з економічними негараздами й хворобами входить до першої трійки небезпек, що найбільше загрожують майбутнім поколінням. Байдужих майже не залишилося: тільки 5% громадян вважають, що екологічні проблеми поки що не стоять настільки гостро, що$б їхнє рішення вимагало негайних заходів. Ставлення до довкілля як цінності стає невід»ємною частиною свідомості людей: забруднення довкілля й завдання йому шкоди торкаються у повсякденному житті 77 % опитаних. Незважаючи на нинішню економічну ситуацію, всього 8 % не готові поступитися бажанням мати вищі прибутки$, якщо їхнє досягнення завдає шкоди довкіллю. Правда, й поступатися-то ос$новній масі населення ніби нічим, але все-таки…

У ході опитування 76 % заявили, що керівництво країни нічого не робить для охорони довкілля. Приблизно стільки ж (75 %) упевнені, що й самі підприємства не приділяють цьому питанню належної уваги. Закриття екологічно шкідливих підприємств приведе до скорочення робочих місць.$ Але за ситуації, коли людям не платять грошей і плюс до цього ще й отруюється середовище проживання, 35% респондентів вважають, що такі підприємства потрібно саме закривати.

Через 12 років після Чорнобиля багато хто роз$уміє, що справа не в самих атомних електростанціях, а в кадрах, які їх обслуговують і керують ними, та фінансових витратах на реконструкцію й безпеку станцій. Проте третина учасників опитування (34 %) наполягає на закритті атомних електростанцій.

Здавалося б, в Україні немає дефіциту інформації про стан довкілля. Але тільки 5 % відповіли, що мають знайомих, котрі добре інформовані про екологічну ситуацію. При цьому 48 % респондентів упевнені, що навіть вчені насправді не знають, що відбувається з природою.

«День», 5$ вересня 1998 р. $

Михайло АКСАНЮК

«Тарифно-штрафний» бізнес загрожує перетворити
вузлові українські порти на «оминальні»

Більш як утричі скоротилися за останні шість років обсяги перевалок вантажів у 19 чорноморських портах України. Безпрецедентно високі ставки за здійснення контролю-обслуговування суден примушують власників і фрахтувальників змінювати «караванні» шляхи поставок вантажів з Європи до Азії — в «об»ї$зд» наших портів, найчастіше — через Балтію. Навіть південноєвропейські перевізники, зокрема грецькі та болгарські, прокладають маршрути до країн СНД через Румунію чи Угорщину. Аби тільки не зустрічатися з нашими співвітчизниками — у мундирах інспек$торів, ветеринарів, митників. Занадто накладно: після подолання «смуги перепон» у вигляді оплати шляхового, карантинного, ветеринарного, санітарного та екологічного контролю, інших «податків», вартість перевантаження одного контейнеру зростає з $90 до $315.

Завмирає портове господарство — країна зазнає колосальних збитків. Тим часом, чиновництво квітне, діючи за принципом «урви якнайбільше і негайно». Стратегічна перспектива та економічна доці$льність, ясна річ, — не враховується. Немов у краплі води відбилася ситуація в скандальному інциденті, який стався 2 березня в Одеському порту. Суть його поляг$ає в тому, що одна з інспекцій, у даному випадку екологічна, спробувала встановити світовий рекорд санкцій до мальтійського судна «Афініан фейт» вартістю близько $7,5 млн., запропонувавши йому сплатити більш ніж $20 млн за аварійний викид у море 49 тон нафти. Інакше кажучи — заплатити вартість трьох$ танкерів, рівнозначних штрафникові.

Власники кораблів, тим часом, бачити свої імена в Книзі рекордів Гіннеса не схотіли. У суді їх позицію захисники аргументу$вали просто положеннями Міжнародної конвенції про цивільну відповідальність за шкоду від забруднення оточуючого середовища, що передбачає «стелю» за кілограм розлитих нафтопродуктів у $160. Як висновок — танкер, усупереч протестам інспекції, вийшов за межі України, а судовий процес затягнувся майже на півроку, все більше відлякуючи від українських гаваней$ іноземних власників кораблів.

На чому ж, однак, базується «впертість» інспекції? Адже таку велику суму екологічної шкоди слід чимось обґрунтувати (нагадаємо, що фахівці, зокрема начальник Держінспекції, прилюдно заявили: «шкоди ні морю, ані місту немає»). Виходить, є таке обґрунтування. Це — такси за екологічну шкоду, ухвалені Кабміном України, згідно з якими за кожен викинути$й кілограм нафти стягується сума заподіяних збитків у розмірі $329.

Загальну суму визначають множенням цієї такси на масу викинутої нафти, причому не має значення, чи цю нафту зібрали, чи вона залишилась у воді. Не враховується й місце скидання: акваторія порту, пляж чи нерестилище цінних ри$б. Витрати на прибирання теж не входять до цієї суми — подаються окремо.

Найдивовижніший факт: такси, виявляється, застосовують виключно до морських суден. А якщо, приміром, нафтопродукти попадуть у море з берега, зокрема з нафтоб$ази, рівнозначну екологічну шкоду розраховують за цілком іншою методикою. У сотні разів знижуються й розцінки! Методика враховує, на відміну від такс, і факт прибирання, і його якість, і місце скидання — витрати на прибирання, до речі, у таких випадках вираховують із суми збитків. Хоча морю, здавалося б, байдуже, з якої труби ставс$я викид…

Іноземців ці підходи дивують. А юристи, ураховуючи їх, вимагають кваліфікувати викид із судна, яке завантажується, як витікання нафти з частини комплексу «судно-берег», тобто з берегового об»єкта. Та, коли йти за цією методикою, вже належить доплата(!) в розмірі $3,9 млн власни$кові корабля за прибирання розлитої нафти. За прибирання, котре є теж, до речі, наддорогим — за 33 години роботи збирачів сміття у нафтогавані та прилеглих територіях судноремонтного заводу пред»явлено рахунок на $4 млн. Цікаво, де ще у сві$ті можна стільки заробити менш ніж за півтори доби? Які обґрунтування тарифів? Як не важко здогадатися, такими є «коефіцієнти»…

І останнє: як мають реагувати на таку «українську» практику іноземні судновласники та капітани суден, маючи змогу елементарно порівняти розміри японських санкцій до власників танкера «Находка», який також нещодавно дозволив собі у аварійному режимі скинути кілька тисяч тон нафти, чим заподіяв реальних збитків рибному господарству японського узбережжя? Рахунок суворих японських екологів до винува$тців становив у перерахунку $25 за 1 кг нафти, тобто у десятки разів менше порівняно з позовом української інспекції.

Отже, українські екологічні санкції можна сміливо вносити до Книги рекордів Гіннеса: як найбільші для морських суден та найменші для берегових пі$дприємств України. Ясна річ, пояснення феномену — за межами екології. Останніми роками Україна практично втратила свій танкерний флот. Не виключено, що саме цією обставиною продиктовано міркування: а чому б н$е перетворити стягнення з морських суден у бездонне джерело великих валютних надходжень? Годі й говорити, що саме через це до державного контролю морських суден миттєво закортіло приєднатися і комерційним структурам? І тепер кожне судно, що заходить до українських портів, буквально атакують «фірмачі». Грецький морський аташе недавно нарікав: зах$ід судна в порт часто коштує капітанові тримісячної зарплатні. Чи варто дивуватися, що таких запливів останнім часом дедалі менше?

Post Comment