Вірогідність астрономічних знань

$Реферат на тему:

Вірогідність астрономічних знань

Нерідко твердиться, що наука не дає нам вірогідних знань про світ, що її висновкам начебто не можна довіряти.

У зв’язку з цим ми розглянемо питання, пов’язане з вірогідністю тих наукових даних про Всесвіт, які є о$дними з найістотніших елементів сучасної наукової картини світу. Ці дані відіграють також першорядну роль і у формуванні світогляду людини: адже світо­гляд, як ми вже знаємо,— це і є ставлення людини до світу, усвідомлення свого місця в ньому. Приклад цей особливо показовий ще й тому, що на перший погляд із усієї сукупності знань, що їх має наука, саме знання про космічні об’єкти і космічні процеси є найменш на­дійними. Справді, майже всі астрономічні дані здобуто шляхом дослідження різних випромінювань, що надхо­$дять до нас з космосу, аналізу й інтерпретації тієї ін­формації, яку вкладає в них сама природа. Але таке непряме дослідження є досить складним завданням. Між фізичним процесом, що відбувається в косйосі, і ви­сновками вчених, які цей процес спостерігають із Землі, пролягає ланцюжок з багатьох ланок. І $при переході від кожної з них до наступної можливі ті чи інші помилки, неточності й неправильні умовиводи. А перевірити щось безпосередньо так, як це робиться, скажімо, у фізиці чи хімії, немає можливості.

К$рім того, астроном часто-густо спостерігає не саме явище, а лише ту зміну, яку це далеке космічне явище викликає у приладі, що реєструє, скажімо, відхилення стрілки чи почорніння фотопластинки, чи криву лінію, накреслену на стрічці самописця. І на основі цих змін він повинен, виход$ячи з певної моделі, зробити висновки про характер явища, що вивчається. Проте зв’язок між показаннями астрономічних приладів і природою того чи іншого космічного процесу може виявитися зовсім не однозначним. Такі ж самі по$казники можуть бути, вза­галі кажучи, спричинені зовсім різними явищами, що відбуваються у Всесвіті.

Тому при витлумаченні результатів тих чи інших астрономічних спостережень нерідко є можливість різних

пояснень одних і тих самих фактів, а отже, і різних висновків про їх природу.

Чи не означає все це, що висновкам, які грунтуються на астрономічних дослідженнях, не можна довіряти? І запитання ширше: чи здатні взагалі дистанційні до­слідження давати вірог$ідні відомості про навколишній світ?

Щоб дістати відповіді на$ ці запитання, потрібно мати змогу перевіряти здобуті дані. Останніми роками завдя­ки швидкому розвитку ракетно-космічної техніки і успішному освоєнню космічного простору така можли­вість нарешті з’явилася.

На наших очах народилася «космічна астрономія»: за допомогою космічних апаратів ви$мірювальна й теле­візійна апаратура доставляється безпосередньо в райони найближчих небесних тіл та на їх поверхню. Здобуті в результаті таких досліджень дані дають змогу зіста­вити знання про планети Сонячної системи, старанно нагромаджені багатьма поколіннями астрономів, з новою «космічною інформацією».

Звичайно, космічні методи дослідження дають можли­вість діставати порівняно з наземною астрономією біль­ший обсяг додаткової інформації, особливо про деталі різних явищ у світі планет. Але в цілому, як з$’ясувало­ся, вони не тільки не спростували загальної системи уявлень про Сонячну систему, що $склалася на основі астрономічних досліджень, але, навпаки, підтвердили її справедливість. Це надзвичайно важливий факт, значен­ня якого виходить далеко за межі власне планетної астрономії. Він свідчить про те, що, незважаючи на дистанційний характер, астрономічні дослідження дають н$ам вірогідні знання про Всесвіт.

Необхідно також зазначити, що якоїсь принципової відмінності між процесом наукового пізнання космічних об’єктів і процесом пізнання в інших природничих нау­ках, скажімо, у фізиці елементарних частинок, не існує.

І у фізиці е багато недоступного нашому безпосередньо­му втручанню — взагалі у будь-якій науці на певно$му етапі її розвитку є свої «межі безпосередньої доступ­ності». Але і в цих науках, як і в астрономії, подібні межі успішно долаються.

Щоправда крім соціальних коренів релігії існують ще й гносеологічні, пов’язані з процесом пізнання світу людиною. Труднощі процесу наукового дослідження, наявність нерозв’яза­них наукових проблем, неможливіс$ть охоплення єдиною теорією всієї нескінченної різноманітності світових явищ, відкриття несподіваних фактів, що не вкладають­ся у звичні уявлення і вимагають їх істотного перегля­ду, всі ці обставини за відсутності послідовного д$іалектико-матеріалістичного підходу до процесу пізнання навколишнього світу можуть бути джерелом ідеалістич­них і релігійних уявлень.

Часто учні запитують, чим пояснити той факт, що деякі вчені на Заході, що доб$ре відомі своїми науковими відкриттями, є релігійними людьми? Більше того, деякі релігійне настроєні вчені стверджують, нібито вивчення Всесвіту доводить існування бога. Так, англійський астрофізик Е. Мілн писав: «Всесвіт у моєму поясненні невіддільний від того, що$ ми побажали б зобразити як видиме людині творіння Божественного Творця… Мож­на сказати, коли хочете, що ми відкрили у Всесвіті бога, оскільки Всесвіт здається прекрасним виразом тих поза­часових і позапростірних атрибутів, які ми асоціюємо з Божественним» ‘.

До якоїсь міри відповідь на це питання дав відомий фізик, один із творців квантової механіки В. Гейзенберг у своїй книжці «Фізика і філо$софія».

«Весь спосіб нашого мислення,— писав Гейзенберг,— формується у нашій юності завдяки тим ідеям, з якимими в цей час стикаємося, чи завдяки тому, що ми всту­паємо в контакт з видатними особистостями, у яких ми вчимося. Цей спосіб мислення справлятиме в$ирішальний вплив на всю нашу повсякденну роботу, і внаслідок цього цілком можливі утруднення в процесі пристосу­вання до зовсім інших ідей і систем мислення. Друге міркування полягає в тому, що ми входимо до складу суспільства чи колективу. Це суспільство$ зв’язують спільні ідеї… Ці спільні ідеї можуть підтримуватись авторитетом церкви… чи держави і… дуже важко відійти від загальноприйнятих ідей, не протиставляючи „себе суспільству» ‘.

Отже, за ідеалістичними, а інколи й відверто релі­гійними вислов$люваннями вчених буржуазного світу треба вміти бачити не тільки їх безпосередній світо­глядний зміст, а й соціальне підґрунтя. Є, звичайно, серед цих людей відверті, войовничо настроєні ідеалісти й містики, які ведуть відкриту боротьбу з матеріалізмом. Але в і вчені, які стоять на стихійно-матеріалістичних позиціях, а їх висловлювання подібні до релігійно-ідеалістичних тільки зовні і по суті справи є лише відображенням пануючої в буржуазному суспільстві ідеології, а також поширених на Заході філософських забобонів.

$У сучасних капіталістичних державах релігія ли­шається істотним елементом громадського життя, а ре­лігійність не тільки є багатовіковою традицією, але й активно підтримується і насаджується. Такий стан речей не може не справити помітного впливу на вчених, які живуть і працюють в $умовах сучасного суспіль­ства. Отже, часто їх релігійність — це релігійність, яка йде від традиції, від способу життя, від суспільного у$строю, в якому існує і формується людина. Хоч безумовно, мають значення і ті гносеологічні причина відтворення релігійних уявлень. За відсутності послідовного діалектико-матеріалістичного підходу до розуміння явищ природи і суспільних процесів вони можуть сприяти формуванню релігійних поглядів.

Деякі вчені на Заході, розуміючи неспром$ожність і наївність традиційних релігійних уявлень, проте не можуть відмовитися від ідеї бога взагалі і прагнуть надати їй науковоподібної форми. Так, американський фізик Ч. Таунс, один $із творців лазера, лауреат Нобе­лівської премії, називає богом «вищу доцільну силу». Відомий фізик Р. Міллікен свого часу ототожнював бога з «раціональним порядком і впорядкованим розвитком».

Найбільш рішуче висловився щодо цього А. Ейн­штейн: «Я вірю в бога Спінози, який проявляється в гар­монії усього сущого, але не вірю в бога, який займається долями й діяльністю людей»!

Дуже важливо підкреслити, що, коли йдеться про релігійність бур$жуазних учених, необхідно розрізняти релігійні помилки вчених і свідомо розроблювані філософами-ідеалістами і релігійними теоретиками відверто релігійні й ідеалістичні концепції.

Природознавство і філософія. «…Природознавство прогресує так швидко,— писав Ціолковський ще на почат­ку нашог$о століття,— переживає період такої глибокої революційної ломки в усіх галузях, що без філософських висновків природознавству не обійтися ні в якому разі» .

У давнину філософія фактично зливалася з природо­зн$авством. Це була так звана натурфілософія. Вона роз­глядала природу як єдине ціле, витлумачуючи її при цьому суто умоглядно. В епоху Відродження натурфілософія протистояла середньовічній схоластиці і висунула ряд глибоких ідей, за змістом своїм матеріалістичних і діалектичних, у тому числі ідею нескінченності світу й незліченності світів, а також ідею збіжності проти­лежностей і уявлення $про нескінченно велике і нескін­ченно мале.

Натурфілософія, писав Ф. Енгельс, «заміняла неві­домі ще їй дійсні зв’язки явищ ідеальними, фантастич­ними зв’язками і надолужувала невідомі ще факти вигадками, поповнюючи дійсні прогалини лише в уяві. При цьому вона висловила баг$ато геніальних думок і пе­редбачила багато пізніших відкриттів, але немало також наговорила і нісенітниць. Інакше тоді і бути не могло. А тепер, коли нам досить глянути на результати ви­вчення природи діалектичне, тобто з точки зору їх влас­ного зв’язку, щоб$ дістати задовільну для нашого часу «систему природи», і коли свідомість діалектичного характеру цього зв’язку проникає навіть у метафізичне вишколені голови природодослідників всупереч їх волі,— тепер натурфілософії прийшов кінець. Всяка спроба вос­кресити її не тільки була б зайвою, а була б крокомназад.

Т$ільки природничі науки здатні розв’язувати зав­дання, пов’язані з вивченням тих чи інших конкретних властивостей реального світу. Саме на таких позиціях стоїть діалектико-матеріалістична філософія.

«Але філософія не збігається з природознавством і не підмінює його,— пише академік $П. М. Федосеев.— Кож­на з природничих наук має своїм предметом певну сферу природи, властиву їй форму руху, її специфічні зв’язки й закономірності. Матеріалістична філософія від$­криває загальне в явищах, загальні закономірності і зв’язки, властиві різним Системам та структурам об’єк­тивного світу. Філософія не створює нові теорії стосовнозакономірностей її будови та еволюції. Знання цих за­кономірностей е дуже важливим для наукового прогно­зування практичної діяльності сучасн$ого людства.

В астрономічних дослідженнях наших днів широко застосовується «принцип порівняння». Якщо ми хочемо вивчити закономірності розвитку і будови якогось ко­смічного об’єкта, в даному випадку Землі, то один з найбільш ефективних методів розв’язання цього зав­дання полягає в тому, щоб відшукати у Всесвіті подібні об’єкти і постаратися виявити їх подібність і відмінність щодо об’єкта, який нас цікавить. Встановивши причини цієї схожості і цих відмінностей, ми значно просуне­мося у розв’язанні пост$авленого завдання.

Подібність вказує на спільність факт$орів, які впли­вають на еволюцію досліджуваних об’єктів; відмінності допомагають знаходити ті причини, які зумовили різні шляхи їх розвитку.

Ми не раз зазначали, що при вивченні навіть най­більш абстрактних наукових проблем кінцевою метою досліджень є застосування нових знань на практиці. Така спрямованість обумовлена соціальною природою науки як однієї з форм люд$ської діяльності. Не стано­вить винятку й астрономія. Вивчаючи космічні явища, астрономи думають перш за все про Землю. Особливо це стосується досліджень інших планет Сонячної систе­ми, що дають змогу краще пізнати наш власний косміч­ний дім.

Post Comment