Реферат
З курсу РЕЛІГІЄЗНАВСТВО
На тему:
Католицизм. Історія виникнення.
Анімізм
Католицизм. Історія виникнення.
Християнство є найбіл$ьш значною світовою релігією нашого часу, в якій розрізняють два головні напрямки: католицизм та православ’я, а також численні більш дрібні різновиди. Головним об’єктом $шанування християн є Ісус Христос, якого більшість християнських релігій вважає водночас і Богом, і людиною, дехто – тільки Богом або тільки божественним посланцем.
Християнство виникло у другій половині І ст. в одному із східних районів Римської імперії – Палестині. Головною соціальною причиною виникнення християнства було безсилля пригноблених у боротьбі $з гнобителями.
Християнство виникло як відгалуження іудаїзму, у якого воно спадкувало, насамперед, визнання Старого завіту – найдавнішої частини Біблії. Античне християнство у своєму розвитку пройшло три го$ловні періоди: первісне християнство (від середини І ст. досередини ІІ ст.), раннє християнство (від середини ІІ ст. до початку ІV ст.) та пізнє християнство (від початку ІV ст. до кінця V ст.).
Общини первісного християнства складалися з бідни$х елементів. Представників заможних класів були одиниці, і вони не відігравали особливої ролі в общинах. У цьому розумінні первісне християнство було релігією пригноблених. Церкви не було – вона тільки формувалася. У період раннього християнства в общини дедалі більше почали вливатися заможні люди, які утворювали всередині общин особливий соціальний прошарок і поволі захопили керівництво ними. Християнські общини, які почали називат$ися парафіями, об’єдналися у більш значні одиниці – єпископії на чолі з єпископами та митрополії на чолі з митрополитами. Церква, виникла, стала на захист існуючих порядків.
У період$ пізнього античного християнства рабовласницький клас у своїй головній масі приєднався до християнської релігії. За імператора Костянтина (323 – 337 рр.) християнська релігія перетворилася на державну, вона користувалася економічною, політичною та ідеологічною підтримкою держави. Відбувається подальша централізація церкви: єпископії та митрополії об’єднались у патріархії на чолі з патріархом. У пе$ршій половині ІV ст. на території імперії були три патріархії – римська, олександрійська та антіохійська. У кінці ІV ст. – єрусалимська.
Значною подією в історії християнської церкви був перший Вселенський собор, тобто з’їзд духовенства, який відбувся в 325 р. у Нікеї (Мала Азія). Собор був названий Вселенським тому, що на ньому було предста$влене вище духовенство усієї імперії. Скликання собору означало створення єдиної християнської церкви, бо в особі вселенських соборі духо$венство імперії отримало свій вищий керівний центр. Хоча вселенські собори скликалися порівняно рідко (в ІV по VIII ст. було скликано всього 7), все ж вони відігравали важливу роль: об’єднували зусилля духовенства, регулювали церковне життя, спри$яли виробленню єдиної ідеології та обрядовості.
Етап античного християнства змінився етапом феодального християнства (VI – XVст.), коли відбувся розкол церкви на православ’я та католицизм.Розмежування між православ’ям і католицизмом у християнстві почало виявлятися після поділу Римської імперії на Західну і Східну (395 р). Основною причиною цього стало суперництво між константинопольським і римським патріархом, що називав себе папою, за верховенство в християнському світі. В міру посилен$ня економічної могутності римських пап у Західній Європі зростали і їхні претензії на роль глави Всесвітньої Церкви, що іншою Церквою,природньо, було визнано незаконним.
Поступово розбіжності посилювалися. Так, уже на шостому Вселенському Соборі (680 р.) були$ засуджені деякі нововведення Римської Церкви, такі як: примус священиків і дияконів до безшлюбності, суворі пости в суботи Великого Посту і зображення$ Ісуса Христа у виді агнця (ягняти).
Формальний поділ християнської Церкви на західну (римсько-католицьку) і східну (греко-православну) відбулося в 1054 р., коли посланець папи римського у Візантії кардинал Гумберт після безрезультатних переговорів із патріархом залишив у храмі Св. Софії в Константинополі лист, що відлучає від церкви патріарха і його послідовників. Патріарх у свою чергу наклав заборону на кардинала Гумберта.
Остаточно поділ Церков завершився пі$сля захоплення в 1204 р. Константинополя хрестоносцями. Справа в тому, що в XI — ХІІ вв. католицька $церква практично очолила торгово-колонізаційний рух європейців на Схід під приводом, нібито, звільнення Єрусалима і його святинь від арабів-мусульман. Проте Четвертий Хрестовий похід відправлявся вже не в Малу Азію, а в Константинополь. Хрестоносці взяли місто, розграбували його, опоганили святині православних храмів і утворили в Константинополі Латинську імперію, що проіснувала більш 50 років. З тих пір православна і католицька Церкви продовжували жити і розвиватися окремо одна від одної.
Католицизм має багато спільного з православ’$ям і водночас відрізняється від інших напрямів у християнстві системою віровчення, культу, своєрідними засобами пристосування до стрімкої зміни соціальних діяльності і нової релігійної свідомості. Католицизм доповнив “Символ віри” новими догматами. Католицизм$у притаманні догмати християнства, але він має й специфічні риси, особливості, котрих не знає пр$авославна церква. Що це за особливості?
Основним догматом католицької церква, що відрізняє її від інших течій у християнстві, є догмат про непогрішимість папи Римського. Він полягає у тому, що папа Римський, який виступає з амвона з тих чи інших питань віри і моралі, є непогрішимим. Прийняття цього догмата папство домагалося протягом сторіч, але добилося тільки в 1870 р., коли його було прийнято католицьким Вселенським Собором у Ватикані.
Ведучи боротьбу за духовну та світську владу, папи йшли на численні союзи з к$оролями, користувалися$ опікою могутніх феодалів, невпинно примножували свої багатства і посилювали політичний вплив.
Наступний догмат католицизму – це догмат про “чистилище”, прийнятий у 1439 р. на Флорентійському соборі. Вчення про “чистилище” полягає в тому, що душа людини після смерті потрапляє в «чистилище” – місце між пеклом і раєм, має змогу очиститися від гріхів і в подальшому переходити в пекло чи рай. Очищення душ здійснюється шляхом різноманітних випробувань. Рідні та близькі покійного за допомогою молитов і внесків на к$ористь церкви можуть полегшити випробування душі, що перебуває в “чистилищі”. Доля душі визначал$ася, таким чином, не тільки поведінкою людини в земному житті, а й матеріальними можливостями близьких покійного.
Дуже важливим положенням католицизму є теза про особливу роль духовенства, що людина не може заслужити Божої милості самостійно, без допомоги духовенства, яке має значні переваги перед мирянами і повинно мати надзвичайні права і привілеї. Зокрема, католицьке віровчення забороняє віруючим$ читати Біблію, оскільки це є виключним правом духовенства. Католицизм вважає канонічною лише Біблію, яка написана латинською мовою, якою не володіє переважна частина віруючих.
Для католицької церкви узагалі властива строга організація та$ ієрархічний характер. Відповідно до її віровчення, папа римський є щирий намісник Ісуса Христа на землі, спадкоємець апостола Петра, його влада вище влади Вселенького Собору. Крім того католицизм проводить різке розмежування між мирянами і кліром. Виражається воно в ряді догм, відсутніх у православ’ї: целибат — обов’язкова безшлюбність духівництва, заборона виходу з духовного звання.$ Свої привілеї католицьке духовенство будує на католицькому вченні про «Скарбниці благодаті», відповідно до якого діяння Христа, Божої Maтері, апосто$лів і святих, створюють «запас» добрих справ, за рахунок яких церква має право відпускати грішникам гріхи, у тому числі — за гроші. Продаж індульгенцій, що засвідчують відпущение гріхів, була надзвичайно широко поширена в католицькому світі в середніх віках. До речі, тільки в католицизмі існує догмат про чистилище — проміжну інстанцію між пеклом і раєм, в якому душ$а грішника може бути «відмолена» ним самим, духовенством або родичами покійного.
У католицизмі немає багатоденних постів, «приборкування плоті» рекомендується тільки в середу першого тижня Великого посту, у Страсну п’ятни$цю, у переддень Успення і Різдва.
Особливо значної ролі католицька церква набула в епоху середньовічної європейської цивілізації. Церква була найбільшим феодалом, земельним власником. Її розташування і сприяння шукали наймогутніші імперії і королівства Європи. Церква справді супроводжувала людину з народження до самої смерті. Вона могла роздавати інтердикти — відлучення від церкви, влаштовув$ати судилища, що проявились в розгулі інквізиції, продавати церковні посади, страчувати і милувати.
Серйозний удар по католицизму був нанесений в період утвердження капіталістичних відносин. В результаті реформації (ХVIст), що намагалась значно пристосувати духовну культуру суспільства до реальних умов побуту, виникло навчання Лютера, що реалізувалось у протестантизмі і витиснуло католицизм із багатьох краї$н Європи.
На відміну від інших напрямів у християнстві, католицизм має міжнародний центр управління – Ватикан і главу католицької церкви – папу Римського, що обирається довічно. Ще в 756 р. на невеликій території сучасної Італії виникла церковна держава – пап$ська область. Вона проіснувала до 1870 р., коли в процесі об’єднання Італії її було включено до Італійської держави. Після першої світової війни папство вступило в союз з існуючим в Італії режимом. Пій ХІ (1922 – 1939) у 1929 р. уклав з урядом Муссоліні Латеранські угоди, зг$ідно з якими відроджувалася папська держава – Ватикан.
Ватикан – самостійна держава на території Італії площею 44 га. Вона розташована на Ватиканському горбі, де знаходиться собор свя$того Павла, два папських палаци, резиденція папи, замок “святого ангела” (церковна тюрма). Крім того, до юрисдикції папи відноситься залізнична лінія довжиною в кілька сотень метрів, що $з’єднує Ватикан з мережею італійських залізниць, електростанція, радіостанція, телеграф, преса (“Оссерваторе Романо”), початкова школа, невеликі збройні сили, жандармерія. Ватикан випускає грошові і поштові знаки. Піддані Ватикану становлять близько тисячі чоловік. Необмеженим главою держави є папа Римський, він же – глава католицької церкви.
Глава держави Ватикан обирається з кардиналів – вищих представників духовенства – на колегії (конклаві) кардиналів. Папа відмовляється від свого імені і приймає нове. Збори ка$рдиналів відбуваються в надзвичайних випадках, в основному для виборів нового папи.
Установи Ватикану включають в себе 9 конгрегацій (об’єднань); 3 трибунали й декілька секретаріатів. Конгрегації – своєрідні міністерства, які очолюються групою кардиналів (3 – 4 чол.) і главою – префектом.
Серед них найважливішими є$:
1. Конгрегація священної канцелярії;
2. Конгрегація пропаганд$и віри – веде місіонерську діяльність головним чином у країнах Азії та Африки. Це найзаможніша конгрегація, яка отримує дотації від правлячих кіл. Не тільки бізнесмени-католики, а й представники інших релігійних напрямків (наприклад, баптисти) подають значну матеріальну допомогу у створенні мережі семінарій, університетів, середніх ш$кіл, що виховують місцеве населення у дусі католицького віровчення. Ця конгрегація має своє видавництво, богодільні, школи.
Сучасна католицька церква — найбільший релігійно-політичний і ідеологічний інститут. Сьогодні католицизм є переважною релігією в багатьох країнах Європи: у Польщі, Угорщини, Чехії, Словаччині, у країнах Прибалтики, у Франції, Італії, Португалії, а також $на Кубі і у країнах Латинської Америки, на територіях Західної Білорусії й України.
Анімізм
Анімізм – форма найдавніших вірувань про існування в тілі людини її двійника – душі, від якої начебто залежить $саме життя особи, її фізіологічний і психічний стан. Ці уявлення спочатку мали дуже конкретний характер. Душу ототожнювали з диханням, з кров’ю, вважали, що вона міститься у серці, в очах. Згодом стали вважати, що вона розчинена в усій людині, вона є, але не міститься ніде, і може існ$увати без тіла. У багатьох народів головними двійниками були душі померлих родичів, тому анімістичні вірування часто називають культом предків.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:
1. Закон Божий для семьи и школы. Сост. свящ. Серафим Слободской. — Коломна, 1993.
2. Ис$тория Европы. Т. 2 — Средневековая Европа. — М.„ 1992.
3. Репина Л.П. Римская церковь и распространение христианства.// Средневековая Европа глазами современников и историков. 4.1, М., 1994.
4. В.І. Лубський В.І., Релігієзнавство, Київ, “Вілбор”, 1997.